Запах шкіри

Засновники бренду Two Bulls & A Carriage — про радощі та труднощі ведення сімейного бізнесу, вірність класиці та увагу до деталей

12.12.2017 Ілона Громлюк

У кожної речі своя історія. У постійних відрядженнях, Ігор Чередниченко ніколи не розлучався зі своїм стареньким шкіряним портфелем. Cумка побувала у багатьох країнах, тому помітно зносилася.

Три роки тому Ігор таки відважився замінити її, але коли нічого схожого знайти не вдалось, то вирішив створити її власноруч. Так починалася історія бренду Two Bulls & A Carriage.

Сьогодні в асортименті не лише добротні шкіряні сумки, а й гаманці, ремені, аксесуари та навіть взуття. «Ваші внуки будуть боротись за те, щоб носити ці речі» — так зазначають у своєму слогані виробники, обіцяючи довге життя своїм товарам.

Про радощі та труднощі ведення сімейного бізнесу, відданість класиці та увагу до деталей — у розмові з підприємливим подружжям Ігорем Чередниченком та Оленою Кольцовою, засновниками бренду Two Bulls & A Carriage.

[«Всі. Свої. Історія креативних українських брендів» — спільний проект The Ukrainians та найбільшої у світі платформи українських виробників «Всі.Свої».

Разом ми познайомимо вас із українцями, які вже сьогодні розбудовують креативну економіку нашої країни. Майстри, дизайнери, кулінари й підприємці — про любов до своєї справи, бізнес і натхнення.]

 

Розкажіть трішки про себе. Чим ви займались до того як наважились розпочати власну справу?

Ігор: Я працював у багатьох місцях. Моє останнє місце роботи — начальник відділу продажів у компанії мобільного зв’язку. Але прийшов час, коли я зрозумів, що втомився працювати на когось. Звільнився з роботи і впродовж певного часу шукав справу, якою можна було б зайнятися.

Олена: У мене банківська освіта, та жодного дня за професією не працювала. Я була закрійником верхнього чоловічого одягу. Стаж роботи, мабуть, років із десять.

У 80-их поїхала до Луганська і там отримала такий собі перший досвід ведення бізнесу — шила шуби з натурального хутра. Потім вирішила змінити діяльність: переїхала до Києва і влаштувалася на роботу в компанію, яка займається продажем оргтехніки.

 

Ігор: Під час роботи я часто їздив у відрядження. В дорогу брав портфель, який з часом зістарівся. Я намагався знайти схожий портфель в Україні, та не знайшов навіть аналогів. Згадав, що в мене є знайомий у Хорватії, який обробляє шкіру. Вирішив купити у нього шкіру й створити такий портфель, який би повністю задовольнив мої потреби і потреби інших людей, які часто їздять у відрядження.

Ми з Оленою вклали у цей портфель майже все, що можна було вкласти: зручність, естетику, довговічність… Зробили два таких портфелі. Один я залишив собі. А другий…

У мене є знайомий, який володіє мережею магазинів з продажу мобільних аксесуарів. Я приніс портфель, кажу — спробуй продати. Він сказав, що це не його тема. Але хіба це проблема? Підписали його як «портфель для ноутбука». (Усміхається) І поїхали з дружиною в Карпати. Через кілька днів друг мені телефонує і каже: «Приходь, щоб забрати гроші, та принеси другий портфель». Ціна портфеля, до речі, була доволі високою.

Як ви надалі продавали свої речі?

Ігор: Я зробив ще декілька таких портфелів і виставив їх у тому ж магазинчику мобільних аксесуарів. Згодом почав думати, де продавати далі. Для початку шукав людей, які володіють магазинами зі схожою продукцією. Завжди отримував відмови — дорого, «не розкручена» торгова марка і т.д. А потім був щасливий збіг обставин — я побачив оголошення про новорічний ярмарок у торгівельному центрі. Подав заявку — і мене прийняли.

Сталося так, що на ярмарку в мене залишився лише один портфель. Він був останнім, тому я його не продавав. Натомість приймав замовлення — одразу в торгівельному центрі.

GATE_GV_-00190

 

Скільки часу минуло з моменту виготовлення першого портфеля до сталого виробництва?

Ігор: Приблизно рік. Після ярмарку постало питання розширення асортименту. Я не прихильник швидкого розширення — хочу, щоб наступна модель була не гіршою за попередню. Щоб усі ставали хітами.

Зараз ми маємо 11 моделей сумок — по 5-15 екземплярів кожної. Асортимент збільшується за рахунок всіляких дрібниць. Ми почали робити гаманці, ремені, аксесуари тощо.

Чому така назва — Two Bulls & A Сarriage?

Я не прихильник швидкого розширення — хочу, щоб наступна модель була не гіршою за попередню. Щоб усі ставали хітами

Ігор: Бик — це основа нашої сировини. Всі наші вироби — зі шкіри бика. Вона товстіша, жорсткіша і довговічніша. А два бики — це підтримка одне одного. Як на мене, це ефектний знак, що показує натуральність наших виробів.

Олена: І ще було завдання показати, що це — українська продукція. Бики, віз, Чумацький Шлях — це асоціативний ряд, що пов’язаний з Україною.

Що було найважчим на старті? І скільки ви інвестували у бізнес на початках?

Ігор: Мабуть, наважитись. Хоча я і до того моменту був партнером у бізнесах, але для того, щоб бути самому, треба прийняти непросте рішення.

Я бачив людей, які, як і я, починали з якихось 1-1,5 тисячі доларів. Зрозумів, що треба нарешті робити те, що подобається. І те, що принесе результат як матеріальний, так і моральний. Зовсім про це рішення не шкодую. Мені важливо ні від кого не залежати в роботі. Я слухаю тільки себе. І все.

Важливо довго не обмірковувати, а просто робити! Лише тоді буде зрозуміло, піде справа чи ні. В іншому випадку можна довго сидіти й гадати: «Ось, шкіряну сумку зробити… А скільки вже таких є… А може, не треба…»

Важливо довго не обмірковувати, а просто робити! Лише тоді буде зрозуміло, піде справа чи ні

GATE_GV_-00204

Що більше робиш, то більше робиш правильно. А що більше робиш правильно, то більше вдається. Раз вдалося, ще раз… І тоді робота починає надихати. Через деякий час я зрозумів, що улюблена справа може бути прибутковою. Настільки прибутковою, що вистачає на все. (Усміхається.)

Для того, щоб зробити дві сумки, мені знадобилось небагато грошей. Але зараз, коли у нас вже 11 моделей, грошей потрібно набагато більше. Хоча й не фантастично багато. Все залежить від того, що ставиш за мету — заполонити весь ринок своїми сумками чи просто «засвітитися».

Зараз є чимало людей, які виготовляють шкіряні речі. Що відрізняє вас від конкурентів?

Ігор: Так, конкурентів зараз багато. Не хочеться вихвалятися, але наш підхід — це максимальна увага до деталей. Ми намагаємося зробити наші вироби досконалими. Шкіра, яку ви зараз бачите, на початку має зовсім інший вигляд. Зараз вона однотонна. За допомогою різних масел ми доводимо її до такого кольору власноруч. Окрім того, є певні нюанси в технології, яких деякі виробники не враховують.

Наприклад, краї сумки. Зазвичай їх просто з’єднують і так залишають. Ми ж їх обробляємо на спеціальному станку та фарбуємо. Колись я робив такий зразок — сумка без оброблених країв і без масел. І коли поставити дві поруч, то різниця дуже відчутна.

Також увага до ношеності цих речей. Кожен шов — подвійний. На перший погляд, це зайва операція. Але насправді — вона дуже важлива. Звичайно, у деяких речах конкуренція все ж є. У ременях, гаманцях, наприклад. Але поки що ми намагаємося бути попереду. (Усміхається)

Що більше робиш, то більше робиш правильно. А що більше робиш правильно, то більше вдається

GATE_GV_-00379

Де ви берете матеріал?

Ігор: Для деяких речей — наприклад, ременів, браслетів та дрібниць — шкіру можна купити у Києві. А ось шкіру для сумок я купую в Хорватії.

У нас немає такої хорошої шкіри?

Ігор: У нас немає бика. А оскільки наша мета — відрізнятися як якістю, так і матеріалом, то шкіру я замовляю в хорватських партнерів. Іноді трапляється, що знаходжу щось хороше і в Києві — тоді беру тут. Ціна загалом однакова.

Як пересічному покупцю відрізнити шкіру хорошої якості від поганої?

Ігор: Все залежить від виробу, для якого ви купуєте шкіру. Ось шкіра, куплена для ременя. Але гляньте на зворотній бік, — вона покуйовджена, така для ременя не годиться. А ось на цьому місці гладенько — це підходить. Бо  коли ви ремінь перевертаєте, то дивитеся на зворотій бік.

Шкіру на сумки вибираємо за зовнішнім виглядом. Якщо є деякі недоліки, то ми їх затираємо. Саме ручна обробка додає шарму цим виробам. Міжнародні стандарти дозволяють невеликі затертості. Я навіть іноді спеціально шукаю шкіру з таким малюнком, бо це доводить її натуральність.

Любите запах шкіри?

Ігор: Так. (Усміхається) Він наче у підсвідомості ще з тих часів, коли люди носили натуральні речі. У мене навіть парфум — «English Leather».

Отже, самі ви сумок не шиєте — натомість розробляєте моделі та даєте їх в роботу майстрам?

Ігор: Так, ми малюємо моделі, вибираємо шкіру, кажемо, як її обробити, і потім люди під наглядом роблять ці речі. Для такого виробництва треба особливі машини. Насправді нам дуже пощастило з майстрами — вони й самі часом пропонують якісь ідеї. Іноді навіть мені не дають розслабитися. Я кажу — зробімо тут простіше, вам же легше буде працювати. Але вони не поступаються. Це їхній імідж та обличчя.

Це поодинокі майстри чи якась фабрика, що працює для різних брендів?

Ігор: Це різні майстерні: десь троє чоловіків, а десь — один. Це люди, які знають, як створювати, але не бажають продавати. Повинен же бути якийсь поділ — хтось проектує, хтось робить, хтось продає. Ми даємо їм замовлення. Іноді буває, що у них обмаль замовлень. Зараз вже не ті часи. Тому, відверто кажучи, я даю людям роботу. І оплата цієї праці зовсім не низька.

Я за те, щоб людина, яка професійно робить свою роботу, отримувала багато. Тому й собівартість виробу виходить висока — і ціна відповідна. Найпростіша сумка коштує 4000 гривень, рюкзак-трансформер — 8000.

Я за те, щоб людина, яка професійно робить свою роботу, отримувала багато. Тому й собівартість виробу виходить висока — і ціна відповідна. Найпростіша сумка — 4000 гривень, рюкзак-трансформер — 8000

GATE_GV_-00251

Є ще дорожня сумка — на неї дуже великий попит і вона дорожча. В Україні просто не роблять таких речей. Або є такі ж, але вони брендові — не завжди люди хочуть платити за ім’я. Хоча наше ім’я вже також помаленьку підіймається. (Усміхається)

Скільки часу минає від ідеї до готового виробу?

Олена: Один виріб — приблизно місяць. І не тому, що річ довго шиють, а тому що це творчі муки. (Сміється) Шиють-перешивають.

Ось, наприклад, шили жіночу сумку. Ігор мені потім щодня згадував. (Сміється) Застібка до сумки викроюється напівколом, щоб збільшити вхід. І коли хлопці почали пришивати замок, то шкіра навколо почала м’ятись. Довелось зверху зробити шкіряні вставочки. Різні нюанси виникають.

Яких принципів у роботі ви ніколи не порушите?

Ігор: Ми завжди будемо уважними до деталей. Незалежно від того, наскільки швидше хотів би виконати замовлення, я не залишу кромки не пофарбованою. Не заміню певної нитки на іншу гіршої якості. Бо це моя репутація — вона показує мою роботу та ставлення до справи.

Ми завжди будемо уважними до деталей. Незалежно від того, наскільки швидше хотів би виконати замовлення, я не залишу кромки не пофарбованою. Не заміню певної нитки на іншу гіршої якості. Бо це моя репутація 

Деталі повинні бути дуже правильними. Саме тому всю фурнітуру ми купуємо за кордоном. Ось, здавалося б, пряжка. Ми ставимо таку на ремені до сумок — у нас такої не купиш. Вона зроблена з латуні. Ми намагались знайти в Україні виробника латунних пряжок, і такі справді є. Вони відливають їх, але з умовою — кожної пряжки щонайменше 50 штук. А я у себе використовую 12 видів пряжок. Тому купую їх за кордоном. Не те щоб в Україні не хотіли іти на компроміс — просто такі умови виробництва.

Як розробляєте нові моделі? Можливо, орієнтуєтесь на якісь зразки за кордоном?

Ігор: Покупці часто самі висловлюють свої побажання: «Ось якби тут додати, а тут забрати зайве». Іноді я дослухаюсь до таких речей. Розумію, що одна людина — це ще не думка усього ринку. Але коли ця думка збігається з моєю, то роблю. Наприклад, після того першого портфеля до мене почали звертатись жінки — мовляв, теж такий хотіли б, але жіночий. Тож ми спроектували жіночий портфель з такої ж шкіри. Але вийшло так, що він став «унісекс» — і чоловіки його купують.

Тобто треба дослухатися до думки людей. Ось цієї звичайної жіночої сумки, наприклад, я робити взагалі не хотів. Але дружина наполягла. Не хотів, бо жінки хочуть трендових речей — за кольором,  формою, з іншою гарнітурою. Вгодити дуже важко. Але наші сумки — це класика.

Навпаки, зараз таких класичних речей не так багато. Видається, що повсюди стрази та блискітки.

Олена: І я так кажу!

Ігор: Ота жіноча сумка стала популярною. Хоча її важко робити — треба використовувати три види швейних машинок. Окрім того, всі наші вироби без підкладки. А для жінок, як з’ясувалась, потрібна підкладка. Обов’язково кишенька на застібці — жінки особливо хвилюються через крадіжки в метро. Тому ми зробили підкладку і два різновиди кишень. З нашого досвіду, жінкам вгодити трішки важче, але ця вимогливість змушує нас рухатися у правильному напрямку і йде на користь нашій популярності.

Олена: Мені якось також треба було жіночий портфель купити. І ми збилися з ніг у пошуках — це проблема. Зрозуміли, що ця ніша не зайнята. Є багато інших портфелів — зі стразами, «золотою» фурнітурою тощо.

Ігор: Написано «шкіра», а насправді — ні.

Олена: Ось я йому й кажу — виявляється, немає для жінок якісних портфелів. Так у розмовах все й народилося.

GATE_GV_-00394

То спочатку ви орієнтувались лише на чоловіків, а зараз Олена просуває у вашому бренді, так би мовити, свою жіночу лінію?

Ігор: Саме так і є. Вона змушує мене замислитися. Бо я, наприклад, завжди вважав, що жінкам потрібен колір. Спочатку ми орієнтувались лише на чоловіків — бо я знав, що нам, чоловікам, потрібно. Тільки брутальний коричевий. І, як виявилось, мою думку поділяє багато людей.

Олена: Перший екземпляр був мій — я замовила собі сумку в подарунок на 8 березня. (Сміється) І, ясна річ, сумка була зеленого кольору, як мої черевики. Бо на зеленому я просто схиблена. І на черговому ярмарку ми виставили цю зелену сумку.

Кажу Ігореві: «Просто проведемо опитування клієнтів. Ось нехай ця сумка постоїть — глянемо, чи будуть жінки звертати увагу, за яку б ціну купили тощо». І, виявляться, сумка стала ледь не хітом.

Потім ми виставили таку ж коричневу. Кажу — зробімо для жінок зелені сумки. А Ігор: «Ні, наш колір — це коричневий. І крапка». У нас часто такі творчі дискусії. Ми поставили поряд коричневу й зелену сумки. Виявилось, голоси поділилися. Здається, більшості навіть коричнева сподобалась. Для мене це було таке здивування — ну хіба буває щось красивіше, ніж зелений?

Ігор: Ось бачите. Комусь червону, комусь жовту — тому я і не хотів. А  позаяк в нас шкіра одного типу, то і принцип був один — все коричневого кольору. Мені здавалося, що жіночих сумок коричневого кольору купляти не будуть. А виявилося зовсім інакше!

Олена: Отак ми і почали робити тільки коричневі жіночі сумки. (Усміхається)

Які, на вашу думку, переваги та недоліки сімейного бізнесу?

Олена: Точно відповісти на це питання можна буде тоді, коли я вже остаточно звільнюся з роботи. Насправді мені здається, що це проблематично. І жити, і працювати разом — може, комусь і вдається, я не знаю. Ми проектуємо вироби разом, але це щоразу перетворюється на… (Сміється)

Ігор: А я вважаю, що нічого страшного в цьому немає, якщо правильно розподілити обов’язки.

