українська література

Що відомо? Премія «Читомо» — винагорода, яка відзначає видання, проєкти та людей, які популяризують українську літературу у світі. Загалом премія має три категорії: «Трендсетер видавничого ринку», «Амбасадор української книги» та «Книжкова ініціатива з промоції читання».

Переможці у кожній категорії отримають грошову винагороду — 150 000 гривень. Церемонія нагородження відбудеться 29 січня у столиці.

Фото: Читомо

Цитата. «Незабутня картина людських наслідків війни», — сказав про книжку голова журі Кім Даррок.

Про що книжка? «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» Вікторія написала під час документаційних поїздок на схід України. Це розповідь про українських жінок, які борються з російськими окупантами або допомагають чинити опір. Видання має мозаїчну структуру: особисті фрагменти, портрети героїнь, нотатки з поїздок, побутові моменти та свідчення очевидців переплітаються в єдину розповідь.

Книжка складається з чотирьох розділів: «Час вибору» (The Time of Choices), «Пошуки свого шляху» (Looking for My Way), «Життя у війні» (Living the War) і «Відповіді та перемоги» (Answers and Victories). Серед героїнь: Євгенія, юристка, яка стала солдатом; Олександра, яка задокументувала десятки тисяч воєнних злочинів та отримала Нобелівську премію миру у 2022 році; та Юлія, бібліотекарка, яка допомогла розкрити викрадення та вбивство автора дитячих книжок.

The Guardian назвав цю книжку мозаїкою, що «передає хаос і жорстокість війни». The Telegraph вважає її уривчастість не недоліком, а виявом самої суті війни, яка обриває історії, не даючи їм завершитися.

Після смерті Вікторії книга залишилася незавершеною. Вона побачила світ завдяки зусиллям друзів, колег і родини письменниці — Тетяни Терен, Ярини Груші, Саші Довжик та Олексія Амеліна. Видання уклали з її рукописів, аудіозаписів і особистих нотаток.

Ким була Вікторія Амеліна? Українська письменниця й правозахисниця Вікторія Амеліна дебютувала у 2014 році з романом «Синдром листопаду», а визнання здобула після публікації книжки «Дім для Дома» (2017). Вона також писала для дітей, заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль на Донеччині й у 2021 році стала лауреаткою Премії імені Джозефа Конрада.

Після повномасштабного вторгнення Росії приєдналася до Truth Hounds і документувала воєнні злочини, зокрема знайшла щоденник убитого письменника Володимира Вакуленка в Ізюмі. Вікторія Амеліна померла 27 червня 2023 року від поранень, отриманих під час ракетного удару по ресторану в Краматорську. У неї залишився 10-річний син.

Довідка. Премію Орвелла заснував британський політичний теоретик сер Бернард Крік у 1993 році, використавши для цього кошти, які отримав за біографію Джорджа Орвелла. Мета премії — відзначити твори, що втілюють ідею письменника «перетворити політичну літературу на мистецтво». 

Фото: X-сторінка The Orwell Prize

«Коли 45-46 років тому ми з Маланюком познайомилися у Варшаві, він був високим, струнким, коротко підстриженим брюнетом; обличчя, наче в моряка, засмагле й обвітрене; тримався просто, у його голосі ледь вчувалися металеві нотки, що відчутне і в його віршах; уважний погляд темних очей видавався приязним і водночас скептичним. Усе це створювало портрет молодого офіцера української армії. Він прибув у Польщу 1920 року з рештками українських військ», — написав про Маланюка один з найвидатніших польських есеїстів Єжи Стемповський у своєму есе, яке було опубліковане в паризькому часописі «Культура». 

Саме з цього й почався творчий шлях Євгена Филимоновича, коли він потрапляє до таборів у Стшелкові та Щипйорно, а згодом у Каліші (Польща). Там молодий офіцер армії УНР разом зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським та Максимом Гривою видає журнал «Веселка», де й опубліковано його вірші.

Після переїзду до Чехословаччини у 1923 році він стає лідером об’єднання «Празької школи поетів». Українець бере участь у літературно-мистецьких дискусіях та вечорах, на яких він здружується Олегом Ольжичем, Оленою Телігою та Наталею Лівицькою-Холодною, кохання до якої ледь не доводить його до самогубства. 

У 1925 році виходить відома збірка Маланюка під назвою «Стилет і стилос». Провідним мотивом вірша є роль митця як борця, що формує свідомість нації та має служити інтересам свого народу. Перша збірка поета викликає у тогочасному літературно-мистецькому світі неоднозначну реакцію. Одні захоплюються лірикою українця, а інші геть її не сприймають. 

Після повернення до Польщі письменник очолює у Варшаві літературну групу «Танк». Однак, коли гурт трансформувався в утворення «Ми», Маланюк розриває зв’язки з групою через гостру полеміку з Донцовим. Євген Филимонович поновлює співпрацю з «Вісником». У цей період виходять на світ його книжки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Вибрані поезії», а також з’являються статті, нариси та есе, в яких поет осмислює набутки вітчизняної та світової культури. 

Друга світова вносить корективи в плани Маланюка. Коли радянські війська вступили на територію Польщі, він змушений податися вже в другу еміграцію. Про літературну діяльність доводиться на певний час забути. Лише зрідка письменник бере участь у зібраннях та культурних акціях. 

Червень 1949 — переїзд Євгена Филимоновича до США. Там поет друкує нові збірки, працює в галузі публіцистики та літературознавства, а також стає головою об’єднання українських письменників «Слово». Центром у всій літературній спадщині Маланюка є мистецтво, історія та культура України. Десятки його статей присвячені митцям-емігрантам та письменникам України. 

Завдяки радянській владі на Батьківщині ім’я Маланюка стало символом запеклого ворога. Володимир Сосюра звертався до нього «Шановний пане Маланюче» й звинувачував того мало не в найстрашніших гріхах. Євген Филимонович у відповідь писав сумовито-іронічні епіграфи. «Від кларнета твого  пофарбована дудка зосталась», — писав Маланюк про Тичину.

Обірвалося життя письменника та поета 16 лютого 1968 року. Вже після його смерті з’являється збірка «Перстень і посох», в якій він прощається з усім, що було йому дороге. 

Авторка тексту: Соломія Добрянська 

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики