Мені нагадався фейсбучний допис Тані Малярчук, де вона у вишуканий історичний спосіб «поставила на місце» свого співбесідника-опонента. То був австріяк, який ставив під сумнів українську державу, мовляв, вона з 1991 року. Ймовірно, симпатизував Росії й проковтнув її пропаганду. Таня запитала, з якого ж тоді року існує Австрія? Раптом опонент потрапив у пастку, бо, як написала Малярчук, був лівим. Тож апелювати до монархії йому не випадало. Апелювати до анексованої Австрії — також.
Якийсь час тому ми дискутували із бабцею про історію. Вона виступила з позиції всіх тих, хто вважає, що історія — то така-собі наука. Мовляв, не точна вона. От взяти математику… Математика — точна. Два плюс два дорівнює чотири. Так, два плюс два справді дорівнює чотири, — погодилися ми. Проте є три великі «але».
По-перше, ми порівнюємо серйозну історію і шмаркату математику. Кажучи так, зовсім не маю на увазі, що математика — шмарката як така. Маю на увазі, що коли люди кажуть «математика», то під нею розуміється щось дуже різне. Коли люди кажуть «біологія», то під нею розуміється щось дуже різне. Коли люди кажуть «історія», то й тут мають на увазі різні речі. А якщо не мають на увазі, то мали б мати.
Ось у мене на полиці подарована мені колись книга Альфреда Брема — «Життя тварин». Відкриваю її будь-де. Випала сторінка 69. Щоб вас не обтяжувати, візьмемо найкоротший опис:
«БУРЕВІСНИК ГІГАНТСЬКИЙ (Macronectes giganteus) належить до родини Буревісникові. Оперення його зверху плямисте, знизу — біле. Поширений цей птах у помірному й холодному поясах Південної півкулі».
Ось тобі і два плюс два у біології. Ніяких генетичних вирахунків і маніпуляцій. Просто забарвлення, форми голови, приблизна довжина хвоста, червоні і жовті плямки на грудях чи спинах. Така біологія. Вона очевидна, як і два плюс два. Але є інакша біологія, і взагалі у неї багато рівнів. Наприклад, генетика. Звідки ми знаємо, що в школі нас вчили правильно? Звідки ми знаємо, що якщо у однієї квітки — червоний колір, а у іншої, з якою вона схрещується, — білий, то у наступного «покоління» забарвлення буде саме рожевим? Якщо ми не бачили цього. Звичайно, є багато людей, які знають це напевне, і можуть довести. Але теоретично могли б знайтися люди, які би сперечалися, і казали, що вийде жовтий колір. Але який у цьому сенс? Таких людей могли сприйняти якось навіть не серйозно.
Перейдімо до історичного «два плюс два». 24 серпня 1991 року було прийнято Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 року відбувся референдум, який підтвердив, що український народ підтримує незалежність України. Ось вам історія того рівня, який можна було б прирівняти із забарвленням голубів. Усі бачили голубів. Нема помаранчевих птахів цього виду. З чим тут сперечатися?
Друге, що ми сказали нашій бабці, було те, що у школі математика дуже проста як для математичного світу. Ми всі тішимося, що хоч щось у нашому житті є постійним — математика. Два плюс два дорівнює чотири. Так спокійніше. Проте якраз нещодавно натрапив на текст про японського математика, котрий ніби-то довів гіпотезу abc. Ніби-то — бо у світі поки що не знайшлося математиків, які змогли б зрозуміти його тези, хід думок, його статті. Тому ніхто не може підтвердити чи спростувати цю заяву.
Це доведений до максимуму приклад того, що говорити про математику може бути складно не лише людям, віддаленим від математики, людям, які вчили алгебру та геометрію й вирішили собі, що там все просто і однозначно. Адже нас вчили, що паралельні прямі ніколи не перетинаються. Але у неевклідовій геометрії це трохи інакше. Паралельні прямі хоч і не перетинаються у площині, проте сходяться (!) у нескінченності в загальній граничній точці — ідеальній точці. Ті ж прямі, які не сходяться в цій точці, називаються ультрапаралельними.
Тож ми вважаємо, що математика — непомильна, бо у ній все само собою зрозуміло. Але ж насправді це не зовсім так. Ясно те, що два і два — чотири. Так само ясно, що 24 серпня 1991 року був прийнятий Акт проголошення незалежності України.
