img

Мистецтво на квадратний метр: культурне життя українських міст

06.12.2016 Євген Гриценко

[Culture.pro — спільний проект The Ukrainians та Програми ЄС та Східного партнерства «Культура і креативність»]

Культурні менеджери, художники й активісти з Дніпра, Харкова, Івано-Франківська, Чернівців та Ужгорода розповідають про найцікавіші події у 2016 році, труднощі, з якими вони стикаються, та елементи, довкола яких варто створювати культурний код їхніх міст.

 

Катерина Семенюк

культурний менеджер, керівник проектів арт-центру «Я Галерея» у Дніпрі.

Культурне життя Дніпра у 2016-му

Я розкажу про один день у Дніпрі. Поїзди, літаки і блаблакари з сусідніх міст та країн були заповнені людьми, які цілеспрямовано їхали сюди, щоб відвідати дві знакові події. У Літньому театрі парку Шевченка на великий open-air зібралися легендарні, але вже неіснуючі гурти — «И Друг Мой Грузовик…», «Тайна Третьей Планеты», «Осколки Сна», а також спеціальний гість — актуальний проект «Вагоновожатые». Причина цих реюніонів насправді була сумною — команди зібралися вшанувати пам’ять Жені Кубіка, свого друга, який трагічно загинув. Але водночас це характеризує потенціал та можливості локального ком’юніті. У той же день, але дещо пізніше, у залі дніпропетровської філармонії відбулася ще одна важлива для української музичної сцени подія — виступ легенди авангардної електроніки Фелікса Кубіна.

Це є і децентралізація в дії. І, звичайно ж, хотілося б, аби такі дні траплялися щонайменше раз на тиждень.

Труднощі для місцевих культурних менеджерів

Коли ми відкрили «Я Галерею» шість років тому, це була єдина зона актуального візуального мистецтва у місті. Попит був і є, зростає і пропозиція. Питання в її якості. У Дніпрі не лише проблеми у менеджерів, проблеми з самими менеджерами. Місту, а особливо державним інституціям, бракує сильних активістів культури, аби ініціювати та реалізовувати проекти, які будуть помітними не лише на локальному рівні. Ми з колегами намагаємося взаємодіяти з державними інституціями, зокрема рухати державні музеї, але це все занадто складні та неповороткі структури.

Місту, а особливо державним інституціям, бракує сильних активістів культури, аби ініціювати та реалізовувати проекти, які будуть помітними не лише на локальному рівні

Елементи, довкола яких варто будувати культурну ідентичність Дніпра

Культура здатна не лише формувати імідж міста, а й бути каталізатором для економіки регіону. Дніпро — це передусім архітектура. Це зрозуміло багатьом, але не тим, від кого, наприклад, залежить доля Палацу Ілліча — шедевра конструктивістської архітектури. Тут прекрасні зразки конструктивізму, радянського модернізму і, що особливо цікаво, — пристойні сучасні проекти. Індустріальне минуле — ключ до розуміння міста, і естетично, і ментально. Є прекрасні західні зразки того, як переосмислення постіндустріального міста допомагає вивести його зі стану глибокої депресії і поставити на карту культурних центрів.

 

Тетяна Тумасян

директорка Харківської муніципальної галереї.

Культурне життя Харкова у 2016-му

Цей рік у Харкові був доволі насиченим, серед яскравих подій слід відзначити Мистецький форум «ГаліціяКульт», Восьмий фестиваль молодіжних проектів «НонСтопМедіа», в якому також стартував проект «Ніч перформансів». Знаковою подією став проект-реставрацiя, проект-повернення «Вагрич Бахчанян — художник слова», що об’єднав як виставку робіт легендарного художника з Харкова, так і кінопокази, теоретичну платформу та виставки-супутники.

Труднощі для місцевих культурних менеджерів

В культурній сфері Харкова є ті ж самі проблеми, що й в цілому по Україні: недостатнє фінансування культури, відсутність національних грантових програм та пріоритетiв, відсутність державної культурної політики та адекватної взаємодії влади й культури, нестача виставкового, театрального простору, слабкий арт-ринок. Водночас у Харкові є дуже активна, зацікавлена й обізнана аудиторія.

В культурній сфері Харкова є ті ж самі проблеми, що й в цілому по Україні: недостатнє фінансування культури, відсутність національних грантових програм та пріоритетiв, відсутність державної культурної політики та адекватної взаємодії влади й культури, нестача виставкового, театрального простору, слабкий арт-ринок

Елементи, довкола яких варто будувати культурну ідентичність Харкова

Звичайно, Харків, як велике місто з багатим культурно-історичним надбанням, має широкий спектр культурних маркерів, на яких будуються різні грані харківської ідентичності. Це й потужні традиції конструктивізму, авангарду в різних його часових проявах — з іменами таких художників, як Татлін, Єрмілов, Косарів, Бахчанян; і літературне надбання «Розстріляного Відродження», і нонконформізм та дисидентство в культурі 60-70-х, поезія Бориса Чичибабіна, Харківська школа фотографії. А також діяльність багатьох наших сучасників: Жадана, Мініна, Гамлета, театру «Арабески» та інших.

 

Євген Самборський

художник.

Культурне життя Івано-Франківська в 2016-му

Говоритиму про візуальне мистецтво, бо за іншими напрямами не надто слідкую. На початку року в рамках мого проекту відкрили оновлений Центр сучасного мистецтва — і якось оживилась ситуація навколо нього, люди дізнались, що взагалі існує така інституція. Там відбулись виставки Ростислава Котерліна, Мирослава Яремака. В червні переобрали директора, з того часу в ЦСМ не було жодних проектів.

На фестивалі Porto Franco / Gogol Fest відбулося кілька непоганих виставок та створення чотирьох муралів, що спричинили бурхливе обговорення не лише в місті. Також у рамках Резиденції для художників Славомір Zbiok Чайковський створив мурал «Свіжа фарба», котрий ще більше підсилив емоції навколо цієї теми. Ситуація з муралами у Франківську вирізняється тим, що сюди запрошують художників, які репрезентують певні мистецькі практики, тоді як у Києві це здебільшого низькопробні проекти оформлення міста, які насправді ближчі до реклами.

4 листопада в галереї «Маргінеси» відкрили виставку «Археологія» — це коротка історія івано-франківського сучасного мистецтва, в ній представлені роботи близько тридцяти місцевих художників.

Немає людей, які писали б критичні статті. Відсутній професійний дискурс

Труднощі для місцевих культурних менеджерів

Дуже важко щось говорити про труднощі, з якими стикаються митці у Франківську, тому що в нашій країні система мистецтва не функціонує. У місті, щонайменше, зараз немає жодної галереї, в якій можна було б провести виставку, усі проекти проходять в орендованих приміщеннях. Немає людей, які писали б критичні статті. Відсутній професійний дискурс.

Елементи, довкола яких варто будувати культурну ідентичність Івано-Франківська

Мабуть, довкола географічних. Маю на увазі Карпати.

 

Наталя Єрьоменко

урбан-активістка.

Про культурне життя Чернівців у 2016-му

За останній рік стало набагато більше колаборацій між місцевими культурними активістами. Починаються розмови про співпрацю, потребу ділитися ресурсами.

Кількісно відбувається більше різнопланових подій. Виникають нові напрямки: якщо раніше це були олдскульні формати типу поетичних читань та дискотек, то зараз культурні активісти більше експериментують з формою. Мені здається, це є наслідком, зокрема, співпраці з іноземними інституціями.

Нещодавно відкрили новий експериментальний простір «Лабораторія культури». І що важливо, він розташований у приміщенні Народного дому. Фактично це такий прецедент — співпраця незалежного культурного менеджера з комунальним підприємством.

Ще одна важлива подія — зрив показу на Майдані фільму про ЛГБТ-спільноту «This is Gay Propaganda». Ця подія багатьом відкрила очі на те, яким містом є Чернівці. Водночас дуже важливою, хай і номінальною, виявилася підтримка нашого мера.

Труднощі для місцевих культурних менеджерів

Середовище культурних активістів у нас є досить активним, але назовні воно доволі закрите. З іншими спільнотами — скажімо, підприємців — вони не дуже перетинаються.

На культурні події вже ходять люди, але зазвичай одні й ті самі. Уже побільшало просторів, в яких можна проводити культурні події і які під них підлаштовані. Водночас досі бракує концертної зали, де можна було б влаштувати виступ немейнстрімових гуртів, нема альтернативних театральних майданчиків. Це такі великі прогалини.

Не так давно у місті відбулася дискусія про можливість співпраці між будинками культури та культурними активістами, яка перетворилася на світоглядну прірву. Але ми, культурні активісти, самі не розуміємо, як можна здійснювати цю співпрацю, не бачимо механізмів.

Елементи, довкола яких варто будувати культурну ідентичність Чернівців

У нас дуже багато говорять про історію Чернівців до ІІ Світової війни. Згадують їх як толерантне, мультикультурне європейське місто з красивою архітектурною спадщиною і давньою літературною традицією. Але з 1930-х років у літературі в нас був застій, як, зрештою, і в багатьох містах. Натомість у нас була дуже цікава музична сцена. У Чернівцях розвивався ансамбль «Смерічка», звідси Софія Ротару, Володимир Івасюк.

Мені подобається ідея Чернівців як мультикультурного міста з багатьма спадщинами, але водночас здається, що про румунську та радянську спадщину дуже мало говорять, а їх також варто вбудовувати в культурну ідентичність міста

І в якомусь сенсі це радянська спадщина, але мені здається, що її можна експлуатувати, принаймні досліджувати. Так само з кінематографом — з Чернівецької області походить Іван Миколайчук. Відбуваються якісь річниці до його дня народження, туди приходить багато людей, але ці заходи досить кічові. Варто актуалізувати його спадщину для молодшого покоління.

Мені подобається ідея Чернівців як мультикультурного міста з багатьма спадщинами, але водночас здається, що про румунську та радянську спадщину дуже мало говорять, а їх також варто вбудовувати в культурну ідентичність міста. Meridian Czernowitz мають свою грядку та копають її. І це чудово, бо що чіткіша мета ініціативи, то легше її досягти. За ці п’ять років у Чернівці приїжджало більше письменників та письменниць, ніж за попередні 20. Місто відкрило для себе дуже багатьох інтелектуалів із зарубіжних країн. Це така культурна дипломатія. Але, на жаль, така діяльність майже не розвиває місцевої літературної сцени, це все-таки більше промоція того, що вже було.

 

Олекса Манн

художник, живе у Києві та Ужгороді.

Культурне життя Ужгорода

Треба виходити з того, що знакові події в культурі Ужгорода ніяк не позначаються на загальній культурі міста. Бо культура Ужгорода — це кілька десятків людей, які самі і створюють ці події. Все, як і в решті країни, з похибкою на масштаб міста. Але перерахувати все одно є що.

Це виставки в галереї «Коридор», презентації нових, невідомих тут художників у рамках резиденції Петра Ряски «Вибачте, номерів немає». Цикл заходів «Міжвоєнна архітектура Ужгорода», організований мистецьким центром «Кубло». Презентації нових книжок сучасних українських письменників, концерти свіжих та вже розкручених наших виконавців, і не лише наших.

З’явилася важлива ініціатива «1930» зі збереження і документування знакових для Ужгорода гідрантів 1930 року, які є оригінальною визитівкою міста, як, наприклад, у тому ж, звичайно, нікому не відомому, Нью-Йорку. Також продовжує свою освітню місію створена Олегом Олашиним сторінка у Facebook Transcarpathian Heritage про історію регіону в цілому та нова сторінка Uzhhorod Modernism, присвячена архітектурі 1920-1930-х років.

Ще для мене були цікавими лекції на тему «Графіті. Пост-графіті», які проводив польський художник, що перебрався до Ужгорода, Блажей Русин. Взагалі, доволі цікаве явище — ця міграція людей, які приїжджають в місто з якихось центрів, тому що воно сподобалось і вони відчули до нього інтерес. І які привносять з собою свою культуру і знання та розворушують доволі консервативне середовище.

Труднощі для місцевих культурних менеджерів

По-перше, це взагалі відсутність такого поняття як культурний менеджер. Ті люди, які на голому ентузіазмі займаються створенням і просуванням культурних проектів і акцій, повністю позбавлені системи капіталізації своїх зусиль в цій галузі. По-друге, це відсутність достойних сучасних майданчиків для комунікації з глядачем, які не були б заплямовані співпрацею з політичними силами чи просто атавістичним рогулізмом. В Ужгороді нема сучасних галерей чи арт-кластерів, з якими можна було б на серйозному рівні мати справу.

По-перше, це взагалі відсутність такого поняття як культурний менеджер. Ті люди, які на голому ентузіазмі займаються створенням і просуванням культурних проектів і акцій, повністю позбавлені системи капіталізації своїх зусиль в цій галузі

Те цікаве, що існує, — це андеграундні явища, які збирають певне коло небайдужих і зроблені на ентузіазмі декількох людей. Такі явища, як кінозал ім. Стенлі Кубріка, «Круглий звук» Олексія Уманського, галерея «Коридор», започаткована Павлом Ковачем-старшим і де триває цікава кураторська робота Петра Ряски, — це, я вважаю, натуральне подвижництво.

