Уям Блекер: «Що таке постколоніалізм, я зрозумів через українську літературу»

Із дослідником української та східноєвропейської культури в Університетському коледжі Лондона та одним із найяскравіших перекладачів української літератури англійською мовою Уямом Блекером домовляємося поговорити про сюжети, які може розповісти наша література світові. 

Блекер народився й виріс у Шотландії, де й почав вивчати іноземні мови в університеті Ґлазґо. Сьогодні Уям живе в Лондоні, після початку повномасштабного вторгнення часто приїздить в Україну, бере участь у літературних фестивалях в Україні й за кордоном і продовжує писати про українську літературу для західних медіа. 

Блекер акцентує на подібності українського і шотландського досвіду й оптимістично міркує про майбутнє культур, яким часто бракувало уваги. Також Уям разом з дослідницею Олесею Хромейчук є співавторами англомовного подкасту «Українська полиця», що заповнює ніші у знанні про українську культуру й історію. Про роботу перекладача, уважність до мови, сучасну шотландську літературу, британський та російський колоніалізми — читайте в розмові.

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — сотням людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

Уяме, чому ти вирішив вивчати літературу?

Я все дитинство читав, мені були близькі література й мистецтво, мій тато — художник. Тато викладав мистецтво у школі, де я навчався. Спочатку я хотів податися у нашу школу мистецтв у Ґлазґо, але мене не взяли. Врешті вступив в університет у Ґлазґо на англійську літературу й філософію. Але потім все ж вирішив, що це будуть шотландська література й філософія. В університеті була хороша кафедра шотландської літератури, де я провчився два роки. 

Дивна річ, але університет Ґлазґо єдиний у Великій Британії — зокрема і в Шотландії — має бакалаврську програму з шотландської літератури. В інших університетах Шотландії немає таких програм, що мене дуже дивує. 

Ми ще повернемося до шотландської літератури. Розкажи, як на твоєму горизонті зʼявилися літератури, написані словʼянськими мовами?

Ще у школі я читав кількох російських авторів. Тоді я нічого не знав про Росію і ще менше про Україну. Один із цих авторів — Гоголь, я випадково знайшов книжку в книгарні.

Ти пригадуєш, який це був твір?

Це були «Петербурзькі оповідання» та «Записки божевільного». Невдовзі по тому я читав і його українські оповідання. Це було видання в серії «Penguin Classic», не пригадую, чи було там хоч слово про українські контексти Гоголя. У найкращому разі — примітка.

Тож в університеті я подумав: спробую вивчити російську мову.

У Шотландії студенти мають великий вибір у предметах. Ти вибираєш один чи два головні, які вивчаєш усі роки навчання, але в іншому система дуже гнучка. 

У школі я не особливо вивчав мови, лише французьку та гельську. Проте вийшло так, що мови мені сподобалися, я зрозумів, що, може, маю талант до цього. Через два роки навчання я вирішив зробити мови своїм головним напрямом, обрав східноєвропейські студії й поїхав на рік до Росії. 

Вивчаючи історію культури, я почав зауважувати, що історія Росії та СРСР — складна і в чомусь схожа на британську.

Тут є Англія, є інші країни навколо, у них досить напружені і складні відносини з центром, є різні мови. Це імперія. Я помітив певні схожі моменти між Україною і Шотландією у стосунку до центру тієї імперії. 

Я хотів писати підсумкову роботу про літератури інших країн Радянського Союзу, не про російську. Шукав українську літературу в бібліотеці, було дуже бідно, може, одна поличка. Були старі радянські російськомовні видання: переклади з української, г