Креатив

Контекст. «Чорна хмара» — це скульптура вагою сім тонн, завдовжки 30 метрів, завширшки 17 та заввишки 15 метрів. Вона складалася з 45 окремих хмарин, пошитих із чотирьох кілометрів чорної тканини. Фігура періодично оживає — спалахує блискавками й озивається громом. Виконавча продюсерка проєкту Марія Мороз раніше пояснила, що «Чорна хмара» покликана привернути увагу до загроз, які людство звикло ігнорувати. Цю інсталяцію Україна представила на фестивалі незалежного мистецтва Burning Man у США. Однак «Чорну хмару» зруйнував шторм у перший день події Burning Man.

Що таке Burning Man? Це щорічний восьмиденний фестиваль незалежного мистецтва, що відбувається з 1986 року в пустелі Блек-Рок, штат Невада, США. У межах події учасники створюють тимчасове місто та розміщують у ньому масштабні артоб’єкти. Кульмінацією фестивалю традиційно стає спалення велетенської дерев’яної фігури людини. 

У 2025 році Burning Man проходитиме з 24 серпня до 1 вересня. Тема цьогорічного фестивалю — «Завтра сьогодні» (Tomorrow Today).

Як було минулого року? У 2024 році Україну на події також представив художник Олексій Сай зі скульптурною інсталяцією у вигляді великих літер, що складалися у фразу «I’m fine». Напис був виготовлений зі знищених дорожніх знаків населених пунктів, що постраждали від війни.

Фото: Григорій Веприк

Шкарпетки не лише мають символічний дизайн, що відображає краєвиди українського сходу, а й містять гасло, натхненне поезією Богдана-Ігоря Антонича: «Наші обрії, наша земля».

Що це за пара шкарпеток? Вони виготовлені з мериносової вовни — міцного, терморегулівного та антибактеріального матеріалу, що підходить як для військових, так і для активного життя в місті чи в походах.

Довідка. До 2022 року виробництво Dodo Socks розташовувалося в Рубіжному Луганської області, але після початку повномасштабного вторгнення його перенесли до Львова.

Фото: зі сайту Dodo Socks

Перше приручення коня

Тема одомашнення коней досі є суперечливою для дослідників: виникають питання і щодо періоду, коли це сталося (існують версії від 2 до 6 тисячоліття до нашої ери), і щодо місця (Казахстан, Україна й безліч інших варіантів). Однак у Книзі рекордів Гіннеса батьківщиною приручення коней вказана саме наша країна. «Докази з України свідчать про те, що на конях, можливо, їздили верхи раніше, ніж 4 тисячі років до нашої ери», — вказали в описі реєстру. 

Найдовша гіпсова печера у світі

Печера «Оптимістична» у Тернопільській області має протяжність 236 кілометрів і займає площу близько 2 км². Завдяки цьому її занесли до Книги рекордів Гіннеса як найдовшу гіпсову печеру світу. 

В «Оптимістичній» є кілька підземних озер з кришталевою водою та чимало унікальних гіпсових кристалів. Хоч її відкрили ще у 1966 році, дослідження продовжуються, адже лабіринти печери довгі та розгалужені.

Наймасовіший урок з археології

«Острозька академія» — єдиний український університет, що потрапив до реєстру Гіннеса, та ще й зробив це двічі. 10 жовтня 2019 року, до святкування 25-річчя відродження університету, в «Острозькій академії» провели урок з археології. Його занесли до рекордів Гіннеса за кількість людей, які відвідали подію — 299. Темою лекції був «Середньовічний Острог, відкритий археологами», а провів її науковець Богдан Прищепа.

Найдовший марафон читання — 456 годин Шевченка

У 2014-му, до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, в «Острозькій академії» 456 годин поспіль безперервно читали «Кобзар». Почали 27 лютого і закінчили 18 березня. За цей час книгу прочитали 45 разів. До встановлення рекорду долучилися близько 3 тисяч учасників.

У листопаді 2019 року український здобуток перевершили в Німеччині. Там протягом читальної естафети лунали лише казки, і тривало це 457 годин 59 хвилин і 40 секунд (на 2 години більше, ніж український рекорд).

«Мрія» — найважчий літак у світі

Звісно, реєстр не міг бути без гордості української авіації — літака Ан-225 «Мрія». Спочатку його вага складала 600 тонн, але у 2000-2001 роках додали ще 40 тонн, підсилюючи нижню частину. Так літак, створений у 1988 році київським заводом «Антонов», потрапив до Книги рекордів Гіннеса. «Мрія» відзначилася у реєстрі й з іншими здобутками: за переміщення найважчого предмета літаком (генератор вагою 187,6 тонни) і за найбільший розмах крил (88,4 метра).

Зараз американські дослідники створюють «WindRunner», що стане більшим за «Мрію». Для порівняння: місткість українського літака — близько 1000 кубометрів, американська розробка, за планом, матиме 8200 кубометрів. 

Довідка. У лютому 2022 року російські окупанти знищили літак Ан-225 «Мрія», що тоді перебував у Гостомелі. У березні 2023 року в СБУ оголосили підозру екскерівникам підприємства «Антонов» за перешкоджання дільності ЗСУ, що призвело до втрати літака. 

Перший проєкт серійного гелікоптера

Український авіаконструктор Ігор Сікорський прославився на весь світ своїми винаходами. До Книги рекордів Гіннеса внесена його розробка першого серійного гелікоптера, яку представили 27 червня 1931 року. Як вказують в описі реєстру, саме винахід Сікорського «ознаменував вирішальний прорив у гелікоптерних технологіях і привів до першого у світі справжнього серійного гелікоптера Sikorsky R-4». Останній активно використовували під час Другої світової війни.

Наймолодша чемпіонка світу з дзюдо

Найбільше рекордів України у реєстрі Гіннеса пов’язані саме зі спортом. У 2018 році 17-річна Дар’я Білодід виграла титул на чемпіонаті світу з дзюдо у жіночій категорії до 48 кілограмів і стала наймолодшою жінкою в історії, кому вдалося це зробити. Тоді змагання відбувалися в Азербайджані. Зараз Дар’я продовжує свою спортивну кар’єру: у 2020-му на Олімпійських іграх у Токіо вона здобула «бронзу», а у квітні 2024-го — «золото» на чемпіонаті Європи. 

Паралімпійські чемпіони 

У вересні 2012 року на Паралімпійських іграх у Лондоні Юрій Царук встановив новий світовий паралімпійський рекорд з бігу на 200 метрів: він здолав дистанцію за 25,86 секунди. Чоловік змагався у класифікації T35, призначеній для спортсменів із церебральним паралічем. Це досягнення занесли до Книги рекордів Гіннеса. Юрій Царук має хвороби ДЦП і парапарез (неврологічний синдром, при якому м’язовий тонус й активність обох кінцівок послаблюються). До трьох років він взагалі не міг ходити, згодом почав поступово рухатися, а у свої 18 додав у життя спорт. 

Того ж року на Паралімпійській олімпіаді встановила рекорд Гіннеса й 17-річна Оксана Хруль. Вона показала найшвидший результат у плаванні батерфляєм на дистанції 50 метрів — 36,05 секунд. Оксана взяла участь у кваліфікації S6 для плавчинь з вадами фізичного розвитку. 

Також у S6 на Паралімпійських іграх шістьма роками пізніше здобула перемогу Єлизавета Мерешко. Її результат на дистанції 50 метрів у вільному стилі плавання становив 32,78 секунди, за що її додали до Книги рекордів Гіннеса. 

Одним з останніх рекордів паралімпійців, занесених до книги Гіннеса, наразі є здобуток Андрія Трусова на іграх у вересні 2024-го. У запливі вільним стилем на 50 метрів він побив власне попереднє досягнення. Новий рекорд склав 26,38 секунди. 

Авторка тексту: Роксолана Кривенко

Фото: finn.com.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Одне хобі поєдналось з іншим

Олег Левій — з Хмельницької області. До Львова він приїхав навчатися кілька років тому, тут увесь цей час і мешкає. За період навчання хлопець захопився модерністською архітектурою, почав досліджувати польський функціоналізм. Пізніше Олега зацікавила архітектура радянської доби. Дослідник розповідає, що його захоплює те, як люди всіляко намагалися прикрасити свій простір живучи серед сірих панельок. Однією з таких прикрас стала мозаїка.  

Так одне хобі переплелося для Олега з іншим, а саме — з подорожами на велосипеді: «Я люблю кататись на ровері з дитинства, і якось вирішив поїхати зі Львова до себе додому — це 300 км. Згодом я зрозумів, що ця відстань буде для мене завеликою, тому сів на електричку до Здолбунова, що на Рівненщині. Звідти їхав на ровері та, власне, там по дорозі зустрів перші мозаїчні зупинки. Вони були в жахливому стані, обклеєні оголошеннями. Я зазнимкував їх і подумав, що треба щось робити».

Наступна подорож була вже з чіткою метою — дослідити та задокументувати побачене. З того часу Олег планує свої маршрути так, що обирає місто, в яке хоче завітати, а потім просто їде. Хлопець зазначає, що найбільше у таких подорожах йому подобається момент несподіванки, адже коли вирушаєш, то не знаєш, що побачиш на своєму шляху. 

«Гадаю, що у нас приділяють мало уваги питанню мозаїчних зупинок. Існує багато проєктів, які цікавляться культурною спадщиною в містах, наприклад «Ukrainian Modernism». А от саме інформацію про зупинки ти можеш лише по крихтах знайти в інтернеті. Мені захотілося врешті підняти цю тему, адже часто мозаїки саме в таких місцях гарніші та цікавіші, бо позбавлені цензурного впливу і розповідають про місцевість».

Як стартував проєкт «Кінцева»

Усі фото та історії Олег вирішив публікувати у власних соцмережах. Зокрема, у телеграм-каналі, який і став початком проєкту «Кінцева», зібралося чимало людей, які діляться з Олегом своїми розповідями, а також новими точками, куди радять завітати досліднику. 

Левій розповідає — часто помічає, що люди не звертають уваги на мозаїки, адже довго живуть біля них. Окрім того, більшість зупинок — у поганому стані. Хлопець вже спробував відмити від графіті одну з таких, це був його перший «пробний» вихід. Далі, можливо, плануватиме робити це разом із підписниками.

Бувають і сумні випадки, коли відновлювати вже немає чого. Олег розказує про одну із таких ситуацій. «У мене є знайома, яка надсилає мені зупинки із Закарпаття. Тут у них теж особливий стиль, є багато мозаїк із кахлю, вони були дешевші для виробництва і тому доступніші. І от в селі Баркасово була кахлева мозаїка, моя подруга скинула мені її фото десь в січні, однак це були дуже неякісні світлини, а тому вона вирішила за місяць вибратись і перефотографувати. Однак не встигла — на тому місці була лише цементна стіна. До речі, цемент був ще мокрий, тобто вона не встигла лише на кілька днів. Це було настільки прикро, а тому мені хотілося зробити щось, аби пам’ятати про цю мозаїку». 

В Олега виникла ідея створити листівку зі світлиною втраченої мистецької пам’ятки. Хлопець ділиться, що навіть не чекав, що її хтось купуватиме, однак в результаті розпродав понад сто екземплярів. Купували їх підписники Телеграм-каналу та просто люди, які натрапили на відео в тіктоці. 

«Мені писали зовсім різні люди, я не знав, хто це. З деякими я зустрічався у Львові, деякі листівки передавав у Києві. Це теж один із приємних аспектів — зустрічати людей, які так само розповідають тобі якісь історії. Один із наймиліших моментів був, коли я домовився про зустріч. Чомусь я подумав, що це має бути дівчинка, а виявилось, що це був хлопчик років 12, він був дуже сором’язливий, спізнився. Потім ще прийшла його мама, питає, чи це те, що він замовляв, каже мені: «От знайшов щось собі в інтернеті». Для мене це було дуже мило, бо я пам’ятаю себе в такому віці, тоді я таким не цікавився». 

Чому вартує зберегти мозаїчні зупинки

Засновник проєкту «Кінцева» зізнається, що планує навіть писати диплом про мозаїки. Каже, що колись мозаїчні зупинки часто досліджували у дипломних проєктах художники-монументалісти, тоді у них була така форма практики, а зараз це вивчають інші люди. 

Окрім того, зважаючи на те, що такі особливі зупинки громадського транспорту створювали в радянський період, у суспільстві тривають дискусії про те, чи варто їх зберігати. Багато хто вважає їх радянським спадком, чи навіть пропагандою, яку варто зруйнувати.  

«Я вважаю, що зберегти ці мозаїки варто, бо це все-таки наша спадщина. Багато хто зараз запевняє, що це совєцький спадок, однак насправді це — українське мистецтво, створене українськими митцями. Таке саме, як вірші Стуса, Симоненка, авторів, які творили щось своє і їхні твори мистецтва були просто створені в радянський період. На жаль, ми майже не знаємо авторів мозаїк, не завжди знаємо, чи боровся якось цей митець, щоб просунути свій сюжет і зобразити його десь. Однак, гадаю, мозаїки — це така сама спадщина, як Вусатий Фанк, який відродився. Дуже часто я порівнюю зупинки саме з Вусатим Фанком, бо мені здається, що вони говорять однаковою мовою. Нам треба розуміти контекст цього всього. Ми так багато говоримо про ідентичність, і в результаті бачимо, що ці самі вишиванка-гопак нас вже не влаштовують, бо це поверхнево, а ми хочемо копати глибше, і ці зупинки — теж наша ідентичність, просто ця ідентичність 20-го століття — монументальна». 

В майбутньому Олег Левій планує створити онлайн-мапу із зупинками-мозаїками України. Однак продовжувати здійснювати подорожі зі старим велосипедом буде важко. Тому хлопець створив банку, де усі охочі можуть підтримати його фінансово. 

«Файний велосипед, щоб їхати далеко, коштує дорого, мінімум 40 тисяч гривень. У мене зараз є 13 500 — це кошти, які задонатили мені люди на день народження. Окрім того, частину коштів з продажу листівок я закинув на ровер, а частину віддав на ЗСУ».

Якщо ви хочете підтримати Олега та проєкт «Кінцева», підтримайте його збір на новий ровер:

Ціль: 40 000.00 ₴

Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/47aKUagGTP

Номер картки банки

5375 4112 0036 8335

Проєкт «Кінцева» – https://t.me/kintseva

Авторка: Ірина Запотічна 

Партію у 20 тонн розділили на 100 тисяч пачок, кожну з яких прикрашають ілюстрації Артема Гусєва. Символічним став і надпис на кожній з упаковок: «Міць. Українська кам’яна».

Сіль можна придбати  у будь-якому магазині «Сільпо» або замовити онлайн на Rozetka. Одна пачка лімітованого товару коштуватиме 500 гривень, з них 465 гривень — кошти, що будуть спрямовані на формування флотилії дронів-камікадзе для ГУР.

Нагадаємо, продукція  «Артемсіль» зникла з полиць супермаркетів ще влітку 2022-го. Оригінальний макет пакування був знищений, а папір став недоступним через тимчасову окупацію частини Донецької області.

Уперше з часів Другої світової війни видуботок солі у шахтах Соледару призупинився. Окупанти повністю знищили цехи, обладнання та будівлі легендарного підприємства з історією «Артемсіль».

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Фото: rozetka.com.ua

Експрес вирушатиме та прибуватиме під спеціально створену музичну присвяту українського піаніста Євгена Хмари. Перший «Сковорода Експрес» вирушає 2 грудня о з Ужгорода о 13:25, а прибуває в Харкові 3 грудня о 10:01. 

Фото: Facebook Укрзалізниці

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Обливаний чи Поливаний понеділок — стародавній звичай, який походить з язичницьких часів. Давні слов’яни вважали, що у цей день вода має чудодійні властивості. Приміром, вона проганяє злі сили. Обливання символізувало очищення від усього лихого. Обливали водою не лише людей, але й худобу, ікони та навіть могили.

У пізніші часи звичай став елементом залицяння. Юнаки з відрами води ходили по хатах, де жили неодружені дівчата, та обливали їх. А ті натомість дарували хлопцям писанки на знак вдячності. Існувала народна прикмета: якщо дівчину в цей день обіллють, то вона вийде заміж за коханого.

Фото: credo.pro

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Нова функція буде доступна тільки для відео, опублікованих після 20 січня. Користувачі також можуть заборонити дуети за своїми відео в налаштуваннях облікового запису.

Фото: Techcrunch.

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Обливаний чи Поливаний понеділок — стародавній звичай, який походить з язичницьких часів. Давні слов’яни вважали, що у цей день вода має чудодійні властивості. Приміром, вона проганяє злі сили. Обливання символізувало очищення від усього лихого. Обливали водою не лише людей, але й худобу, ікони та навіть могили.

У пізніші часи звичай став елементом залицяння. Юнаки з відрами води ходили по хатах, де жили неодружені дівчата, та обливали їх. А ті натомість дарували хлопцям писанки на знак вдячності. Існувала народна прикмета: якщо дівчину в цей день обіллють, то вона вийде заміж за коханого.

Обливаний понеділок в Україні сьогодні

Наразі цей звичай перетворився на розвагу. У цей день українці обливають один-одного водою. У деяких містах облаштовували водяні містечка, а також «‎суху зону»‎, де відвідувачі свята могли обсушитись та переодягнутися. Іноді ця розвага перестає бути веселою та нагадує справжнє хуліганство, коли юнаки обливають без згоди дівчат та інших перехожих крижаною водою посеред вулиці. 

Проте другий рік поспіль свято відзначають без масових гулянь, а у родинному колі. Адже через пандемію та карантинні обмеження будь-які масові зібрання в Україні заборонені.

Фото: credo.pro

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики