Анастасія Примович нещодавно отримала ступінь MBA в Оксфордській школі бізнесу, а до цього — навчалася у Гарварді. Маючи за плечима досвід навчання у провідних світових університетах, сьогодні Анастасія працює менеджеркою у британському офісі Microsoft.
Ми поспілкувалися з Анастасією про роботу-мрію та про відмінність між американською та європейською освітами.
Розкажи, як тобі вдалося потрапити на навчання у два найпрестижніші світові виші: спочатку в Гарвард, а пізніше — в Оксфорд?
Мені завжди було цікаво вчитися, особливо в різних університетах. Хотілося побачити інші країни, інших людей. Пригадую, як у шкільні роки в одному з журналів побачила фото чи то Гарварду й подумала: «От би там вчитися!»
Навчаючись в Українському католицькому університеті, я була учасницею кількох літніх шкіл. Завдяки програмі IREX, яку фінансує департамент США, змогла на третьому курсі поїхати за програмою обмінів у коледж «Назарет», що у місті Рочестер. Там я провчилася один рік.
Незважаючи на те, що до цього закінчила англійськомовну школу та мала непоганий рівень англійської, спочатку було непросто. Згадую, як в їдальні коледжу мені було важко замовити страви, бо я не знала, як вони називаються англійською. Дуже багато дрібних мовних нюансів можна вивчити лише в природному середовищі. Та коли мені вдалось пройти конкурс у Літню школу Гарвардського університету, усе було набагато легше — за плечима був назаретівській досвід.
Як ти пройшла на магістерську програму в Гарвард? І як це — навчатися у такому титулованому закладі?
Після закінчення магістратури в УКУ я дуже хотіла вступити в аспірантуру з історії в Гарвард. Але не пройшла — погано підготувалася до вступу. Вже через рік я почала ретельніше готуватися до GRE (Graduate Record Examinations — стандартизований тест, проходження якого є однією з вимог для вступу на магістратуру в США, а також для курсів та бізнес-шкіл, де навчання проводять англійською, — TU) та написання мотиваційних есе. Тоді я знову подала документи, але вже у декілька аспірантур з історії та магістерську програму з Регіональних студій (Східна Європа) в Гарвард, оскільки могла поєднувати вивчення історії та державного управління.
Як на мене, дуже важливо подаватися в декілька місць, бо десь відмовлять, а десь — запросять. Завжди потрібно диверсифікувати можливі варіанти, адже завдяки цьому підвищується ймовірність, що хоча б один із них буде успішним. І навіть якщо отримаєш відмови від усіх, це все одно буде дуже цінним досвідом.
Мені пощастило — і мене відразу прийняли в декілька університетів. Зокрема в Аризонський, Макгілл, Нортістерн та інші. В деяких навіть була 100%-ва стипендія. Але врешті-решт це все не мало значення, бо я отримала омріяне місце в Гарварді. Університет дав мені половину стипендії, а іншу половину я отримала з напряму «Державне управління» з Фонду Пінчука. Щоправда, умовою другої стипендії було повернення в Україну після навчання. Поки що не повернулася, тому зараз повертаю отриману стипендію.
Впродовж першого року навчання у Гарварді я поєднувала вивчення історії та державного управління. Але на початку другого року мій мозок вже хотів зовсім нової інформації, нових викликів. І мене повністю поглинуло вивчення державного управління. До того ж випала нагода досліджувати енергетичне управління, ставши дослідницьким асистентом професора Гарвардської бізнес-школи Раві Абделала.
Навіть після закінчення Гарварду ти не зупинилася, а вирішила продовжувати навчання. Чому наступним кроком був Оксфорд і чому саме програма MBA?
Серед трьохсот студентів програми я була єдиною українкою. Особливість Оксфордської програми в тому, що вона орієнтує студентів не на отримання прибутку. Її суть у тому, щоб студенти стали фактором змін у суспільстві, брали участь у різних суспільно важливих проектах, стартапах тощо.
Наприклад, коли випускник Гарвардської бізнес-школи йде працювати на Уолл-стріт, у нього будуть більші прибутки, ніж у того, хто після навчання в Оксфорді відкриє свій стартап в Африці. Через це Оксфорд розміщений у рейтингу нижче, бо один із критеріїв оцінювання успішності школи — потенційна зарплата.
Та Оксфорд ставить акцент на суспільних змінах. Звісно, коли гориш ідеєю змінити суспільство на краще, то прибуток на другому плані. До прикладу, моя однокурсниця відкрила стартап в Антарктиді, мета якого — дослідження пінгвінів.
Навчання в Оксфорді не надихнуло тебе на власний проект?
Надихнуло. Зараз я постійно думаю про стартапи. Ідея одного з останніх з’явилася, коли працювала в нафтовому консалтингу в Х’юстоні і активно користувалася Bloomberg. Це база даних про компанії, яку аналізують, перш ніж інвестувати, купувати чи продавати акції.
Тоді я зрозуміла, що в тій же Америці чи Великій Британії дуже мало інформації про Східну Європу незважаючи на те, що база є публічною. Тобто дуже багато українських компаній, що зареєстровані на біржі, публікують свої фінансові звіти, але вони зареєстровані на локальній біржі в Києві, а не в Нью-Йорку чи в Лондоні. Тому моя теза така: якщо інвестор з Нью-Йорка вкладає кошти у велику компанію в Україні, яка присутня на нью-йоркській біржі, то інформація про неї є у базі даних Bloomberg. Але логічно, що цьому інвесторові було б цікаво також знати про інші підприємства, які розвиваються в країні, про фірми, що вирощують курчат, хлібозаводи тощо. Мабуть, нелегко отримати інформацію з усіх країн, які розвиваються, але в Україні це можливо. Тому суть стартапу — створити базу даних публічних фінансових звітів компаній в Україні та в інших країнах, що розвиваються.
Цю ідею можна почати втілювати хоч завтра: для цього є навички та вміння працювати з даними. Та головне — команда, яка з’явилася після презентації стартапу. Я домовилась про співпрацю з чотирма студентами: з Австралії, Америки, Африки та Індії. Працюючи разом, ми отримали дуже класні відгуки. Але для продовження роботи потрібне фінансування і, звісно, весь час присвячувати справі. Та оскільки ми всі міжнародні студенти, то поки що не маємо змоги продовжувати роботу над цим проектом, бо повинні вирішувати інші, студентські питання. Тому поки що справа відклалася. Але різні ідеї мене продовжують переслідувати. (Усміхається)
Ти випробувала на собі і американську, і європейську модель освіти. Яка більше тобі імпонує?
Відмінностей багато, зокрема різняться підходи в організації навчального процесу. Як на мене, найкраще організованою є американська освіта. Під час написання робіт студент має дотримуватися конкретної форми, щоби мати добру оцінку. В Європі все вільніше, тобто менш структуровано. На відміну від Америки та Європи, в Україні студент рідко працює у групах, більшість проектів — індивідуальні.
В американських вишах студенти самі обирають більшість навчальних курсів, тому чітко знають, що конкретно хочуть вчити і які навики хочуть отримати. В Гарварді я була зобов’язана вивчати кілька предметів, пов’язаних зі Східною Європою, в тому числі німецьку мову. Випадково я обрала конферанс-предмет, де також читали теми з енергетичної політики, і це мене привело до пропозиції про роботу у нафтовому консалтингу. Я опинилася в сфері, яка зовсім далека від історії. Тобто завдяки цій гнучкості я змогла дослідити ділянки, про які б нічого не знала, маючи стандартний набір предметів.
Натомість плюсом європейської освіти є добра база — широкі дисципліни, які дають розуміння глобальних проблем. Але є і мінус — доходячи до практики, студентам часто не вистачає прикладних навиків. Гарвард є однією із найсильніших шкіл, але значною перевагою Оксфорду є його соціальне спрямування і традиція комунікації між студентами різних коледжів.
Наприклад, за вечерею в коледжі студент, який навчається в бізнес-школі, може познайомитися з хіміком, який захоплено розповість про своє дослідження. Це добре, адже в такій атмосфері, де перебуває дуже багато різних людей, може народитися якась нова ідея.
Як сприймають українців у закордонних вишах?
Насправді ніхто не звертає особливої уваги на твою національність, адже у провідних світових університетах, як правило, дуже мультикультурне середовище. Якщо хтось і відчуває певний дискомфорт, то це самі іноземці. Часто це через акцент, який додає невпевненості.
Коли у нас були класи з сімдесяти людей, то спершу страшно було піднімати руку і казати щось на весь клас. Не хотілося, щоби зауважували твою недосконалу англійську, боязко було виглядати менш освіченою. Але з часом я просто почала робити це і отримувати задоволення.
Ти була президентом товариства українців у Гарварді. Як тебе обрали на цю посаду і що входило у твої обов’язки?
Спільнота українців у Гарварді не є чисельною. Приблизно тридцять людей. І на виборах президента товариства проголосували за мене, хоча, чесно кажучи, у мене не було багато конкурентів. Адже керувати товариством — означає вкладати дуже багато часу.
Втім, я старалася організовувати зустрічі з відомими науковцями. Одна з таких — з Адріаном Сливоцьким, відомим економістом українського походження. Іноді мені було страшно, я соромилася говорити зі спікерами, запрошувати їх на зустріч. Але коли робиш щось сто разів, то раптом починаєш розуміти, що тобі комфортно це робити. Крім того, мені це було дуже цікаво.
Зараз ти працюєш менеджером у компанії Microsoft у Британії. Як тобі вдалося отримати цю посаду?
Все почалось із навчання на MBA-програмі в Оксфорді. До нас в кампус приходили представники великих компаній — Microsoft, Amazon, Google, інших. Вони презентували свої компанії студентам і запрошували подавати анкети на працевлаштування. Наступний етап — запрошення на інтерв’ю, тести. Так сталось і зі мною.
Все почалось із навчання на MBA-програмі в Оксфорді. До нас в кампус приходили представники великих компаній — Microsoft, Amazon, Google
На той час я не думала, що хочу працювати саме в Microsoft, але точно хотіла спробувати себе у більшій компанії. Після презентації мені зателефонували, запросили на інтерв’ю, запропонували пройти тестування. В оцінювальному центрі я працювала над розв’язанням бізнес-кейсу. Менеджерам сподобалось, як я працюю в команді і презентую вирішення проблеми. Буквально наступного дня я отримала пропозиції з англійського та ірландського офісів. Я обрала Англію.
Що входить у твої робочі обов’язки?
Зараз я працюю менеджером з досвіду клієнтів і партнерів, займаюся стратегічним вирішенням проблем клієнтів. Наразі не керую людьми, але хотіла б, тож сподіваюся, що корування маленькою командою буде моїм наступним кроком.
Практично ніколи не спілкуюся з клієнтами, для цього є люди в call-центрах. Є ще канали для партнерів — це рівень підвищеної складності. Я ж працюю у стратегічному відділі, що відслідковує тренди, статистику різних випадків та вивчає, як запобігти кризовим явищам. До минулого місяця працювала з бізнес-групами «Windows» і «Office», тепер — «Azure». Дуже цікаво вивчати найновіші технології хмар!
Робота в Microsoft дає багато можливостей для професійного росту. Дуже часто можу побачити статистичні дані, яких інші не бачать, і потім запропонувати якийсь проект. Я можу бути невпевненою в ідеї на 100%, але зараз я не мовчу та відкрито озвучую свої думки. Не всі ідеї будуть добрими, але варто ділитися ними.
Також не знала, що мушу звертати так багато уваги на емоційні фактори. Зараз моя робота досить стресова. Є багато викликів, але я з позитивом їх сприймаю. Бо коли тривалий час робота дається без надмірних зусиль, то не тільки не розвиваєшся, а й не можеш оцінити її реальних переваг.
Як із внутрішньою комунікацією у компанії? Тобі комфортно взаємодіяти з колегами?
Компанія Microsoft дуже горизонтальна. Ти можеш написати напряму керівнику чи керівнику свого керівника, і до твоєї думки справді прислухаються. Але варто сказати, що це компанія американська, тому, очевидно, значний вплив на формування комунікації у компанії мала відкрита, американська ділова культура. В різних підрозділах компанії можуть бути відмінності в офісному середовищі залежно від країн.
Чи виокремлювала ти українців на ринку праці в Європі абоАмериці? Які позиції найчастіше займають наші працівники?
Серед українців мало менеджерів, але є дуже багато хороших спеціалістів серед програмістів та банківських працівників. Більшість із них, окрім української, мають ще й європейську освіту.
Нам складно хоча б через продовження робочих віз… Але, з іншого боку, якщо ти хороший спеціаліст, то можеш переконати, що в тебе варто вкладати і навіть спонсорувати візу.
Що, на твою думку, потрібно змінити в українській освіті?
Я б точно додала декілька предметів. Наприклад, статистику. Вона потрібна, навіть коли ти вивчаєш історію. Тому на Заході статистику викладають на гуманітарних факультетах. Знання цієї дисципліни робить тебе затребуваним для потенційних клієнтів. Для мене це предмет номер один.
Також студентам потрібно дати більше можливостей працювати у групах над кейсами. Навики бізнесу теж ніколи не будуть марними.
Що ти могла б порадити українським студентам, які хочуть вступати в європейські або американські виші?
Найголовніше — це мотивація. Може пощастити, може ні, але якщо ти не спробуєш, то точно не вдасться. Бути вмотивованим — це багато працювати.
Бути вмотивованим — це багато працювати
Слід вивчати навчальні програми і робити дослідження з конкретними викладачами. Якщо це вступ в аспірантуру, то можна писати безпосередньо професору, мовляв: «Я хочу досліджувати цю тему, можливо, ви були б зацікавлені».
Також треба розуміти, куди саме вступаєш. В американські виші потрібно складати більше тестів. Не можна забувати про своє резюме, над його наповненням потрібно постійно працювати. Це стосується не лише про навчання, а й залучення до різних соціальних проектів. Але найголовніше при поданні документів — це отримувати задоволення від процесу.
Усі фото — Siddhartha Chaturvedi
