«У нього не було конкретної ідеї про те, який бізнес розпочати. Але був собака» — так про найуспішніший український стартап 2013 року розповідає його 25-річний керівник Ярослав Ажнюк. Пристрій для контролю й спілкування з домашніми улюбленцями Petcube набрав на американській платформі Кікстартер 250 000 доларів.
Сьогодні пластун з Києва Ярослав Ажнюк мешкає в Каліфорнії, працює над новими проектами і понад усе мріє бачити Україну успішною і комфортною — завдяки власній громадянській активності в тому числі. А прибутковий проект Petcube, що продається по всій планеті, не вважає вершиною успіху. Каже, все ще тільки починається. Про те, чому порядність є не чеснотою, а необхідністю, про те, як українцям працювати на глобальних ринках, і про різницю між дієсловами «бути» і «мати» ми скайпилися з Ярославом Ажнюком.
Розкажи, будь ласка, як ти став тим, ким є зараз?
Я народився і прожив все життя у Києві. У дитинстві дуже любив книжки читати, постійно прагнув якихось пригод. З 11-ти років і до 18-ти був у «Пласті». А далі — вступив на «прикладну математику» до КПІ. Цікавило мене тоді програмування. Думав, що це та сфера, де одна людина може зробити щось таке, чим користуватимуться мільйони інших.
Мені подобалося вчитися. Навіть попри те, що прикладна математика — це одна із найскладніших спеціальностей у КПІ. Але на четвертому курсі раптом стало нудно. Вирішив створити власну аґенцію Інтернет-маркетингу. Там, зрозуміло, займався трохи не тим, на що вчився в універі. Але десь два роки у сфері онлайн-маркетингу все ж пропрацював. Ми мали навіть великих клієнтів, справи йшли непогано. Але далі ми вирішили продати свій бізнес найбільшій діджітал-аґенції України — Prodigi.
У 2008 році заснував вже громадську організацію Інтернет-ініціатива. У цьому проекті ми поширювали знання про класні можливості мережі. Але в один момент я зрозумів, що і у цій сфері я вже все знаю — про соціальні мережі, про блоги, про те, як правильно використовувати пошук тощо. А багато моїх друзів і знайомих, які цього ще не знали. Тоді виникло бажання допомагати, робити щось хороше для інших людей. З’явилася ідея проводити освітні конференції та семінари про Інтернет та його можливості. Відтак, надалі ми займалися організацією цих подій.
Провели п’ять таких конференцій. Це були проекти у форматі BarCamp, тобто неформальні, відкриті, інтерактивні зустрічі з людьми. У 2008 був BlogCamp — найбільша конференція для блоґерів, на якій зібралося близько 800 учасників. Потім робили MediaCamp для медійників. Були події окремо для громадських організацій про те, як використовувати Інтернет і соціальні медіа у третьому секторі.
Ще працювали над двома освітніми проектами, які передбачили для студентів та тренерів. Збирали лідерів думок зі студентських організацій всієї України і розповідали їм про безкоштовні можливості Інтернету. А ще навчали їх, як самостійно організувати подію у форматі BarCamp. Ідея була така, щоб запустити серію цих баркемпів по Україні.
Ми хотіли, щоб люди організовували схожі події, ді
