Ще у 2015-му Кирило Бескоровайний разом із однодумцями заснував науково-популярний журнал «Куншт», аби популяризувати науку і критичне мислення.
В інтерв’ю для The Ukrainians Кирило розповів про складнощі фінансування незалежного медіа, чому сам — євангеліст подкастів та про що його перша книга «Моя подруга з темної матерії».
Хто вплинув на твоє становлення? Де ти навчався?
Батьки у 6 років віддали мене на курси, де я вивчав англійську мову граючись. Коли повертався додому, уявляв себе викладачем. У школі брав участь в олімпіадах з іноземної, а потім за програмою обміну Flex один рік навчався у США. Досвід самостійного життя в іншій країні загартував мене. Тоді мені було 15-ть, ще підліток, а мав вже самостійно вирішувати побутові проблеми, планувати власний бюджет.
Першою науково-популярною книгою, яку буквально проковтнув, була «Коротка історія часу» Стівена Гокінга, хоча зараз вона мені не дуже до вподоби. Це не найкраща література, з якої потрібно починати, але одна з найвідоміших. Ще зі школи полюбив хімію. Батько казав, що цей предмет мені точно не сподобається. Я ж хотів, щоб було навпаки. Пригадую, як вирішив вивчити всю періодичну таблицю Менделєєва. Тоді мені вдалося запам’ятати половину елементів і все ж вразити вчительку.
Потім навчався в Інституті міжнародних відносин в Університеті Шевченка. Вибрав спеціальність «міжнародна інформація» через знання іноземних мов: англійської та німецької. Я вдячний інституту. Не можу сказати, що це найкраща освіта, яку можна було отримати, але саме у виші я зустрів людей, з якими зараз роблю «Куншт».
Як з’явилась ідея створити науково-популярне медіа?
До цього рішення підштовхнуло закриття National Geographic і Esquire Ukraine. Це були наші улюблені журнали, в яких нам подобалося візуальне оформлення, історії та теми. Зараз я не уявляю свого життя без науки. Мені подобається слухати подкасти, дивитися документалки, читати наукпопкнижки. Це те, що я роблю як в робочий, так і у вільний час. Мене пре від науки та її популяризації.
Мене пре від науки та її популяризації
Яка історія й етимологія слова «куншт»?
Оскільки ми хотіли створити науково-популярне видання українською мовою, вирішили пошукати назву у словнику староукраїнських слів. Гортали і натрапили на слово «куншт». Нам сподобалося його звучання і зміст. Зі староукраїнської воно означає «мистецтво». Про науку складно розповідати без красивої картинки та історії в основі текстів. Зараз назва прижилася, хоча спочатку нам казали, що вона не зрозуміла і складна для вимови. Хтось читає «кенушт», «кунжут», «кнушт». Ми жартуємо, що це тест на визначення нашої аудиторії. Якщо людина зможе прочитати назву, вона читатиме і медіа.
Хто ядро команди?
Ядром команди є я і Даша Кузява. Разом ми шукаємо партнерів, ведемо комерційні проєкти та займаємося подкастами. Після другого випуску журналу до нас приєдналися наукові редактори — Марта Льода і Максим Плевако. Вони написали лист, у якому зазначили, де у нас були помилки чи одруки в номері. Натомість ми не образилися, а відповіли їм: «Вау, ви класно все підмітили, давайте до нас в команду, будете нашими редакторами».
Також у команді є редакторки Олеся Павлишин і Діана Сяркі, дизайнерка Каталіна Маєвська. Зараз нас семеро, але ми хочемо розширитися. Нам точно будуть потрібні проєктні менеджери, оскільки нереально писати всі матеріали самостійно. Ми співпрацюємо з 50 авторами, науковцями або журналістами, які хочуть розібратися в темі. Після того як перестали видавати друкований журнал з ілюстраторами співпрацюємо рідше. Нам часто пишуть художники, які хочуть напрацювати своє портфоліо. Багатьом митцям пропонуємо долучатися до інших проєктів «Куншту», оскільки нам важлива і мистецька, і наукова частини.
Наша команда невелика, але у кожного чимало обов’язків. Ми — нішеве медіа, усі працюють над різними напрямами одночасно, бо якщо це звалити на одну людину, ніхто не витримає.
Медіа вже п’ять років. Які основні виклики та «болі»?
Із запуском онлайн-медіа у нас були моменти зневіри. Ми не знали, де знайти гроші на зарплату команді. Зараз стало трохи простіше, ми вже знаємо свої сильні сторони. Проте всі, хто будуть нас читати і хочуть створити своє медіа, мають розуміти, що це непросто.
