Чому Мама — це не просто позивний і яка насправді людина стоїть за всіма регаліями. Ми поговорили з Надією і її сином — військовослужбовцем Владом (Племяшем) Ярішем. 

«А це справді ваша донька?»

Якось під час служби Надія чекала на хірурга в операційній. Туди забігла анестезистка Льоля зі словами «Мам, ну мам!» Далі — знайомий змалку діалог:

— Не мамкай мені тут!

— Ну мам.

— Льоля, не мамкай. Удома поговоримо.

Лікарі довкола здивувалися, а один з них запитав: «А це справді ваша донька?». Надія ствердно відповіла, а на ремарку, що вони геть не схожі, сказала: «Як це? У мене дуже багато дітей». 

Так вони дізналися, що їм асистувала медсестра «Азову» Надія (Мама) Яріш.

Уперше позивним Мамінька її назвав начальник речової служби Кирпич у 2017 році в Маріуполі. Усі підхопили. Так Надія стала мамою не лише для своїх двох синів, а й для побратимів й посестер.

«Роблю все, щоб їм трохи легше служилося»

Надія розповідає, що військові, які добре її знають, завжди запитують: «Ма, їсти є що-небудь?». У неї завжди знаходиться. 

«Навіть коли привозять на стабілізаційний пункт хлопців, один, наприклад, буде важкий, а декілька з них — зелені [ті, хто відносно нормально  почуваються, — ред.] Я їм кажу: “Так, хлопці, швиденько в кімнату, там стоїть стіл, що бачите — усе насипайте і їжте, поки є час”», — розповідає жінка.

Надія любить куховарити, а ще більше — бачити, як побратими й посестри із задоволенням смакують те, що вона для них приготувала.

Пригадує, як нещодавно приїздила на кейсеваки (перша ланка евакуації, головна мета якої — швидко вивезти пораненого до безпечнішого місця, де нададуть повноцінну медичну допомогу) до побратимів. Вони жили в хатині, де знайшли невеликий газовий таганочок: «Я там їм варила борщ, вареники. Це було літо, вишні. Вони дуже-дуже раділи. Роблю все, щоб їм трохи легше служилося».

Для Надії «Азов» — це велика родина, частина якої залишається в полоні.

«Мене повернули, а хлопці й дівчата досі там»

У жовтні минає чотири роки, як Надія (Мама) Яріш повернулася з полону, де перебувала пʼять місяців.

«Досі мене не покидає відчуття провини за те, що мене повернули, а хлопці й дівчата досі там знаходяться», — ділиться жінка. Надія розповідає, що таке відчуття є в багатьох, кого звільнили.

Уже після повернення медикиня прочитала книжку Івана Багряного «Сад Гетсиманський». Тепер вона радить її всім, хто хоче зрозуміти, що насправді відбувається в полоні: «Узагалі нічого не змінилося. Коли я відкрила для себе цей твір, я відчула, ніби повернулася  до камери».

З полону Надія пригадує історію, як «вертухай» знайшов у неї гроші (мати будь-які коштовності чи кошти не можна — усе це забирали). Він кинув її у «клітку» на вулиці, радше схожу на собачий вольєр, мовляв, посидиш, щось згадаєш. Надія поставилася до цього скептично: «Я вже була в карцері, мені по барабану. Чим ти мене ще налякаєш?». Проте, коли він прийшов і сказав, що переселить до карцера не лише її, а й усіх дівчат з камери, Надія злякалася за них і почала вигадувати, як приспати пильність наглядача. Жінка сказала, якщо дізнається щось про своїх співкамерниць, передасть йому. «Коли я зайшла в камеру, дівчата запитали: “Ну що, ну що?”. Я їм відповіла: “Дєвки, я сказала, якщо я від вас щось узнаю, все розкажу”. І тут почався ржач на всю камеру», — розповідає Надія.

«Люди повинні пам’ятати й боротися за наших полонених»

Надія розповідає, що в полоні досі перебувають лікарі, яких вона знала, анестезіологи з морських прикордонників і хлопці з медроти «Азову». 

Перебуваючи постійно на сході, вона не має змоги виходити на акції-нагадування про військовополонених, але закликає робити це тих, хто може: «Світ потребує нагадування про це. Люди повинні бачити, пам’ятати про це й боротися за наших полонених».

Надія вважає, що треба якнайчастіше порушувати цю тему в медіа й нагадувати про це військово-політичному керівництву.

«Мамо, я боюся… боюся, що я не довезу»

Повернення Надії з полону стало вирішальним для її молодшого сина Влада — він долучився до війська й зараз займається евакуацією військових. Жінка розповідає, що тоді багато знайомих і рідних засуджували її, мовляв, сама пішла, ще його тягнеш. Проте Надія на це не зважала: «Він доросла людина, особистість, яка вміє ухвалювати рішення. Я його відмовляти не збиралася, тим паче, знаю його — це моя копія і ці вмовляння ніякого результату не дали б».

Влад одразу розумів, що хоче займатися евакуацією поранених. Надія розповідає: «Були моменти, коли він плакав. Я кажу: “Синок, а що відбувається?”. Він говорить: “Мамо, я боюся». Я йому: “Чого ти боїшся, синок?”. — “Боюся, що не довезу”. Кажу: “Так а ти при чому? Там буде фельдшер, лікар, інші люди, які будуть дивитися за пораненим”. Він мені сказав: “Однаково це буде й на моїй совісті”».

Сам Влад (Племяш) Яріш, військовослужбовець «Азову», в ексклюзивному коментарі для НЗЛ розповів, що ухвалив рішення долучитися до війська ще до повернення матері з полону. Він не хотів сидіти вдома, поки його мама служить. Проте коли Влад прийшов у Дніпрі в госпіталь до людини, яка знала маму, йому сказали: «Давай спочатку її звільнять з полону, бо якщо я тебе зараз візьму до нас на службу, вона вернеться і вб’є мене». 

Мама залишається мамою навіть у війську

Влад розповідає, що його мама добра, але часом строга, а головне — навіть на фронті залишається мамою. Пригадує, як нещодавно він купив популярний серед молоді ґаджет для куріння, а вона дізналася й ледве дозволила це зробити.

Розповідаючи про ставлення до того, що його мама — також мама для величезної кількості військових, Влад (Племяш) Яріш говорить: «Відчуваю гордість. Вона крута». 

Що завжди повертає Маму до війська

Надія (Мама) Яріш неодноразово поверталася до «своїх»: на початку повномасштабної війни — з Дніпра до Маріуполя, на «Азовсталь», після звільнення з полону — назад до війська, а згодом — із Медичних сил знову до «Азову». Про всі ці повернення жінка каже, що найбільше не хоче відчувати, ніби зрадила тих, із ким служить. 

Так Надія розповідає про своє рішення на початку повномасштабної війни: «Коли я опинилася в Дніпрі, відчувала себе дезертиром, який кинув там своїх дітей, поранених, усіх… Дякувати Богу, що я туди [у Маріуполь, на «Азовсталь» — ред.] повернулася. Узагалі ні на хвилину не шкодую».

Після звільнення з полону медикиня спершу пішла служити до запорізького госпіталю, але бачила, що там можуть впоратися і без неї. Дев’ять місяців Надія намагалася перевестися до «Азову», і зрештою їй це вдалося: «Відчувала, що я там потрібна. Тому вирішила, що я піду краще туди, куди мало хто хоче».

«Я піду туди, де будуть потрібні мої руки»

У серпні 2026 року старша сержантка «Азову» Надія (Мама) Яріш отримала нагороду «Національна легенда України». Вона у війську з 2017 року, рятувала поранених на «Азовсталі», була в полоні, після повернення — виконувала завдання на Лиманському, Торецькому й Добропільському напрямках. Проте на питання «Хто вона сьогодні для себе?» Надія каже: «Я військовослужбовиця, яка захищає свою країну і просто любить свою професію». 

Ще в 2022 році, на одному з допитів у полоні, слідчий запитав у жінки, чи є в неї онуки. Надія ствердно відповіла. Тоді він продовжив: «Когда тебя обменяют, ты куда пойдёшь: дальше воевать или к внукам поедешь?». Мама сказала: «Я піду туди, де будуть потрібні мої руки».

Авторка: Роксолана Кривенко

Що ще відомо? Навчання триває близько години. Курс розрахований на повнолітніх і не потребує попереднього досвіду волонтерства. Проходити його можна у власному темпі, а після завершення учасники отримають сертифікат. Також охочі зможуть долучитися до бази волонтерів екстреного реагування. 

Коли і навіщо в Україні почали переводити годинники? У 1981 році у СРСР запровадили сезонне переведення годинників. Причина — економія електроенергії. У 1996 році Кабінет Міністрів ухвалив постанову «Про порядок обчислення часу на території України», яка передбачає щорічне переведення годинників.

Які ще країни переводять годину? Загалом сезонного переведення годинників дотримуються близько 70 країн. Серед них країни ЄС, Велика Британія, Норвегія, Швейцарія, Молдова, Ізраїль і інші.

Що відомо про скасування переведення годинників в Україні? Скасувати переведення годинників в Україні намагаються вже не вперше. У 2021 році Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №4201 «Про обчислення часу в Україні», який передбачав запровадження єдиного часу без сезонних змін. Однак після цього він не просунувся далі.

16 липня 2024 року Рада ухвалила цей закон у цілому. Згідно з ним, востаннє Україна мала б перевести годинники 27 жовтня 2024 року. Однак Володимир Зеленський досі не підписав закон.

Що кажуть науковці про переведення годинників? Серед науковців, які займаються хронобіологією — наукою про біологічні ритми — вже досить багато років є майже одностайна думка про недоцільність переведення годинників через причини пов’язані зі здоров’ям. Про це в етері «Громадського радіо» повідомила кандидатка біологічних наук Ольга Маслова.

Водночас у липні 2024 року Академія наук вищої школи України закликала Президента ветувати закон про скасування сезонного переведення годинників. В організації стверджували, що немає авторитетних досліджень, які підтверджували б серйозний негативний вплив такого переведення на фізіологічний і психологічний стан людини.

Також, на думку академії, відмова від літнього часу збільшить витрати підприємств на вечірнє освітлення навесні, влітку й восени. Натомість ранкове сонячне світло, за їхніми словами, витрачатиметься марно. 

Що ще відомо? Іван Дрозд планує фінішувати в усіх шести марафонах World Marathon Majors. Чиказький марафон став для нього третім. Раніше Іван брав участь у забігах у Бостоні та Нью-Йорку.

Цитата. «Для мене важливо продовжувати бігти й втілювати свою мрію. Попереду ще три марафони з шести, і я налаштований подолати їх усі. Я біжу, щоб пам’ятати. Тож якщо потрібно буде пробігти сто світових марафонів, то я пробіжу сто», — каже захисник.

Що відомо про Івана Дрозда? Іван — ветеран російсько-української війни. Під час оборони Попасної він зазнав тяжкого поранення і втратив частину лівої руки. Згодом, перебуваючи на тривалій реабілітації, чоловік отримав звістку про загибель сина Андрія під час бойового завдання. 

Довідка. World Marathon Majors — серія з шести найвідоміших марафонів світу, які відбуваються в Токіо, Бостоні, Лондоні, Берліні, Чикаго й Нью-Йорку. Бігуни, які фінішують на всіх шести марафонах, отримують відзнаку Six Star Finisher.

Фото: надали організатори

Що відомо про перинатальні втрати? За оцінками серії досліджень у The Lancet, викидень трапляється у близько 15% підтверджених вагітностей, а це близько 23 мільйонів випадків на рік у світі. За даними ООН, у 2021 році у світі було близько 1,9 мільйона мертвонароджень після 28-го тижня вагітності.

В Україні мертвонародженням вважають смерть дитини в утробі від 22-го тижня вагітності до пологів. За даними Державної служби статистики, у 2016 році мертвими народилися 2244 дитини, проте окремі українські фахівці вважають офіційну статистику заниженою. Втрати до 22-го тижня до цієї статистики не входять, а з 2022 року збір даних ускладнила війна. 

За кожною цифрою стоїть родина, яка переживає втрату. Батькам важливо не лише отримати медичну допомогу, а й мати можливість проживати своє горе. Ось що згадує Анастасія Махнюк, мама, яка пережила втрату передчасно народженої дитини.

«Після смерті донечки мене ранило, як деякі близькі люди намагалися швидше “вилікувати” горе, відволікти на щось позитивне, наче наша дитина — це дрібниця й не варта сліз, або взагалі не згадувати про неї, ніби її не було. Але єдине, чого я хотіла, — це горювати. Мені допомогли групи підтримки, де в оточенні інших батьків дітей-янголів я змогла відкрито проживати свій біль, згадувати й називати ім’я своєї дочки стільки, скільки цього потребувала. З часом стало легше, і я знайшла в собі сили жити далі, зберігаючи пам’ять про свою донечку та підтримуючи інших жінок, які переживають втрату дитини».

У світовій практиці підтримка родин після такої втрати передбачає визнання їхнього досвіду, збереження пам’яті про дитину, доступ до психологічної і соціальної підтримки.

Де шукати підтримку в Україні? Жінки й чоловіки, які пережили перинатальну втрату, можуть звернутися по допомогу до організації «Опіка Ангела». Вона системно підтримує родини з 2018 року, а створили її батьки, які самі втратили дитину. Для тих, хто потребує:

– онлайн-групи підтримки у форматі «рівний рівному»
– лінія кризового психологічного консультування.

Також організація створила цифровий меморіальний онлайн-простір «Небо пам’яті». Тут батьки й інші близькі можуть запалити зірку на честь дитини, життя якої згасло надто рано.

Що ще відомо? 15 жовтня о 19:00 за місцевим часом можна долучитися до міжнародної акції пам’яті «Хвиля світла». Ініціатива пропонує запалити свічку на честь дітей, які пішли з життя передчасною. Так утворюється символічна хвиля світла, що проходить часовими поясами світу. Акція відбувається також онлайн під #WaveOfLight і #хвилясвітла.

Як почути? Форум відбудеться в Довженко-Центрі. Вхід — безплатний.

Про що говоритимуть? Фоторедактор журналу Reporters Данило Павлов і фоторедакторка Kyiv Independent Іринка Громоцька поговорять про те, як війна змінює вибір сюжетів, відбір світлин і рішення про їхню публікацію. Модеруватиме розмову редакторка видавництва The Ukrainians Publishing Віра Курико.

Що ще у програмі форуму? На відвідувачів чекають зустрічі з українськими й іноземними фотографами, дискусії про етику воєнної фотографії, збереження візуальних свідчень війни і вплив технологій на її висвітлення.

Зокрема, Єфрем Лукацький і Олександр Глядєлов розкажуть про досвід у висвітленні світових та локальних конфліктів. Також відбудеться розмова з французьким фотожурналістом Патріком Шовелем і показ фільму «Справа Макса Левіна — докази страти».

Переглянути повну програму можна за посиланням.

Що відомо про виставки? На форумі представлять дві виставки: «Фотографія війни та конфліктів в епоху глобальних змін» і «ВАШ СПРОТИВ. Наша спільна Історія». Вони триватимуть з 15 жовтня до 8 листопада.

Хто організатори? Форум організовує Український Дім Фотографії у співпраці з Французьким інститутом в Україні за підтримки Посольства Франції в Україні.

Кому присудили премію з фізіології або медицини? Карлу Дейссероту, Петеру Гегеману й Георгу Нагелю — за відкриття світлочутливих іонних каналів і оптогенетику. В одноклітинній водорості вони виявили білок, який під дією блакитного світла пропускає у клітину заряджені частинки й генерує електричний імпульс. Дейссерот вбудував цей білок у нервові клітини — і їх стало можливо вмикати світлом.

Чому це важливо? Раніше науковці могли простежувати звʼязок лише між поведінкою й активністю ділянок мозку. Натомість оптогенетика дає змогу штучно змінювати активність конкретних нейронів і відстежувати, як це впливає на поведінку. Такий підхід допомагає ефективніше шукати причини та способи лікування неврологічних і психіатричних розладів.

Хто отримав премію з фізики? Френсіс Галзен — за вирішальний внесок у створення нейтринної обсерваторії IceCube й відкриття високоенергетичних нейтрино астрофізичного походження.

Що це за обсерваторія? Це льодовий куб з датчиками на Південному полюсі, де кожне ребро довжиною один кілометр. Галзен запропонував використати лід для пошуку нейтрино ще у 1988 році, а будівництво обсерваторії завершили у 2011 році. За її допомогою зафіксували перші нейтрино з-поза Сонячної системи.

Навіщо ловити нейтрино? Десь у космосі є прискорювачі, які надають частинкам енергію, у мільйони разів вищу за ту, яку можна отримати в лабораторіях на Землі. Що це за об’єкти та де вони розташовані, вчені не знають. Нейтрино з таких прискорювачів рухаються по прямій і досягають Землі, тож за напрямком їхнього руху можна з’ясувати, де розташований космічний прискорювач.

Хто отримав премію з хімії? Анрі Кагану та Кенсо Соаї — за відкриття нелінійних ефектів і автокаталізу в асиметричному органічному синтезі.

Що це означає? Багато сполук існують у двох варіантах, які є дзеркальними відображеннями один одного — як права й ліва рукавички. Їхні властивості можуть суттєво відрізнятися, тому під час створення ліків важливо отримати лише один варіант. Однак у лабораторії зазвичай утворюється суміш приблизно один до одного.

Як вони це вирішили? Каган у 1986 році виявив, що навіть невелика перевага одного «дзеркального» варіанта каталізатора дає непропорційно велику перевагу відповідної форми продукту. Це й називають нелінійними ефектами.

У 1995 році Соаї показав реакцію, у якій продукт сам діє як каталізатор. Це явище називають автокаталізом: початковий надлишок однієї форми лише у 0,00005 % за кілька циклів перетворювався на понад 99,5 %. Це нові принципи синтезу ліків — і можливе пояснення, чому в природі переважають здебільшого «ліві» амінокислоти.

Які ще премії отримували? Премію з літератури отримала канадська письменниця Енн Карсон, «за її сміливий і винахідливий доробок», який поєднав класичну й сучасну літературу. 

Премією миру нагородили південноафриканську юристку Наві Піллей, «за зусилля зі сприяння миру та міжнародному праву». Вона захищала противників апартеїду, була президенткою Міжнародного трибуналу щодо Руанди та Верховною комісаркою ООН з прав людини.

Премію з економіки отримали американські економісти Роберт Голл і Майкл Вудфорд, «за мікроекономічні основи макроекономічної стабілізації». Їхні дослідження пояснюють, як державам і центральним банкам регулювати економіку під час криз.

Що відомо про Нобелівську премію? Це — найпопулярніша й найпрестижніша наукова нагорода. Її заснував Альфред Нобель — шведський хімік, винахідник і власник 355 патентів, зокрема на динаміт. 

У заповіті Нобель розпорядився щороку присуджувати премії тим, чиї досягнення принесли найбільшу користь людству, у п’яти галузях: фізиці, хімії, фізіології або медицині, літературі та справі миру. Окремо вручають премію з економіки. Її в пам’ять про Нобеля заснував Шведський центральний банк у 1968 році. Цього року за кожну премію лауреати отримують 12 млн шведських крон, близько 57 млн гривень.

Фото: Нобелівський комітет

Що відомо про Радіодиктант? Всеукраїнський радіодиктант відбудеться 27 жовтня у День української писемності та мови. Його транслюватимуть наживо на платформах «Суспільного Мовлення» та в застосунку «Дія».

Нагадаємо. У 2025 році авторкою тексту для Радіодиктанту була письменниця й перекладачка Євгенія Кузнєцова, а читала його акторка театру і кіно Наталія Сумська.

Фото: Галина Зварич

Хто виборов медалі? В останній день чемпіонату українці здобули дві командні нагороди. Чоловіча збірна з рапіри виборола срібло. До команди увійшли Андрій Демчук, Олег Науменко, Дмитро Серьоженко та Олексій Закусилов. Також чоловіча збірна в командних змаганнях із шаблі виборола золото.

В індивідуальних змаганнях Сергій Шавкун здобув срібло в чоловічій рапірі категорії С. Олена Федота-Ісаєва виборола бронзу в жіночій шаблі категорії В, а Олег Науменко та Антон Дацко — бронзові медалі в чоловічій рапірі категорії В.

Що ще відомо? Чемпіонат Європи з парафехтування проходив із 6 до 11 жовтня в Кардіффі у Великій Британії. Він був одним із кваліфікаційних змагань до Паралімпійських ігор 2028 року. У чемпіонаті взяли участь спортсмени з 14 країн Європи. Україну представляли 13 парафехтувальників.

Фото: Національний паралімпійський комітет / Instagram.

Як долучитися? «Дизаріум» триватиме два дні на локації !FESTrepublic у Львові та в онлайн-форматі, де транслюватимуть три сцени події. Придбати квитки можна за посиланням. Також для Спільноти The Ukrainians Media діє знижка 10% на квитки. 

Для ветеранів, військовослужбовців, бійців УДА, осіб з інвалідністю, ВПО, дружин і дітей загиблих українських військовослужбовців, осіб із пенсійним посвідченням і дітей до 12 років — квитки за 1 грн.

Чого очікувати цього року?

• Два дні і три сцени, де говоритимуть люди, які формують креативну індустрію.
• Понад 36 українських й іноземних спікерів.
• Воркшопи: «Кейсодробильня» від banda й Українська літера та її трансформація.
• Dysarium Market з українськими брендами.
• Місце для вдумливого читання від The Ukrainians Media.
• Ярмарок вакансій і простір для професійних знайомств.

Хто організатори? Створюють «Дизаріум» молодіжна організація «Твори», простір дизайну Pixlab і холдинг емоцій !FEST.

Фото: надали організатори

Що ще відомо? У видавництві зазначили, що на складі зберігалися новинки, отримані протягом останніх двох місяців, а також додруки книжок, які були знищені під час липневого удару.

Нагадаємо. 19 липня росіяни атакували склад видавництва #книголав. Унаслідок удару знищено близько 250 тисяч книжок. Минулося без постраждалих. 

Фото: #Книголав / Instagram

Отримати журнал Reporters «Спадкоємці» можна, приєднавшись до Спільноти The Ukrainians Media за посиланням.

Про що номер? Серед текстів — історичний репортаж Віри Курико про чотири покоління нащадків Михайла Коцюбинського і фотосерія Костянтина Чернічкіна до сорокових роковин Чорнобильської катастрофи.

А ще — історія Марічки Паплаускайте про сто двадцять три поцілунки, які бабуся завинила дідусеві, і успадковані листи зі скриньки «71», на яких тримається віра авторки у велику любов.

Що таке Reporters? Reporters — єдиний в Україні журнал літературного репортажу і документальної фотографії, що виходить друком від 2021 року. За цей час створили вже 16 випусків, кожен з яких присвячений окремій темі і складається з понад 150 сторінок великих текстів і якісних фотоісторій.