Юлія Саніна

Розмова з лідеркою гурту The Hardkiss

19.12.2016 Інна Березніцька

Її складно не запам’ятати. Харизматична, молода і амбіційна фронтвумен The Hardkiss Юлія Саніна вже давно є улюбленицею української публіки.

Для когось вона — взірець для наслідування у музиці, для когось — у житті. І це цілком природно. Ще у 21 рік дівчина зі звичайної київської сім’ї заснувала музичний гурт, який зараз має мільйони прихильників по всій Україні.

Ми поспілкувалися з Юлією про те, як створити популярний гурт, яким буде The Hardkiss через десять років та чи можна бути успішною і на сцені, і в житті.

 

Як ти стала такою, як є зараз? Хто найбільше вплинув на твоє становлення?

Моє життя, як і життя кожної людини, складається із вчинків. Я — це мої дії, помилки чи досягнення. Я не була би тією, ким я є, якби не ті рішення, які я приймала до цього. Якби не мої дії і щоденна праця. Якщо припустити, що можна було би щось змінити, поправити у своєму житті, я би такої можливості не використала і залишила все, як є. Мені подобається, яке в мене життя, як воно розвивається, а це означає, що я все зробила правильно.

В мене не було кумирів із відомих людей, я брала приклад зі своїх батьків, з якими у мене прекрасні стосунки. Мама з татом у мене досить молоді, їм було 20 і 21 рік, коли я народилася, і вони завжди для мене у житті були прикладом. Мама у мене дуже цілеспрямована людина, тато — дуже турботливий. Вони обоє музиканти, постійно мене надихали. Саме батьки розгледіли у мені здібності і багато займалися зі мною. Навіть друзі батьків казали, що вони надто багато опікуються мною, занадто багато уваги приділяють. Але вони на це не зважали. І, напевно, якби не вони, я не була б такою, як я зараз є.

Твій шлях на велику сцену був нелегким. Маючи класичну джазову освіту, ти працювала у кавер-гуртах і, будучи студенткою, виступала у барах. Уже пізніше був проект Val&Sanina, і лише після цього — The Hardkiss. Коли ти зрозуміла, що потрібно створювати щось зовсім інше, і що усе попереднє — не те?

Як будь-яка творча людина, я шукала себе. Коли ти не маєш великих грошей чи якихось зв’язків — це єдиний шлях. Справді, я співала скрізь, де тільки могла, багато над собою працювала. Але коли зустріла Вала (Валерій Бебко, креативний продюсер і гітарист The Hardkiss, чоловік Юлії, — TU), усе змінилося.

sm1a3266

Спершу ми робили музику форматну, таку, яку могли взяти на радіо. Тоді Вал працював на MTV і ми мали якесь уявлення, як має звучати популярна музика. Та коли ми почали робити таку музику — зрозуміли, що це не подобається нам самим. Це занадто кон’юнктурно, форматно, бо ми слухали іншу музику. І настав такий момент, коли ми зрозуміли, що ми ще молоді, у нас ще є достатньо часу на експерименти. Ми вирішили дати собі декілька років.

Вал звільнився з роботи, а я якраз закінчувала університет. Це був такий час: або зараз, або ніколи. Ми були удвох, тому нам не було страшно, ми мали на що жити і де. І зрозуміли, що варто спробувати зробити щось таке, що нам буде близьке, що приноситиме задоволення.

Якою була основна ідея?

Ми хотіли бачити арт усюди: в музиці, стилі, кліпах. Щоби музика, яку ми творимо, була схожою на сучасне мистецтво. Вал досліджував сучасне мистецтво, коли навчався у Лондоні, і мав уявлення, що це таке. Я ж за освітою фольклорист. Ми дуже хотіли робити інсталяції, усе в комплексі. Ми не мали чіткого уявлення, як хотіли б звучати, але багато над цим працювали. За п’ять років наша музика часто змінювалася. Ми шукали себе. Писали ту музику, яка подобалася нам, з неї вибирали найкраще і робили аранжування. Так основним меседжем стало мистецтво, а не шоу-бізнес. Тобто ми в музиці, а не в шоу-бізнесі, ми не зірки, ми — музиканти, митці. Це була головна ідея.

Інша — навколо себе об’єднати таланти, людей, які хотіли би робити щось подібне. Ми дуже тішимося, що знайшли своїх музикантів, стилістів, менеджерів і так далі. І я сподіваюся, що наш бренд The Hardkiss і надалі розвиватиметься як мистецтво. Можливо, навіть будемо впроваджувати спектаклі, дію у музику. Це моя мрія.

Що це була за історія з вибором назви? Ви направду розсилали своїм друзям у Фейсбук різні варіанти?

Так, таке і справді було. Назва дуже важлива, від неї також залежить популярність гурту, тож потрібно, щоби вона запам’ятовувалася. У нас було декілька варіантів: Planet Pony’s, Model Eight і The Hardkiss. Тоді нам подобалися всі ці назви, але наші друзі надали перевагу The Hardkiss. І це добре, що так сталося. Тому що зараз смішно звучить Planet Pony’s, ми подорослішали і разом з нами змінилася наша музика. The Hardkiss була найкращим варіантом.

sm1a3310

Що тебе надихає на створення пісень? І чому більшість з них — англійськомовні?

Надихають люди, історії, які я чую, фільми.

Чому англійськомовні? Бо я з дитинства слухала і співала їх. І суто автоматично демки виходять англійськомовні. Але я зараз намагаюся писати українською. Так, це непросто, для цього треба бути справжнім поетом, але я дуже стараюся. (Усміхається)

Сам процес відбувається по-різному. Найкраще, коли відразу йде мелодія з текстом. Тоді я підлаштовуюся: якщо довге слово — можна мелодично додати кілька нот і так далі. Складніше, коли спершу народжується мелодія, а потім я вже сідаю за текст. Це довший варіант. Люблю, коли швидко, коли натхнення просто розриває. От пісню «Make up» я написала хвилин за тридцять. Для мене це щастя.

Цієї осені The Hardkiss відзначив своє 5-річчя. Можна сміливо робити певні підсумки. Розкажіть, чим ви пишаєтеся? Чи досягли задуманого?

Те, чим ми гордимося, —  це наша публіка. Ми не очікували, що уже через п’ять років зможемо робити тури Україною, що всі квитки будуть розкуплені і що буде такий попит. (Усміхається)

Ми знайшли свою аудиторію, свою публіку, яка ходить з концерту на концерт, The Hardkiss їм не набридає. І що найважливіше — ми досягли такого якісного звучання на концертах, що люди беруть наступного разу з собою своїх друзів, рідних. Інколи на виступах ми краще звучимо, ніж у записі. Це дуже тішить. Бо ми багато над цим працювали.

Яким бачите гурт за десять років?

Найголовніша боротьба артиста — за публіку. Тому я дуже сподіваюся, що за кілька років ми збиратимемо палаци спорту, пізніше цілі стадіони. (Усміхається)

Ми хочемо стати гуртом номер один в Україні, а пізніше поширювати більше своєї музики за кордон. Це, чесно кажучи, насправді дуже важко зробити, але ми впевнено, крок за кроком, до цього йдемо. Багато хто вже хоче нас привезти на гастролі, але через те, що гурт живий, багато музикантів, багато апаратури, це непросто. Тому ми ще почекаємо трошки, щоби такий задум був рентабельним для наших агентів. (Усміхається)

sm1a3251

П’ять років — це не великий період для гурту. Те, що вже вдалося нам зробити в Україні, — дуже круто. Люди грають і по десять років, а їх не знають у нас. За кордоном п’ять років — це ніщо, люди так швидко не впізнають гуртів на вулицях. Я думаю, мине ще п’ять років — і тоді The Hardkiss нормально гастролюватиме Європою.

Скільки людей у команді? Хто належить до «The Hardkiss Family»?

Коли я кажу The Hardkiss Family, то маю на увазі і нашу публіку. Мені не до вподоби слово «фанати». Це трошки принизливо. Для мене це радше однодумці.

Коли я кажу The Hardkiss Family, то маю на увазі і нашу публіку. Мені не до вподоби слово «фанати». Це трошки принизливо. Для мене це радше однодумці

Що ж до нашої команди — наразі у нас десятеро людей. Це і музиканти, і менеджер, який є і нашим концертним директором, іще стилісти, звукорежисер, режисер світла. Здається, нікого не забула. У нас в команді всі на рівних правах. Немає когось важливішого за інших.

Особливість вашого гурту — надзвичайно яскраві образи. Деякі ЗМІ через це говорять про епатаж і навіть називають тебе українською Леді Гагою. Однак я знаю, що ви як гурт не поділяєте такої думки і вважаєте інакше. Розкажи, яка мета ваших образів?

Розумієш, епатаж має на меті здивувати, шокувати і вразити у будь-який спосіб. У нас інша ціль — естетично та красиво підкреслити музику, яку ми творимо. Це своєрідна філософія. Ми граємо не примітивну музику, не спокійну, і наш образ просто не може бути прісним, не може бути буденним. Таким чином ми підкреслюємо нашу яскравість, аби нас краще почули. Зараз музика і образ працюють в одній зв’язці. Я не вважаю, що ми епатажні, бо епатаж дуже часто некрасивий. Ми ж інакші. Ми дбаємо про красу.

Ви одні із небагатьох артистів, які популяризують усе українське. Чому, на твою думку, це важливо?

Ідентифікація дуже важлива, ми найкраще знаємо самі себе. Ми відчуваємо, що подобається нашим людям, тож навіщо нам копіювати когось чи щось?

Навіть коли ми робимо англійськомовну музику, намагаємося додавати їй українськості. Аби бути собою, аби відрізнятися від загальносвітових тенденцій. Це дуже важливо.

Тебе зараховують до найуспішніших українок. Чим для тебе є успіх?

