Зробив Тато

Як у Львові на сімейній мануфактурі виготовляють іграшки, що дарують свято

04.01.2018 Наталія Середюк

Архітектори за освітою — Марко Савицький та його дружина Марія Гром — розпочали виробництво святкових іграшок із фанери через економічну скруту. Тяжкі часи швидко минули, а пристрасть до цієї справи — ні.

Невдовзі до їхньої сімейної команди приєднався ще й брат Марка — Іван, а обсяги виробництва значно збільшилися. Зараз вони ледь дають собі раду із усіма оленями, лосями та ялинками, яким судилося створювати святковий настрій у різних куточках країни.

Сім’я, що розкрила секрет різдвяної магії, розповіла про власну «справу, якою керує любов».

 

Секретний компонент

— Усе, що тут робиться, — абсолютно щиро і з любов’ю, — каже Марія Гром, яку чоловіки одноголосно визнають головною у «Зробив Тато». — Кожна наша іграшка від моменту привезення матеріалу до того, як людина отримала її у подарунок, проходить через людські руки десять разів. Це постійна ручна робота: їх рахують, шліфують, фарбують… Іграшки постійно в руках. Тепло тих рук справді відчувається.

Спочатку на виробництво привозять фанеру, перший крок — розрізати її на листи. Далі, коли вже є дизайн, оператор лазерного верстата натиском однієї кнопки творить чудеса — прорізає усі ці милі речі. Потім кожну іграшку кладуть до спеціального трафарету і шліфують. Далі забавки мандрують в інший цех, де їх фарбують.

Після нанесення першого шару фарби іграшки протирають шліфувальним папером, щоби вони стали приємними на дотик. Тоді знову викладають і повторно фарбують по черзі кожен бік та знову просушують.

Початок історії

Спочатку Марко та Марія робили все це лише удвох.

— Я була в декреті, а в архітектурній фірмі, тодішньому сімейному бізнесі, не все було гаразд. Бюджет нашої сім’ї з двома малими дітьми міг становити всього 60 гривень на тиждень. Замовники просто відмовлялися платити, бо кризу відчували усі. Якраз наближалися новорічно-різдвяні свята, і я подумала, що треба зробити щось таке, що фінансово допоможе нам їх пережити, — пригадує Марія. — Ідея фанерних витребеньок прийшла з архітектури. Напередодні ми робили об’єкт джазового спрямування, де була барна стійка з вирізаними силуетами гітар. Я почала розпитувати, як це зробити, і столяр розповів про лазерну прорізку. Відразу подумала, що було б, якби ми використали цю технологію.

Понад 90% усіх наших виробів — із фанери. Перш ніж випустити іграшку у світ, ми робимо 48 різноманітних дій. (Усміхається) Перші іграшки створювали інакше: малювали ескіз, вирізали, фарбували і продавали. Від моменту зародження до реалізації ідеї минало приблизно півтора місяця.

Щораз більша популярність Facebook допомогла сім’ї розповісти про свою роботу більшій кількості потенційних покупців. 

— Марко вирішив публікувати фото наших робіт у соціальних мережах. Після цього з’явилося багато охочих придбати іграшки. Спершу ми не встигали виконувати всі замовлення, навіть на балконі дофарбовували кілька партій іграшок. Я, годуючи сина, зав’язувала мотузочки на кожен подарунок. (Усміхається) Це все, фактично, відбувалося у нас удома. Щоправда, всі технічні процеси виконували інші люди. Лише через два роки нам вдалося перейти до формату, де усі процеси виконуємо і контролюємо ми.

Все, що ми робимо, вдається нам ціною набитих ґуль. Ми розбивали коліна, вставали і йшли далі. Наш перший прибуток становив трохи більш як 400 доларів. І він став вагомою винагородою як для нас з Іваном, так само і для Марка, який вже почав шукати нових способів творчої мотивації поза архітектурою. Окрім фінансових проблем у сім’ї, були ще працівники у компанії, яким потрібно було платити зарплатню. Тоді іграшки, які ми доволі швидко продавали, приносили помітний результат і не дозволяли падати духом.

Закривати не можна, продовжувати

Після першого сезону у «Зробив Тато» справи в архітектурній фірмі налагодилися і Марко почав планувати подальшу долю проекту, оскільки хотів більше часу приділяти саме архітектурі.

— Я не хотіла відмовлятися від власної справи і надалі залишалася в декретній відпустці. У цей час до команди приєднався Іван — брат Марка. Він відгукнувся на пропозицію допомогти і почав удосконалювати технологію, розставляти пріоритети, облаштовувати виробництво, аби ми ні від кого не залежали. Особливо цінною виявилася його економічна освіта.

Все, що ми робимо, вдається нам ціною набитих ґуль. Ми розбивали коліна, вставали і йшли далі

Але за рік Івана мобілізували, тож ми проговорювали різноманітні варіанти розвитку подій. Навіть були думки про те, щоб закрити виробництво. Але мені дуже не хотілося втрачати того, що ми вже мали й чого досягли. Врешті-решт, було б нечесно одного дня повідомити найманих працівників, що ми просто закриваємося. Словом, Іван поїхав на полігон, а я — на виробництво. (Усміхається)

Але після служби в армії Іван знову повернувся в сім’ю і в команду.

Словом, Іван поїхав на полігон, а я — на виробництво

— Траплялося й таке, що наша сімейна співпраця інколи закінчувалася биттям посуду. Та з часом ми «притерлись» одне до одного. Іван каже, що ніколи до мене не звикне. Але старанно терпить, — жартує Марія. — Марко вже відійшов від цієї справи, лише інколи вносить якісь свої корективи або запалює нас новими ідеями. Він завжди у курсі всього, що тут відбувається, адже більшість справ ми обговорюємо вдома. Окрім того, Марко залишається головним інвестором цієї справи.

На одній хвилі

Марія ж у сімейний архітектурний бізнес повертатися не збиралася.

— Знаєте чому? Бо в «Зробив Тато» можна дуже швидко реалізовувати свої ідеї. У мене є архітектурний об’єкт — готель у Яремчі, який будують уже десять років і невідомо, чи збудують. А сюди приходжу — і за один день розробляю нову серію іграшок. (Усміхається)

Нам вдається доносити нашу філософію через те, що ми на одній хвилі з нашими покупцями. Ми робимо свою справу з шаленим запалом та ентузіазмом. Також має значення і архітектурна освіта, яка дає змогу відрізнити «гарне» від «негарного». Мені страшенно подобається справа, якою я займаюся. Це доволі пафосна фраза, яку часто можна почути, але я кажу це щиро.

У мене є архітектурний об’єкт — готель у Яремчі, який будують уже десять років і невідомо, чи збудують. А сюди приходжу — і за один день розробляю нову серію іграшок

Надалі хотілося б розширювати асортимент. Не знаю, чи колись ми відмовимося від іграшок, бо вони настроєві і важливі для нас. Але є бажання спробувати щось нове. Маючи виробництво, одразу бачиш, що потребує вдосконалення, а де можна щось модернізувати. Тому хотілося б більше руху і нових проектів.

Різдвяна магія

— Ми починаємо розробляти дизайн іграшок у травні. Дуже непросто думати про Різдво, коли навколо — весна. (Усміхається) Хочеться співати колядки, бо вони надихають і створюють потрібний настрій, — розповідає Марія.

Найактивніше робота кипить у майстерні восени та узимку, коли люди найбільше потребують іграшок.

Ми розуміємо, що замало просто створювати щось красиве, тому постійно у пошуках «золотої середини»

— Зараз у нас триває сезонна робота і на виробництві працює 14 людей. Але бувають і періоди міжсезоння, тоді людей у команді трохи менше. Ми розуміємо, що замало просто створювати щось красиве, тому постійно у пошуках «золотої середини».

Красиво та екологічно

У  майстерні особливу увагу приділяють екологічності усіх виробів.

— Любов до дітей — це основне, чим ми керуємося. На дві сім’ї маємо п’ятеро дітей і часто якісь нові ідеї придумуємо саме для них. Тому іграшки мають бути екологічними, — каже Марія. — По-друге, для роботи зі шкідливими матеріалами потрібно налаштовувати потужну систему витяжок, очисну систему тощо. Оскільки наразі ми не маємо на це грошей, то просто купуємо якісну екологічну фарбу і матеріали.

Щороку я купую в супермаркеті іграшку. І найчастіше вона схожа на ті, які у «Зробив Тато» ми вважаємо бракованими. Різниця між ними — дві гривні. Але до тієї іграшки навіть неприємно доторкатися. 

Любов до дітей — це основне, чим ми керуємося. На дві сім’ї маємо п’ятеро дітей і часто якісь нові ідеї придумуємо саме для них

Поза законами економіки

Коли до розмови долучається Іван, одразу дається взнаки його економічна освіта.

— У нас немає відділу продажів. У 90% фірм подібного типу саме цей відділ є головним. У нас усе навпаки. Визначальною є «душа», а не «тіло» продукту. Здебільшого ми рекламуємося у Facebook і саме там продаємо левову частку наших виробів. Навіть сайт запустили лише в 2014 році, бо більшість замовлень отримували через соціальні мережі.

У нас усе навпаки. Визначальною є «душа», а не «тіло» продукту

Наше виробництво за три роки збільшилося вчетверо. Ми звикли будувати свої плани так званими «миколаївськими мріями». Це працює таким чином: після отримання певної суми грошей ти вкладаєш частину у виробництво, частину використовуєш на зарплату працівникам, але має залишатися певна сума, яку ти можеш витратити на свою мрію.

І хоча фінансово це може бути невигідно і ми могли б мати набагато вищі економічні показники, але у такому разі втратили б цей особливий дух бренду. Таким чином вже чотири роки поспіль ми просто ламаємо всі закони економіки.

Наталія Середюк Середа Ірина

Схожі публікації

6514 8

Усе так, як діди робили

Про що моляться і за що п’ють гуцули у друге найважливіше після Великодня свято

19.06.2017 Катерина Олексенко
2524 5

В’язні хвороби

Як лікують від туберкульозу тих, хто опинився під вартою

30.08.2016 Маргарита Тарасова
1943 5

Тетяна Костіна / La Boussole

Тетяна Костіна, засновниця журналу La Boussole

16.12.2016 The Ukrainians

Популярні публікації

28172 5

7 відмінностей між професіоналами й аматорами

Письменник і підприємець Джеф Гоінз про аматорів і професіоналів
07.12.2016 The Ukrainians
33281 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
38985 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати