Марка Зархіна можна анонсувати по-різному.
По-перше, Марк — відомий львівський ресторатор. З-поміж його успішних проектів можна виокремити, наприклад, такі заклади, як «Кумпель», «Ресторація Бачевських», «Піца Челентано», Café 1, «Голодний Микола» та інші. За 15 років ресторанна група Fast Food Systems, яку очолює Марк, відкрила понад 200 ресторанів по всій країні.
По-друге, Марк — громадський активіст. У 2007 році він став співзасновником «Гільдії рестораторів Львова», яка мала на меті створити єдині правила гри на ресторанному ринку Львова та покращити рівень сервісу в місті.
У 2011 році очолив «Львівський туристичний альянс», у 2011-му — став учасником Ради конкурентоспроможності Львова, на початку 2013-го — одним із засновників «Клубу галицької кухні», а у 2016-му — співзасновником креативного хабу Lem Station.
По-третє, Марк — львовофіл. Усі вищезгадані проекти й ініціативи свідчать про одне — він закоханий у своє місто. (І в цьому він щиро зізнався під час виступу на TedXLviv.)
Ми ж поспілкувалися з Марком Зархіним про місце критичного мислення у креативному процесі, важливість продукування нових ідей і сенсів, а також про львівську середовищність, яка об’єднує.
[Спецпроект «Креативне місто» створений у партнерстві з ініціативою Lviv Creative City]
Почнімо з основного — чим для вас є креативність?
На мою думку, креативність — це процес, який складається з трьох етапів. Перший — отримання знань та інформації. Людина, яка перебуває поза інформаційним полем, швидше за все, буде менш креативною.
Другий етап — найскладніший — критичне переосмислення цих знань та інформації. Якщо відсутнє критичне мислення, то креативності не буде. Якщо знання чи інформацію насаджують як догму (і це, в принципі, дуже характерне для пострадянського простору), то критичне мислення просто недоступне.
І те, що притаманне будь-якій людині, стає закритою можливістю. Якщо виховувати критичне мислення і давати можливість йому розвиватися, то виникає свобода. Там, де немає догм, є свобода думки. Третій етап креативного процесу — це продукування ідей і практик, які перетворюються в інноваційний процес.
Безумовно, наслідком свободи думки є не лише креативність, а й внутрішня свобода людини. Це надзвичайно важливо. Побічним результатом свободи і є креативність, бо саме у вільній атмосфері людина має сміливість висловлювати думки та продукувати нові оригінальні ідеї.
Уявімо ситуацію. Є перспективний молодий художник. Він не є генієм, але, водночас, його точно не можна називати неуком. Він знає, як малював Ван Гог, і йому подобається стиль Леонардо да Вінчі. Тому він вирішив написати картину «на перетині» стилів цих двох митців.
Коли ми кажемо про критичне мислення, то зазвичай говоримо про вищий рівень аналізу, а цей випадок — набагато простіший. Він просто поєднує побачене. Хіба для цього обов’язково треба вміти критично мислити?
На мою думку, ви перебільшуєте значення критичного мислення.
Він дивіться на картини да Вінчі і Ван Гога. Вони йому дуже сподобалися, і він сприйняв їх як щось надзвичайне. Якщо він малюватиме копії полотен ван Гога — просто його соняшники в іншому ракурсі, — то це не креативний продукт.
Але ж він не просто перемальовує, а поєднує стилі…
У такому разі він отримав нову інформацію і переосмислив побачене — це вже критичне мислення. Він не малює так, як ван Гог чи да Вінчі. Він отримав нову інформації, якось інтерпретував її і видав щось нове своє.
Якби художник сприйняв картину, як догму, то почав би дублювати картини інших. Це не креативний процес. Так само як, наприклад, деякі ІТ-спеціалісти не займаються творчою, креативною роботою, а просто добре роблять своє ремесло — «кодять» програмне забезпечення. Попри те, що працівники сфери ІТ мають прямий стосунок до креативного класу, часто вони не видають нічого нового. Лише у результаті критичного осмислення інформації може з’явитися нова креативна ідея.
Дослідники виокремлюють конкретні спеціальності, формують креативні індустрії. Хто, на вашу думку, окрім ІТ-спеціалістів, належить до креативного класу?
Будь-яка людина, яка живе і заробляє за допомогою креативного мислення. Тобто у роботі завжди керується цими трьома етапами, про які говорили вище.
Річард Флорида пише про цікаві речі, але я не з усім згоден. Наприклад, наявність креативного класу у місті не означає, що місто — креативне. Водночас, креативне місто не може існувати без креативного класу.
Креативне місто створюється тоді, коли креативний клас займає домінуючі позиції в економіці, культурі, медицині, міському управлінні і т.д. Коли цінності й етос креативного класу стають загальноприйнятними для всіх мешканців міста. Не обов’язково, щоб усі мешканці поділяли ті цінності, але вони мали б приймати їх.
Наявність креативного класу у місті не означає, що місто — креативне. Водночас, креативне місто не може існувати без креативного класу
Флорида пише про цінності креативного класу і згадує, про меритократію, індивідуалізм та відкритість.
У напрацюваннях ініціативної групи йдеться про інші цінності — наприклад, про гідність. Чому вони різняться?
Розумієте, книжка Р. Флориди для нас — не Біблія. Цей дослідник, на мій погляд, зробив дуже корисну справу, продемонструвавши, що креативний клас існує.
Погано, що у дефініції є «клас», тому відчувається не дуже хороший запах Маркса. (Усміхається) Але те, що існує група людей, яка за своїми цінностями, за впливом на світову економіку і соціально-культурний розвиток надзвичайно помітна і стає домінуючою, — це дуже важливе відкриття. На мою думку, Р. Флорида оцінює креативний клас досить вузько. У цьому моменті з ним можна сперечатися.
Для нас теоретизація не є настільки важливою. Нещодавно у нас була зустріч із Чарльзом Лендрі, автором книжки «Креативне місто». Він є практиком, і власне практичний контекст для нас сьогодні набагато важливіший.
Чому нам варто рухатися у напрямку Львова як креативного міста, а не «міста інновацій», наприклад?
Це все дуже пов’язано. Коли ми говоримо про Львів інноваційний, Львів супертехнологічний, то говоримо про розвиток економіки. Безумовно, це дуже важливо. Ми ж вважаємо, що ні міська адміністрація, ні якась група людей не може диктувати людям, яким має бути Львів. Все, що потрібно, — створити можливості для того, щоби люди ставали творчими і креативними, щоб могли продукувати нові й оригінальні ідеї та реалізовувати їх тут.
Тому є потреба у певному адмініструванні. Повторюсь, третій етап креативного процесу — це продукування ідей, які в процесі реалізації перетворюються в інноваційний процес. Всі ці речі дуже пов’язані. Принаймні інноваційний процес без критичного мислення не буде існувати. Тоді нам треба буде шукати чужі ідеї й концепції і тут втілювати їх. По-перше, це дорого, а по-друге — у такому випадку ми будемо другорядними.
У гастрономічній галузі чітко видно, як використовують чужі ідеї і концепції. Є мода на використання концепцій японських та італійських ресторанів — і ми відтворюємо її тут. У економічному плані це працює непогано. Але у такому випадку ми губимо свою ідентичність.
Так само, як колись збиралися у кав’ярнях, тепер не менш популярними є великі хаби, де люди можуть і попрацювати, і поспілкуватися, і розважитися. Така концентрація людей — наступний етап середовищності
Набагато краще, коли ми відтворюємо концепції ресторанів галицької кухні. Навіть якщо й не дуже добре вдається, тим не менш — це відтворення ідентичності і частина нашої культури. Десять років тому про галицьку кухню не говорив ніхто, крім декількох письменників. Але на цьому також можна заробляти гроші. І це може бути інноваційним процесом.
Наскільки, на вашу думку, львівська середовищність сприяє реалізації таких ідей?
Якраз середовищність допоможе Львову стати креативним. Хоча немає чіткого моменту, коли місто стає таким. Це довгий процес, який триває роками і може тривати вічно.
Креативні люди поступово займають домінуючу позицію у світовій політиці та економіці, але без синергії, без живого спілкування вони обмежують себе в креативних ідеях і їхній реалізації.
[do action=”linked-post” attachment=”1″/]
Навіть у хабах і коворкінгах найкреативніше місце — це кафе, де всі збираються. Тому оця середовищність чи «хабовість» — дуже важлива.
Так само, як колись збиралися у кав’ярнях, тепер не менш популярними є великі хаби, де люди можуть і попрацювати, і поспілкуватися, і розважитися. Така концентрація людей — наступний етап середовищності. Львів дуже сприяє такому об’єднанню, бо середовищність — це одна із рис Львова. Тому є багато креативних спільнот, в яких відбувається інтелектуальний обмін.
Наскільки розвиненою, на вашу думку, є інфраструктура креативних індустрій у Львові?
Вважаю, що зараз лише починається активний розвиток, тому наразі є лише декілька «острівців» цієї культури. З тих, що функціонують, — УКУ, Zavod, Fest Republic, «Дзиґа», «Музей Ідей». Багато у процесі становлення — наприклад, «Фабрика повидла», Lem Station і IT-парки на Стрийській.
Але цього дуже мало. Потрібно набагато більше! Стратегія розвитку креативного класу має на меті ще й переконати людей не їхати зі Львова. Це дасть змогу збільшити кількість представників креативного класу в рази.
Люди завжди шукають місця для спілкування, взаємодії й відпочинку, тому креативні хаби повинні бути по всьому місту. І згодом перетворюватися з невеличких острівців на архіпелаги. Коли місто перетвориться на великий креативний хаб, тоді напевне й Львів стане креативним.
Хто має створювати такі локації? Місто? Бізнес? Громада?
Нам треба нарешті відмовитися від розподілу на місто, бізнес і громаду. Містом керують його громадяни, а бізнеси створюють мешканці. Ми це все робимо для себе, для якості життя і говоримо про гідне життя для всіх.
Створенням локацій можуть займатися усі. У кожного є свої компетенції, тому мусимо об’єднувати зусилля. Бо якщо лише місто пропагуватиме ідею, а громада і бізнес не будуть її підтримувати, то нічого не вдасться. Усі зацікавлені сторони повинні брати активну участь у процесі.
Бо тут ідеться про конкурентоспроможність міста. Ми ж не єдині. І якщо якесь місто буде випереджати нас у розвитку, то представники креативного класу замислюватимуться про переїзд. І саме у цьому небезпека, бо вся стратегія будується на людях і на їхньому інтелекті.
В одному з попередніх інтерв’ю ви казали, що Львів не хоче бути другою Барселоною чи Глазго. Тим не менш, є міста, з яких варто брати приклад. Чий досвід, на вашу думку, буде найкориснішим для Львова?
Чарльз Лендрі у книжці «Креативне місто» наводить дуже багато прикладів. На мій погляд, нам найближчий досвід ірландського Дубліна. Це місто подібне до Львова і має схожі проблеми. Там завжди мешкало багато консервативних людей, які казали, що вони консервативні, бо релігійні. Як на мене, релігійні люди — не обов’язково консервативні.
Натомість у Дубліні люди агресивно консервативні, але саме в цьому ірландська особливість. У Львові теж такі люди є. У Дубліні панувало страшне безробіття, не було жодної надії на майбутнє. Були дуже низькі зарплати і високий рівень патерналізму.
[do action=”linked-post” attachment=”2″/]
Та менш ніж за двадцять років ірландці кардинально змінили ситуацію завдяки активній громадськості та міському управлінню. Дублін став місцем концентрації креативного класу. На місто звернули увагу інвестори та великі міжнародні корпорації, які почали переносити у Дублін свої філії або створювати там свої структурні R&D-підрозділи. Як наслідок, з’явилися робочі місця з високою зарплатнею. Зараз середня зарплата у Дубліні на рівні найбагатших міст світу. Напевне, колись ірландці не мріяли про таке. Якби був індекс гідності життя, то ми побачили б, як він там суттєво підвищився.
Можна пригадати ще й техаський Остін. Техас ніколи не вирізнявся прогресивністю, але зараз теж дуже змінився. Там також висока концентрація креативного класу і багато великих наукових центрів. Про Кремнієву долину можна навіть не згадувати.
Які конкретні кроки треба робити, щоб розвивати креативність у місті?
На мій погляд, слід виокремити декілька основних напрямків діяльності.
Перший — це концентрація креативного класу і створення «суперсередовищ» для спілкування та взаємодії. Цей етап триватиме від трьох до п’яти років. Люди не захочуть їхати зі Львова, якщо матимуть комфортні місця ефективної роботи і якісного відпочинку.
Талант сприяє креативності, але не обов’язково бути талановитим. Креативність — це частина людського щастя, гідності і свободи
Не менш важливі й питання безпеки — як фізичної, так і фінансової. Коли люди побачать, наскільки швидко розвивається місто, то багато-хто добре задумається, перш ніж його залишати.
Другий етап — розвиток освіти — складніший і важливіший, бо потребує значних капіталовкладень і багато часу. Ми мусимо навчити людей мислити ще з дитячих садочків і шкіл. Мусимо навчити людей іти за знаннями, а не за «папірцем про кваліфікацію». Є багато якісних методик і навчальних систем, але без бажання міської адміністрації та проактивності громадськості нічого не буде.
Але, з огляду на те, який у Львові зараз попит на приватні школи й садочки, впевнений, що мешканці готові до цього. Єдине — це має бути для всіх, а не для обраних. Тобто йдеться про зміну державної системи освіти.
Є певна частка мешканців, які вбачають у такій міській стратегії небезпеку. Тут йдеться, перш за все, про старших і консервативніших людей. Як ви плануєте демонструвати переваги «міста креативності» таким мешканцям?
По-перше, важливо розуміти, що будь-яка людина може стати креативною. Ніколи не пізно продукувати креативні ідеї, а також звільнити себе від догм і правил, яких насправді не існує.
Звісно, талант сприяє креативності, але не обов’язково бути талановитим. Креативність — це частина людського щастя, гідності і свободи. Як на мене, це головні аргументи.
Найцікавіше, що міста, які розвиваються у напрямку креативності, значно заможніші. Добробут мешканців значно зростає, а рівень корупції й аморальності — зменшується. Це те, що потрібно нормальній людині.
