img

Чи може література протистояти насильству?

16.09.2015 Настя Іванців

15 вересня у Львові під час Форуму видавців представили спецпроект «Література проти агресії». Про те, чи все таки може література протистояти насильству говорили Осе Берґ, Любов Якимчук, Земовіт Щерек та Наталка Сняданко.

 

Осе Берґ
поетка та літературна критикиня, Швеція

Агресії і насильства ми не зможемо уникнути, тому що вони є частиною людини. Але у нас є способи виражати насильство конструктивно, або деструктивно.

Важливо зображати зло в письмі і бачити його. Це перший крок.

Слід розрізняти мову письма, де ми нічого не приховуємо і пропаганду. Мова, яка нічого не таїть, вона навчає людину боротися зі злом і не веде до насильства. Пропаганда використовує насильство, а люди залишаються несвідомими цього.

Завдання літератури — зробити так, щоб було чітко видно зло. Треба зображати насильство, щоб воно не перейшло в реальність. Мовчати ніколи не варто. Немає нічого про що не можна говорити. Писати можна про все.

Ми мусимо спостерігати за всіма формами прихованого насильства і піднімати їх на поверхню до того, як утвориться імпульс. Шведські письменники працюють більше з підводними течіями.

Земовіт Щерек
журналіст та письменник, Польща

Література мусить стосуватися усіх явищ, усіх способів передання реальності. Але варто зазначити, що це треба робити відповідально.

Хвиля нападів на іноземців і загострення націоналістичних рухів у польському суспільстві внаслідок яких страждають і українці, є провиною польського уряду і його політики. Але журналісти, які наближені до влади, стверджують, що таке було раніше і вони не роблять нічого поганого, а лише піднімають національну свідомість. Вони наче порівнюють це з самогубством підлітків після прослуховування Мерліна Менсона. Чи винен у цьому сам Мерлін Менсон? Чи міг він це передбачити? Насправді, межа між тим, що ми говоримо і тим, які можуть бути наслідки — непередбачувана.

Відповідальність у літературі тяжіє за письменником. На жодній зустрічі не вдасться це описати. Однак, наприклад, Прілєпін перейшов межу. Йому не вдалося зберегти баланс. Проте є письменники, які теж порушують складні теми і їм це вдається.

Література може в позитивний спосіб вплинути на світ. Вона постійно впливає на відносини між народами. Наприклад, поки Wydawnictwo Czarne не почало видавати українські книжки, про саму Україну знали мало, навіть серед польської інтелігенції. І переважно це були стереотипи. Коли у Польщі з’явилися тести Андруховича, Прохаська, про Україну почали говорити, глибше аналізувати і цікавитися країною. Дивитися на українців як на друзів. І зараз цей погляд тільки світлішає.

Любов Якимчук
поетка та журналістка, Україна

Я не знаю, які теми могли би бути надто агресивними або надто небезпечними. Треба прописувати всі теми.

Війна є джерелом тем і сюжетів, які лежать на поверхні. Але для того, щоб з ними працювати треба продумати, яка в них буде форма. Завдання письменника саме в цьому. Коли я кажу про форму, то маю на увазі і мову. Хороша література завжди є ідеологічною, тобто такою, що розмежовує свого і чужого, яка говорить, що є ми, а є ворог.

Література може працювати з травмою, а не протистояти війні. Є велика частина людей, які виїхали з Донбасу і мають дуже велику травму. Для того щоб від неї вилікуватись, потрібно побудувати стіну і евакуювати тих, хто там залишився. Інакше ми не зможемо жити своїм життям. Ми будемо продовжувати жити в травмі, вважати себе жертвами і роз’ятрювати цю страшну рану. Стіна має бути і в реальності, і в літературі.

Замовчування в літературі, витіснення проблеми і сублімація веде до ще більшої трамви, яка буде щоразу виникати і загострюватися. Ми маємо проговорювати цю проблему, але проговорювати як те, від чого ми хочемо відійти, щоб зрештою стати щасливими. Ми хочемо перестати бути жертвами і стати переможцями. Я хочу, щоб українці хотіли жити і почуватися героями, які не помирають у кінці.

Ми хочемо перестати бути жертвами і стати переможцями. Я хочу, щоб українці хотіли жити і почуватися героями, які не помирають у кінці

Все, що може література — це описувати світ. І робити це так, щоб цьому світові було легше вибудувати себе і подолати травми. Але література нічого нікому не винна. Вона може бути просто для того, щоб бути. Література, перш за все, мусить займатися сама собою.

Борхес говорить, що існує лише чотири класичних сюжети. Тому література має працювати з формою. Коли література починає бути щось комусь винною, то перетворюється на пропаганду.

Наталка Сняданко
письменниця, Україна

Література може говорити про все. Її єдиним обов’язком є говорити про це добре, не нижче певного естетичного рівня, який дозволяє розвити текст.

Коли ми говоримо про складні суспільні теми, то дуже легко втратити межу між публіцистикою та літературою. Це одна з актуальних речей, про які варто пам’ятати.

Агресія і література мають дуже хороше терапевтичне співвідношення. Агресія — це реакція, яка виникає швидко і спонтанно. Література — це щось повільне. Коли література працює з агресією, це вже терапія.

Література не може змінити світ. Вона може лише змінити реакцію або ставлення та показати неоднозначність ситуації.

Важливо не лише проговорювати і писати на нові теми, а й формулювати певний рівень чутливості. Агресія не завжди є очевидною. Все, що нам здається агресивним, не завжди буде агресивним для когось іншого. Багато речей потрібно пояснювати і це ще одне завдання, яке стоїться зараз перед нами.

Література багато чого робить мимоволі. Завдяки фіксації, обговоренню і називанні певних проблем дуже багато речей змінилося, а люди перестали висловлювати постійні лозунги, які могли призводити до насильства. Ми починаємо чути різні думки. Це вже початок діалогу.

Настя Іванців

Схожі публікації

2701 3

Секс і злість: як про це говорити з дітьми

Конспект дискусії «Сексуальність, жорстокість та інші речі, які дорослі не хочуть знати про підлітків»

16.09.2016 Яна Проценко
12427 11

Юрій Андрухович

Розмова з відомим українським письменником та поетом

14.01.2015 Володимир Бєглов
2642 5

Територія мрії

Якщо просто хочемо видавати книжки, аби щось робити, то це може бути звичайним рутинним заняттям, за яким може проминути все життя. Але чого ж прагнути?

11.02.2016 Мар'яна Савка

Популярні публікації

30272 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко
46292 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова
27460 5

Що святкувати першим: Різдво чи Новий рік?

11 карток про те, чому українці живуть за двома календарями одночасно і що з цим робити
09.12.2016 Ірина Сало

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати