Київський ілюстратор Сергій Майдуков про пошук натхнення, важливість авторських проектів та власний стиль.
[Матеріал створений у партнерстві з ініціативою Odessa Speaks English, метою якої є розбудова англійськомовного середовища в Україні та Одесі зокрема.]
Please check the link below to read the article in English — Sergiy Maidukov.
Про дитинство та освіту
Я народився у Донецьку в родині художника та архітекторки, що працювали економістом та інженером.
У сім років мріяв бути ботаніком, у десять — археологом та вченим, у чотирнадцять — радіотехніком, у шістнадцять — музикантом. Пробував усе: вирощував кактуси, копав у дворі будівельне сміття та скло, паяв те, що здавалося б ніколи не було здатне запрацювати, виступав на сценах локальних будинків культури із чимось середнім між джазом, панком та бурлеском.
Пробував усе: вирощував кактуси, копав у дворі будівельне сміття та скло, паяв те, що здавалося б ніколи не було здатне запрацювати, виступав на сценах локальних будинків культури із чимось середнім між джазом, панком та бурлеском
Навчався на міжнародній економіці. Університет закінчив, але освіту, гадаю, не здобув.
Але з 2006-го року, відколи приїхав до Києва, чотири роки старанно навчався академічному малюнку в художній студії при Національній академії мистецтв України. Взяв звідти багато. Але покинув, коли відчув, що академічне малювання готове до того, щоб я його полюбив. «Боже збав!», — подумав я і перестав піднімати слухавку, коли дзвонили дізнатись, чому я не з’являюсь.
Про першу збірку графічних історій
Впродовж усього дитинства батько вчив мене вигадувати, малювати, ліпити, різати, робити книжки — мати актуальний проект, яким займаєшся. Першу збірку графічних історій під його арт-директорством я опублікував у шість років. У ній були складні та, водночас, наївні картинки. Наприклад, історія про вбивство Джона Леннона. Я дуже хочу привезти цей zine у Київ після звільнення Донецька від сморідного російського перегару.
Про початок шляху ілюстратора
Моя історія розпочалась, коли припинила існувати компанія, де я працював дизайнером. Саме у той день, коли компанія розпалась, я почав працювати над серією з трьох постерів і відчув, як ілюстрація на фрілансі стала моїм життям.
Поступово я скорочував кількість проектів. Це починало бути для мене виснажливим та дискомфортним. Логотип агрокомплексу «Херсонське Сонечко» був останньою краплею.
Тривалий час я малював сторіборди (серія ілюстрацій, яка візуалізує створюють для попередньої візуалізації майбутнього рекламного ролика, мультиплікаційного фільму, кіно, тощо, — TU) і це був головний вид ілюстрації, яким я заробляв гроші. Мабуть, півтора року.
Про успіхи та невдачі
Ота серія постерів була моїм першим успіхом. Рекламна агенція була у захваті від ілюстрацій і хотіла негайно домовитися про переїзд та роботу штатного ілюстратора. Я отримав компліменти та гідний гонорар. Але й невдача була саме з цими постерами. Замовник на фінальному етапі замінив їх на інші картинки. Я дізнався про це випадково та впав у короткочасний розпач.
Невдач вистачало, хоча зараз розумію, що всі вони були не так невдачами, як шляхом розвитку. Але, звісно, були і просто факапи. Наприклад, два роки тому до мене звернувся нідерландський журнал, який робив серію статей-досліджень про сучасну постреволюційну Україну. І я завалив проект із першої спроби. Це була найпотужніша дискомунікація з арт-директором під час моєї роботи. Трьох днів вистачило, щоби ми обоє втратили віру в людство.
Або, наприклад, по завершені проекту я надіслав арт-директору The Washington Post хайрези семи затверджених картинок, а він написав: «Суперкруто! Ти не міг би надіслати ті ж самі розміри, тільки не у міліметрах, а в дюймах, як було у технічному завданні». Усю ніч я перемальовував ці картинки наново, утричі більші за розміром. Це трохи вплинуло на кінцевий результат.
Минулої зими мені написав представник європейського журналу. Арт-директор закохався у мої ілюстрації. Вони хотіли підписати контракт на рік із бюджетом у 20 тисяч євро. Залишалася формальність — невеличке скайп-інтерв’ю. Я не пройшов його через нестачу соціальної та політичної ерудиції. Досі не знаю, у чому принципова різниця між комплексними підходами до політики безпеки між європейськими зеленими та Християнсько-демократичним союзом.
Мій шлях ілюстратора — це успіх. Це вибір усього життя, за який я повинен дякувати, чи не на колінах. Але точно не знаю кому саме
Але успіхів було значно більше. Співвідношення десь один до десяти. Мій шлях ілюстратора — це успіх. Це вибір усього життя, за який я повинен дякувати, чи не на колінах. Але точно не знаю кому саме.
Про улюблені кольори і кумирів
Люблю чорний, червоний, жовтий, глибокий синій, білий, жовтогарячий, свіжий зелений, світлий тепло-баклажановий та брудний рожевий кольори.
Люблю олівець, чорнила, кольоровий папір.
Захоплююсь ілюстраціями Brad Holland, Miroslaw Sasek, Gary Kelley, Riccardo Guasko, Joo Hee Yoon, Ping Zhu, Mark Ulriksen, Lorenzo Mattotti, Andre Carrilho, Kaye Blegvad, Jean Jullien, Jun Cen, Charlotte Dumortier, Matteo Berton та інших.
Про те, як вдається постійно вдосконалюватися
Багато малюю. Прості роботи на папері намагаюсь робити «з удару», а до більш складних картинок підходити навпаки — аналітично. Свідомо працювати з композицією, ритмом, деталями, краєм аркушу та, власне, історією.
Малюю багато швидких скетчів на вулиці. Щодня намагаюсь завершити якусь роботу, незважаючи на замовлення. Дивлюсь ілюстрації колег та аналізую їх, читаю інтерв’ю ілюстраторів та креативних директорів. Інколи працюю у незвичний спосіб або з незвичними матеріалами, щоби відчути водночас і свіжість, і незграбність. Легко викидаю роботи на будь-якому етапі (можу й чужі) та роблю наново, поки не буду задоволений.
Про пошук натхнення та найпродуктивніші години
Під час пошуку ідей мене надихає тиша, під час малювання — музика. Часто тиші не вистачає, а малюю якраз мовчки. Краще працюю після смачної кави.
Надихає модерн, конструктивізм та бруталізм в архітектурі, класика чорно-білого фото, європейський та американський живопис 30-70-х, радянський — 20-30-х, професійна заздрість, чергування перемог та провалів та усвідомлення того, що час летить, і всі мчать, і велосипед у вогні.
Краще працюю з дев’ятої до дванадцятої, а потім — з п’ятої, та, мабуть, після десятої. Увечері завжди пишу, над чим працюватиму завтра. Зазвичай мій робочій день триває з десятої ранку до одинадцятої вечора. З перервами, звісно: на обід, булочку з кавою, вечерю, біг, плавання. Також потрібно забрати доньку з садочка, піти на йогу, зустрітися з кимось по роботі. А буває так, що запланував багацько, а зранку провалився у проект і виринув увечері. Так буває часто. Не можу сказати, що вдало перемикаюсь між завданнями.
Про улюблені роботи
Пишаюся книжкою «Розстріляне Відродження» для видавництва «Основи» та «Space Odyssey 2001» для «Colting Publishing», серією листівок «Ти. Київ», керамічними плитками по місту, створеними у колаборації з Dzvinka, картинкою Yellow Place, що у Good Wine, Google Doodle до Дня Незалежності України 2017.
Малюю міста. Як усі, здається, люблю Львів, Одесу та Карпати. Любив східний степовий Крим, ліси та села навколо Ізюму. Ще люблю Франик. Київ, звісно, люблю ніжно, щиро та вкрай нервово.
Про авторські проекти
Власні проекти вважаю важливішими за замовлення. Із них складається, як на мене, тіло ілюстратора. Тут можна робити, що завгодно — схрещувати, експериментувати, щоб зростати за межі та знаходити нове та дорогоцінне, бути арт-директором та головним критиком власної праці. Врешті-решт робити головний проект життя. Він ніколи не буде на замовлення.
Про мрії-плани
Хочу ілюструвати всі періодичні видання — наприклад, New York Times, Wall Street Journal, New Yorker, LA Times. Поза іншим думаю про свій графічний роман.
Всі ілюстрації — Behance.