Олена: Потрібно віддати Ігореві належне — він дуже конструктивний. І не конфліктний, на відміну від мене. Так, знаючи переваги й недоліки одне одного, ми й знаходимо продуктивний баланс.

Тобто чіткого розподілу обов’язків між вами наразі немає?

Олена: Є. Я складаю план оплат, прогнозую, що треба пошити. Наприклад, пройшла виставка — я аналізую, що лишилося, що добре продається і що треба додати. Я — людина-виконавець. Комунікабельна, але мені важко продавати. Обожнюю створювати — щось вирощувати, зшивати, декорувати. У нього — креатив, політ думки, а я це все корегую в певних рамках.

Щодо серйозних планів та прогнозів — тут я беру сміливість на себе. Я ще й до того професійна шахістка (Сміється) Бачу щось — і в мене цей проект одразу по пунктах вимальовується.

Перевага сімейного бізнесу — це повна довіра. Тобто якщо ти наймаєш людину, то вона у будь-якому разі працює за зарплату. А ми більше за ідею. Окрім того, діти завжди допомагають.

GATE_GV_-00331

 

Ви слідкуєте за модними тенденціями чи орієнтуєтесь на практичність?

Олена: Ігор від початку вибрав концепцію класики. Тому не скажу, що ми слідкуємо за тенденціями. Ми орієнтуємось на людей, які люблять речі, що не виходять з моди та не зношуються роками.

Ігор: У нас пожиттєва гарантія на матеріал. У мене був випадок, коли клієнтка купила своєму чоловіку наш рюкзак для відряджень. Приходить вона через рік і каже: «Допоможіть, вилетіла заклепка. Зможете за день зробити? Чоловіку завтра у відрядження, він без цієї сумки не полетить». Сказав, щоб несла. Хоча, чесно кажучи, таку заклепку можна поставити в будь-якому кіоску.

І ось вона приносить цю сумку. Форми та не поміняла, але обтерлась і набула шикарного вигляду. Я навіть спочатку сказав, що це не моя сумка. А та жінка мені: «Спокійно, це ваша». Я швиденько зробив ремонт — і чоловік щасливий полетів у відрядження.

Тобто за модними тендціями ми не слідкуємо, а ось за технологіями — так. Чи то нові барвники, чи новий поліроль для шкіри, чи ще якась речовина, що захищає від бруду, фарбує краї тощо. Ось гляньте на ці дві сумки. На одній із них краї наче під пластик зроблені, а в другої — затерті. Ми раніше весь час робили під пластик, але оскільки з часом такі краї рвуться, то повністю перейшли на другу технологію.

Ви крок за кроком урізноманітнюєте асортимент. Чому вирішили до сумок додати ще й взуття?

Ігор: Достатньо велика кількість наших покупців має дві-три речі нашого бренду. І ось деякі з них сказали, що було б добре зробити з цієї шкіри чи в такому ж стилі взуття. Почали так: один сезон — одна нова модель. Ну бо це просто не моє — не мій профіль. Виробництво взуття — це доволі складна річ. Тут є модельний, розмірний ряд. Зараз моє завдання — виконувати розмірну сітку однієї моделі. На весну, осінь у мене вже є туфлі, а на літо — сандалі. Сандалі дуже оригінальні. У них підошва та верх — це одне ціле. Зовсім без швів.

Олена: Із взуттям ми зверталися по допомогу до дизайнерів.

Ігор: Дуже багато часу було витрачено на розробку — щоб і на нозі добре сиділо, і не спадало, і не терло ніде. Ми просто пішли назустріч нашим покупцям: щоб разом із іншими нашими речами вони мали ще й взуття. Якщо наш покупець одягне на себе все, що у нас є, взується і візьме в руки наш портфель — то це буде імідж. Така собі «наша людина». (Сміється) Люди жартують, що треба ще капелюха і куртку зробити. Але ні, я на таке не піду.

Чому не підете?

Ігор: Ну, не зараз.

Олена: Ігор вже просто не справляється з тим, що є. Тому я і йду з роботи — щоб зайнятись шоу-румом, виставками тощо.

GATE_GV_-00459

Ви виготовляєте окремі речі на замовлення?

