переселення

Як проводили «вирішення української проблеми у Польщі»?

На початку квітня спеціальні служби Польщі підготували проєкт операції, яка тоді мала кодову назву «Схід». За планом мали виселити всіх етнічних українців, а також мішані польсько-українські сім’ї з південно-східного прикордоння на північно-західні землі Польщі та розселити їх там за принципом розпорошеності. 

Водночас планували ліквідацію «банд УПА, які повинні були безпощадно знищені після завершення евакуації». Для виконання завдань створили спеціальну оперативну групу з військових, безпекових та міліцейських підрозділів, за участі представників цивільної адміністрації. Для її здійснення відводився «максимально короткий строк (якщо це буде можливо, протягом 4-х тижнів)». 

Операція, яка розпочалася 28 квітня 1947 року, охопила значні території Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини. Польські військові частини брали села у кільце, а людям повідомляли про негайне переселення та давали лише кілька годин (від півгодини до чотирьох) для збору найнеобхідніших речей. 

Під конвоєм військових непідготовлене населення відправляли на так звані збірні пункти. Там співробітники держбезпеки проводили огляд «неблагонадійних» елементів, укладали реєстри депортованих та їхнього майна. Подекуди підозрювали цілі сім’ї у симпатіях до українського підпілля. Їх або відразу арештовували, або розселяли у кількості не більше однієї у кожному населеному пункті. Решту вивозили подалі від кордону для швидкої асиміляції із польським населенням.

Переселених обмежували у вільному пересуванні, а тих, хто намагався повернутися додому, затримували та розміщували в «транзитному таборі» у Явожному, де піддавали допитам і катуванням. Усього в результаті операції «Вісла» депортували понад 140 тисяч осіб.

Чи була «Вісла» геноцидом?

Стаття ІІ Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та стаття 6 Римського статуту визначають суть злочину геноциду як «діяння, вчинені з метою знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку». Статті Конвенції та Римського статуту також встановлюють вичерпний перелік геноцидних дій: убивство членів такої групи; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або розумового розладу; навмисне створення життєвих умов, які розраховані на цілковите або часткове фізичне знищення тощо. 

Документальні джерела свідчать, що метою операції не було повне або часткове знищення української національної групи на території Польщі. Це було насамперед примусове переміщення членів цієї групи з їхньої етнічної території та розселення на північних та західних польських землях задля прискорення асиміляції і створення умов, які б перешкоджали поверненню назад. Крім того, залишки українського підпілля, а саме ОУН та УПА, мали опору в українського населення. Так влада позбавила повстанський рух сенсу. 

Копайте глибше:

• У мережі зʼявився у вільному доступі документальний фільм «Вкрадена вітчизна». Документальну стрічку присвячено темі депортації українців із території Польщі у 1945–1947 роках згідно договору між УРСР і Польським комітетом національного визволення.

Фото: zbruc.eu

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики