Соціальні мережі як інструмент популяризації читання стали предметом обговорення під час «круглого столу» від журналу «ШО». Модераторкою лекції стала Ірина Славінська — літературна оглядачка часопису.
Своїм досвідом поділилися блогерка Катя Толокольникова, представниця Літературної корпорації Meridian Czernowitz Лілія Шутяк та організатор флешмобу #bookchallenge_ua Марк Лівін.
Ірина Славінська (літературна оглядачка часопису «ШО»): Пам’ятаю, як Андрухович, Жадан, Ірванець читали свої улюблені сторінки з «Антології української поезії ХХ століття». Дійшла черга і до дуже культового українського поета Юрія Позаяка та його циклу «Алкохоку». Я побачила, що не всі в аудиторії впізнають ці рядки. І замислилася: скажімо, вірші Жадана цитують напам’ять, а публікації лайкають та поширюють. Позаяк же своєї поезії у соціальних мережах не публікує і, можливо, недоотримує своїх фанатів.
Якось я прочитала фрагмент коментаря на Facebook: «Що залайкали — те й читають». Ця схема пояснює багато книжок та подій, які стають або не стають успішними в українському літературному контексті. Так і народилася ідея цієї розмови. Бо «лайк животворящий» насправді працює на користь цієї літератури.
Марк Лівін (маркетинг-директор Громадського телебачення, автор книжкового флешмобу #bookchallenge_ua): Рік тому ми з українською письменницею Катериною Бабкіною думали зробити щось таке для української літератури, за що нам потім не було би соромно. Так з’явився #bookchallenge_ua. Ідея була в тому, щоб узяти ту кількість книг, яку людина осилить. Дехто, як ми з Катею, читали і по 200 видань. Унікальне охоплення аудиторії проекту — шість мільйонів українців. Усі вони взаємодіяли з хештегом. І тепер ми залишили цей проект, але він продовжує жити.
Катя Толокольникова (авторка блогу «What are you reading?»): Моє бачення популяризації читання реалізується за допомогою блогу. Він з’явився рік тому. По суті, я відвідую різні містечка та країни і, коли бачу людину з книгою, роблю її фото за читанням. Люблю розмовляти з цими людьми. Найчастіше у мій блог потрапляють через соціальні мережі: у мене є сторінка у Facebook та Вконтакте. Завдяки онлайн-комунікації моя аудиторія охоплює людей різного віку з різних країн: Швейцарії, Німеччини та Туреччини.
Лілія Шутяк (прес-секретар Літературної корпорації Meridian Czernowitz): Ні для кого не секрет: якщо тебе немає в гуглі — то тебе не існує. Meridian Czernowitz веде свою сторінку у соцмережах уже близько шести років. Завдяки дослідженню ми побачили, що найкраще працюють Facebook та Instagram. В останньому пости після відвідування наших заходів з’являються найчастіше.
Ірина Славінська: Той, хто будь-коли організував подію, пов’язану з літературою, знає головну проблему: як перетворити віртуальну аудиторію на реальних живих людей, відвідувачів? Окрім лайків, вони мають особисто прийти на захід чи до книгарні.
Марк Лівін: У нас немає можливості продивитись сторінку кожної людини, тому це непросте питання. Але можна зрозуміти, як саме охоплення аудиторії впливає на конкретну цільову дію. Наприклад, аудиторію «Громадського» легко змотивувати перейти на сайт. Але після ознайомлення з чимось конкретним читач іде з платформи. Подальшої взаємодії немає.
Якщо ми говоримо про літературні події, то слід завжди писати детальний та зрозумілий опис. Важлива логіка. Наприклад, зрозумілий хештег — пряма комунікація. Люди мають розуміти, яку цільову дію треба зробити.
Функціонал соцмереж сьогодні дає змогу використовувати увесь тип контенту. Якщо ми використовуємо тільки текст — ми зменшуємо ефективність взаємодії. Якщо порізати відео на кілька частин, то кожний шматочок — це абсолютно різні фокуси. Потрібно міксувати і завжди додавати щось нове. А такі речі, як гіфки та коуби, лише покращують цю взаємодію.
Лілія Шутяк: Не треба уникати й інших способів донесення інформації до людей. Наприклад, афіші або анонс чи інтерв’ю на радіо. Їх ніхто не скасовував. Так можна залучити і тих, хто не дуже активно користується соціальними мережами, або людей старшого покоління.
Марк Лівін: Усе залежить від того, як і за яких умов твоя аудиторія взаємодіє з інформацією про твій фестиваль. Прямий контакт — більша ймовірність того, що твоя аудиторія прийде. Інший приклад — реклама події у Facebook на всі Чернівці з охопленням у 100 тисяч людей. У цьому випадку особиста взаємодія зменшується в рази.
Ірина Славінська: Думаю, багатьом відома теза, що, мовляв, «успіх цієї книжки — це просто піар — немає нічого цінного». Як, говорячи про популяризацію читання в Україні, завдяки піару можна зробити успішною книжку з порожніми сторінками?
Лілія Шутяк: Можна розпіарити все. Найважливіший виклик для піарника — залишитись чесним із собою та людьми, які читають твій контент. Книжки мають вартувати того, щоби про них говорити. Тим не менш, книжковий піар у нас тільки розвивається, і це для нас є чимось новим та ефемерним.
Марк Лівін: У нас мало хто добре розуміє, що означає слово «позиціонування». На Заході ним добре маніпулюють і примудряються видавати книжки з білими сторінками, називаючи їх арт-буками. У нас те ж саме з розмальовками. Ніхто їх не купує, але скажи «розмальовка-антистрес» — і всі одразу починають знімати цей стрес.
Перше, що питають західні маркетологи: «Для кого написана твоя книжка?». В Україні це поняття практично нівельоване — лише дехто розуміє, для кого саме пише.
Ірина Славінська: Поговорімо про читання як про практику. Як зробити так, щоби люди в Україні читали частіше та активніше? Як онлайн у цьому випадку може вплинути на людину?
Марк Лівін: Насправді #bookchallenge_ua також став для нас відкриттям. Коли ми запустили цей проект, то зрозуміли, що найважливіше — власний приклад. Насправді зараз аудиторія дуже легко вхоплює тренди і легко їх наслідує. Навіть ЗМІ засновують на цьому факторі. Наприклад, «Новое время» має колонки великих українських персоналій, а «Громадське» на початках найкраще використовувало ефект спільноти. Якщо читач може до тебе доторкнутись, прийти до тебе на читання, якщо ти відпишеш йому у коментарях чи у блозі, то він відчує свою причетність.
Ірина Славінська: Пригадую, як у нас було промо: відомі публічні люди на камеру читали фрагмент однієї відомої книжки. Читачам пропонували впізнати текст. Хто впорався — отримував безкоштовні квитки на Книжковий Арсенал. Це спрацювало дуже добре: коли ти бачиш Андрія Куликова, який читає роман Оксани Забужко, то тут одразу дві зірки працюють на користь споживача.