Ігор: Спочатку виготовляли. Але потім ми відмовились, бо те, що хоче людина і що можуть технології, — це різні речі. Буває, що детально все промальовують — «ось цю кишеню на чотири градуси повернути, ось клапан такий…» Спочатку ми таке робили, на це йшло багато часу, а потім люди приходили і казали: «А я інше мав на увазі». Це інший бізнес — для таких випадків має бути окрема людина, яка все прописує, письмово погоджує і місяць-півтора тільки над одним виробом і працює. Але вклинюватись із такими замовленнями у наш виробничий процес — це погана ідея.

На замовлення ми хіба що скоро будемо дуже дороге взуття робити. В шоу-румі будуть знімати мірки — і протягом місяця пара буде виготовлятись вручну. Звичайно ж, це буде дуже дорого — тому що всюди це дороге задоволення. А щодо сумок, то тут на замовлення ми тільки колір можемо змінити.

Олена: У нас портфель замовляли і в шоколадному кольорі, і в синьому, і навіть у синьому з жовтими нитками.

Ігор: З нами цікавіше працювати, ніж з фабрикою. Наведу приклад. Дзвонить жінка, каже, що хоче наш рюкзак. А їх зараз немає — вони у виробництві, за два тижні тільки будуть. Вона каже: «Але мені треба на п’ятницю, я чоловіку на день народження хочу подарувати.» Я їй: «А ви подаруйте сертифікат від нас!»

Ну і ось ви платите передоплату, ми даємо вам сертифікат, а через тиждень віддаємо виріб. Та клієнтка ще й вирішила ініціали чоловіка на сумці вибити. Таке ми теж робимо. Тоді й зовсім індивідуальний рюкзак вдається. Останнім часом таке дуже часто замовляють.

GATE_GV_-08883

За кордон щось продаєте?

Ігор: Ми продаємо продукцію в Польщу. В мене там є знайомий — ми для нього шиємо якісь наші конкретні вироби, він їх купує тут, а потім передає ще й в Німеччину. Але це не експорт.

Олена: Тобто це такі ж люди, як ми, які приїхали, купили наші вироби й продають у себе.

Ігор: Вони там навіть зробили сайт із нашою продукцією. Окрім того, є різні серйозні ярмарки — наприклад, у Берліні чи Відні. Там за 4-денну участь треба платити 3-4 тисячі євро. Ми хотіли якось поїхати — може, і вдасться взимку в Берлін. Заявку вже подали, чекаємо.

Зараз легше поїхати — в машину товар завантажив, паспорт взяв і поїхав. Ми розглядаємо це як можливість. Минулого літа були в Амстердамі. Речі, які там продають в торгових містечках, зовсім не кращі за наші. За якістю десь на такому ж рівні, та ціна там вища. Але спочатку треба Україну забезпечити.

 

Чи вважаєте свій бренд успішним?

Ігор: Скажу без зайвої скромності — так. Тому що люди, які приїжджають обирати вироби для продажу за кордоном, з багатьох обирають нас. І це дуже приємно.

Як думаєте, чи кожному до снаги відкрити власну справу?

Ігор: Вважаю, що відкрити може будь-хто, але стати успішним — ні.

Ідея, оформлення — у багатьох людей це є. Але це все ще треба виносити в собі. І потім, коли воно дозріє і ти відчуєш, що це правильний шлях, — треба просто перти вперед. Не по головах, ні. Але впевнено вперед! Тоді діло принесе свої плоди.

GATE_GV_-08917
Ілона Громлюк Григорій Веприк

Схожі публікації

5480 8

Осучаснити вишивку

Засновниці бренду Lalkarka by Loyanich про місце вишивки у сучасній фешн-індустрії та філософію універсального одягу

06.11.2017 Наталія Середюк
2270 7

Щаcтя розміру XXL

Засновник бренду O’Kroshka Володимир Бовсуновський про створення неординарних розмальовок та свободу, яку дарує власний проект

17.08.2018 Наталія Середюк
8831 15

Магія глини

Кераміст Володимир Корнієнко про те, чому найкраще навчання — це робота і як бути гончарем в епоху інформаційних технологій

24.07.2017 Інна Березніцька

Популярні публікації

28412 5

7 відмінностей між професіоналами й аматорами

Письменник і підприємець Джеф Гоінз про аматорів і професіоналів
07.12.2016 The Ukrainians
63152 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
40393 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати