Тренд made in Ukraine стає чимдалі популярнішим, особливо серед молоді. В інтернеті є безліч рекомендацій та переліків місць, де можна знайти речі, виготовлені українцями. А сам локальний бізнес набирає стрімких обертів: зростає попит, з’являються нові бренди, створюються нові виробництва. Як це — відкривати власний малий бізнес в сучасній Україні, ми розпитали кількох молодих підприємців зі Львова.
Записники зі Львова
— Оці старі цехи скоро оживуть завдяки новому обладнанню, — Назар вказує рукою на пошарпану будівлю. — Усе тут потрібно відновлювати.
Ми йдемо територією старої львівської фабрики для пошиття одягу. У суміжних «офісах» тут наразі роблять різне: продають картоплю, обробляють дерево, а ще — створюють блокноти.
Богдан Желобчук та Назар Саламанюк — співзасновники українського бренду блокнотів Miff Manufacture. Впродовж трьох років зі своєю командою вони розвивають цей бізнес. Ставлять собі високу планку: «сформувати фанатично позитивне ставлення українця до товарів, виготовлених в Україні».
— Щоби, шукаючи будь-який товар, люди в першу чергу орієнтувалися на нашого виробника, — пояснює Назар.
За освітою хлопці архітектори, але тепер жартують, що обидва — «блокнотники».
— Мені завжди хотілося робити щось своє, а не працювати на когось. Вважаю, що нинішній малий бізнес в подальшому стане рушієм виробництва України, — говорить Богдан. — Україна взагалі ідеальне місце. Тут куди не повернешся, усюди потрібно щось вирішувати, змінювати. Кажуть, в Україні немає перспектив, — та їх тут вагон!
Усе почалося з дерева, пригадують хлопці. Спершу вони виготовляли дерев’яні лампи. Але у цій справі мали труднощі із закупівлею матеріалів та обладнання. Тож вирішили зайнятися виготовленням чогось простішого — що швидше приносило би прибуток.
— Перші два блокноти — скетчбуки з дерев’яною обкладинкою — я власноруч зшив за ніч. Обидва. Мені було цікаво зробити щось дуже практичне. Так народилися наші блокнотики, — пригадує Богдан.
Кажуть, в Україні немає перспектив, — та їх тут вагон!
На виготовлення першої партії скетчбуків хлопці скинулися по тисячі гривень. І отримали замовлення на три блокноти. Тоді цей мінімальний попит був їм за щастя, а тепер нормою є щокількаденне замовлення на півтисячі блокнотів.
— Насправді ми робимо блокноти для себе. Отам на поличці лежить мій, в якому малюю. У нас їх настільки багато, в кожного, напевно, по п’ять штук різних. Я проводжу тренінги з планування часу, тому дизайн планера створював із урахуванням усього необхідного, — пояснює Богдан.
Коли Miff лише заснували, хлопці навіть не знали, де купувати матеріали та в який спосіб краще робити блокноти. Виготовлення скетчбуку чи планера потребує пильної уваги до деталей — знають вони тепер. До прикладу, якщо у приміщенні вогко або холодно — клей не застигне і на ранок блокноти просто розпадуться. Потрібно вмикати батареї, постійно контролювати температуру. Матеріали для Miff купують в Україні, проте від іноземного виробника: Індонезія, Польща, Франція, Німеччина.
— Смішно, але якщо не в тому місці приклеїти обкладинку — блокнот легко розірветься. І ти цього не знатимеш, поки не зробиш. Ми постійно вдосконалюємо нашу продукцію, вивчаємо, як можна зробити краще, випробовуємо техніки, сперечаємось, — каже Богдан.
— Перевіряємо блокноти на друзях, знайомих, клієнтах, — додає його напарник. — Даємо їм, щоб спробували, поносили із собою, помалювали, пописали. Відгуки враховуємо, тому продукція постійно змінюється.
Хлопці вірять, що створити якісний бренд, до якого покупець буде повертатися знову і знову, можна лише, вкладаючи у роботу душу.
— Завдяки тому, що ми робимо блокноти власноруч, маємо змогу експериментувати. Велике виробництво, де продукцію штампують партіями, має певні обмеження, ми ж — ні.
Метелики
Ще одна майстерня розташувалася у невеличкій квартирі неподалік львівського вокзалу. Тут Інна Кіска — засновниця бренду краваток та метеликів Mr. Catman — знайомить нас зі світом текстилю.
— За чотири роки було різне: замовляли дерев’яні метелики, з пір’я, із вишивкою, незвичних форм: квадратні та овальні. І навіть для собак та котів, — сміється Інна.
Шити метелики Інна навчилася за допомогою відеороликів в інтернеті. Із обладнання має звичайну машинку для шиття, праску, лінійку та ножиці. Матеріали купує в локальних магазинах. Різнобарвні тканини з цікавими принтами з’явились у нас лише нещодавно, зауважує дівчина. До того шукала необхідні тканини в інтернет-магазинах.
— Метелики рідко замовляють просто так, для свого повсякденного образу. Здебільшого — для святкувань та урочистостей. Частіше замовляють дівчата: для хлопців, чоловіків, дружбів. Найзатребуваніші метелики — в клітинку та однотонні. Люди люблять темно-синій, брунатний, вишневий кольори, — розповідає майстриня.
Головне — знайти свою нішу та виробляти щось оригінальне
І наголошує — в українського локального бізнесу однозначно є майбутнє. Головне — знайти свою нішу та виробляти щось оригінальне.
— Одного метелика можу зробити за 15-20 хвилин. Одного разу ми за день зробили 200 штук, — пригадує. — Найбільша партія метеликів, яку ми виготовляли, — 1000 штук. Це було замовлення до свята Миколая. Мені подруга допомагала — впоралися за три тижні. До того ж, одночасно із цим ми писали дипломи та виконували ще безліч замовлень. Було трохи складно, але це хороший досвід.
Свої метелики Інна продає також за кордон за допомогою сайту-посередника.
— Але я не можу відстежити, куди саме потрапляє моя робота, бо замовлення отримую безпосередньо з цього сайту. Утім, у мене замовляли метелики окремо для США, Канади та Португалії. Але найбільше, звісно, продаю їх тут, в Україні.
Броші
— Можу працювати будь-де, де є достатньо денного світла з вікон чи хороше освітлення, — каже Марія Платко. У неї найзручніший бізнес — їй зовсім не потрібна майстерня.
Бренд Naked Needle, який дівчина заснувала рік тому, виготовляє броші та нашивки. Усі деталі виробництва вміщаються до сумочки майстрині.
— Я почала минулої зими. Побачила в інтернеті нашивку ручної роботи — це був котик. Стібки були грубі, але він мав такий класний вигляд! І я подумала: о, тож зроблю рівнішого, і він стане ще кращим, — пригадує, перебираючи вміст своєї робочої сумки і демонструючи деякі свої роботи. — А потім був Ван Гог. Я дуже люблю цього митця. Багато репродукцій його картин висять у мене вдома. Він вдався у мене дуже непропорційним, майже без бороди. Але він — мій улюблений.
Марія каже, що кожна її робота — неначе рідна дитина: вишиваєш цілими днями, а потім не можеш розлучитися.
— Мені подобається, що кожна з них — унікальна. Люди часто засмучуються, що я відмовляюсь повторювати роботи, але я просто не можу зробити таку ж саму. Це ж нецікаво!
Треба бути трошки божевільною, щоб вишивати стільки часу, але мені це вдається
Марія береться вишивати лише те, що лежить до душі. Головне, каже, — аби було порозуміння із самою собою і бажання два дні поспіль цим займатись. Інакше не зможе — закине.
— Треба бути трошки божевільною, щоб вишивати стільки часу, але мені це вдається, — сміється дівчина. — Коли тільки починаєш, завжди важко. Але коли процес тебе захоплює повністю, можна сидіти й п’ять годин без перерви.
Думки про те, щоби працювати в офісі з 9 до 18, Марію страшать.
— Я не хотіла б працювати на компанію та бути чиїмось роботом, — зізнається. — Мені подобається, що у нас розвивається локальний бізнес. Захоплююсь нашою молоддю, яка почала активно щось створювати. І це не просто підприємницька жилка. Кожен виріб особливий, не штампований, до того ж, український. Його хочеться купувати.
Автори — Олександра Сіммуль, Роман Скрипник, Ніярє Шевкієва