Знову ж таки, всі ці явища мають свою, майже незмінну, аудиторію. Існує певний внутрішній інформаційний вакуум. Ужгородці мають таку цікаву рису (не всі, звісно, але тенденція помітна) — не надавати належного значення культурним подіям чи явищам або їх просто замовчувати. Причому це роблять часто не зі зла чи навмисно, а просто через необізнаність і певний традиційний ізоляціонізм.

Елементи, довкола яких варто будувати культурну ідентичність Ужгорода

Те, що вирізняє Ужгород із решти міст, і не тільки України, — комплекс архітектури модернізму періоду 1920-30-х років, коли місто перебувало у складі Чехословацької Республіки. Передусім це урядово-житловий квартал «Малий Галагов», який комплексно забудований архітектурою модернізму. В межах одного стилю розроблено все — від загального плану кварталу, індивідуального проекту кожного окремого будинку, навіть квартири, фактури матеріалів, комунікацій — до таких дрібниць, як ручки на дверях і перила сходів. Є ще кілька менших районів із вкрапленнями цієї архітектури по всьому центру міста. Настільки масштабних забудов не так вже й багато у Європі.

Це дійсно те, що відрізняє Ужгород від решти наших міст. На цьому можна будувати стратегію ідентичності, робити культурологічні дослідження, зав’язувати контакти з усім світом, возити екскурсії, випускати альбоми, коротше, робити все, що необхідно для нанесення Ужгорода на культурну мапу світу. Але місцева влада абсолютно не в змозі усвідомити, з чим має справу, й лише нав’язує стереотипи про місто зі своїх хворих фантазій.

Люди нищать цей унікальний комплекс, руйнують фасади, добудовують поверхи, рубають двері під магазини і займаються тим, чим займався дикун в усі часи. Тому рух зі збереження міста варто починати з освітніх заходів, на які треба зганяти всіх цих темних людей. Унікальність індивідуальна, а проблематика скрізь одна: невігластво людей, з яким треба боротися. Щоб зберегти те, що вже зроблено і побудовано.

Може здатися, що я багато говорю про архітектуру модернізму в контексті ідентифікаційного культурного коду Ужгорода, але про бограч, кремзлики і найдовшу в цілій Європі липову алею на набережній вам розкажуть інші люди.

Для активістів культурних та креативних індустрій розроблено серію онлайн-курсів від європейських експертів у сфері стратегічного планування, адвокації, написання проектних заявок та інших.

Також Програма пропонує позмагатися за розвиток креативних міст та регіонів. Детальніше дивіться тут.

→ Фото експертів — galka.if.ua, Новости Днепра, Insider, сторінки Тетяни Тумасян та Наталії Єрьоменко у Facebook / Головне фото — pexels.com

Євген Гриценко

Текст Євген Гриценко

Журналіст The Ukrainians

Схожі публікації

sm1a3253
1820 9

Юлія Саніна

Розмова з лідеркою гурту The Hardkiss

19.12.2016 Інна Березніцька
IMG_7732
6761 10

Тамара Ґоргішелі

Розмова із актрисою Театру імені Леся Курбаса

26.11.2014 Інна Березніцька
1- Day 1. Laguna Blanka, Verde and Colorada45
10446 15

Цифрові кочівники

Марта Троцюк і Орест Зуб про те, як успішно поєднувати мандри та онлайн-підприємництво

29.12.2016 The Ukrainians

Популярні публікації

DedushkaOkno-7750
29998 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова
[1] 5
25803 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
IMG_8364
19906 16

Prometheus

Іван Примаченко про українську платформу масових відкритих онлайн-курсів Prometheus
19.01.2017 Інна Березніцька
  • Спецпроект
    Історії молодих і креативних українських підприємців
  • Спецпроект
    Історії українців, які своєю діяльністю, проектами та ідеями змінюють Україну на краще
  • Спецпроект
    Розмови з українськими науковцями, які творять не лише в Україні, але і за кордоном
  • Спецпроект
    Розмови з талановитими українськими дітьми та підлітками
  • Спецпроект
    Цикл репортажів, що присвячений національним меншинам та історіям українського різноманіття
  • Спецпроект
    Розмови про цінності, місію та майбутнє журналістської професії
  • Спецпроект

    Серія репортажів про малі українські міста та їхніх мешканців

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2238
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати