Віктор Комаренко: «Ми повинні адаптуватись, а не “триматись”»

Третя окрема штурмова бригада ― один з найвідоміших підрозділів Збройних сил України. Підрозділи, з яких вона сформувалася, вели свої перші бої на Київщині, згодом ― на Запорізькому напрямку, під час контрнаступу на Херсонщині, далі за Бахмут і загалом на сході.

Нині 3 ОШБр почала розбудовувати власну психологічну службу. Один з очільників процесу ― Віктор Комаренко. 

У минулому цивільному житті ― нейробіолог, викладач, співзасновник нейротехнологічної компанії Beehiveor, зараз ― офіцер-психолог 3 ОШБр. В основі його роботи ― науковий підхід до формування мотивації, опанування страху та зміщення фокусу уваги бійців на речі, що зменшують психоемоційне напруження, для того, щоб вони й надалі ефективно виконували завдання, не втрачали зв’язку з близькими та гідно проходили випробування. 

Віктор Комаренко розповідає, як змінюється робота мозку військових, які інструменти дозволяють лишатися собою, чим з точки зору науки є адаптація, реінтеграція і як війна змінює наші «базові налаштування». 

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

Для початку поясніть, будь ласка, ким є психолог у війську і як ця робота відрізняється від цивільного психолога.

У нашому війську існує негативний стереотип щодо психологів і психологічної підтримки, військові психологи та військова психологія значно недооцінені, адже в країні загалом немає культури психологічних послуг. А висловлювання багатьох психологів дискредитують цю сферу, бо ж насправді психологія – це складна наука, пов’язана з нейро- та поведінковими дисциплінами. Військові часто упереджені, мовляв, психологія — це «для дівчаток поплакати». 

Справжнє завдання військового психолога ― це повернути сильним людям їхню силу після того, як через величезну небезпеку для життя та здоров’я вони втратили самоконтроль.

Це підготовка до потенційних викликів, коли людина перебуває у війську, зокрема коли виконує бойові завдання. Також важливо навчити прийомів самоконтролю на випадок дезорієнтації, наперед поговорити про психологічно найнебезпечніші елементи бою, фактори, які впливають на підвищення боєготовності, різні можливі реакції, наприклад, утрату фокусу уваги або «слухове виключення», коли слуховий аналізатор «вимикається» через перевантаження і людина просто не чує команд. З точки зору фізіології втратити контроль під час бою — це нормально і природно, якою б не була підготовка. Тому військові повинні знати, як вивести побратима зі ступору й підтримати потім. 

Іще один важливий етап роботи військового психолога — відновлення після боїв. Три ключові реакції — це або кількаденна ейфорія, або рівне сприйняття пережитого, або «накручування». Воно стається через активність дефолтної мережі, коли людина постійно мимоволі думає про пережите, надмірно рефлексує. Як правило, військові доволі рідко потребують серйозного втручання — корпоративна культура бригади та військове лідерство, яке в ній культивують, допомагають формувати психологічну готовність до виконання небезпечних завдань. 

Я не проводжу психотерапевтичних сесій, але за потреби є пул спеціалістів у тилу. Іноді спілкуюся з родинами. Але часто родини контактують саме з командирами чи побратимами — загалом це нормально, адже створює довіру до підрозділу. Проте іноді з ними має спілкуватися спеціально навчений спеціаліст, адже війна — це й трагедії. Треба вміти підтримати рідних бійців, допомогти їм опанувати себе. 

До повномасштабного вторгнення ви були нейробіологом і відомим популяризатором науки. Тепер ви, певною мірою, застосовуєте ці знання і цей досвід у Третій штурмовій. Один з підходів, який ви використовуєте, ― це TRiM (система скринінгу та відновлення військових, яка працює за принципом «рівний рівному»). Які ідеї нейронауки лежать у її основі, як це виглядає на практиці та які недоліки має в українських реаліях? 

Так, завдяки своєму фахові я розумію, як формуються психічні реакції, зв’язок між фізіологічними та психічними процесами. Це дуже допомагає, коли бійців треба ознайомити з прийомами самоконтролю та саморегуляції — способи роботи самим із собою, які мають доведений ефект, наприклад, щоб знизити рівень тривожності. Ці практики дуже прості, але потрібно знати, як працює наш організм. Якщо пояснити, чому вправи на кшталт «дихання квадратом» є помічними, то в бійців зростає довіра до сказаного і тоді вища ймовірність, що вони й справді будуть практикувати прийоми саморегуляції. У багатьох методичних рекомендаціях для військових психологів і бійців автори, на жаль, часто зловживають метафорами для опису вправ. Бійці цього не сприймають, це їх дратує. Тоді формує