Свято, яке завжди з тобою
Видавництво Старого Лева
Свято, яке завжди з тобою
Ернест Гемінґвей
купити зі знижкою 30%
знижка діє до 25 Березня, 23:59
Промокод — chytanka

«Якщо ти мав щастя замолоду жити в Парижі, то, хоч де б ти бував згодом, він довіку залишиться в твоєму серці, бо Париж – це свято, яке завжди з тобою», – пише Ернест Гемінґвей у листі до друга, згадуючи місто другого десятиліття ХХ століття і не думаючи, що через два десятки років ця фраза з листа назве його посмертну книжку. «Свято» відредагував онук письменника, відновив із архівів 19 розділів. «Свято, яке завжди з тобою» – остання книга, над якою працював Гемінґвей. Кожен розділ –  коротка обрамлена історійка, дотепна, гостра і дуже тепла. Варто спробувати читати не все одразу, оскільки від перенасичення геніїв у одному розділі може закрутитися голова.

Пропонуємо вашій увазі фрагмент – про типовий день Гемінґвея і маршрут, який можна елементарно повторити,  якщо пощастить потрапити у місто, що зінспірувало «Свято…»

25 березня з 00:00 та до 23:59 купуйте видання зі знижкою 30% (за умови реєстрації в Спільноті Старого Лева) – з промокодом chytanka

Міс Стайн повчає

Коли ми повернулися до Парижа, стало ясно, холодно і чудово. Місто призвичаїлося до зими, на нашій вулиці у крамничці з дровами й вугіллям продавали гарні дрова, біля багатьох гарних кав’ярень стояли жаровні, щоб людям було тепло на терасах.

У нашій квартирі було тепло й радісно. Ми вкидали в камін boulets — довгасті округлі брикети з вугільного пилу, а вулиця в зимовому світлі була дуже красива. Тепер уже очі звикли до голих дерев на тлі неба, і гарно гулялося свіжовимитими гравієвими доріжками Люксембурзьких садів під свіжим різким вітром. Дерева без листя ставали скульптурами, якщо до них звикнути, а зимові вітри носилися над ставками, і фонтани били на яскравому світлі. Тепер, після нашого перебування в горах, усі відстані стали короткими. Через зміну висоти над рівнем моря я не помічав крутизни схилів — вона стала радше приємністю, так само приємно було піднятися на верхній поверх готелю, де я працював у кімнаті з краєвидом на всі дахи й димарі високої гірки. Тяга в каміні добра, і в номері було тепло й приємно працювати. Я брав туди печені каштани і мандарини у паперових пакетах, чистив і їв ці дрібні плоди, кидав шкірки й випльовував насінини в камін. Їв каштани, коли був голодним. Мені завжди хотілося їсти від ходіння, холоду й роботи. У номері в мене стояла пляшка кіршу, яку ми привезли з гір, і я попивав кірш, дописуючи оповідання чи ту частину письма, яку запланував на день. Коли я завершував роботу, то клав записник чи папір у шухляду столу, а решту мандаринок — до кишень. Якщо залишити їх у номері на ніч, вони заморозяться.

Чудово було спускатися довгими сходовими маршами, знаючи, що мені пощастило з роботою. Я завжди працював, доки щось не завершував, і завжди зупинявся, знаючи, що буде далі. Так можна було з певністю переходити до наступного дня. Але іноді, коли я починав нове оповідання й не міг рухати його далі, то сидів біля каміна й стискав мандаринові шкоринки близько до вогню й дивився, як від них краплями синіє полум’я. Я вставав і дивився на дахи Парижа й думав: «Не хвилюйся. Ти раніше завжди писав, і писатимеш зараз. Треба тільки написати одне правдиве речення. Напиши найправдивіше речення, яке знаєш». Тож урешті я писав те саме правдиве речення і рухався далі. Це було легко, бо завжди в мене знаходилося одне правдиве речення, яке я знав, чи бачив, чи від когось чув. Якщо я починав писати вигадливо чи як людина, яка намагається щось гарно подати, то виявляв, що можна цілком обійтися без цих віньєток та прикрас і почати з першого правдивого простого розповідного речення, яке я написав. У цьому номері нагорі я вирішив, що буду писати по оповіданню про все, що знаю. Я намагаюся так робити весь час, поки пишу, і це добре й жорстко дисциплінує.

Саме в цьому номері я навчився не думати про те, щo я пишу, від моменту, коли зупинився, і до того, як продовжу наступного дня. Так зможе попрацювати підсвідомість, а я сподівався, що сам натомість буду слухати інших людей і помічати все довкола; і сподівався, що буду чогось учитися; сподівався, що читатиму, не думатиму про свою роботу й не робитиму себе до неї нездатним. Спускатися сходами, добре попрацювавши, — а тут потрібна не тільки дисципліна, а й удача, — було чудовим відчуттям, і тоді я міг вільно гуляти Парижем, де заманеться.

Якщо по обіді я спускався різними вулицями просто до Люксембурзьких садів, то міг пройтися садами, а тоді піти в Люксембурзький музей з великими картинами, які здебільшого перенесли з Лувра й галереї Жьо-де-Пом. Я ходив туди майже щодня заради Сезанна і щоб бачити Мане й Моне та інших імпресіоністів, про яких уперше почув у Чиказькому інституті мистецтв. Я навчився в картин Сезанна, що писати найпростішими правдивими реченнями недостатньо для надання оповіданням того масштабу, якого мені хотілося. Я багато чого вчився в нього, тільки мені бракувало ясності думки, аби комусь розповісти, чого саме. До того ж це була таємниця. Але якщо в Люксембурзьких садах уже вечоріло, я ішов садами й зазирав до квартири, де в будинку 27 на вулиці Фльорю мешкала Ґертруда Стайн. Ми з дружиною називали її міс Стайн, і вона та її подруга, яка жила з нею, були дуже сердечні й привітні, а нам подобалася ця велика квартира з чудовими картинами. Вона була схожа на найкращі зали найкращого музею, тільки там був великий камін, там було тепло й затишно, і смачно частували, і наливали чаї й натуральні лікери із синіх слив, жовтих слив або дикої малини. То були запашні прозорі алкоголі без жодного кольору, які подавалися у карафах гравійованого скла й розливалися в маленькі чарочки — і залежно від того, був лікер quetsche, mirabelle чи framboise, він смакував саме тими плодами, з яких його зробили, і перетворювався на кероване вогнище на язику, яке зігрівало тебе, а язик розв’язувало.

Міс Стайн була жінкою великою, але не високою, вона мала опасисту селянську статуру. У неї були дуже красиві очі й сильне обличчя німецької єврейки, яке з таким самим успіхом могло належати фріульській жінці, і вона мені скидалася на північноіталійську селянку одягом, жвавою мімікою й чудовим, густим, живим іммігрантським волоссям, яке вона зачісувала так, як, мабуть, звикла ще в коледжі. Постійно розмовляла, і спочатку здебільшого про людей і місця.

Її компаньйонка мала дуже приємний голос, була маленька, смаглява, із зачіскою, як у Жанни д’Арк на ілюстраціях Буте-де-Монвеля, й мала гачкуватий ніс. Коли ми вперше зустрілися, вона вишивала, дбала про їжу й напої та розмовляла з моєю дружиною. Вона вела одну розмову й слухала дві, і часто втручалася в ту, яку не вела. Згодом вона пояснила, що завжди веде розмову з дружинами. Дружин, відчували ми з дружиною, у цьому домі терпіли. Але нам подобалася міс Стайн і її подруга, хоча подруга була страшнувата. Картини, пироги та eau-de-vie* були справді дивовижні. Здається, ми їм також подобалися, і вони ставилися до нас як до дуже хороших, чемних і здібних дітей, і я відчував, що вони пробачали нам наше кохання й шлюб, — час усе виправить, — і коли моя дружина запросила їх на чай, то вони радо погодилися.

Коли вони прийшли до нашої квартири, то, здається, полюбили нас іще дужче; але, можливо, річ була в тому, що місця в нас було значно менше, й ми всі перебували значно ближче одне до одного. Міс Стайн сіла на ліжко, за яке в нас правило спальне місце на підлозі, й попросила почитати мої оповідання. Сказала, що їй усі сподобалися, окрім «Десь у Мічигані».

— Воно гарне, — сказала вона. — Тут і питань немає. Але воно inaccrochable. Тобто воно як картина, яку художник намалював і не може виставити, і ніхто її не купить, бо теж не може таке в себе повісити.

– переклад Ганни Яновської

 

Видавництво Старого Лева
Свято, яке завжди з тобою
Ернест Гемінґвей
купити зі знижкою 30%
знижка діє до 25 Березня, 23:59

Читайте ще

Знайти час. Як щодня фокусуватися на тому, що справді важливо
Джейк Кнапп, Джон Зерацкі
Архітектура щастя
Ален де Боттон
Сам собі MBA. Про бізнес без цензури
Джек Велч, Сьюзі Велч
Про що ми думаємо, коли думаємо про футбол
Саймон Кричлі

Блог