Бути мамою

Про місце, де мам із дітьми ховають від лиха і вчать бути щасливими

14.11.2017 Крістіна Гаврилюк

— Я хочу змінитись. Сама виховувалась в інтернаті і не знаю, що означає справжня сім’я. Розумію, що повинна обнімати, цілувати й піклуватись про власних дітей, але не можу. Відчуваю любов до сина, бо він на мене схожий. А в доньці бачу колишнього чоловіка — і нічого з тим не можу вдіяти. Мені потрібен час, аби стати кращою мамою. Тому я тут.

Голос Ніни ледь чутно через гучний дитячий сміх. Кімната налилась ним по вінця. А тоді тільки мить — і сміх змінюється на плач. Дитину швидко підхоплюють материні руки. Не важливо, скільки в будинку дітей, — мама легко розпізнає плач своєї.

Дім добра «Мрія Марти», розташований на околиці Чернівців, став домом для матерів та дітей з усієї України, що опинились у кризовій ситуації. Так прийнято називати випадки, коли мама з дітьми не має даху над головою, коли потерпає від домашнього насильства або не справляється з тим, аби бути мамою.

Навтьоки

У Ніни ніде немає знайомих. Їй навмання довелося їхати з Вишгорода, де вона жила з чоловіком, в Черкаси, потім — в Житомир, Тернопіль і Вінницю. Куди їхати — було все одно. Бо ж знайомих немає. А дітей, яких хотіла захистити, двоє: Богдану два роки, Крістіні — сім.

Крістіна (Ніни)(1)

— Переді мною закривали всі двері в службах у Вишгороді. В них своїх сиріт вистачало. Хотіли помирити мене з чоловіком, а той сам посадив нас на потяг. Він Крістіни не визнавав, хоча в селі всі в один голос казали, що вона — його копія.

Зрештою Ніна з дітьми опинились у Тернопільській області. В селі був сильний недобір учнів, тому їм запропонували оселитись в порожньому будинку, щоб Крістіна пішла в сільську школу. Щонеділі вони ходили до церкви. Священик просив дітей вчити віршики на службу, Крістіна щоразу готувала щось нове. У неї, каже мати, феноменальна пам’ять.

— Я плакалааа… Я плакала. А чо я тоді плакала? Мам, а чо я плакала? — коли чує історії з минулого, дівчинка обнімає маму сильніше.

1. Ніна

Випадково Ніна дізналась про «Мрію Марти» — і не роздумуючи приїхала сюди. Найголовніше, каже, що отримала тут, — підтримку. Ніна працює на собою та над своїм зв’язком із дітьми. І вперше в житті має час на відпочинок.

Альтернатива

Заснувала центр Марта Левченко, благодійниця і керівниця Фонду «Майбутнє України». Марта понад десять років займається адресною допомогою дітям з неблагополучних сімей. Під опікою фонду три тисячі дітей по всій Україні. За роки роботи Марта зрозуміла, що майже не існує ситуацій, коли розлука дитини і мами є виправданою і корисною для дитини. І так само майже не існує ситуацій, коли можна допомогти дитині, не допомагаючи при цьому її мамі.

Так з’явилась ідея заснувати центр, де дитина житиме з мамою під постійним наглядом педіатрів і психологів.

Половину дітей, які живуть в центрі, планували вилучити від матерів. Тільки через наші клопотання цього не сталося. А мами — чудові. Вони вчаться готувати їсти, доглядати і розуміти своїх дітей

— Є мами, в яких не було даху над головою. А є мами, які самі не справлялись — не думали, скажімо, про те, що дитину треба мити, годувати. Вони не мали моделі поведінки. Половину дітей, які живуть в центрі, відповідні служби планували вилучити від матерів. Тільки через наші клопотання цих дітей не забрали. Мами — чудові. Вони вчаться готувати їсти, доглядати і розуміти своїх дітей.

марта

Марта орендувала пусте приміщення. Тепер тут облаштовано 12 спальних кімнат, ігровий простір, сенсорну кімнату для дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Дім існує на кошти благодійників зі всієї України, Німеччини, США, Канади, Люксембургу, до яких Марта звернулась через соціальні мережі. Кілька жертводавців повністю облаштовували одну з кімнат центру. Є багато тих, хто постійно передає одяг, іграшки, продукти, білизну. Центр Марти не є державним. Сюди не треба приносити жодних спеціальних довідок, окрім медичної.

— Ми ведемо дітей роками. Це дуже правильно, що держава взяла курс на зменшення кількості сиротинців. Ми маємо думати, як зберегти дитину в сім’ї біля мами. В дитбудинках нікого не запитують, ким вони хочуть стати. Важливо дати цим дітям хорошу освіту. Бо через освіту можна потрапити в зовсім інший світ. Ці діти заслуговують на це.

Центр «Мрія Марти» надає тимчасову підтримку. А втім, адміністрація не встановлює термінів, коли мама повинна піти. Тут вони мають змогу отримати професію і знайти орієнтири поза центром.

— Є мами, які пішли з центру, коли вирішили свої проблеми, і внутрішні в тому числі. Тут можуть знайти допомогу люди з усієї України і з-за кордону. Я ніколи не розуміла, чому, коли мама звертається до органів по допомогу, їй відмовляють, бо вона з села або з іншої області. Якщо діти не мають права голосу, то давайте не розподіляти їх по радах. Це питання не тільки про маму — дорослу людину, це завжди про дитину.

_MG_0475s

Марта планує перетворити Дім добра на Місто добра, де окрім житлового будинку для мам створить безкоштовний реабілітаційний центр, інклюзивні групи денного перебування для дітей та школу мам.

Два правила

В подібних державних центрах України є правило: мама може перебувати там, поки дитині виповниться 18 місяців. Потім вона повинна піти.

— Я жила на Луковецькій (Соціальний центр матері і дитини в Чернівцях. — TU). Мені давали десять підгузків на тиждень, — розповідає Світлана, інша мешканка Центру Марти. — Ви знаєте, там було непогано. Я ніколи не чула від них чогось на зразок: «Вона нагуляла дитину». Але звідти треба було йти. Спершу Марта оплачувала мені кімнату, а потім відкрився цей центр. Тут у нас є два правила: дбати про власних дітей і бути щасливою.

Світлана 2

До дев’яти років Світлана жила в Україні, пізніше перебралася в Росію до батька. В дев’ятнадцять залишилась безпритульною. В неї позаду два шлюби. Від другого народився син. Серед усіх дітей його видають очі — дуже схожі на мамині.

— Мам! Мама!

— Сына, как ты мне всегда говоришь: «Ну одну минуточку!».

Олег вимагає до себе уваги, але її погляду достатньо, щоб він притулився до неї і спокійно очікував.

— Скажи тьоті, як тебе звати! Він Олег-хлопчик. Я йому кажу: «Ти мій синочок». А він каже: «Не синочок, а Олег-хлопчик!». Я пішла від чоловіка в Росії і вирішила повернутись в Україну. Їхала в Чернівці, бо я ж звідси родом, але Олег поспішав до мене — і перейми почались в автобусі. Народила в Житомирі.

В центрі Світлана знайшла своє місце. Серед мам, які ще не до кінця впевнені в собі, її можна назвати модератором. Вона і підтримає, і насварить, коли щось не так. Вона — жива історія успіху для інших мам: пройшла курси і опановує нову професію. Сильними руками, якими колись доводилось вантажити, сьогодні Світлана робить масаж.

— У мене завжди в житті таке відчуття, що якщо у мене чогось немає, до мене будуть ставитись гірше. Мені завжди хотілось, щоб мене сприймали на рівних. Тут і від мене багато залежить. Я не даю собі слабинки — в цьому житті все відвойовую.

Де переночувати

— А де нам спати? Я дітей запитала, чи вони хочуть жити тут. Вони погодились.

Наташа опинилась на вулиці з дітьми. Їх у неї п’ятеро. Старший син вже закінчив коледж. Тепер дочка вступила на державне — буде стипендію мати. А наймолодшому — всього три. 

— Мене ніхто не бере з дітьми на квартиру, бояться. Родичі сказали, щоб ми не приходили. Марта сама мене знайшла. Це вона нас врятувала.

Коли з іншої кімнати доноситься плач, жінка схоплюється з місця.

— Це мій, це мій син плаче!

Повертається і дає зрозуміти — часу на розмови мало. Наташі, якій не властивий поспіх, треба завчасно готувати обід і вкладати дітей спати. Вона так само розмірено, але вже виокремлюючи найважливіше, розповідає, як працювала в пекарні, потім барменом. Коли заклад закрився, платити за квартиру стало неможливо, а іншої роботи довго не могла знайти. Чоловік, каже, не допомагає зовсім, бо це її проблеми, що «дітей наробила».

2. Ніна

— Мені складно знайти роботу — всі хочуть на цілий день. А мені всіх їх відвести до школи, в садочок, потім в музичну школу. Я повинна дати їм освіту нормальну, щоб вони стали кимось.

У державних центрах не можна зі старшими дітьми, тільки з річними. А як я без дітей?! Я хоч на них сварюсь, але ж я усе одно їхня мама

В центрі Наташа може дозволити собі повноцінно доглядати за дітьми і не думати про те, де їм сьогодні ночувати. Сюди до дітей тричі на тиждень приходить педіатр. Тут є наставники і друзі.

— В державних центрах не можна зі старшими дітьми, тільки з річними, а як я без дітей?! Та ви шо? Я хоч на них сварюсь, але ж я усе одно їхня мама.

Вірити в мам

— Я даю готівку і дивлюсь, як вони будуть розпоряджатись. Є прекрасні мами, які куплять все для дитини і чеки збережуть. А є такі, які витрачають гроші навіть не на дитину, а згодом вимагають ще. Тоді ми змінюємо правила. Але яка б мама не була, ми не відмовляємось від неї, бо тут ми допомагаємо дітям, — пояснює Марта. 

Крістіна (Ніни)

З кожною мамою вона малює план — те, якими вони бачать себе в майбутньому. Вчить ставити перед собою цілі та досягати їх. Це те, що називають програмою соціальної реінтеграції. А простими словами — вірою в мам.

Крістіна Гаврилюк Анна Ільченко

Схожі публікації

50385 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних

25.11.2016 Анна Давидова
25219 12

Де мама

Про що мовчить остання єврейка у місті, яке колись звалось «галицьким Єрусалимом»

08.06.2017 Олеся Яремчук
3098 8

Під вітрилами надії

Чому діти у Слов’янську не бояться потрапити до дитячого притулку

16.05.2016 Діана Колодяжна

Популярні публікації

39732 6

Хочу здати кров. Як? Де? Коли?

16 карток про те, як cтати донором крові та чого не можна робити перед процедурою
22.02.2017 Ірина Сало
52872 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
64494 18

Юрій Гнатюк, KindGeek: «Щоб отримати правильні відповіді, потрібно ставити правильні запитання»

Співзасновник та COO KindGeek, про історію компанії, важливість планування та вміння брати на себе відповідальність
13.06.2017 Тарас Прокопишин

Введіть слово, щоб почати