А ще ми — якщо не є на достатньому рівні ознайомлення — не можемо знати, яка справжня формула води. «Всі знають», що H2O. А хто бачив H і O, і хто знає, чи там дійсно 2 H? Так написано у книжці. Так, але історія теж написана у книжці. Проте, про книжки з історії найчастіше — якщо не єдино — кажуть: «Так вже брешуть» або «Одні по одному брешуть, інші — по своєму», або «Кожен бреше, як йому вигідно». То чому ж так?
Пам’ятаю, як у школі головно вчителі з математики полюбляли один прийом. Вони писали приклади або рівняння й на якийсь час замовкали. Учні переписували з дошки. Вчителі питали: «Правильно я пишу?» Інколи хтось із учнів казав «Ні». «То чому ви переписуєте?», — запитує вчитель. Мовчанка. Хлопці креслять. Дівчата зляться, шепочуть і передають одна одній коректори.
Інколи учні казали «Правильно». Тоді вчитель докоряв, що ми не помітили помилку. Інколи вчитель випадково писав помилку і хтось з учнів його виправляв. Гадаю, бувало й таке, що не виправляв. І ці помилки переходять тисячами у зошити й голови учнів. Але математика — непомильна.
Справа у тому, що кожна дисципліна має свої помилки. Англійська, французька, італійська, іспанська, португальська та інші мови — це помилки. Це помилки у латині. Я жодним чином не зневажаю ці мови, я захоплююся цим фактом: скільки мов! А все це так по-різному тисячі разів помилково почута, записана, переписана латина.
Так само, як у школі нас навчили, що Богдан Хмельницький вів національно-визвольні змагання, хоч такого поняття як «нація» ще не існувало не лише на Українських землях, але і взагалі. Але ми і це сприймаємо на віру й часто готові захищати. Як два плюс два. Ми готові захищати H2O і те, що Земля — кругла. Це все було у школі. Це все дуже просте. Це прийняте на віру. Але насправді найпростіше перевірити, чи кругла Земля — полетіти у космос або обійти її довкола. У іншому разі потрібно мати такий розум, щоб — на відміну від мільйонів людей — подумати, чому ж є горизонт, вирахувати по зірках якісь кути й відстані й зробити припущення, що земля — дійсно кругла, а ще — мати віру, якщо не маєш шатла, щоб це перевірити.
Тепер це звучить смішно, адже є супутники, є фотографії, є відео з орбіти. Проте, також є зйомка висадки людей на місяці, однак, існує версія, що це — монтаж.
Колись вважалося, що маргарин корисний. Потім — що він не корисний. Наука помилилася? Один раз вона точно помилилася. Може, наука збрехала? Чому вона сказала, що маргарин — корисний. а) бо вона так вважала; б) був дефіцит масла, і щоб знівелювати незадоволення людей наука під егідою державного керівництва проголосила корисність маргарину; в) був дефіцит масла, і науковці, у бажанні знайти альтернативу, із захопленням повірили у те, що маргарин — саме те, що треба. І вже потім, тверезо оцінивши його властивості, сказали, що маргарин — не корисний. Врешті, ймовірно, сказали інші науковці, які, крім усього, дивилися ретроспективно. Вони мали результати якихось спостережень за впливом маргарину на людський організм.
Отож, всі науки помиляються. Бо помиляються люди. Але науки різні, тому різні методи, стилі, способи мислення. Врешті, різні помилки. Всі науки прості і зрозумілі, як два і два, якщо ми користуємося ними на рівня два і два. Але чому ж тоді саме історія ніби-то така брехлива?
Отож, всі науки помиляються. Бо помиляються люди. Але науки різні, тому різні методи, стилі, способи мислення. Врешті, різні помилки
Є ще одна важлива річ: для того, щоб керувати суспільствами, математика не підходить. «Сім на п’ять дорівнює тридцять вісім!» — кричить Гітлер. «Тридцять вісім, тридцять вісім», — у математичному екстазі підхоплюють тисячі людей. Після чого вони, заряджені оптимізмом, прагненням помсти й бажанням світлого майбутнього, йдуть будувати сильну Німеччину й нищити своїх запеклих ворогів. Ха-ха. Для цього трохи краще підійшла біологія, до речі. Адже розміри черепа — це з тієї парафії. І ось вам ще одна наука, яку, порівняно з історією, вважають більш науковою, бо більш доказовою. Науковці «точно дослідили», що німці — арійці. Вони знайшли такий метод (!).
Історія — сильніша. Бо людина — егоїстична історична істота. Так, і математика використовується, щоб обдурити людей. Влада, бізнес, організації використовують соціологію, цифри й інші «точні дані» аби щось довести. Але навіть людські роки — це не так цифри, як персональна історія. Звісно, ми найчастіше скажемо: «Подай мені червоне горня» або «Де моя сіра шапка?» Але якщо у відповідь почуємо: «Яке червоне горня?» чи «Яка сіра шапка?», то відповідь скоріш за все буде не: «Червоне горня, що вміщує 256 мілілітрів рідини». І не «Сіру шапку, котру я купив за 125 гривень». Буде щось таке: «Те червоне горня, що мені подарували співробітники, коли я йшов з роботи». Або: «Сіра шапка, яку я одного разу загубив у снігу».
(«А, справді, ти ту роботу дуже любив. Там були такі-то люди. Ви ще разом їздили у Дрогобич. А на твій день народження ти затримався. Ще є фотографія, зроблена за кілька хвилин після того, як вони вручили тобі те горня. Але шкода. Горня розбилося. Коли? А ти пам’ятаєш, коли приходили гості на Великдень? І ось …» І «Так, так. То був гарний день. Була чудова погода. Ми так надурілися, кидаючись сніжками, що були всі мокрі й потім треба було весь одяг сушити біля печі …»)
Все це — історія. Вона дуже важлива. Історія пов’язана із пам’яттю, а пам’ять деколи щось плутає. Проте ми схильні більше вірити собі, аніж якимось фактам і книгам. А є ж іще пам’ять предків, які теж могли щось наплутати чи навіть збрехати. Але ти отримав це від них. Це — істина. А тепер прийшла Україна і розказує тут щось про комунізм або про бандерівців.
Все це — історія. Вона дуже важлива. Історія пов’язана із пам’яттю, а пам’ять деколи щось плутає. Проте ми схильні більше вірити собі, аніж якимось фактам і книгам
Натомість, якщо завтра оголосять, що «sin2 α + cos2 α» насправді не дорівнює одиниці, то більшості людей це буде байдуже. Принаймні, це нікого не обурить. Це зацікавить, здивує, шокує, але не образить. Хтось подумає: «А де це застосовується? Якщо у комп’ютері, то нехай тепер перерахують значення, а мені головне, аби все працювало. Чи, може, у вивченні космосу? Ех, скільки ще таємниць! Люди як були далекі від осягнення Всесвіту, так далеко і залишаються».
А ще — як я зазначив — люди — егоїстичні істоти. Історія важлива, аби дурити інших і дурити себе. Історія ще краща від біології. Історія підминає під себе біологічні докази арійськості чи рекордні цифри виробленої продукції. Історія значно потужніша. Історія «надає право». «Ну бо блін, ми ж то знаємо, що ми — найкращі. Ось ми встали з колін. Але як ми могли бути на колінах, якщо ми — найкращі. Нас поставили. Треба помститися. Ми ж внуки переможців. Найсильніша держава. Вперед!» А куди «Вперед!» — хто його знає. «Вперед!»
Історія ще би посперечалася стосовно багатьох тез такого типу. Але ж історією так легко спокусити, так легко маніпулювати. Бо люди — егоїстичні, бо історія — така органічна. А ще ж якщо внести необхідні помилки й забрати непотрібні доданки…
Якось в університеті я збагнув важливу річ: я навчився так-сяк критично ставитися до інформації. Нову інформацію я пропускаю через якісь фільтри. Проте, та інформація, яка просякла у мене-дитину, в особу, яка не мала надто багато фільтрів, залишилася істиною. Інколи — якщо підняти якесь питання, яке залучить мої шкільні знання — може виявитися, що ті шкільні знання абсурдні. (Не конче знання, отримані у школі. Може, з телевізора). Тепер мені це стає очевидним, бо я вивернув свої кишені й піддав якийсь їх вміст своїм теперішнім механізмам оцінювання. Однак, до цього моменту ті абсурдні знання спокійно жили у мені неначе істина. Допоки не було проведено ревізію.
Опонент Тані Малярчук потрапив у «школу». Те, що він вважав Україну дійсною лише із 1991 року — результат того, що він прийняв те, що сказали. Йому здалося це очевидним, здалося фактом «1991». Він прийняв на віру. Не подумав, не проаналізував, не поставив під сумнів. І факт «1991» справді простий як два плюс два: Україна отримала незалежність. Можна сказати, Україна з’явилася. Адже офіційно держави «Україна» не було. Але так можна сказати про Росію, про Польщу, про країни колишньої Югославії. І чи з’ява держави «Україна» означає, що України не було? Але це вже комбінації фактів, ігри із фактами, спекуляції, інтерпретації. Це вже не два плюс два. Це серйозна наука.
А ми ж знаємо, що Україна була. Це ж факт.
→ Фото автора — Леся Стахнів / Головне фото статті — Джерело