Непросто перерости з друкованого видання в онлайн, при цьому не маючи інвестора чи спонсора. Коли ми продавали журнал, отримували невеликі гроші, які дозволяли нам працювати на волонтерських засадах. Онлайн-медіа — це зовсім інша модель монетизації. Треба було шукати рекламодавців, творити спонсорські проєкти, будувати нову редакційну політику. Раніше ми могли собі дозволити три місяці не випускати журнал, бо навчалися і не мали часу. Онлайн — це зовсім інші темпи і обсяги роботи. Якщо ми не публікуємо хоча б одного матеріалу на день, трафік падає, про нас забувають.
Окремий виклик — монетизація незалежних медіа. По-перше, рекламні гроші вкладають у Facebook, діджитал-кампанії — і все менше надходжень у медіа. По-друге, коли ви нішеве видання, ваше охоплення не можна порівнювати з новинними сайтами: УП, Liga чи НВ. Одночасно із запуском онлайн-формату ми запустити донейти і зробили їх важливим каналом монетизації.
Запровадження пейволу — платного доступу до контенту — суперечить нашій місії, адже ми хочемо розширювати коло людей, які цікавляться наукою. Тож ми вирішили робити різні переваги для тих, хто нас підтримує.
Запровадження пейволу суперечить нашій місії, адже ми хочемо розширювати коло людей, які цікавляться наукою. Тож ми вирішили робити різні переваги для тих, хто нас підтримує
У нас є три види підписок: «Друг Куншту» (150 гривень на місяць), «Найкращий друг» (відповідно — 500 грн) та «Кунштозавр» (1000 гривень на місяць). Кожен з друзів має свої привілеї. Найвищий рівень — «Кунштозавр», для котрого, з-поміж усього, малюємо динозавра і розміщуємо його на окремому розділі сайту «Парк Кунштівського періоду». Можемо підписати іменем або залишити анонімним. Навіть розпитуємо у читачів про їхні інтереси. Якщо хтось любить собак, домальовуємо тварину біля динозавра. На сьогодні «Куншт» підтримують трохи менше як 200 людей. Але постійно працюємо над збільшенням спільноти.
Для «Друга Куншту» створюємо epub-версію статей щомісяця, надаємо доступ до закритої групи в telegram-каналі та ексклюзивного контенту. До речі, подкаст «Пост правди» озвучують деякі з наших читачів. Так вони відчувають себе залученими до створення контенту. Також у нас є «Куншт камера» — ми організовуємо офлайн-зустрічі з командою і не лише. Бувають спілкування читачів з різними гістьми, наприклад, карикатуристом The New Yorker Томом Голдом, очільником Національного антарктичного наукового центру Євгеном Диким або професоркою Гарвардського університету Лізою Рендалл, книжки якої стали бестселерами The New York Times
Розкажи детальніше, як готувалися до переходу в онлайн?
Ми провели глибинні інтерв’ю зі справжніми фанатами «Куншту». Це люди, які купили всі випуски журналів. Розпитували їх про все: в які супермаркети ходять, яку музику слухають, чому читають наш журнал. Хотілося пірнути трохи глибше за портрети аудиторії: вік — 25-35, рівень доходів — середній. Багато фішечок, які є на нашому сайті, народилися саме з цих розмов.
У нас з’явилася озвучка лонгрідів. І збільшилася кількість читачів, бо не всі дочитують довгі тексти. На сайті зробили поп-ап. Коли натрапляєш на незрозуміле слово, можеш натиснути і довідатися його значення.
Наприклад, у друці читачі цінували можливість вимкнути всі сповіщення і не відволікатися. Тому ми зробили так: у тексті — індекси, а всі посилання в кінці матеріалу. Також відмовилися від банерної реклами, оскільки читачі сказали, що вона їх дратує. Багато хто ставить AdBlock.
Який портрет читача «Куншту»?
З огляду на нашу аналітику і глибинні інтерв’ю, можна виділити чотири портрети. Наші читачі — це жителі великих міст. Люди, які працюють в IT-сфері, представники креативного класу (маркетологи, дизайнери, аналітики, журналісти), батьки, які хочуть бути цікавими для дітей, і молоді підприємці. Ми найбільше орієнтуємося не на науковців, а на тих людей, які ніколи наукою не цікавилися. Хочемо, щоб це змінилося.
Ми найбільше орієнтуємося не на науковців, а на тих людей, які ніколи наукою не цікавилися. Хочемо, щоб це змінилося
Чим, перш за все, пишається ваша команда?
Ми лауреати премії «Високі стандарти журналістики-2019» у категорії «нішевий медійний проєкт». Пишаємося подкастами, інтерактивними матеріалами, розсилкою, у якій збираємо найцікавіше, що сталося за тиждень у науці, спецпроєктами. Особисто мені подобається проєкт «Пітч у ліфті». Це мініреаліті, яке навчає науковців за одну хвилину презентувати свої ідеї бізнесу.
Я люблю наш проєкт «Наука в метро» — навчальні ролики, які популяризують науку і показують, наскільки вона близька кожному з нас. Залюбки перечитую матеріали Міли Арсенюк про бурих ведмедів в Україні та статтю про історію парфумів Микити Кацуби.
Одна із цілей, яку ви ставите перед собою, — популяризація критичного мислення. Яким чином ви її втілюєте?
У своїй роботі наша команда використовує науковий метод. Це означає, що ми ретельно перевіряємо інформацію і мінімізуємо можливість помилки. Таким чином наголошуємо на важливості фактчекінгу.
Наука стосується кожного. Коли у нас з’явиться вакцина від коронавірусу, мені хотілося б, щоб мої сусіди провакцинували себе та дітей. Від цього залежатиме не тільки їхня, а й моя безпека. Коли люди почнуть розбиратися у цих темах, то менше будуть поширювати фейки і спамити у соціальних мережах та чатах. Це дрібниці, які творять фундамент, — критичне мислення.
Науково-популярна журналістика — це не панацея. Не можна лише за її допомогою впливати на суспільство. Це величезна система, куди входять етика, стандарти політичної, економічної журналістики, телемовлення, державного регулювання. Наукова журналістика — це маленька піщинка, навіть не цеглинка. Але якщо ми допоможемо розвивати ринок популяризації науки, то з’являтимуться нові проєкти, ініціативи. І це вже буде цеглинка.
Яка ваша місія?
Важливішою за місію є ще візія. Розкажу про неї. Ми хочемо надихнути людей на щось масштабне. Наприклад, може, хтось стане нобелівським лауреатом, астронавткою комерційного космосу або першим колонізатором Марсу. Наша місія — збільшити кількість людей, які зацікавлені наукою, сприяти об’єднанню підприємців і науковців. У нас також є числові показники, на які ми орієнтуємося. Наприклад, 100 тисяч унікальних переглядів сайту щомісяця. Але це короткострокові цілі, яких ми досягнемо, — і тоді поставимо планку ще вищу.
Ми хочемо популяризувати науку і критичне мислення за допомогою нашої платформи і проєктів, які ми створюємо. Наша команда хоче піднімати науку на порядку денному в державі, щоб створювалися різні ініціативи, збільшувалося фінансування, просувалася наукова реформа. У нас невелика роль, але ми докладаємо великих зусиль.
Коли виникла ідея з подкастами?
Ідея створити подкасти народилася з розмов з читачами. Фанати «Куншту» поділилися, що вони не дочитували наші лонгріди. Люди цінують час, тому треба особливо цікавитися темою, щоб виділити на читання статті годину чи півтори. Ми не могли відмовитися від лонгрідів, тож вирішили їх начитувати. Так у нас з’явилися подкасти і озвучки, до яких ми додаємо музику та спецефекти.
Подкасти — це гарячий напрям медіа. Вони вже давно існували, але стали віральними, коли Serial запустили свій наративний розслідувальний подкаст. Він спричинив бум у США. До нас тренд на подкасти, як і на все інше, долітає трохи згодом. Думаю, незабаром буде багато українських подкастів, і тим, хто їх запустить першими, буде трохи простіше.
Сегмент українськомовних подкастів зростає. Якщо раніше в топі були російські подкасти від Медузи, то зараз там подкасти від The Village, «Куншту», «Радіо Поділ» та інших.
Я — євангеліст подкастів, тому не раз наголошую про їхні переваги. По-перше, це зручно, твої очі відпочивають від екрана смартфону. По-друге, можна одночасно слухати корисну інформацію і щось робити. Наприклад, у мене є подкасти для прибирання, пробіжок, миття посуду. Якось я поїхав на конференцію у Прагу і залишився сам. Завантажив карту і сезон подкасту про Чорнобиль. Слухав і гуляв по місту. Це був найкращий день моєї подорожі.
Недавно ви запустили новий подкаст «Пост правди» для боротьби з фейками, який ви називаєте «вакциною від маніпуляцій та брехні». Про що він та на скільки серій чекати?
Подкаст вийшов за підтримки Українського культурного фонду. Ідея його створити з’явилася ще рік тому, але ми не змогли реалізувати її через брак коштів. Цього року ми знову подали грант на проєкт — і отримали фінансування. Це один з перших українськомовних наративних подкастів, які робити ресурсозатратно та складно.
Для кожного епізоду ми прописуємо шаблонний сценарій. Вже записано більше як 40 інтерв’ю з експертами, науковцями, фактчекерами. Їхні коментарі ми додаємо до загальної історії. Усього вийде 12 історій. Вже можна прослухати два епізоди епізод Перший — про хайп, а другий — про емоції та фейки.
Чого, на твою думку, не вистачає сучасним українським медіа?
Найбільше українським медіа не вистачає ресурсів, а від цього страждає їхня якість. Наприклад, матеріал може подивитися не один редактор і два наукові редактори, а ще три людини — і це йому не завадило б. Якщо журналіст The New Yorker може собі дозволити писати лонгрід про Харарі пів року, то українські редакції не можуть забезпечити фінансування таких матеріалів. Звичайно, slow journalism — це класно.
Не можу сказати, що у нас немає кваліфікованих журналістів, але вони не можуть так довго працювати над статтями. Я бажаю всій медійній індустрії здобути більше ресурсів, покращувати якість, дотримуватися стандартів. Є українські медіа, які дозволяють собі джинсу, замовні матеріали, рекламу без плашки реклама. Я не читаю таких видань, але вони мають свого читача, що мене засмучує.
Якщо журналіст The New Yorker може собі дозволити писати лонгрід про Харарі пів року, то українські редакції не можуть забезпечити фінансування таких матеріалів
Думаю, у кожному медіа має бути свій науковий редактор. Великі медіахолдинги все одно мають колонки про медицину, космос, технології. І якби вони мали людину, що перевіряє цю інформацію, наше інфополе було б якіснішим.
Ми співпрацюємо з багатьма журналістами, які роблять хороші колонки про науку. Крім цього, існують наукові проєкти, як-от платформа INSCIENCE, YouTube-канали «Цікава наука», «Клятий раціоналіст». Я радий, що ми підтримуємо одне одного. Ми не конкуруємо, а навпаки допомагаємо одне одному, приємно створювати медіа у такому дружньому середовищі. Думаю, що інші науково-популярні медіа будуть з’являтися, але ми залишимося унікальними у своїй ніші. Ми гнучкі і готові змінюватися. Якщо у майбутньому медіа будуть читати у віртуальній реальності, то ми хотіли б першими робити такий формат.
Нещодавно у ВСЛ вийшла твоя дебютна книга для дітей «Моя подруга з темної матерії». Яка ідея і мета цього видання?
Якось моя дружина розповіла, що в дитинстві у неї була уявна подруга. Я подумав, що вигадані друзі були у багатьох. Потім прочитав книжку Лізи Рендалл «Темна матерія і динозаври». Так у мене народився задум, що ліг в основу книги «Моя подруга з темної матерії». Не було чіткого дедлайну. Ми з Дарією Скрибченко, яка ілюструвала теми космосу в «Куншті», працювали над книгою кілька років і нарешті побачили результат.
Якщо коротко розказати сюжет і без спойлерів, то це оповідь про хлопчика з родини астрофізиків. Уночі батьки розповідають йому про Всесвіт. Одного разу, після цих історій, до головного героя приходить «дівчина з темної матерії». Вони починають дружити і вирушають у пригоди. Як і у всіх добрих історіях, щось стається не так, як хочеться, але вони справляються з труднощами. Між рядків я базово пояснюю про планети Сонячної системи, що таке темна матерія, як розвиваються зірки та як розширюється Всесвіт.
Я вважаю, що сформувати любов до науки набагато простіше у дитинстві, ніж у дорослому віці.
І наостанок, що ти думаєш про SpaceX?
Я думаю, що за моє життя політ на Місяць буде коштувати, як квиток до США — приблизно тисячу доларів. Мені подобається те, що робить SpaceX, і те, що зробив Ілон Маск для популяризації науки. Він хайпова особистість, але в хорошому сенсі. Зараз подивитися запуск Falcon — це така ж подія, як футбол або Євробачення. До цього велика увага. Маск знову відродив те, що робили NASA. Росія більше не єдина держава, яка запускає космонавтів на міжнародну космічну станцію, — це величезний прорив і демонополізація космосу.
Думаю, що я ще встигну побачити чи почути про колонію на Марсі, і впевнений, що розвиток штучного інтелекту перевищить інтелект людини. Все починається з допитливості, яку нічим не зупинити. Її можна тільки примножувати. Це те, що змушувало наших пращурів пливти і колонізувати безліч континентів, навіть таких віддалених як Австралія. Ми не залишимося тільки на Землі. Я б хотів полетіти у космос з можливістю повернутися назад, оскільки люблю нашу планету, гравітацію, природу. Хочу якомога довше прожити, щоб побачити, як все буде розвиватися далі.
[Цей текст створений стажерами The Ukrainians у рамках проєкту «Підвищення рівня кваліфікації талановитих молодих журналістів», що реалізується за підтримки Фонду Розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Зміст публікацій відображає виключно точку зору авторів.]