У професії успіх — можливість займатися улюбленою справою і заробляти гроші на життя. В цьому я успішна. Щоби нормально почуватися, мені не потрібно займатися паралельно ще чимось. І, крім того, я маю можливість вибирати, що я хочу, а чого не хочу, не пояснюючи нікому. Мені дуже важливе відчуття свободи, відчуття оцього вибору.

Навіть коли ми робимо англійськомовну музику, намагаємося додавати їй українськості. Аби бути собою, аби відрізнятися від загальносвітових тенденцій. Це дуже важливо

sm1a3344sm1a3395

У житті успіх — талант мати сім’ю. Нам це вдається. Ми з Валом народили дитину. Не можу сказати, що я в цьому успішна на 100%, бо хотілося би більше часу проводити з родиною, але я не могла відмовитися від цього жіночого щастя, як це роблять багато співачок. Це було вище за мене, тому намагаюся все це поєднувати.

У чому, на твою думку, найбільша відповідальність музиканта?

Ми допомагаємо людям радіти життю, виплескувати свої емоції в музику підспівуючи, пританцьовуючи. Також допомагаємо переживати страждання і біль у своїх ліричних піснях, тому що це теж дуже важливо для людей — можливість виплакатися.

Мені дуже приємно, коли люди пишуть нам, що наша музика їм допомогла у скрутний час. Один хлопець навіть написав, що наші пісні допомогли йому одужати. Це важливо.

Музикант, як і актор у театрі, — служить людям. Якби ми робили музику суто для себе, то нам би це так важливо не було. Але ми творимо для людей. Бути потрібними — наша головна місія

Музикант, як і актор у театрі, — служить людям. Якби ми робили музику суто для себе, то нам би це так важливо не було. Але ми творимо для людей. Бути потрібними — наша головна місія.

Що для тебе у житті найважливіше? Які цінності?

Тепер я розумію, що здоров’я рідних. Це єдине, що може стати на шляху до щастя і реалізації.

Важлива чесність, я просто не можу, коли люди мені брешуть. Від цього всі біди, коли ти не знаєш правди. Я люблю простоту і простих людей навколо. По духу мені близькі оптимісти.

Яку музику слухаєш і які книги читаєш?

Щодо музики — важко сказати. Слухаю переважно в машині те, що вибирає мій чоловік. Музика дуже різна — від Оззі Осборна до The Prodigy. Але так, щоби окремо, я музики не слухаю. Це, знаєте, як чоботар без чобіт. (Усміхається)

Читаю теж небагато, здебільшого корисну літературу для батьків. Такі книги, як «Після трьох уже пізно» Масару Ібука, «Французькі діти не плюються їжею» Памели Друкерман.

Також полюбляю у вільний час погортати детективи. Не так давно прочитала «Дівчину у потягу» Поли Гоукінз.

Якщо кожен на своєму місці — від офіціанта до директора фірми — буде якісно виконувати свою роботу, то ми будемо йти вперед, незважаючи на те, хто при владі

sm1a3362

Зараз в Україні непростий час. Є багато людей, які навколо бачать лише зраду. Які у тебе думки з цього приводу? І що ти радила б українцям?

Я зовсім не слідкую за політикою, не стараюся залізати у те болітце. (Усміхається) Але от що я хочу сказати: все залежить від кожного з нас. Якщо кожен на своєму місці — від офіціанта до директора фірми — буде якісно виконувати свою роботу, то ми будемо йти вперед, незважаючи на те, хто при владі. Я розумію, що зараз один із найскладніших часів, які я пригадую. Та це не має стати причиною зневіри. Якщо кожен із нас не крастиме, не обманюватиме, буде просто чесним — усе вдасться. І все дійсно буде у нас добре.

Треба розуміти: якщо навіть до влади прийде хтось суперчесний і суперкласний, то це не означає, що вся країна зразу стане такою. Зміни починаються із нас.

Інна Березніцька Середа Ірина

Схожі публікації

Аграфка8
1340 5

Романа Романишин і Андрій Лесів / Аґрафка

Романа Романишин і Андрій Лесів, засновники творчої майстерні «Аґрафка»

16.11.2016 The Ukrainians
IMG_4999
2731 5

Окуляри Аґнона

Чи потрібні окуляри, щоб побачити нарешті те, що і так є очевидним?

26.08.2016 Євгенія Сенік
www.tarasbovt.com 0001
6665 9

Андрій Курков

Розмова із всесвітньовідомим українським письменником

17.09.2014 Інна Березніцька

Популярні публікації

gbn4flheyko-david-beale
25591 5

Що святкувати першим: Різдво чи Новий рік?

11 карток про те, чому українці живуть за двома календарями одночасно і що з цим робити
09.12.2016 Ірина Сало
IMG_4972
42600 11

Несистемна міністр

Один день із життя Уляни Супрун: заради чого вона взялася реанімувати українську медицину і чому продовжує, попри спротив пацієнтки
13.07.2017 Марічка Паплаускайте
[1] 5
28415 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати