Чергова по Майдану

Чергова по станції метро — про уміння спілкуватися з пасажирами, дух революції у підземці та про те, чому вашого мобільного ніколи не переїде потяг

11.04.2017 Марічка Паплаускайте

[«Закохані у професію» — розмови про щоденну працю тих, хто живе власним покликанням. Спецпроект створений за сприяння Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]

Порожньою платформою нерівно тупцює одинак напідпитку. Підпирає спиною колону, що колись була облицьована мармуром, а тепер — строкатою до болю в очах рекламою. Присідає навпочіпки. Знову встає. Нетерпляче зазирає у темне черево тунелю, ризиковано ступаючи за жовту обмежувальну смужку. І весь час зиркає на електронне табло. Те уперто лічить час. 00.31. Станція зачинена для пасажирів уже 17 хвилин.

— Бл**ь! Ну де той поїзд?! А? Де він тягнеться? — не витримує. Гримає не в повітря — зривається на тендітну жінку у формі.

Глибокий вдих. Рішучий видих.

— Ви час бачили? — відповідає підкреслено чемно. — Зараз же не година-пік. Інтервал руху — 10 хвилин. Скоро буде ваш поїзд. Останній.

FL6A2283

34-річній Тетяні Комендант, черговій по станції «Майдан Незалежності», не звикати до грубощів.

— Невихованих пасажирів у нас вистачає, — каже вона. Останні чотири години Таня на ногах. Попереду ще вісім — нічна зміна у розпалі. — Переводиш погляд, рахуєш до десяти і мусиш бути спокійною.

На станції «Майдан Незалежності» Таня працює уже 15 років, зі свого першого робочого дня у метрополітені. Навіть практику в училищі проходила саме тут. Починала як чергова з відправлення — і швидко пішла на підвищення.

— Може, колись, — сміється, — начальницею стану. Люблю нашу станцію.

FL6A2222

Нудно не буває

Станції під головною площею країни цього року виповниться 41 рік. Щодня її платформами крокують щонайменше 30 тисяч пар ніг. У робочі дні, поправляє офіційну статистику Тетяна, — до 47 тисяч. Цокотять високі шпильки і грубі підбори, шаркають зношені кеди, човгають вимучені часом мешти — кожен крок міг би стати тактом особливої тутешньої музики. Та усі сторонні звуки потопають у гуркоті поїздів.

— Ууууууу, —здалеку попереджає про своє прибуття черговий поїзд, а тоді вмить заповнює своїм протяжним гліссандо усю станцію. Нова хвиля пасажирів виплескується на платформу, підхоплюючи тих, хто загаявся.

FL6A9326

— Дівчино, перепрошую, мені на «Лівобережну», — просить допомоги пані у літах.

— А на «Хрещатик» як перейти? — смикає за рукав дідусь у береті й рогових окулярах.

— На вихід куди? — безпардонно питає молодий чоловік.

Відповідати на безкінечний потік запитань — лише частина щоденних обов’язків Тетяни.

Наше завдання — організувати все так, аби люди нашої роботи не помічали. Їдуть собі комфортно, і все

— Наше завдання — організувати все так, аби люди нашої роботи не помічали. Їдуть собі комфортно, і все. Слідкуємо за порядком на платформі і з камер (їх тут зо двадцять штук). Як хтось занадто близько до колії підходить — просимо через гучномовець відійти. Люди часто лякаються того голосу, до них зверненого. Якщо зле комусь стає — надаємо першу допомогу і викликаємо лікарів. Будимо тих, хто раптом заснув. Незрячих супроводжуємо. Тих із них, хто часто їздить, уже добре знаємо, а вони нас. Є такі, що за парфумами упізнають. На візках людей теж супроводжуємо — то буденні, щоденні ситуації. Якщо ескалатор зламається, наше завдання — якнайшвидше його полагодити.

FL6A9390FL6A9396

FL6A9092FL6A9109

За роботою, каже Тетяна, майже ніколи не помічає, як летить час.

— То ж з людьми робота. Нудно не буває, — багатозначно усміхається.

— Любите те спілкування?

— Умію уже, — сміється.

За 15 років роботи Тетяна звикла не помічати шуму поїздів, звуків і вигляду реклами. А от зміни у людському потоці фіксує одразу: взимку дивишся в камери, а там суцільна чорна маса суне; тільки трохи пригріло, жінки вмить у кольорові пальта вбираються й нові туфлі вигулюють. Підмічає й зміни у настроях — коли там, нагорі, вирують революції, відчутні вони й під землею.

Революція в повітрі

Тієї зими уперше за всю свою історію, з 1960 року, столичне метро зупинилося.

Із самого ранку у центр приїздило все більше і більше розлючених людей. Здавалося, що повітря на станції наелектризоване тим всенародним гнівом

За кілька місяців до того сталася інша дивна річ. «Шановні пасажири, станція «Майдан Незалежності» закрита на вхід та вихід пасажирів і працює тільки як станція пересадки у зв’язку зі штурмом “Беркутом” наметового містечка», — таке оголошення замість звичного «Обережно, двері зачиняються» 11 грудня 2013 року промовив машиніст Віталій Замойський. З вагонів вийшло в рази більше людей, аніж зазвичай.

Тої ночі сотні силовиків підступили до барикад і намагалися прорвати оборону мітингувальників. На заклик про допомогу до Майдану почали з’їжджатися добровольці з різних куточків міста. В результаті спецназ та внутрішні війська змушені були відступити.

FL6A9047

— Тут просто в повітрі відчувалося те напруження, — пригадує Тетяна. У підземці вона пережила обидві українські революції.

Особливо бурхливим, пригадує, було 30 листопада 2013-го — день після силового розгону Євромайдану. Із самого ранку у центр приїздило все більше і більше розлючених людей. Здавалося, що повітря на станції наелектризоване тим всенародним гнівом.

— У найгарячіші дні, вже в січні-лютому, я не раз чула тут непрості телефонні розмови. Люди дзвонили рідним і прощалися, попереджали, що живими можуть і не повернутися.

Коли на Майдані розстрілювали людей, рух транспортних комунікацій метрополітену було повністю зупинено на дві доби — аби завадити мітингувальникам потрапити у епіцентр революції.

— Ми всі були на робочих місцях. Нервувалися. Але нічого не могли вдіяти. І лиш чекали кожної секунди, що відкриємося, — пригадує Тетяна. — Перепрошую, — раптом каже вона, — маємо йти перекрити перехід на «Хрещатик».

Станцію зачинено

«Шановні пасажири! Станцію «Хрещатик» зачинено на вхід, вихід, перехід…» — чути з гучномовця. У новинах пишуть про замінування. Тетяна нині вихідна, але і в її практиці такі випадки — не рідкість.

— Ой, скільки у нас тих замінувань було! Але ж ми насправді ніколи не знаємо, чи цей дзвінок знову фальшивий, чи ні. Евакуйовуємо усіх пасажирів. Лік часу на секунди йде. А самі тут лишаємося — маємо бути на зв’язку з диспетчером.

FL6A9518

FL6A2368

Ми говоримо у постовій кімнаті, до якої можна потрапити, лише пройшовши метрів з 50 всередині тунелю. Тут свіжо і пахне глиною. А поїзди чути трошечки тихіше. За десятками зображень із відеокамер Таня з колегами зазвичай і слідкує за пошуками вибухівки.

— Страшно в такі моменти?

— Страшніше було, як людина на рейки впала. Колись давно в мене був один випадок зі смертю — це важко переносити. Але ж я маю лишатися зібраною. Не можу розплакатися, не можу сказати, що не хочу чи не буду чогось робити. Мені треба все організувати: накрити тіло, викликати швидку, потім служби дочекатися, яка труп забирає. А пасажири цікаві такі — кожен зазирає, розпитує: а що трапилось? А там труп? А розкажіть? Інші нервуються: бувало, закриваємо станцію, бо десь далі на гілці людина під потяг потрапила, а нам тут влаштовують істерики: «Навіщо ви вимикаєте ескалатор?! Мені їхати треба!»

FL6A2125

— А речі часто на колії падають? Телефони, скажімо?

 — Є таке. Якщо в години-пік (а це у нас з 7-ї до 9-ї ранку і з 16.30 до 19.30), то мусить людина чекати. Поїзди ходять з інтервалом хвилина 25 секунд — ніяк не встигнемо дістати. Я завжди кажу: якщо вам річ дорога — стійте, чекайте. Пізніше ми вже встигаємо спуститися.

— А потяг не розчавить?

— Ні, — знову сміється. — На саму рейку ніколи не падає: вона слизька, нерівна — не втримається там телефон. Принаймні, я такого ніколи не бачила.

Вже життя — залізниця

Тетяна працює два дні через два. Коли випадає денна зміна — тривалістю 12 годин, коли — така сама нічна. Зарплата чергової по станції — близько 10 тисяч гривень. Це, до речі, одна з найвищих ставок у київському метрополітені. Середня зарплата тут минулого року становила 8 тисяч. Найвищі зарплати серед працівників робітничих професій у машиністів — майже 14 тисяч. Найнижчі — менш як 4 тисячі — у двірників, підсобних робітників та прибиральниць.

FL6A2437

У адміністрації метрополітену не приховують, що через невисокий рівень оплати праці підприємство має проблему з кадрами. Найбільше не вистачає робітничих професій: слюсарів з ремонту рухомого складу, малярів, фрезерувальників. Наразі у метрополітені відкрито 326 вакансій.

— В дитинстві я про таку роботу, звісно, не мріяла. Але після школи загорілася, — зізнається Тетяна. Її слова тонуть у шепінні, ревінні й брязканні поїздів. — Я з маленького містечка Чернігівської області, Надинівки. Поїхала до Києва вчитися — це вже подія. Хотілося швидше працювати почати, тому й в училище пішла. А тепер от заочно у Харкові вищу освіту здобуваю. Чому обрала такий шлях? Залізниця — то завжди було престижно. Ніколи про свій вибір не жалкувала. А чого ж? Маю стабільну роботу, хорошу сім’ю: приходжу після зміни втомлена, пригорнусь до рідненьких чоловіка й сина — от і щаслива.

FL6A2400

Таня вкотре сміється — дзвінко, легко. Її чоловік, до речі, теж в метрополітені працює — механіком: обслуговує роботу стрілок на колії.

Чергова по станції «Майдан Незалежності» перечікує, поки поїде наступний поїзд, тоді поправляє червоний формений берет, який колись (як і більшість новеньких) так соромилась одягати, і змовницьки додає:

— Мене кликали на інші станції. І з вищими посадами. Але я не погоджуюсь. Я ж тут все життя працюю. Я без «Майдану» вже не можу.

FL6A9449

Марічка Паплаускайте Данило Павлов

Схожі публікації

DSC_0212
18417 13

Павло Шеремета

Розмова із українським економістом

13.08.2014 Володимир Бєглов
загальний вигляд відділення-2
1812 5

В’язні хвороби

Як лікують від туберкульозу тих, хто опинився під вартою

30.08.2016 Маргарита Тарасова
DedushkaOkno-7750
43759 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних

25.11.2016 Анна Давидова

Популярні публікації

IMG_4297
48229 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
[1] 5
26708 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
photo-1419976267187-4ad6b3c60cca
32888 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
  • Спецпроект
    Розмови з українськими науковцями, які творять не лише в Україні, але і за кордоном
  • Спецпроект
    Історії українців, які творять кавову культуру країни
  • Спецпроект
    Історії молодих і креативних українських підприємців
  • Спецпроект
    Цикл репортажів, що присвячений національним меншинам та історіям українського різноманіття
  • Спецпроект
    Розмови з талановитими українськими дітьми та підлітками
  • Спецпроект
    Історії українців, які своєю діяльністю, проектами та ідеями змінюють Україну на краще
  • Спецпроект

    Серія репортажів про малі українські міста та їхніх мешканців

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати