Два роки тому Світовий банк опублікував дослідження «Навички для сучасної України», яке продемонструвало неспівпадіння очікувань українських працедавців щодо навичок студентів та, власне, вмінь, які отримують українські студенти у ВНЗ.
Надмірна затеоризованість навчальних програм, відсутність акценту на формуванні soft skills, слабка взаємодія університету з бізнесом — всі ці недоліки вищої освіти впливають на конкурентоспроможність випускників на ринку праці. Відтак, диплом випускника ВНЗ в Україні не завжди є гарантією наявності навичок, які необхідні для ефективної роботи.
Шляхи вирішення цієї проблеми цими днями шукатимуть у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Під керівництвом топ-менеджерів провідних компаній тут вперше організовують Літню школу для викладачів.
Ми попросили деяких спікерів Літньої школи розповісти, чому саме люди бізнесу навчатимуть викладачів, і що останні вже використовують для підвищення рівня компетентності нових працівників — студентів та випускників університетів.
Валерія Казадарова
ініціаторка та організаторка Літньої школи Профі+ для викладачів.
Літня школа для викладачів — це продовження нашої програми Профі+ для студентів. Впродовж року поза навчальним процесом ми надаємо молодим людям вміння, які необхідні для працевлаштування та успішної адаптації на ринку. Ми зрозуміли, що програму треба розширювати, оскільки 40 студентів, яких ми відбираємо для участі в програмі Профі+, — це крапля в морі. Тому ми вирішили створити школу для викладачів. Наскільки мені відомо, подібних проектів в Україні та за кордоном не існує.
Школа відбуватиметься у форматі «train the trainer» — тренери дадуть викладачам основи тих умінь, які необхідні студентам. Для участі в школі ми на конкурсних засадах відібрали 30 викладачів Києво-Могилянської академії.
Досвідчені бізнес-тренери допоможуть учасникам Літньої школи на практиці оволодіти вміннями командної взаємодії, презентації та управління проектами. Для розвитку цих умінь тренери допоможуть викладачам обрати ті інструменти, які є доречними для їхньої дисципліни, підходять за графіком та уподобаннями. Адже те, що добре для політолога, не зовсім працює для фізика чи математика.
Ми рухаємося паралельно з реформою вищої освіти, яка має на меті впровадження студентоцентрованого та компетентнісного підходів до розробки освітніх програм. Іншими словами, курси та дисципліни мають будуватися так, аби студенти могли чітко розуміти, які знання та вміння вони отримають після випуску.
Колишній міністр освіти та науки Сергій Квіт, який нині в Академії очолює Центр забезпечення якості освіти, має ідею впровадити більш комплексну програму підвищення кваліфікації для викладачів Могилянки та потім надати можливість проходити її викладачам з інших вишів також. Деякі університети вже пропонували нам провести подібні програми у них, але спочатку ми хочемо протестувати цю ініціативу в Академії.
Дзвенислава Новаківська
бізнес-тренерка та консультантка у проектах дизайну інформації та презентаційних умінь.
Коли падала Берлінська стіна і розпадався Радянський Союз, ми всі були голодні на інформацію. А з відкриттям кордонів стало зрозуміло, що — вау — у світі є стільки цікавого!
Тому я чудово розумію, що передавати знання — це надзвичайна цінність для викладачів мого віку чи старших. Вони великими зусиллями здобували їх роками та хочуть, щоб їхню працю шанували. Через це особливе вміння «видобувачів» вони і стали фахівцями в своїй сфері.
Та світ змінюється. Можливо інформація, яку в 90-х ми «переживали» за день, сьогодні ми «з’їдаємо» за годину. З’явилась потреба не здобувати знання, а вміти їх фільтрувати. Саме критичний розум дозволяє сучасному викладачеві вдало «серфити» океанами інформації, будуючи цінні місточки між академічністю та реальністю, не впадаючи у такий собі вау-ефект у передачі знань.
Крім всього іншого, для викладачів Академії ми готуємо чудовий подарунок. Це методика дизайн-мислення, яка допомагає поєднати вміння досліджувати та критично мислити з інноваційністю та креативністю. Дизайн-мислення — це «релігія» Кремнієвої долини, яка швидко поширюється світом. Ця методика дозволяє напрацювати клієнтоорієнтовані рішення та ідеї, які згодом можна прототипувати в мікропроектах і знаходити непомітні раніше, але дуже цінні тут і зараз рішення.
Комунікувати та спільно досягати мети в маленьких групах, де кожен учасник може принести свої знання в різних формах — дуже цінне та затребуване вміння. І це те, що може допомогти у редизайні навчальних курсів заради балансу знань та практичних потреб ринку.
Відкрию маленький секрет. Після цієї школи в Академії відбудеться ще одна — Оновлена річна програма підвищення кваліфікації викладачів. Одна з ідей цієї програми — створити практикуми на основі реальних запитів та замовлень бізнесу. В ході практикумів, за принципами дизайн-мислення, групи студентів та викладачів могли б працювати над експериментально-дослідницькою темою чи креативною розробкою певних продуктів. Тема — не тільки маркетинг, а й хімія, біологія, фізика, інженерні чи архітектурні розробки, де студенти могли б застосовувати знання з різних дисциплін.
Такі інтегровані завдання відповідають ще одному запиту ринку — мультидисциплінарності. Сьогодні найбільш проривні та далекоглядні проекти складаються із фахівців із різних дисциплін.
Наприклад, чи знаєте ви, що костюми перших космонавтів, які мали летіти на Місяць, розробила компанія, яка випускала жіночу білизну? ILC Dover створили якісну конструкцію шарнірних з’єднань у місцях згину і виграли тендер NASA. Вони вміли працювати з латексною матерією і знали, як її можна зробити тривкою і гнучкою водночас. Відтак, створили дизайн, який зараз впізнають по всьому світу. Крім того, вони вміли співпрацювати з іншими фахівцями, які творили досі невідомий людству проект, аби летіти «туди, не знаю куди» і вижити.
Заходячи з командою однодумців у академічне поле заради його редизайну, я почуваюсь як та компанія на перших кроках співпраці з NASA. Бо де білизна, а де космічний костюм. Де бізнес, а де академічна система навчання.
Водночас я вірю, що наукові розробки та академічні знання, застосовані у трохи інший спосіб, аніж звикли українські науковці, теж можуть робити значимі прориви. Недавня історія з відкриттям графену (і Нобелівською премією за це) демонстративно нагадує, що академічно-науковий потенціал українців — дуже високий.
Та наразі він перебуває у закритій капсульній системі, яка мало пов’язана з реальністю. І поки ми не побудуємо місточок між академічністю та реальністю, не зможемо дозволити цьому потенціалу заробляти інвестиції для розвитку науки. Це один із надійних шляхів повернення достойної репутації нашим науковцям та відновлення поваги молоді до вищої освіти та науки.
Микола Воробйов
керівник підрозділу Microsoft Services у Microsoft Україна.
Більшість випускників, які приходять до нас на співбесіду, добре розуміють, чого від них очікують роботодавці. Деякі з них навіть мають кількарічний досвід роботи.
Втім, буває і так, що випускники, які приходять працювати в компанії комерційного сегменту, не завжди розуміють функції, до виконання яких вони будуть залучені. Наприклад, із чого складається стратегія корпоративних продажів, як ефективно керувати процесами надання послуг, в чому полягає концепція цифрової трансформації бізнесу, управління лояльністю і т.д. Важливу роль відіграють ключові та професійні компетенції: вміння пристосовуватися до певних умов, орієнтуватися на результат, комунікувати на організаційному рівні, знати, що таке клієнтоорієнтованість.
Ці навички та компетенції з’являються з практикою. Тому очевидно, що частку практичної складової в освітньому процесі треба збільшувати. Вважаю, що керівництво вишів могло б залучати представників бізнесу для періодичного незалежного оцінювання навчальних програм щодо їхньої актуальності та відповідності сучасним вимогам ринку праці.
Нині існує великий попит на молодих, енергійних і талановитих людей. Багато компаній мають власні академії та курси підготовки кадрів. Як на мене, деякі ключові аспекти, які там обговорюють, слід включати до університетських програм як мінімум факультативно. Деякі українські університети вже мають такий досвід, тому ніщо не заважає зробити це стандартною практикою для більшості вищих навчальних закладів.
Олена Берднікова
менеджерка з розвитку бізнесу, старша тренер-консультант у CBSD/Thunderbird.
Якось я проводила тренінг для однієї компанії, співробітники якої жалілися, що ніяк не можуть знайти працівника в юридичний департамент. Я здивувалася: як це — навколо ж стільки вузів, стільки випускників! А вони мені: «Так, але коли ці випускники приходять на роботу, то уявляють, що вони вже юристи, і мають їздити на червоних Ferrari та мати зарплату 5000 доларів».
Компаніям важко знайти людину, яка реально готова працювати. Студенти перебувають в університеті в стані такої собі ейфорії — мені все подобається, викладачі такі класні тощо. На виході вони упевнені, що вже стали класними спеціалістами. І коли вперше зіштовхуються з реальністю, у більшості починається паніка. Тому ще під час навчання студенти повинні постійно шукати можливості для стажування чи бодай волонтерського досвіду. Важливо, аби викладачі весь час наголошували, що закінчення навчання — це лише початок реального життя.
Важливо, аби викладачі весь час наголошували, що закінчення навчання — це лише початок реального життя
Студентам бракує ось цих soft skills, які подекуди відіграють навіть важливішу роль, аніж знання. Ці навички можна здобувати і в університеті. Наприклад, під час Профі+ я проводила програму «Управління проектами», де студенти в аудиторіях самостійно розробляли власні проекти. Хтось працював над проведенням благодійного вечора в Академії, хтось пропонував екологічний проект, інші прагнули перетворити наш Культурно-мистецький центр в Culture Club, тощо.
Існує чимало способів опрацювання навичок. Сьогодні активно застосовують різноманітні ігри-стимулятори, інтерактивні вправи, рольові ігри, розбір кейсів та ситуацій. Чимало компаній використовують онлайн-платформи, куди можна завантажити додаткові матеріали та навіть ввести час на виконання того чи іншого завдання.
Взаємодія університетів та бізнесу — це складне питання. На Заході школи є науковими центрами, де проводять дослідження. Там опрацьовують новітні ідеї та розробки, які згодом використовують бізнес-компанії. Останнім вигідно вкладати гроші в університети.
У нас такого, на жаль, немає. (А якщо десь і є, то дуже слабко проявляється.) Потрібно розуміти, що компанії не прийдуть в університет самі. Університет повинен намагатися бути привабливим для бізнесу, пропонувати йому щось навзаєм. А якщо у вас слабка наукова база, то компанії або шукатимуть інші можливості, або ж створюватимуть свої навчальні заклади, як зараз і відбувається.
Ірина Михайлова
бізнес-тренерка та очільниця компанії Sales360.
Більшість людей, яких я зараз зустрічаю в бізнес-компаніях, працюють не за фахом. Це породжує чимало запитань до сучасної освіти.
На жаль, чимало людей здобувають освіту, бо «так склалось», «батьки наполягали», «це престижно» і т.д. Всі ці речі впливають на наш вибір. До того ж, у момент вибору університету молоді люди часто не знають, чого саме прагнуть. Як результат, за 3—4 роки в університеті студенти здебільшого здобувають лише певну кількість корисних контактів, загальні знання та слабке уявлення про обрану професію.
Як на мене, система має взаємодіяти зі студентом і давати йому зрозуміти (як би це ідеалістично не звучало), в чому його призначення.
Кожен з нас має талант — те, що ми робимо краще за інших. Якщо викладач бачить, що молода людина має талант до креативних проектів, то треба давати їй можливість креативити.
Освіта має не лише давати знання, а й розвивати студента: розкривати його сильні сторони та допомагати зрозуміти, чого він насправді хоче. Під час навчання викладачі мають навчити молодих людей вірити у власні здібності, відстоювати власну думку, керувати своїми емоціями тощо. Такий діалог освіта-студент — і є прикладом комунікації, одним із так званих soft skills.
Тамара Марценюк
доцентка кафедри соціології НаУКМА. Має досвід роботи в університетах Європи та США.
Поєднання практики та теорії в освітньому процесі залежить від специфіки навчальної програми. Наприклад, програма міжкультурної комунікації, на якій я навчалась у Швеції, передбачала практичні навички виходу з ситуацій міжкультурного конфлікту. Якщо це бізнес-орієнтована програма (як-от менеджмент чи маркетинг), то, звісно, більше уваги приділяють практичним навичкам.
Програми міжнародних університетів часто міждисциплінарні. Натомість у нас дуже жорсткі дисциплінарні рамки. До прикладу, студенти, які вивчають культурологію, навряд чи слухають курси з менеджменту в культурі. Але ми поступово виходимо з тих рамок і, як на мене, невдовзі позбудемося їх зовсім.
Хоча вважаю, що освіта, перш за все, повинна давати світогляд. Наприклад, критичне мислення — це, радше, світогляд. Якщо ми навчалися на філософії, історії та фізиці, то нам не обов’язково працювати в цій сфері. Звичайно ж є винятки — наприклад, медична чи військова сфери.
Освіта має давати навички критичного мислення, розмаїтість поглядів, вміння працювати з великим обсягом інформації
Але загалом, як на мене, навички так званої профорієнтації мають бути вторинними. Їх можна здобути під час роботи в різних сферах. Натомість освіта має давати навички критичного мислення, розмаїтість поглядів, вміння працювати з великим обсягом інформації. А це все світоглядні речі.
Анастасія Нуржинська
викладачка НаУКМА, спеціалістка з комунікацій в міжнародних організаціях.
У деяких закордонних університетах є курси, в рамках яких певні компанії чи організації приходять до студентів і діляться з ними однією з проблем, яку їм необхідно вирішити, щоб ефективно працювати.
Протягом семестру студенти шукають власні варіанти вирішення тієї чи іншої проблеми. Скажімо, якщо це зв’язки з громадськістю, прийдуть компанії, яким потрібна комунікативна стратегія. Компанії підписують договір з університетом про те, що вони отримають таку безкоштовну допомогу. Вони можуть навіть взяти когось із студентів на стажування. Адже всі документи створюються онлайн і компанія може спостерігати, як студенти додають туди інформацію. Там є також гілка дискусій, де вони бачать усе обговорення.
Цікаво, що такі вправи влаштовують і між факультетами. Наприклад, частину роботи можуть підготувати студенти факультету соціології. А інші студенти на основі їхнього дослідження роблять висновки щодо розробки проблеми. Це досвід Університету Тарту (Естонія). Нині вони мають чергу з компаній, які хочуть взяти участь у процесі. Це можуть бути і приватні, і державні компанії — міністерства, наприклад.
Компаніям вигідна така співпраця. По-перше, якщо говорити про комунікації, то тут студенти є джерелом новітніх та інноваційних підходів. Вони краще розуміють соціальні мережі та роботу онлайн, аніж існуючі спеціалісти на ринку. По-друге, тамтешні компанії довіряють якості навчання. Роботу виконують не студенти перших курсів, а магістри. А вони вже мають базову освіту, досвід стажувань, тощо. І по-третє, існує певна соціальна відповідальність. Компанії розуміють: якщо вони зараз не атестують цих спеціалістів, то через рік їм не буде кого вибирати на ринку.
В Академії я веду курс з підготовки та поширення піар-матеріалів та курс з ділових презентацій. Спочатку я давала студентам завдання пов’язані з реальними брендами. А потім почала пропонувати українським організаціям надати інформацію про себе, і через півроку отримати продукт від студентів. Для початку я вирішила залучати тільки соціальні, некомерційні організації. Таким більше потрібна допомога. Цього року ми спробували співпрацювати з Центром зайнятості вільних людей. Півроку ми готували для них комунікаційну стратегію. Зараз їхні співробітники допрацьовують її.
Роман Зінченко
співзасновник Української мережі енергетичних інновацій Greencubator.
Одна з найкращих рис найкращих випускників будь-якого університету — готовність продовжувати вчитись. Вони спраглі до нового досвіду та намагаються реалізувати себе в багатьох серйозних ініціативах. Щоб українські випускники успішніше реалізовували себе, важливо, щоб університети посилювали навички взаємодії із зовнішнім світом та самостійного навчання. Наші студенти можуть вирішувати доволі складні питання, але більше інструментів проектної та групової роботи стали б хорошим поштовхом у їхньому професійному житті.
Багато студентів зробили свій внесок в Greencubator. Свого часу вони прийшли як волонтери чи інтерни — без них чимало наших проектів просто не відбулися б. Саме зі студентського волонтерства розпочинали декілька класних людей в нашій команді. Сьогодні студенти і випускники — це частина нашої спільноти.
Приємно бачити зростання когорти студентів-інноваторів — тих хто встигає за трендами, експериментує і творить на основі нових підходів та технологій. Наше завдання — спонукати молодь перетворювати цей пошук нового в проекти в сфері відновлюваної енергетики, екологічних чи енергетичних інновацій.
Велика можливість (і виклик!) для студентства — формувати досвід і навички на перетині освіти та професійної практики в державному чи бізнес-секторі
Велика можливість (і виклик!) для студентства — формувати досвід і навички на перетині освіти та професійної практики в державному чи бізнес-секторі. І тут виграють ті, хто не чекатиме поштовху від універу, а буде голодним до знань.
Багато провідних світових університетів, які я мав щастя бачити, роблять ставку на розкриття підприємницьких та інноваційних талантів. Студентів навчають кидати виклик status quo. Університет спонукає їх до цього — і пишається тими випускниками, які стали чейнджмейкерами (як в бізнесі, так і в суспільних справах). Це круто, і мені хотілося б бачити такого в українській освіті більше.
З іншого боку, для університетів важливо будувати стійкий місток з бізнесом і розуміти, що це дає студенту більше шансів на професійну самореалізацію. Програми стажування, спільна розробкa освітніх програм, конкурси, хакатони, лабораторії, гранти на дослідження — це тільки частина можливих форм співпраці.
Таку співпрацю бізнесу та університетів потрібно розширювати. Бізнесу вигідно бути інвестором, але масштабів освітніх інвестицій поки бракує.
Ми організовуємо та підтримуємо декілька конкурсів стартапів, і я бачу, що багато учасників прагнуть започаткувати власний бізнес, не чекаючи на диплом. І це добре. Зрештою, Google — це студентське дослідження Бріна і Пейджа. І не лише Google, а й багато інших молодих компаній знайшли підтримку (а інколи й інвестиції) від своїх викладачів.
Тому готовність університету сприяти успіху своїх випускників і швидко комерціалізувати розроблені технології — це важлива частина для поступу нашої освіти. І мені дуже хочеться, щоб університети боролись за цей успіх і конкурували за талант: як студентський, так і викладацький.
→ Фото — зі сторінок експертів у Facebook / Головне фото — unsplash.com
