Троє студентів-фізиків залишили університетську лабораторію, аби створити власну — відкриту до практичних експериментів і людей. Разом з другом-архітектором вони почали орендували гаражі, аби займатися там улюбленою справою — збирати експериментальні установки. Згодом хлопці перебралися до підвалу, де тепер відкривають справжній науковий хаб.
Нові рішення
— Ще зі школи ми захоплювалися турнірами. Це такий вид академічного змагання, де на півроку дають задачі, які раніше не мали розв’язку, — з ходу розповідає Роман Видро.
З ним і двома його товаришами — Іваном Пугачовим та Платоном Дмитрієвим — зустрічаємося у «підземеллі». Це підвал одного з житлових будинків у середмісті Харкова. Тут дві просторі кімнати — поки що вони заставлені будівельними матеріалами та незрозумілим обладнанням.
— Прикладів розв’язків для тих задач не існує, — пояснює далі Роман. — Задача має і теоретичну, і дослідницьку складову. Наприклад, дослідження потоків рідини під час заварювання пакетика чаю у горнятку або вивчення акустичної левітації, коли предмети фактично підіймаються у просторі за допомогою звуку. Можна користуватися будь-якою літературою — довідниками, інтернетом. Через півроку — сам турнір. Він триває 50 хвилин. Протягом перших десяти задачу треба презентувати як доповідь, протягом решти сорока — вирішити разом із рештою учасників. Це дуже корисно. Так вчишся захищати власну думку та презентувати свою роботу.
У ліцеї Роман, Іван та Платон кілька разів перемагали в таких турнірах, і коли вступили до університету — Харківського національного імені Каразіна — продовжили брати в них участь. Аби готувати практичні завдання, попросили у вишу лабораторію. Університет дав кімнату в гуртожитку на околиці міста.
— Нам допомагали старші студенти. Вони були нашими теоретиками: писали нудні формули в той час, як ми більше захоплювалися практикою, — пригадує Платон.
У тій лабораторії з радянським та саморобним обладнанням студенти побудували близько 15 експериментальних установок. Вже на першому курсі поїхали у Швейцарію на Міжнародний турнір фізиків.
— Там було близько п’яти турів, і ми потрапили у фінал, — розповідають хлопці. — Зрештою, програли збірній Франції та посіли друге місце. Повернулися до Харкова, ледь-ледь склали сесію. Отримали сувеніри від ректора, потиснули йому руку. А тоді тверезіше подивилися на «лабораторію» в гуртожитку і зрозуміли — це просто кімната.
Власна лабораторія
За рік друзі познайомилися з Дмитром Мельниковим, архітектором за освітою, що якраз пішов з роботи.
— На третьому курсі почав працювати і зрозумів, що навчатися більше не цікаво. Був дизайнером, потім технологом на виробництві. Кидало мене з боку в бік. Робота здавалася нудною. Я хотів займатися тим, що мало більше користі, — комп’ютерним моделюванням та виробництвом. До верстата з числовим програмним управлінням підштовхнула дівчина, коли попросила вирізати із фанери стілець. Довелося їхати на околицю міста по фанеру, потім до людини по верстат. Тоді й з’явилася думка відкрити власну майстерню, аби робити це самому.
Учотирьох хлопці почали орендувати гараж на 22 квадратних метри, аби працювати там. «Скинулися» стипендіями та зарплатою і взялися за ремонт.
— Влітку заливали підлогу, бо там був гравій, фарбували та утеплювали стіни. Нанесли обладнання, знайшли якийсь старий верстат для свердління. А з осені вже почали працювати як майстерня. Не у мами на кухні, і не десь на балконі, — сміється Роман.
Спочатку той гараж не був публічним місцем — молоді науковці лишень збиралися там для власних експериментів. Дмитро допомагав студентам втілювати їхні ідеї як інженер та приніс у гараж верстат із числовим програмним управлінням, що зробив у себе вдома.
Але пізніше Роман, Іван та Платон знову взялися за турніри.
— На практиці ми побачили, що все значно сучасніше, ніж нам показували в університеті. Тож ми знову зібрали студентську команду і поїхали на турнір у Варшаву — посіли там перше місце, а повернувшись додому, позбулися стипендій. І нам знову подарували горнятка, — з усмішкою пригадує Платон.
Тоді хлопці зняли іще один гараж, а їхні майстерні стали відкритішими — туди зазирали друзі хлопців та почасти й зовсім незнайомі люди. Науковцям почало набридати по кілька разів на день пояснювати, як збирається ЧПУ-установка та працює 3D-принтер. І вони запустили навчальний курс «intro to гараж» для тих, хто хотів навчитися робити щось власними руками. Тоді ж майстерню почали називати «гараж-хабом».
Intro to гараж
— Ми не хотіли давати людям забагато теорії, взяли лише базові напрямки. Натомість дали можливість попрактикуватися: починаючи з того, що в гаражі можна попиляти щось простеньке з дерева, і закінчуючи тим, що тут можна будувати тривимірні креслення та проектувати різні рухомі механізми, — пояснює Іван.
Курс тривав п’ять тижнів. Кожен із учасників, а їх було близько десяти, протягом курсу працював над власним проектом. На фінальному занятті презентували 3D-сканери, ліхтарі, що крутилися та змінювали колір, лазерну арфу, на якій дійсно можна було грати. Один із учасників «intro to гараж» досі працює над гідроелектростанцією, що монтується в бачок унітазу.
— Ми не намагаємося когось вчити. Ми просто хочемо бути зовнішнім подразником для змін, — каже Платон. — Тобі не подобається університет або робота — кинь їх. Тобі не вистачає практики — знайди її. Тобі немає де творити — відкрий власну майстерню, як це зробили ми. І зроби це краще за нас!
З часу старту програми хлопці захотіли зробити свої гаражі чимось серйознішим. Тоді завдяки знайомим вони вийшли на грантодавців — проект «Українська ініціатива підвищення впевненості», який фінансує Агентство США з міжнародного розвитку. Декілька місяців пішло на те, аби викласти думки на папір та отримати підтвердження від донорів.
— Зараз ми будуємо майстерню, де буде устаткування для роботи з деревом й пластиком та комп’ютерне обладнання, — розповідають про свої плани молоді науковці. — Також буде «intro to гараж», який ми вже протестували. Курс хочемо згодом оцифрувати для людей, що не живуть у Харкові та не можуть до нас приїхати. Крім цього, будемо збирати онлайн-курси з різних платформ. Один курс з робототехніки, другий — з астрономії, третій — якийсь зовсім не технічний. Наприклад, з античної філософії. Це треба для того, аби показати, що насправді межі між технарями та гуманітаріями немає. У березні плануємо провести великий захід. Зберемо людей в одному просторі, аби вони генерували ідеї.
«Гараж-хаб» організовуватиме заходи, аби розповідати про себе та заохочувати до роботи інших. Хлопці планують влаштовувати інтенсиви з інженерії для людей з інших регіонів, яких за грантові кошти привозитимуть на тиждень до Харкова. Учасників відбиратимуть на конкурсній основі.
— Нам би свого часу це дуже допомогло, — каже Іван.
Підвальний «гараж-хаб» відкриють у лютому. Грантове фінансування закінчиться у березні. Однак хлопці сподіваються, що окупиться їм хоча б оренда підвалу.
— По домівках точно не розійдемося, — упевнено каже Платон. — Ми будемо заохочувати людей реалізувати свої ідеї, щоб ця майстерня стала місцем, де кожен може отримати і теоретичні знання, і змогу практикуватися. Маємо план власним прикладом боротися з уявною безпорадністю, коли ззовні людину запевняють, що вона сама ні на що не здатна.
***
«Місця успішних ідей» — спільний проект The Ukrainians, Radio SKOVORODA та «Громадське. Львів», який здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
