Рік тому в Україні вибухнув гучний скандал, пов’язаний із докторською дисертацією Катерини Кириленко, дружини віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка. В дисертації знайшли значну частину плагіату, очевидної псевдонауки, а термін «лептонний Бог» став інтернет-мемом. Проте ступеня доктора педагогічних наук Катерину Кириленко не позбавили.
Це стало поштовхом для створення неформальної групи «Дисергейт», у яку об’єдналися декілька українських науковців. Мета ініціативи — пошук плагіату та псевдонауки в дисертаціях українських можновладців.
Ми поспілкувалися із учасницею спільноти, старшою науковою співробітницею Інституту математики НАНУ, кандидатом фізико-математичних наук Іриною Єгорченко про плагіат в українській науці, псевдонауку, а також про те, яким є вихід із цієї ситуації.
Лептонний Бог
Пані Ірино, розкажіть, будь ласка, коли розпочалася ваша діяльність із викриття плагіату?
Після скандалу за участю Катерини Кириленко. Я побачила, що плагіат і псевдонауку підтримують на державному рівні. Бо якщо її чоловік, який відповідає за освіту, науку та захист інтелектуальної власності, підтримує очевидний плагіат… Вона сама ж визнала, що дисертація є плагіатом. На засіданні атестаційної комісії МОН 1 липня 2016 року, коли її питання розглядали міністр і ректори, вона сказала, що це псевдонаука, але вважає, що студентам для цілісного світогляду треба давати позанаукові знання. Сказала, що це не її матеріали.
Найвідоміша цитата з дисертації Кириленко, яка є псевдонауковою, і одночасно плагіатом, звучить так:
«Душа не здатна до практичної діяльності, якщо вона не втілена в органічну оболонку. Лептонний «Бог», розум якого у вихідній формі був тотожним із його лептонним тілом, сам створює розмаїття своїх «тілесних органів». «Органами» його діяльності стають ті синергетичні системи, які він створює.
«Знаряддями» його діяльності є ті самі резонансні взаємодії, що здійснюються в синергетичних процесах саморозвитку багаторівневих систем. Можна було б вважати, що Бог своєю креативною діяльністю рятується від нудьги. Також можна було б говорити, що він сам вигадує для себе розмаїття ігор: він грає в створення Космосу для того, щоби не відчувати нудьги».
Авторкою цитати про «лептонного Бога» є доктор філософських наук Олена Щербина-Яковлева. Підозрюю, що вона просто писала будь-що, аби виконати вимоги для якоїсь звітності. Та справа з Кириленко навіть не в науці. Це був декларативний крок уряду, плювок у обличчя науковців. Адже цим захистом фактично декларується позиція «ми відмовляємося від розуму, від експертної думки». Це підтвердження, що за науку та освіту відповідає людина, яка не може відрізнити спаму і трешу від науки. Тоді міністром науки і освіти був Сергій Квіт. Основна вина — його. Є плітки, наче він умовляв В’ячеслава Кириленка, та у самого не вистачило мужності прийняти рішення. Щодо ухвалення важливих для держави рішень, «не вистачило мужності» — це ненормально. Не вистачило мужності — іди з посади.
А як мав вчинити міністр у цій ситуації?
Треба було зробити публічний розгляд. Знайти експертів, заявити про конфлікт інтересів. За законом, конфлікт інтересів є корупцією. На мій погляд, захист дисертацій працівниками МОН під час роботи, або ж їхніми родичами, — це конфлікт інтересів. Якщо обійняв посаду — ніякого захисту. Я скасувала б усі ступені людей, які захистилися під час роботи в міністерстві. Бо це очевидна корупція.
Про наукові та «сміттєві» журнали
Якось ви казали, що систематично почали вивчати плагіат від моменту заснування математичного журналу SIGMA.
Науковий інтерес до плагіату в нас дійсно виник тоді, коли ми почали видавати цей журнал. У нашій вузькій галузі ми маємо хорошу та досить таки безкомпромісну репутацію. Багато людей навіть казали, що бояться, що ми прийдемо, наприклад, на доповідь на конференції і скажемо щось критичне. В нас у відділі є колектив. Читати статті одному — це одна річ, а коли є група — зовсім інша.
У 2004 році ми почали видавати SIGMA. Надихав нас журнал «Фізика високих енергій». Ми скопіювали у них систему «arXiv overlay» (система видання наукових журналів, у якій автор спочатку завантажує свою ще нерецензовану статтю на сайт arXiv.org, після чого відбувається процес рецензування, а пізніше — і на сайті журналу, і в самому архіві публікується вже прийнятий після рецензування варіант. У 2015 році SIGMA був визначений класичним прикладом такої системи, — TU).
Тоді ще в arXiv не було перевірки на плагіат. Ми думали, як це зробити. В нашій редколегії — сильні науковці, перші в галузі. Просто так вони б не «підписалися» під нашим проектом. За показниками та репутацією це журнал світового рівня.
Чому «сміттєві» журнали зараз настільки популярні?
МОН «підтримує» науку таким чином, що викладачі мають продукувати певну кількість публікацій. Я бачила монографію, яка, на мою думку, зроблена з машинно згенерованого тексту. І та людина видає монографії щороку, має в своєму середовищі репутацію науковця.
Проблема не так у плагіаті, як у масовій імітації науки. Люди щось пишуть. Дуже часто це просто спам
Люди списують, переписують нормативні документи, називаючи «свої роботи» «державним регулюванням чогось-там». Проблема не так у плагіаті, як у масовій імітації науки. Люди щось пишуть. Дуже часто це просто спам. Навіщо це потрібно… Хіба для галочки. Але навіщо галочка? На цьому живиться величезна видавнича індустрія. Ці гроші платять бюджет, викладачі, аспіранти. Думаю, це до 100 мільйонів гривень щороку.
Такі вимоги розмивають критерії якості. У МОН звітність така: є українські публікації, а є зарубіжні. До зарубіжних належить і журнал Nature, і довільне «сміття». Очевидно, що між Nature і «сміттям» перемагає «сміття». І це просто тому, що там можна опублікувати довільну кількість статей довільної якості.
***
Ініціатива «Дисергейт» об’єднує науковців, яким не байдужий розвиток української науки. Координаторка групи — кандидат економічних наук Світлана Благодєтєлєва-Вовк. Серед учасників — відомий фізик-теоретик Сергій Шарапов, який викриває псевдонауку. Доктор філософських наук Тетяна Пархоменко, яка зчинила скандал щодо докторської К. Кириленко. Кандидат філософських наук Алла Сингаївська, яку було звільнено із КПІ за «непокору» — вона не змирилася із тим, що в університетський журнал подають переписані статті.
Дисергейт
Як ви утворили «Дисергейт»?
Ми списалися через Facebook. Багато з нас писали про плагіат. Тетяна Пархоменко, яка викрила Кириленко, — нас читала. Усі з тієї історії сміялися, я ж почала писати, що це проблема. Перебування В’ячеслава Кириленка на посаді та визнання дисертації його дружини — загроза національній безпеці. Так само як і публікація на Facebook-сторінці Гройсмана про те, що скоро Ользі Броварець дадуть Нобелівську премію. Вона є пристойною вченою, проте то все дуже далеко від Нобелівської премії. Такий текст свідчить про те, що прем’єр не має належної експертної підтримки. Будь-яка людина, котра розуміє, що таке наука, не буде говорити, що завтра комусь дадуть нобелівку.
Знаю, що у Росії є ініціатива «Дисернет», яка займається схожою діяльністю. Чим ви відрізняєтеся від цієї спільноти?
У них є багато волонтерів і якась можливість добувати гроші. У нас — мало волонтерів і мало людей, які цим можуть займатися серйозно. Окрім цього, в нас немає ніяких грошей. На гранти ми подаємося, та шансів отримати їх немає.
Є правило грантових організацій — вони не дають грошей кільком людям на одне й те саме. Можуть дати на боротьбу із корупцією. Та нам треба викручуватися, ніби наша діяльність — це боротьба із корупцією.
Іншій організації дали вже грант на тему, що пропагує академічну чесність серед студентів, але там глобальне формулювання «сприяння академічній чесності», хоча це просто навчальна програма й нічого більше, і на рівень академічної чесності це в кращому випадку не впливає (в гіршому — вчить студентів говорити гарні слова, паралельно завантажуючи реферати з інтернету). Через формальну вимогу недублювання зусиль ми не можемо отримати іншого гранту.
Хоча й надалі їх пишемо. А раптом таки дадуть. І, можливо, це допоможе комусь іншому отримати грант. Якщо ми просимо грошей на прес-конференцію, то маємо сказати, що подавалися на гранти, тобто усі інші можливості вичерпали.
Хто потрапляє у поле зору «Дисергейту»?
Всіх ми не можемо охопити. Перевіряємо тих, хто пов’язаний із уже знайденими «кадрами». Проблемою є те, що у нас нікому не можна довести, що в тексті плагіат. Як і з відомою російською дисертацією «м’ясо — шоколад», коли російський депутат просто змінив у чиїйсь праці «шоколад» на «м’ясо» та видав за свою роботу.
Проблемою є те, що у нас нікому не можна довести, що в тексті плагіат. Як і з відомою російською дисертацією «м’ясо — шоколад», коли російський депутат просто змінив у чиїйсь праці «шоколад» на «м’ясо» та видав за свою роботу
У нас просто не зрозуміють, бо це ж не плагіат! Адже йдеться уже про м’ясо, а не про шоколад. Такі дисертації захищають масово. В тій же педагогіці «виховання правової культури вчителів математики» переписують на «правову культуру для зварювальників» або «правову культуру слюсарів».
Як розподілені обов’язки між членами спільноти?
Кожен робить те, що хоче. Ми не є формальною організацією, у якій є начальник. Інколи збираємося, ідемо на якийсь захід. Тетяна Пархоменко та Олег Смирнов — викривачі плагіаторів, пишуть статті за конкретними кейсами (нещодавно на «Українській правді» вийшла нова стаття Пархоменко про плагіат в кандидатській Арсенія Яценюка, — TU). Олег також адміністратор сайту «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях», куди ми викладаємо наші роботи. Світлана Благодєтєлєва-Вовк — координаторка, скарбник, контролерка листування та адміністраторка сайту «Точка росту: освіта і наука».
Я ж частіше виступаю у ролі популяризатора руху та його теоретика, також перекладаю листи, виступаю з лекціями. Алла Сингаївська — експертка в галузі наукової етики та соціальної відповідальності. Віктор Досенко та Олексій Болдирєв займаються викриттям псевдонауковців, корупції в медичній освіті, популяризують науку. Сергій Шарапов також займається викриттям псевдонауки. Фізик і відомий блогер Антон Сененко популяризує нашу діяльність. Раніше членом групи також була Елеонора Шестакова — викривачка та спеціалістка з теорії літератури, журналістка.
Яким чином ви перевіряєте дисертації?
Різними способами. Якихось комп’ютерних програм у нас немає. Безкоштовно їх не дають, а грошей у нас теж нема. Іноді ми просто купуємо дисертації.
Технічно простіше заплатити 160 гривень, ніж іти в УкрІНТЕІ (Український інститут науково-технічної експертизи та інформації, — TU) і платити купу грошей, аби скопіювати її. Якщо знаходимо плагіат, то таки йдемо в бібліотеку і звіряємо, чи це збігається з оригіналом. Помилок не було — очевидно, що співробітники УкрІНТЕІ продають дисертації різним фірмам.
Більшість плагіату можна знайти без програм. Просто в пошуковику. Плагіат в математиці — це окрема історія. Там навіть програмами нічого неможливо знайти. Стаття з 90-відсотковим збігом може бути новим, крутим результатом.
На що в основному зараз спрямовуєте свої зусилля?
На популяризацію. Аби суспільство розуміло, що коїться. На те, аби пояснювати молоді, що в закладах, де таке відбувається, не варто навчатися. Це зміна фокусу репутації ВНЗ, щоб їхня репутація залежала від скандалів через плагіат чи псевдонауку.
Також ми за змогою продовжуємо перевіряти можновладців на плагіат. Я хочу зайнятися математичним дослідженням рейтингів. Це задача, дуже дотична до моєї роботи як науковця. Хочу математично пояснити, що прийняті у нас рейтинги вишів — ніяк не відображають їхньої якості. І побудувати критерії прийнятності рейтингів.
Ми хочемо продемонструвати, що річ не в одній Кириленко — під нею підписалися фактично всі педагоги. Усі «експерти», які пропустили дисертацію Кириленко, які робили щодо неї доповіді. Усі ці «експерти» — гнила структура. Експерт — це знання та інтелектуальна чесність. Чесності в тих «експертів» забракло.
Псевдонаука як загроза національній безпеці
Як, на вашу думку, боротися із псевдонаукою в Україні?
Потрібна державна раціональна політика оцінювання наукових результатів. Люди мають пропагувати, чим є справжня наука. Школярів мають навчати критичному мисленню. Та цього не знають ні вчителі, ні МОН. Вони промовляють ці фрази, та самі не відають, що це таке. На мій погляд, це нарівні із плагіатом — загроза державній безпеці.
Один із аргументів, чому все ж потрібна НАНУ. На Заході наука робиться в університетах. Там вони незалежні. У нас же існує автономія ректорів, які зазвичай не науковці, або ж у них перемикається мозок: вони перетворюються на адміністраторів, феодалів. Вони турбуються, як зберегти владу, будуть партії всередині університету. Їм не до науки.
Псевдонаука ректорів також не турбує. Декан факультету інформаційних технологій в КНУ — відомий псевдонауковець. Він навіть розробив власну «науку» — може передбачати результати футбольних матчів, розробив теорію темної матерії тощо.
Я вже маю досвід спілкування з псевдонауковцями, які іноді приходять до нашого інституту, намагаючись «довести» теорему Ферма чи заперечити теорію відносності. Ми навіть жартуємо, що через спілкування із ними наша друга спеціальність — психіатр.
Я пам’ятаю псевдонаукову статтю в офіційному журналі одного із науково-дослідних інститутів. Їх же фінансує держава, чи не так?
Держава масово фінансує псевдонауку. У шкільних підручниках вона дуже часто трапляється. До прикладу, малим дітям розказують про пам’ять води. Оце зосередження на народних прикметах… Навіщо дітям це давати?
Правильно казати, що народна прикмета не є якоюсь істиною — це протонаука, спостереження. Вже потім із таких спостережень розвинулась наука. Це можна використати для розвитку критичного мислення, але цього не роблять.
Також це фінансування усіх тих «мурзилок» (науковий сленг, загальна назва «наукових» журналів, які за гроші публікують будь-що, — TU), про які ви згадали. Можна накрутити теорію змови, що державі вигідно, аби люди вірили у всіляку маячню. Тоді їм легше напхати різноманітних «фуфломіцинів». Ними легко маніпулювати через ЗМІ. Екстрасенсів, астрологів відверто використовують в пропагандистських цілях: наприклад, коли астрологи кажуть, хто стане президентом, тощо.
***
Як в Україні позбавити наукового ступеня
Чи існує зараз процедура позбавлення наукового ступеня? Можливо, через Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти?
Процедури немає. У мене виникає враження, що в НАЗЯВО всі тягнуть кота за хвіст. Не працюють регулярно, не розробляють необхідних документів.
Якщо я правильно розумію ситуацію, то Закон «Про вищу освіту» розробляли на противагу Табачнику і щоб зробити «як за кордоном». У багатьох країнах є агенції, які займаються забезпеченням якості вищої освіти. Там міністрів, у роботах яких було знайдено навіть кілька абзаців плагіату, позбавляли ступеня.
Тільки-от позбавляли університети, бо вони турбуються про репутацію. У нас також, але складові репутації інші. Це залежить від цінностей суспільства. Якщо у суспільстві всі толерантні до списування, то й університетам на це буде начхати. Для них репутація — це гарні ремонти центральних корпусів. Грошей на опалення нема, а на килими і плитку з квіточками — є. Це абсурд.
Хоча у тих же Сполучених Штатах Америки також продають дипломи. Проте там зрозуміло: ось тут — Стенфорд, а тут — купують дипломи. Адже політики розуміють: якщо у їхніх роботах знайдуть плагіат або виявлять, що диплом куплений, то це кінець кар’єри. Навіть в фірму ніяку не візьмуть.
Сергій Шарапов якось мені розповідав про те, що колись позбавили ступеня «наймолодшого доктора медичних наук в Україні»…
Це були перші кроки міністра Квіта. Тоді найодіозніших «кадрів» позбавили ступеня. Та потім це все заглухло. Зараз в Україні ніхто не може позбавити ступеня. НАЗЯВО могло б, та воно ще не працює так, як треба. Туди просувають всяких плагіаторів, людей із академічно нечесною репутацією.
Із людей, до яких нема питань, — представники НАНУ. Та це літні люди, які не будуть цим займатися. Інші — не дуже компетентні. В нормальному колективі працювали б нормально, та не будуть за це боротися. Є некомпетентні, які не мають уявлення, що таке вища освіта.
Культ карго
У дисертаціях із яких наук виявляють найбільше плагіату?
Економіка і педагогіка. По-перше, там складно зробити щось нове й реально вартісне. По-друге, ці люди не мають наукової підготовки. Як правило, не знають англійської мови. Не знають математичних методів аналізу. Далекі від сучасних економіки і педагогіки.
А поговорити… Там є мало місць і тем, де можна просто балакати. Це переливання ідей в нікуди. В математиці також є плагіат, його важко виявити, та іноді знаходять. Тільки це не сутність математики як предмета.
Дисертації в нашому інституті читають багато людей. Якщо хтось аргументує, що робота є плагіатом або у ній продемонстровано недосконалі результати, то знімають із захисту. Я колись сама написала писала обґрунтовані суттєві зауваження до однієї дисертації — і поки ці зауваження не врахували, ніякого захисту не було.
Я чув про плани щодо створення бази дисертацій з усієї України, аби запобігти плагіату. Чи розвиває хтось цю ідею?
МОН планує створити репозитарій українських дисертацій. Багато розповідали, як вони цим переможуть плагіат. Я їм написала зауваження, що списують в основному з російських дисертацій, тож довідки про відсутність плагіату за порівнянням з базою такого репозитарію будуть нічого не варті.
Є небезпека, що вони даватимуть «остаточні» довідки — нібито щодо людини, яка таку отримала, уже не можна буде говорити про плагіат, навіть якщо видно, що робота списана не з тексту, який знаходиться у цій базі. В КНУ є система таких довідок, але вони абсолютно безглузді — у них занадто мала база текстів. Такі програми можуть бути проявом культу карго, тобто демонструватись як боротьба з плагіатом, але не знаходити нічого. Аби були шанси на реальну перевірку, потрібні величезні бази та хороше програмне забезпечення.
Небезпека програмного забезпечення з пошуку плагіату в тому, що можна зробити іншу програму, яка буде міняти текст так, аби плагіату не знайшли
Наразі від ідеї репозитарію, схоже, відмовилися, бо зрозуміли, що зімітувати боротьбу з плагіатом їм не вдасться. Думаю, зараз будуть зволікати з оцим НАЗЯВО до 2018-го, коли мине три роки від моменту захисту Кириленко, і ухвалять закон, як і в Росії, — що неможливо позбавити ступеня тих осіб, які захистили дисертацію більш як три роки тому.
Небезпека програмного забезпечення з пошуку плагіату в тому, що можна зробити іншу програму, яка буде міняти текст так, аби плагіату не знайшли. На Заході ці програми засекречені. Студент самостійно нічого не може перевірити.
Зараз ще є проблема ghost writing — замовних робіт. Ми бачили роботи, з яких чітко зрозуміло, що людина сама її не писала, і видно стиль кількох людей. В одному місці, наприклад, суржик, в іншому — вишукана українська мова. Та плагіату там не знайдеш, не придерешся.
***
Плагіат в СРСР
Є доволі поширена думка, що проблеми з плагіатом почалися після розпаду СРСР, а до того моменту так не списували. Ви розпочинали свою кар’єру у 80-х і могли з таким зіштовхуватися. Чи це дійсно так?
Мій однокурсник у 80-х роках був на захисті полковника із так званої «закритої» тематики. Казав, що у нього була повністю переписана книжка. Він тоді підвівся і заявив про плагіат. Йому ж сказали, щоб сидів тихо. Усі про це знали, та замовчували.
Оці «закриті» дисертації в основному списували. Або ж весь відділ писав дисертацію начальнику. В університеті на екзаменах списували. У нас лише 20-30 студентів принципово не списували, я в тім числі.
Історія КПРС, науковий атеїзм — тут найчастіше публікували плагіат. Проте чиновникам забороняли захищати дисертації. Тоді не було гонитви за докторськими. У нас політекономію викладала дружина Леоніда Кравчука. Була кандидатом, і не пробивалася в доктори. Хоча могла.
Чи ви бачите світло в кінці тунелю в контексті цієї проблеми?
Ми розуміємо, що ситуація здається безнадійною. І навіть іноземні джерела не хочуть публікувати інформації про це. Вони бояться судів, їм ліньки це перевіряти. Хоча в 2013 році також не можна було очікувати змін на краще, як і в 90-му, — СРСР здавався вічним.
Але щось буде. Те, що ми зараз переформулювали діяльність, свідчить, що витрачати час на викриття окремих людей нема сенсу. Та, звісно, ми будемо й надалі публікувати інформацію про плагіаторів.
