Жити гімнастикою

Як 15-річній гімнастці вдається виборювати 5 із 5 золотих нагород на міжнародних змаганнях

11.04.2018 Наталія Середюк

[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.

У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]

***

Березень 2018-го, Рига. Христина Погранична — вже звично на п’єдесталі. Із Міжнародного турніру з художньої гімнастики «Ризька весна» вона повезе додому дві золоті медалі. Проте насолоджуватися тріумфом ніколи. Для розмови зустрічаємося просто у тренувальному залі. Із програвача лунає модний сингл, Христина із легкістю виконує складні вправи з м’ячем. Лише коли музика раптово стихає — стає чутно часте і гучне дихання дівчини. Щоб усе виглядало легко, працювати потрібно важко.

 

Привіт, гімнастико!

Історія гімнастки Христини Пограничної розпочалася 2008-го року, коли мама привела її разом зі старшою сестрою у спортивний клуб «Ніка». Всі вправи й навантаження давалися старшій з сестер легше, а втім, саме Христина мала більше завзяття. Згодом вона відмовиться від бальних танців, якими займалася паралельно, аби увесь свій час присвячувати гімнастиці.

Із того часу юна гімнастка — перший номер національної юніорської збірної — вже була на змаганнях у понад 20-ти країнах світу. Останніми роками без нагород додому не повертається. З її ім’ям Google знайомий добре — вмить знаходить сотні відео із виступами гімнастки. А от на соцмережі у дівчини часу немає. Та й сімейні знимки, зазвичай, обходяться без неї — більшість часу Христина перебуває на тренуваннях у залі.

DSC_8143
DSC_8143
DSC_8143

Кілька перших років Христя займалася разом з іншими дітьми, із якими одночасно прийшла на гімнастику. Але вже тоді дівчинка вирізнялася завзяттям та впертістю і навіть на найскладніші завдання завжди відповідала: «Я це зроблю!». Тому її й помітила тренерка Ірина Руда — почала працювати з Христею індивідуально.

Відтоді вже майже 10 років вони разом.

— Наші стосунки вже перестали бути просто стосунками тренера і учениці. Ми вже навчилися одна одну відчувати: коли трапляються якісь особисті проблеми, ми найшвидше це помічаємо, — каже Ірина.

Трикутник успіху

Тренерка пригадує — із перших змагань вони, бувало, поверталися із 14-м та 12-м місцями, але це не було приводом для сліз — а лише поштовхом до ще більшої роботи над собою. І успіх не забарився.

— Для бажаного результату повинен сформуватися міцний трикутник: тренер — батьки — дитина. Роль тренера — дати базу, навчити техніці, підтримати, а коли це потрібно, то і насварити. Словом, за руку провести спортсмена від початку до поставленої мети. А роль батьків навіть важко переоцінити, адже вони мають підтримувати дитину скрізь і у всьому. І найважливіше  у цій схемі, щоб всі хотіти одного і того ж, — пояснює Ірина.

Сім’я Христини усіляко сприяє її зростанню у гімнастиці і успіхам у навчанні. Прадідусь, наприклад, щоразу дізнається, які теми дівчина пропускає у школі, коли їде на змагання. Спочатку все вивчає сам, а тоді переповідає правнучці. Часто Христя сідає за уроки лише опівночі.

Батьки ж є для дівчини не лише моральною опорою, а й основною фінансовою підтримкою — витрати на участь у більшості змагань покривають саме вони. Разом із донькою тато Олесь Пограничний наїздив чимало сотень кілометрів автівкою, аби вона мала змогу виступати на змаганнях і професійно зростати.

Батьки ж є для дівчини не лише моральною опорою, а й основною фінансовою підтримкою — витрати на участь у більшості змагань покривають саме вони

Зараз медалей та кубків у гімнастки так багато, що після перших 50-ти нагород вона навіть припинила їх рахувати. Від 2016-го Христина виступає у складі національної юніорської збірної України.

Того ж року вона була фіналісткою Чемпіонату Європи. У 2017-му стала чемпіонкою України серед юніорів і за свої дивовижні успіхи отримала почесне звання «Львів’янка року». Христя є наймолодшою лауреаткою за всю історію існування відзнаки. Навіть за кілька місяців 2018-го вона вже встигла вибороти Кубок України.

 

 

Та за всіма цими нагородами й гучними відзнаками — незліченна кількість годин, проведених у залі.

— Тренуюся щодня по 5-8 годин. Перед змаганнями ми посилюємо навантаження, тому маю по два тренування сім днів на тиждень. Коли приходжу додому, то максимально надолужую те, що пропускаю у школі, — розповідає 15-річна кандидатка в майстри спорту. — Буває, інколи щось болить чи просто не хочеться іти на тренування, але я мушу приходити. Попри все, я намагаюся завжди бути у гарному настрої.  Адже я маю мету і йду до неї.

DSC_8143

Через постійні навантаження у Христі майже не залишається часу на спілкування із однолітками. У гімнастиці вона має багато знайомих, але дружба — це не про спорт.

