[Текст опублікований за підтримки Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Життя як студія
Хто часто буває незадоволений або розчарований — тому час змінювати своє життя. Інакше він стане нелюдом для себе й оточення. Творчі особистості вбудовують таку незадоволеність у свої будні: тільки той, кому наявних рішень недостатньо, хто вважає їх шкідливими або недієвими, починає творити. Ця ж логіка працює і в житті.
Коли ми починаємо замислюватися про власне життя й вирішуємо змінити його, то найперше маємо на увазі повсякденність. Повсякденність приховує в собі явища, перед якими пасують і суспільство постмодерну, і сучасна техніка, і медицина.
Застуда без втручання триває тиждень, із застосуванням ліків – сім днів. Можна щодня робити вологе прибирання, щотижня пилососити, знову й знову прати речі й ходити за покупками. Але ось холодильник знову порожній, сорочки брудні й всюди пил. Чергова застуда — і ми знову біжимо в аптеку. Усе життя — це розв’язання проблем, як сказав один філософ, але не уточнив: «щодня».
Неможливість спланувати повсякденність часто призводить до того, що це стає більшим завданням, ніж робота. Навіть вільний час визначають списки справ та календарі зустрічей. Подібне лише частково стається через те, що світ стає неозорим, а кількість можливостей зростає.
У вдалі дні ми насолоджуємося зовнішньою свободою й тим, що хочемо стати внутрішньо вільними. Але коли в нашій голові «посилюється шум», ми це відчуваємо. Ми постійно в роздумах про те, скільки ще всього треба владнати. Не встигнувши частково розібратися з розпочатим, ми беремося за справи, які потребують невідкладного вирішення. І зазвичай ми віримо в те, ніби наш стрес — через необхідність стільки всього довести до ладу. Але якщо придивитися уважніше, з’ясовується, що страждаємо ми від свого надміру активного розуму, який постійно жадає нових і буцімто обов’язкових справ.
Ми відчуваємо себе залежними, виснаженими, неспокійними, не можемо дати собі й хвилинки спокою. Стаємо незібраними, починаємо справу, яку вмить відкладаємо, почавши наступну, а свої повсякденні вчинки здійснюємо цілком автоматично.
Ми не контролюємо своїх думок й не часто знаємо, чого хочемо. На шляху до наших мрій стають повсякденні звички, а в складні періоди життя стрес спотворює наше чуттєве сприйняття. Швидко усвідомлюючи, що нам шкодить або заважає, ми зволікаємо з розумінням того, що повинно з’явитися в нашому житті замість цих перешкод. Часто лише з великими труднощами нам вдається усвідомити, чого ми насправді хочемо.
Мистецтво працювати
Робота нам потрібна, щоб забезпечити життя, але як тільки ми досягаємо рівня базового доходу — який у людей творчих часто збігається з порогом бідності — мотивація стає іншою.
На передній план виходить особиста місія, внутрішнє замовлення. Можна навіть стверджувати: як тільки гроші перестають відігравати провідну роль, формою життя стає творчість. За часів індустріальної культури здатність дистанціюватися від цінності споживання ставала передумовою для творчої роботи.
На жаль, занадто багато людей і досі вважають, що успіх — єдиний правильний результат. Мовляв, як тільки зробив кар’єру, тоді лише став по-справжньому творчою людиною. Такі уявлення стосуються престижу, але ?не? таланту або творчості. Коли талант несподівано приносить матеріальний успіх — це прекрасно. Якщо такого не відбувається, це ще нічого не означає. Ми знаємо стільки прикладів, коли діячі мистецтва залишалися невідомими за життя, а сьогодні вони класики. Коли ми дивимося на знаменитих творців, то часто бачимо лише підсумок, але не довгий, тернистий шлях до визнання.
Навіть якщо ваша ситуація — не одна з протилежних крайнощів — життя бідного поета або прославленого літератора — потрібна мужність, щоб визнати власні потреби й вистояти перед проблемами.
Десь між цими полюсами й лежить те, що більшість вважає хорошим життям. Багато творчих людей ведуть зовсім звичайне життя і в побуті, і на роботі, не зважаючи на те, що ЗМІ віддає перевагу особистостям ексцентричним.
Йоганн Себастьян Бах, Йоганн Вольфганг фон Ґете, Іммануїл Кант, Джоан Міро або Томас Манн були людьми домашніми, непомітними творцями, що спокійно займалися своїми справами.
Стосунки між творчими людьми й грошима — не трагедія. У західному суспільстві дизайнер більше не страждає від голоду. Є бідність, але вона відносна. Однак бути творчою особистістю — все ще питання матеріальних потреб. Кому поряд з цим доводиться багато працювати, тому слід знайти заняття, з яким можна примиритися.
Ти зобов’язаний працювати!
Сьогодні совість не дозволить лінуватися людям, орієнтованим на успіх. І навіть коли баланс на банківському рахунку такий, що кращого й не бажати, наше суперего не може вгамуватися.
Бездіяльність швидко приводить нас до почуття провини. При цьому вирішальним у питаннях совісті має бути не питання «працювати чи не працювати», а питання «над чим і заради чого працювати».
Найвідоміше положення трудового статуту в християнському світі належить ордену св. Бенедикта: «Молись, працюй, читай — Бог все влаштує». Звучить зовсім не вигадливо, проте свого часу цей заповіт зробив революцію. Сам християнський орден був заснований в VI столітті, але до сьогодні його філософія несе в собі цілющий імпульс.
Як далеко це по духу від гарячкового, орієнтованого на прибуток нинішнього часу, видно після першого погляду на розумне поєднання молитовних годин, роботи й отримання знань. Цей трикутник має набагато більше стосунку до творчості, ніж капіталістична тріада експлуатації, конкуренції й маркетингу.
Хто хоче працювати правильно, повинен правильно розподілити свої енергетичні ресурси. Бенедиктинці розрізняють два джерела, з яких ми черпаємо сили. Можна напитися з чистого джерела: тоді робота нехай буде виснажлива, але вона подарує можливість повноцінно відпочити від неї в перерві. Добре попрацювавши, відчуваєш певне задоволення: відчуття власної старанності — мотивує.
Отримуєте енергію з мутного джерела — марнославства, конкуренції або перфекціонізму — тоді ви не просто втомлюється, а й страждаєте від емоційного вигорання.
На першій стадії цієї хвороби часто виникає почуття успіху. Здається, усе вдається саме собою. Починається захоплення роботою, яке робить людину сліпою до всього іншого. Такий «стан потоку» ненадовго приносить відчуття нескінченного щастя, але в цьому є прихована небезпека.
Якщо сьогодні ми говоримо, що повністю розчинилися у своїй роботі, то водночас порівнюємо свою діяльність з ідеальним професійним життям.
Через це самоцінність людини виявляється повністю підпорядкована роботі. У багатьох дизайнерських агентствах вважають некоректним йти зі служби вчасно. Ті, хто не засиджується допізна, мають славу невдах.
Хто ставить перед собою масштабні цілі, той повинен тримати дистанцію у ставленні до роботи й не розчинятися в ній. Здорова відстань створює внутрішню свободу, необхідну не тільки для мотивації, а й для творчості.
Кого повністю поглинає робота, той втрачає перспективу життя. Вузький погляд заважає творчості, штучно обмежуючи досвід. А якщо надто розпорошуватися, звертаючи свій професійний погляд на різні області, можна осліпнути. Від такої долі, можливо, рятує реальність: для більшості це діти, домашні тварини, хвороби. Коли робота поглинає нас, ці три речі наполегливо нагадують про себе. Марно намагатися їх контролювати або хоча б частково управляти ними: це неможливо.
Людині, яка не розділяє роботу й життя, захопившись своєю професією, варто звернути увагу на дистанцію у ставленні до своєї зайнятості. Цій людині слід розуміти, в який вона ролі. Саме у творчих людей неясність породжує глибоку незадоволеність. Візьмемо для прикладу тих, чиє життя пов’язане з олівцями, пензлями та фарбами, хто живе в офісі або студії. Вони можуть бути ілюстраторами або вільними художниками.
Дистанцію до своєї роботи людина тримає, коли вирішує, бере вона зараз олівець в руки як художник чи як ілюстратор. Коли ми встановлюємо рамки для роботи або усвідомлено сприймаємо різноманіття своїх ролей, це наводить порядок в наших думках. Коли і яку роботу я починаю і коли закінчую? Я ілюстратор удень, а ввечері — художник або змінюю діяльність залежно від місяця або години? Перевага цих роздумів в тому, що можна помітити, чи не забирає якесь завдання занадто багато часу.
Реальний світ
В останні десятиліття одна з форм праці, схоже, перебуває в занепаді, а саме та, де завдання доводиться виконувати власними руками. Стосується це в основному «творчих професій». Комп’ютер багато спростив і подарував дивовижні можливості. Тому, хто підбирає шрифт, доводиться все менше працювати з каліграфічним пером. Той, хто опрацьовує фото, перш за все працює з ними на екрані, а після — друкує. Часто ця людина вже не ознайомлена з ручним проявленням і друком у фотолабораторії.
Існує безліч матеріалів для творчості: той, хто має намір з каменю вивільнити скульптуру, отримає об’єктивний досвід подолання фізичних кордонів. Продакт-дизайнер анімує свої ідеї тільки на комп’ютері й більше не зіштовхується зі справжніми моделями, втрачаючи реальний вимір досвіду.
Працюючи головою, а не руками, швидко опиняєшся в пастці ідеї, що світ сконструйований перш за все нашою свідомістю. Ручна праця зіштовхує нас з реальним світом, у якому ми негайно чуємо чіткий відгук про якість нашої роботи.
Можливо, середньовічні цехи, відокремлені монастирі й комуни художників більше годяться для творчої діяльності, ніж офіси з їхньою холодною атмосферою в якомусь архітектурному злидарстві сучасної споруди.
Офіси та команди — невідповідна атмосфера для творчого процесу. Якості, що визначають справжні спільноти, формуються роками. Спільнотами неможливо керувати раціонально, оскільки в їхній основі лежить довіра між різними людьми, у кожного з яких свій характер і свої здібності.
Але всередині спільноти можна побути на самоті, не втративши самооцінки й не розгубивши своїх почуттів. Фундаментальна критика залишається конструктивною і тоді, коли стосунки між окремими людьми мають не тільки стратегічний характер. Ці стосунки — щось більше, ніж інформаційна мережа. Люди можуть стати організованішими, відкритішими й доступнішими у ставленні одне до одного, коли є можливість зробити крок назад. Істинна спільнота применшує егоїзм і конкуренцію. Атмосфера привітності пом’якшує такі взаємини.
Творчість — справа тиха
Сьогодні ми змушені говорити без упину. Людина перебуває поруч з іншими людьми майже цілий день, і паузи в розмові збивають з пантелику. Тому ми говоримо, говоримо, говоримо.
Кажуть, хочеш тиші — працюй вдома. Нам уже доводиться виправдовуватися за таблички «не турбувати» на офісних дверях. Прохання бути тихшими сприймається як щось асоціальне. І все ж умова для творчої роботи в момент найвищої концентрації — це відсутність занепокоєння. Такі ситуації вимагають тиші. Творчість означає творення з нічого, з нічого виникає щось — і це не якесь порожнє повсякденне заняття.
Концентрація передбачає здатність бути самому. Ідеї частіше виникають на самоті. Тільки коли вони перетворюються в початковий проект, ми знову виходимо на контакт з іншими й працюємо над ним далі. Можна прекрасно уникати зовнішнього занепокоєння. Можна знайти собі простір для роботи, можна вимкнути всі засоби зв’язку. Але з внутрішнім неспокоєм, причиною якого є наші думки, впоратися складніше. На жаль, самі ми не часто вирішуємо, коли й про що думати: наш мозок не запиту нас, чи доречні зараз ті чи інші думки.
Періоди мовчання — стандартні практики у всіх світових релігіях. Здатність витримати тишу покращує концентрацію.
Медитація — тимчасове припинення вогню в голові
Добре вивчений вплив буддійських технік медитації, перш за все визнаних шкіл (Дзен, Тибет, Теравата), чудово допомагає подолати внутрішні обмеження й страхи. Під час медитації ми можемо навчитися дивитися на свої думки збоку й позбавлятися від них. Мова тут не про те, щоб позбутися власного способу мислення. Але ми на певний час переглядаємо структури власних думок і почуттів, і це дає свободу.
Ми знаємо, з чим маємо справу — зі своїм розумом! Хто постійно практикує подібне, той стає тихим, вільним і здатен довше концентруватися.
Регулярна медитація чинить позитивний фізіологічний вплив, який викорінює стрес, а саме:
– збільшує споживання кисню і покращує метаболізм;
– знижує рівень кортизолу;
– знижує артеріальний тиск;
– знижує рівень холестерину;
– налагоджує ритми альфа- і тета-хвиль, що означає розслаблення організму;
– підвищує імунітет;
– змінює склад нейромедіаторів, підвищуючи рівень дофаміну і серотоніну.
Позитивний вплив щоденних медитацій стає помітним в середньому через вісім тижнів, коли ці практики входять у звичку. Вправи позитивно впливають на фізичні, душевні й розумові здібності, покращують концентрацію й скорочують потік непотрібних роздумів.
Схожим чином позитивний вплив на тіло й дух може чинити й примітивна діяльність без певної мети — проста піша прогулянка, особливо на природі.
У чотирьох благородних істинах, повіданих Буддою, Батчелор (Стівен Батчелор — буддійський учитель і письменник, автор книги «Буддизм без вірувань», — Ред.) бачить не догмати, а заклик до дії. Він виводить з них свого роду формулу, як «бути в будь-якій життєвій ситуації»:
1. Обійми.
2. Відпусти.
3. Зупинись.
4. Дій!
Ця послідовність може бути застосована і в мистецтві працювати: не має значення, наскільки бажаний замовник, але, коли ми беремося за замовлення, ми повинні прийняти його (як дійсно приймають в обійми). Після цього ми маємо відпустити завдання, щоб ідеї росли в нас безтурботно й несвідомо. Тільки так прийде хороша ідея.
Зупинка — підготовка, концентрація, внутрішній спокій — захистять від сліпої рутини. І нарешті, ми приступаємо до дії, втілюючи наші ідеї. Ці чотири кроки врятують від проходження першого необдуманого імпульсу, коли вчинки відбуваються на автопілоті.
Щоб працювати творчо, часто навіть не потрібно міняти життєві обставини — варто лише почати усвідомлено сприймати те, що супроводжує нас щодня.
Оригінал — Франк Берцбах
Адаптований переклад — Віра Курико
Зображення — unplash.com
