Федір Возіанов: «Люди люблять не головний колір Pantone, а той, який їм пасує»

У тихому дворі в центрі Києва, на дні колодязя старого будинку, є місце, де тебе щоразу дивують — це дизайн-студія Vozianov. Хтось із відвідувачів сказав, що мармурова крихта перед шоурумом шурхотить так само, як у дворах флорентійських палацо. На момент розмови на цегляних стінах двору — виставка творів Антона Тарасюка, який воює в ЗСУ, в шоурумі — невеликий театр моди з манекеном, на якому демонструють перевтілення розкроєної тканини у вишуканий, концептуальний одяг. 

Один з найцікавіших аксесуарів у шоурумі Возіанова — Timesaver: силіконова трубка з металевою частиною, на якій вигравіювано час — 1 хвилина, а всередині 3 грами піску із Софії Київської, бо саме стільки його за одну хвилину висипається у пісочному годиннику. Тобто це збережена хвилина часу, яка завжди є у тебе в запасі. Один з найіронічніших аксесуарів — шовкова хустка із сіткою з соняшниковим насінням, що дуже нагадує фірмовий луївіттонівський орнамент.

На початку своєї модної кар’єри Федір Возіанов робив вигадливі, вишукані колекції — з елементами деконструкції, але в межах конвенційної моди. А після 2016 року його захопили концептуальний дизайн, мистецтво й архітектура. Серед колекцій дизайнера є зроблені на основі супрематизму Казимира Малевича і принципу негативного простору Олександра Архипенка, кольорових абстракцій Олександри Екстер і форми вікон сецесійних будівель Львова. І предметний дизайн, і дизайн одягу цікавить Федора як принцип і закономірність. 

Навесні у Львові Возіанов показав колекцію адаптивного одягу «FASHION (R)EVOLUTION: SUN&GUN», моделями якого стали 12 пацієнтів центру «Незламні» — військові й цивільні, які проходять реабілітацію та протезування. «Моїм завданням було зробити одяг для всіх хто любить моду, а не спеціальну колекцію для людей з ампутаціями чи на колісних кріслах, — каже Федір, — цей одяг мав об’єднувати, а не роз’єднувати людей. Ми старалися зробити одяг, зручний для всіх, який би не потребував спеціальних зусиль для того, щоб ці речі вдягати».

Ми поговорили з дизайнером Федором Возіановим про його власну систему моди, відмінну від загальноприйнятої. 

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — тисячам людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

Теоретики моди вказували на певні тенденції у цій сфері, пов’язані з соціальним життям. Мовляв, короткі спідниці жінки носять напередодні війни чи післявоєнний силует нью-лук підкреслював жіночу фігуру, коли жінки боролися за увагу чоловіків, яких поменшало. Чи помічали ви такі зв’язки між модою і соціальним життям?

Можливо, через те, що війна надто близько, що надто багато зображень війни, це створює інше відчуття цієї війни, ніж попередніх. У багатьох аспектах ми стримуємо свої бажання, потреби, прояви, але водночас війна спонукає людей не стримувати своїх бажань жити яскраво, наче востаннє. Відчувається гострота і цінність моменту, завтра може не бути. 

Ось ми зараз сидимо посеред виставки Антона Тарасюка. Це піхотинець, бував у дуже складних ситуаціях, деякі з цих картин зроблені буквально в окопах, вони про війну — і такі яскраві барви! Це дуже сильне мистецтво, дуже сильна і дуже глибока реакція, майже в реальному часі. 

Що би втратило людство, якби не було моди?

Я думаю, є так багато людей, які отримують від цього так багато задоволення, що позбавити людство моди було б дуже погано. Мода — це дуже про людей. Чудово, коли бачиш людину, яка вдягається для себе, але так само є люди, які вдягаються для світу, Другу категорію видно одразу — вони по-іншому поводяться, вони виглядають трохи як на сцені.

Але мені це теж подобається, що люди одягаються не тільки для себе, а й для того, щоби справити враження на когось. Є різні способи, як використовувати одяг і моду, великий плюс у тому, що в цій сфері багато різноманіття. Я точно не за чисту моду і не за чистий дизайн, а за те, щоб було багато напрямів, смаків і щоб різні люди могли задовольняти свої смаки. Так само, як і архітектура, мода створює середовище, серед якого ми живемо. Мода важлива, як і будь-яка річ або явище, що допомагає відчувати повноту життя.

Федоре, ви живете в системі модної індустрії, але не за її правилами. Ви ж не робите дві колекції на рік? 

Ні. 

Не тиражуєте колекції?

Якісь речі відшиваємо в певній кількості, але необов’язково.

Ви робите більше перформансів, аніж показів?

Це теж правда. Який принцип? Якщо в нас є приводи для того, щоб показати колекцію, чи нам замовляють перформанс, у нас виходить не так і мало мініколекцій. Час від часу ми робимо просто сезонні речі поза колекціями. Або я знаходжу цікаву ідею, щоби зробити, скажімо, декілька пальт, і ми їх робимо.

Ви користуєтесь таким інструментом, як трендбуки? 

Ні. Я проглядаю колекції, щось читаю про тренди, але не сприймаю це як вказівки для роботи.

Від Pantone не залежите?

Точно ні. Бо я знаю, що люди люблять не головний колір Pantone, а той, який їм пасує. 

Можливо, якщо б ми продавали великі тиражі, про це слід було б думати. А ми маємо розкіш не продавати великих тиражів, тому робимо як хочемо.

Як ви виробляли свої правила існування в моді? 

Думаю, це сталося природно. Мені важко діяти за правиÐ