А що далі?

На початках Христина часом ставила собі за мету когось наздогнати, потім — перевершити. І коли опинялася попереду — втрачала мотивацію.

— Був навіть такий момент, коли Христя казала, що не знає, чи хоче далі займатися гімнастикою. Це було десь у 2015-му, коли вона перемогла в Чемпіонаті України. Але питання «а що далі?» рано чи пізно виникає у всіх спортсменів. Проте ми все обговорили, обдумали і вирішили, куди варто рухатися, — пригадує тренерка.

DSC_8143
DSC_8143
DSC_8143

Зараз Христина мріє про олімпійське золото.

Перший крок вона вже зробила — виборола для України ліцензію на участь у третіх Літніх юнацьких Олімпійських іграх, що відбудуться у жовтні цього року у Буенос-Айресі. Христина Погранична має найбільші шанси представляти Україну на цих змаганнях. Відтак юна гімнастка намагається якомога більше тренуватися, аби потрапити на омріяну олімпіаду. Змагання для неї вже давно стали звичною справою, проте вона досі вчиться боротися з хвилюванням.

Тренуюся щодня по 5-8 годин. Перед змаганнями ми посилюємо навантаження, тому маю по два тренування сім днів на тиждень

— Намагаюся максимально абстрагуватися від усього навколо, думати лише про вправу та предмет. Змагання — це важко, але я завжди на них чекаю з нетерпінням. Бо якщо не буде бажання і настрою — то нічого не вдасться. Треба отримувати задоволення від своїх виступів і робити все так, аби подобатися насамперед собі, — каже Христина.

Тато гімнастки каже, що удома вони багато розмовляють про спорт, славу та успіх. Вони намагаються позбавити доньку та внучку ілюзій щодо того, що теперішні перемоги будуть супроводжувати її упродовж усього життя. У родині неймовірно пишаються Христею, але знають, що «зіркова хвороба» — це для неї точно не загроза.

Сама гімнастка вважає, що збирати золоті нагороди чи не на усіх чемпіонатах їй допомагає затятість і спортивна злість. Тренерка спортсменки,  своєю чергою, каже, що найбільший її талант у працьовитості.

— Вона надзвичайно цілеспрямована, завжди знає, чого хоче. Христина вперта дівчинка, завжди іде до своєї цілі. А ще — має від природи добру координацію та швидкість. Вона лідер і має унікальну здатність мобілізувати свої сили у потрібний момент. Напевно, це у неї від батька, який тривалий час займався альпінізмом, — каже Ірина Руда.

Лікувати/Тренувати

Христя любить готувати, але найкращий її помічник на кухні — ваги. Гімнастка дотримується дієти, яку розробили спеціально для неї, зважаючи на кількість навантаження. Пильнує за своїм харчуванням навіть під час закордонних мандрівок — після приїзду одразу шукає супермаркет, щоб придбати продукти, із яких можна приготувати дозволену їжу. Спорт навчив юну гімнастку думати на кілька кроків наперед. 

— Гімнастика — це вид спорту для молодих. Мало хто займається нею хоча б до 20-ти років. Я добре розумію, що на піку буду вже не довго. Тому, звичайно, буду здобувати вищу освіту. Планую стати лікарем, — каже Христина.

DSC_8143
DSC_8143
DSC_8143

Такі плани гімнастки нікого з рідних не дивують, адже її мама лікар і загалом у родині багато медиків. Лише у тренерки розмови про майбутню професію Христі викликають усмішку. Адже вона сама має диплом лікаря, але натомість зробила вибір на користь тренерської роботи. Ірина щаслива на своєму місці, називає себе танцюючим лікарем і піджартовує з Христі, що хоче побачити, як гімнастка буде тренувати свою наймолодшу сестру, якій ще навіть немає і півроку.

На завершення розмови питаю у Христини, чи уявляє вона своє життя без гімнастики? Задумавшись на кілька секунд, юна чемпіонка характерно виструнчує поставу і відповідає:

— Напевно, без гімнастики я просто була б такою, як усі.

***

«Школа успіху» — безкоштовний літній проект, покликаний розкрити особистісний потенціал у підлітків і розвивати навички самостійних активних дій та відповідальної й цілеспрямованої поведінки. Підтримати проект можна за цим посиланням.

Наталія Середюк Матвій Пограничний

Схожі публікації

2380 10

Волинський хет-трик

Чому мешканці маленького Ковеля покладають великі надії на спорт

26.04.2016 Юлія Сосновська
2609 8

Нестримна

Історія 15-річної Марти Костюк — головної надії та найбільшої сенсації українського тенісу

12.03.2018 Марія Педоренко
1423 7

Користь створювати

Винахідник рюкзака-комп’ютера та подушки, яка співає колискові, — про те, чому технології — найліпший ключ до вдосконалення життя

12.03.2018 Ярослава Тимощук

Популярні публікації

227455 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
38626 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
61814 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати