Приборкувачка птахів на папері Марися Рудська про натхнення як навичку, добрих монстрів та ремесло ілюстратора
[Матеріал створений у партнерстві з ініціативою Odessa Speaks English, метою якої є розбудова англійськомовного середовища в Україні та Одесі зокрема.]
Please check the link below to read the article in English — Marysya Rudska.
Про улюблене дитяче доросле чтиво
Народилася і виросла я в Києві. Канікули проводила в селі на Житомирщині: у бабусі та прабабусі. Улюбленою казкою в дитинстві була «Кобиляча голова», і я страшенно любила книжки з про ілюстраціями Валентини Мельниченко. У них для мене була атмосфера чарівної казки та фантазії, і я любила розглядати деталі.
Останнім часом я жадібно читаю по кілька книжок одразу. Зараз, наприклад, «Короткий вступ до біології моря (Marine Biology: A Very Short Introduction) — це коротка науково-популярна книжка про морських жителів. Оскільки я захоплююсь дайвінгом, то цікаво читати книжки, що дають змогу більше знати про те, що бачиш. Вже втретє читаю «Одіссею» Гомера. Також вирішила цього року прочитати «Улісс» Джеймса Джойса та маленький підручник про те, як краще замальовувати людей на вулицях, — The Urban Sketching Handbook: People and Motion.
Про малювання
Малювати любила з дитинства. У мене завжди і в необмеженому доступі були олівці, фарби та фломастери. Я малювала, як і усі діти, — граючись. Ніколи не покидала цієї справи, і врешті вона стала моєю професією.
Здобула освіту в Інституті філології КНУ за спеціальністю історія української мови та стилістика, оскільки кілька років працювала журналісткою. Вже на третьому курсі почала виконувати замовлення з ілюстрації. Постійно читаю, відвідую курси та всіляко заповнюю брак художньої освіти.
Про малюнок, із якого все розпочалося
Стати ілюстраторкою не було моїм виваженим рішенням. У дитинстві я хотіла бути археологом або біологом. Згодом працювала кілька років журналістом, але завжди малювала для себе. Одного дня поет Іван Андрусяк захотів використати одну з моїх ілюстрацій для обкладинки своєї книжки «Неможливості мови». Це був малюнок на трипільську тему. В той час я багато читала про цю давню культуру, потім відвідала музей на території Київської фортеці з невеликою колекцією трипільської кераміки. Надихнувшись, я створила малюнок з трипільцями. Він і припав до смаку Івану Андрусяку.
Так я вперше отримала книжку зі своїм малюнком. З того часу я все частіше й частіше почала малювати на замовлення, аж поки не зрозуміла, що вже час писати «ілюстратор» на візитівці. Зараз трапляється й таке, що доводиться відмовлятися від замовлень. Інколи не вистачає часу, інколи — через різні бачення із замовником. Інколи знайти з ним контакт буває не так вже і просто.
Із недавніх проілюстрованих книжок для мене дуже знаковими є «Пташині скоромовки» та «Місторія» Іри Цілик, «Правобукварик» Лариси Денисенко та «Найкращі часи» Галини Ткачук. Також важливими для мене є три календарі для Товариства охорони птахів.
Про птахів на папері
Спостерігання за птахами — моє захоплення. Із ними я відкрила для себе новий цікавий світ, який був зовсім поруч, але якого я не помічала. Бінокль, визначник птахів і блокнот — все, що потрібно, щоб почати їх малювати. І що більше бачиш їх, то більше хочеться це робити! (Усміхається)
Тому мені цікаво працювати із «пташиними» замовленнями. Наприклад, я уже четвертий рік поспіль малюю календарі для Українського товариства охорони птахів.
Про улюблені техніки та кумирів
Зараз моя стрічка новин у соцмережах заповнена переважно ілюстраторами, художниками та фотографами. Цікаво спостерігати за роботою колег: захоплюватися, надихатися, знаходити нові ідеї, спостерігати за техніками. Серед українських ілюстраторів дуже люблю роботи Оксани Були, Жені Гайдамаки, Наталі Гайди, Поліни Дорошенко. Серед закордонних — Keith Brockie, Ralph Steadman та Paul Madonna.
Мені дуже подобається акварель. Це пластична та цікава техніка. Люблю експериментувати і пробувати щось нове. Останнє моє особисте відкриття — акрилова гуаш. Дуже сподобалось із нею працювати.
Я люблю, коли малюнки отримують якесь практичне життя. Напевно тому не вибрала шляху у чисте «високе» мистецтво, а надала перевагу ілюстрації. Адже ілюстрація — це завжди співпраця з текстом, з предметом, з людиною, що отримає цей об’єкт. Мені цікаво вирішувати ці завдання та передавати через звичайні предмети естетичне та інформаційне повідомлення. Мої роботи вже були на листівках, закладках, наклейках, постерах, торбах, футболках і навіть горнятках.
Про натхнення як навичку
Часто люди вважають, що натхнення — це якась позаземна річ: оголена жінка з крильцями, промінь світла з небес… На мою ж думку, уява і натхнення — це навичка, м’яз, який тренується щоденною практикою. Аналізуючи роботи інших художників, малюючи, ставлячи собі нові завдання та виклики, можна навчитися надихатися коли завгодно.
Звісно, на стан творчості впливають об’єктивні фактори. І коли втомлений, голодний, спраглий чи хворий — працювати важче. Але це стосується не лише ілюстрації. Як це часто трапляється у фрілансерів, мені доводилося працювати у будь-який час доби, багатогодинні робочі марафони та інше. Не можу сказати, що це здобуток, а радше проблеми з плануванням часу. Звісно, найліпше працювати виспаному, вдень, свої «законні» вісім годин.
Найбільше від мого внутрішнього стану залежать роботи, які я малюю для себе поза замовленнями. Вони, власне, викликані моїм внутрішнім станом, емоціями, переживаннями й думками. Я часто малюю саме для того, щоб виразити якесь враження, якесь відчуття.
Часто я одразу незадоволена своїми роботами. Хвилин через п’ять-десять після закінчення кожної з них я бачу багато недоліків, слабких місць і того, що я могла б зробити краще. Але це стимулює до розвитку. Боюсь того моменту в житті, коли стану всім задоволеною.
Попри те, усіх своїх персонажів я люблю. Маю крихітний блокнот, в якому замальовую людей, яких бачу в метро, на вулиці, у подорожах. Часто навколо нас перебувають дуже цікаві люди та речі. Потім із цих замальовок можна запозичувати риси для персонажів книжок. Часто малюю свого коханого в ілюстраціях.
Про ілюстрування як професію
Ілюстрування для мене — професія. Як і всі інші, вона має різні складові: і малювання, і спілкування з різними людьми, і вирішування багатьох завдань водночас, і представлення своїх робіт у соцмережах, і відвідування тематичних заходів, і багато іншого.
Український книжковий ринок активно розвивається. Я пам’ятаю часи, коли могла назвати всі новинки, що вийшли за останній рік. На щастя, це давно минуло і пропозицій якісних книжок стає все більше й більше. Відтак стає все більше роботи для ілюстраторів. Це позитивна тенденція.
Попри це, мені здається, що прямої конкуренції між ілюстраторами не може бути. Ми всі малюємо по-різному, маємо різні ідеї, різні улюблені теми. Професійні замовники обирають ілюстратора, стиль якого найбільше пасує до того чи іншого замовлення. У сфері ілюстраторів панує приємна атмосфера взаємопідтримки. Час від часу відбуваються зустрічі, де ми ділимося досвідом, інформацією та іншим одне з одним. Для мене спілкування з колегами — дуже натхненна річ, яка підбадьорює і стимулює до експериментів і творчих пошуків.
Про талант ілюстратора
Не вважаю, що існують «вроджені ілюстратори», які одразу народились зі знанням про структуру книги, теорію кольорів та композицію. Всі ми, так чи інакше, навчаємося. Тому впевнена: коли у люди є достатньо бажання і часу, вона може навчитися малювати, освоїти принципи ілюстрації та працювати у цій сфері.
Для професійного розвитку я намагаюся постійно працювати над власною технікою: відвідую заняття з малювання оголеної натури, роблю замальовки на вулицях, читаю тематичну літературу і намагаюся виконувати завдання, переглядаю багато відео процесу роботи колег. Я намагаюся не просто переглядати ілюстрації, які надихають, а й аналізувати, що саме робить їх вдалими. Також читаю теорію з композиції, кольору та іншого. Ну і, звісно, безперервно практикуюся.
Іще намагаюся брати участь в усіляких творчих конкурсах — це цікавий досвід. Наприклад, робила маленький проект про лондонський канал: малювала човни та мости на конкурс ілюстрації від музею транспорту в Лондоні. Не перемогла, але все-таки залишилася задоволеною, оскільки отримала натхнення і поштовх втілити наступний проект.
Про малювання для дітей
Ілюстрація — дитяча чи доросла — це відповідальна річ. Але коли малюєш для дітей, то це якось особливо відчувається. Адже вони саме розвивають свій смак, естетичне і візуальне сприйняття світу. Уявляти якогось Петрика чи Оленку, для яких я працюю, — немає потреби. Адже маю молодшу сестру Дашу та інших близьких мені дітей.
Мої персонажі переважно добрі. Навіть мої добрі монстри від початку мали бути такими. Це великі і пелехаті захисники чогось дитячого всередині нас. Кожна дитяча книжка — це маленький світ, і, звісно, у ньому є різні емоції: і радісні, і сумні, і навіть страшні. Тому часом створюю і похмурі ілюстрації. Наприклад, малювала доволі страшну відьму, коли ілюструвала «Молдавські казки» (видавництво «Classica»).
Про розвиток
У житті я керуюся принципом «Citius, Altius, Fortius!» Інколи задумуюся про написання власної книжки, але поки що не наважуюсь. Зараз мені здається, що ілюстрації мені вдаються краще, ніж тексти.
Тому за десять років хотіла б бачити себе успішною ілюстраторкою із десятками цікавих проектів, книжок, постерів про різних тварин і рослин. І, звісно ж, щасливою людиною. (Усміхається)
