[«Закохані у професію» — розмови про щоденну працю тих, хто живе власним покликанням. Спецпроект створений за сприяння Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
У свої 28 Дінара Касько досягла чималих професійних успіхів. Про талановиту харків’янку пишуть провідні світові медіа, причому як архітектурні, так і кулінарні.
Своєю роботою Дінара чудово демонструє «ефект Медичі» й доводить, що найцікавіші речі з’являються на перетині ідей, концепцій і культур. Кондитерка-архітекторка намагається поєднати архітектуру, дизайн і кондитерську справу.
Вдома на кухні Дінара Касько пече незвичні торти — з рельєфом, у формі кулі, куба й піраміди. Кожен кондитерський виріб вона спочатку малює на папері, а потім проектує у комп’ютерній програмі. Модель друкує з пластику на 3D-принтері, заливає у неї силікон і отримує форму. Лише після цього береться за звичну для кондитерів роботу — готує тісто та начинку.
Про почуття прекрасного, кондитерську справу, архітектурні торти і геометрично ідеальні тістечка — читайте у розмові.
Про навчання
Я народилась у місті Красноград Харківської області. Мені подобалося малювати, тож років у 15 вирішила, що хочу бути дизайнеркою. У 17 років перебралася до Харкова, вступила на архітектурний факультет університету будівництва та архітектури і п’ять років прожила у гуртожитку. Зараз згадую і дивуюся, що за цей час жодного разу не купувала борошна та цукру, нічого не пекла і взагалі не готувала.
Мені подобалося навчатись, і у професії я не розчарувалась. Та прийшла криза — будувати культурні центри, музеї, які ми проектували в університеті, стало неможливо. Усі мої талановиті друзі-архітектори здебільшого поїхали за кордон або відкрили свій бізнес. Поки я вчилася в університеті, сама думала, що зрештою поїду кудись за кордон. Та на п’ятому курсі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком і залишилась у Харкові.
Про роботу та родину
Я працювала візуалізатором і вела один об’єкт — на Салтівці будували чотирьохповерхівку. Я була трішки дизайнеркою і трішки радницею. Мені це дуже подобалось, а потім у якийсь момент я просто почала пекти солодощі.
Після навчання в університеті ми з чоловіком рік прожили в орендованій квартирі. Пізніше у нас з’явилася своя — з новим ремонтом і кухнею. Я пробувала готувати щось цікаве, щоб просто поїсти. Потім почала пекти печиво. Дотепер пам’ятаю, що це було біскотті. Зрозуміла, що воно може бути дуже смачним і корисним — з купою горіхів і без ваніліну.
Ми з чоловіком багато подорожували та займалися фотографією. У мене був вибір: або створювати родину та народжувати дитину, або їхати на професійне навчання з кондитерської справи. Більше хотілося будувати родину. Але під час вагітності їздила до Києва на майстер-класи, пекла багато солодощів. Потім навчалася на курсах в Іспанії та Франції.
Я дуже люблю навчатися. Моє натхнення — дивитися, як творять інші профі. Так отримую і заряд енергії, і досліджую нові техніки й рецепти.
Коли народилася донька, я готувала печиво й запіканки — лише те, що мені можна було їсти. Коли доньці було півроку, я почала пекти «серйознішу» продукцію, а коли їй виповнилося 11 місяців — провела свій перший майстер-клас.
Про кондитерське мистецтво
Цей майстер-клас проходив у Харкові, в кулінарній школі Al.Cuisine. Мені написала адміністраторка цієї школи й запропонувала виступити. Я довго не могла наважитися. Усе було сумбурно, прийшло багато людей. Але тепер одна зі слухачок скоро сама проводитиме майстер-клас із виготовлення шоколаду, ще одна — відкрила власну кондитерську.
Приємно, що люди, які нещодавно не знали про кондитерську справу, тепер самі знайомлять інших зі справжніми цукерками й тортами. На жаль, у нас традиційно мало якісних кондитерських виробів. Є винятки, але зазвичай те, що продають в супермаркетах, далеке від справжнього.
Мені подобається викладати, я можу довго пояснювати, розповідати про те, що сама знаю. Якщо чогось не знаю — чесно про це кажу. Я працюю з різними людьми: може прийти людина, котра жодного разу не робила мусового торта, а може й шеф-кухар якогось ресторану. Це не завжди просто. Тим паче, я зараз інколи проводжу майстер-класи англійською мовою.
У мене вже були курси у Китаї, Таїланді, Італії та Іспанії. Восени їду викладати в одній із найвідоміших шоколадних академій Бельгії. Потім до Америки і знову в Китай — на презентацію своїх тістечок. Якраз зараз їх тестую. Мабуть, розробляю вже шосту версію форми та рецепту.
Про архітектурні торти
Усі ці незвичні форми побачили світ лише минулого літа. Бо я ж архітектор — в університеті багато малювала, вчилася моделювати об’єкти. Коли зробила перші форми, то вони викликали великий резонанс. Для мене це стало справжньою несподіванкою.
Зараз кондитерське мистецтво та виготовлення форм дуже розвинені. Існує декілька відомих компаній, що займаються дизайном силіконових форм. Якщо спочатку вони були доволі примітивними — сфери, серця, бублики, то зараз їх дуже багато і вони різноманітні.
Разом із чоловіком ми придумуємо ідеї, малюємо скетчі на папері. Потім моделюємо в комп’ютерній програмі, друкуємо на 3D-принтері. Виходить модель із пластику, ми її затираємо, шліфуємо, готуємо для заливки. Є модель і є бортики довкола неї, туди ми заливаємо силікон — і отримуємо зліпок. Потім у цей силіконовий зліпок — форму — можна помістити все, що завгодно. Силіконову форму з наповненням треба дуже добре заморозити — це головна умова, аби вдалися ідеально рівні краї. Цей процес придумала не я, це базовий принцип роботи з мусовими тортами.
Разом із чоловіком ми придумуємо ідеї, малюємо скетчі на папері. Потім моделюємо в комп’ютерній програмі, друкуємо на 3D-принтері
У мене є майже десяток готових форм і ще багацько ідей. Деякі форми продаю, але це радше дрібне домашнє виробництво. Зараз веду перемовини з китайською фірмою — хочу, аби вони продавалися по всьому світу. Скоріш за все, до форми буде додаватися й відео-рецепт. Якщо раніше їх купували мої подружки, то зараз уже цікавляться великі крамниці.
Кошторис кожної форми дуже індивідуальний. Зазвичай друкую форму за два-три рази, буває, що й за п’ять. Кошторис форми, яку зараз виготовляю для майстер-класу в Бельгії, — близько 600 доларів. І це при тому, що у нас вдома є 3D-принтер.
Про кар’єру
Свого часу багато грошей я вкладала в освіту. Думаю, це вже давно окупилося — викладання приносить гроші, тому можу й надалі розвиватися. Звісно, я хотіла б мати власну кондитерську, але не у Харкові, бо тут люди здебільшого неплатоспроможні. Зараз я не продаю своїх тортів, бо вони будуть дорого коштувати. І мені складно уявити, як братиму так багато грошей з людей.
Кошторис форми, яку зараз виготовляю для майстер-класу в Бельгії, — близько 600 доларів. І це при тому, що у нас вдома є 3D-принтер
Також не хочу посередної кондитерської. Це має бути щось дуже класне, і цьому також треба вчитися. Може, колись щось і відкрию. Та наразі мені подобається подорожувати, проводити майстер-класи та створювати нові форми.
Зараз усе обертається навколо моєї кар’єри. Я все одно робитиму те, що хочу. Прокинуся рано-вранці чи ляжу спати пізніше, але своє завдання виконаю обов’язково.
Мені допомагає моя архітектурна освіта та почуття прекрасного. Роблю лише те, що мені подобається. Багато кондитерів печуть банальні речі, бо замовник це купує. Він часто далекий від сучасних тенденцій і хоче звичайний торт — «Наполеон», «Медовик» і т. д. Кондитери, може, й хотіли б чогось нового, проте не кожен може собі це дозволити. Не кожен може купити 3D-принтер просто заради експериментування.
Усі фото кондитерських виробів надані героїнею.
