§§§
Публікуємо уривок з інавґураційної доповіді на Молодіжному круглому столі «Україна на зламі ціннісних епох: в чому знайти точку опори? Інституту лідерства та управління УКУ, що відбувся за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“».
§§§
Що ж, жити у світі стає щоразу цікавіше — і вам, молодим, можна лише «позаздрити» від кількості пережитих вами унікальних «пригод»: епідемія ковіду, гібридна, а тоді повномасштабна війна, а тепер і радикальна геополітична турбулентність. І це ще, схоже, лише інтригуючий початок. «Щастить» же вам! Сподіваюся, ви вловлюєте у моєму голосі гіркий сарказм.
Про кризу ліберальної демократії на Заході говорили вже давно, але її лідери просто вросли в донедавню ідеологічну парадигму і були неспроможні вийти з неї. Отож реакція на цю зашкарублість рано чи пізно мусила настати. І вона врешті й привела до влади в Америці тих, кого Тімоті Снайдер називає збірним іменем «Маск-Трамп». Вони й атакували демократію зсередини, в самому її бастіоні. Ніби з якогось вулкану, в політичну реальність США, а відтак і світу вилилась магма давніх і, здавалося, напівзабутих підходів: культу сили, імперіалістичних зазіхань, великодержавної зверхності, приниження слабших, економічний шантаж. Новими та несподіваними є лише дивний непрофесіоналізм, а часом і просто глупота.
Україну — ніби Польщу 1939 року — почали атакувати з двох боків. І економічна кабала, яку Трамп нав’язує Україні в проєкті угоди про рідкісноземельні метали, зруйнувала б Україну не менш ефективно, ніж методичне бомбардування Росією українських міст. А перед нами постав вибір, як перед тою жабкою у глечику з молоком: скласти лапки і втопитися — чи бити ними, збити масло і вискочити з глечика.
Наша відповідь, який саме варіант ми оберемо, значною мірою залежить від того, як ми прогнозуємо найближче майбутнє. Хоч я, на жаль, і не пророк Ісая, а все ж сформулював для себе одне пророцтво, яким останнім часом і ділюся зі своїми читачами. І Путін, і Трамп — це виразні альфа-самці й егоцентрики. Вони відчувають, що вони «однієї крові», а тому нічого дивного в тому нема, що обидва спершу почали святкувати свій «медовий місяць». Проте — і в цьому й полягає моя надія — цей «медовий місяць» триватиме недовго, бо хтось із цих двох егоцентриків обов’язково захоче показати, що він — крутіший. І тоді вони схрестять свої мечі. Так свого часу сталося між Гітлером і Сталіним у середині ХХ століття.
Оця паралель із Гітлером і Сталіним знайшла своє підтвердження в одній дуже цікавій вістці, що надійшла з Росії. Стандартним прийомом у російській пропаганді віддавна є лайка на адресу США. Це — архетипічна постава Росії. І ось після перших «залицяльних» жестів із боку Трампа в російські медії пішли команди хвалити Трампа й Америку. І виявилося, що в Росії з’явилася ціла група «обурених», для яких настільки стрімкий розворот виявився нестерпним: «Як наш одвічний ворог Америка може раптом стати другом?!».
Так от, щось подібне і сталося в середині ХХ століття. Довший час сталінська пропаганда називала нацистську Німеччину диктатурою і ворогом робітничого класу. Аж ось після того, як Німеччина і СРСР підписали пакт Молотова-Ріббентропа й полюбовно розділили між собою Польщу і всю Європу, пішла команда в радянську пресу розхвалювати Гітлера і демонструвати, як у Бресті обіймалися командири обох армій. Це виклика́ло в багатьох радянських ідеологів цілковитий ступор і навіть відкриту незгоду. Втім, як ми знаємо, невдовзі все стало на свої місця і сумнівні друзі стали знову затятими ворогами.
Отож ми перебуваємо лише в середині світової драми і нинішні політичні декорації можуть дуже швидко змінитися.
У Бога в запасі є чимало «чорних лебедів», якими Він міняє хід історії…
Що ж діється у царині цінностей? Обстоюючи своє право на незалежність, українці ще з дисидентських часів намагалися говорити з демократичним Заходом звичною для нього мовою цінностей: свободи, гідності людини й націй, солідарності, співпраці. На цих цінностях, що їх секулярний світ називав загальнодемократичними, виріс міжнародний безпековий порядок, у який ми й хотіли вписатися як незалежна й демократична держава.
Сьогодні обидві ці мови втратили свою переконливість. Лексику цінностей заступила лексика національних (якщо не особистих) егоїзмів, а чинний донедавна міжнародний порядок розтрощили спершу Путін, а тепер і Трамп. Мова Трампа стала разюче нагадувати мову Путіна, а його зазіхання на Гренландію нічим не відрізняються від кремлівських зазіхань на Україну. І цей егоїстичний тренд може стати заразним та інфікувати все нові й нові країни. Бо ж кому хочеться бути лохом і проґавити свій шанс?!
Отож існує ймовірність (я би навіть сказав — небезпека) того, що цей турбулентний потік потягне за собою і нас — і ми також зречемося цінностей, перейшовши на мову егоїзмів. Заперечень нема: про свої інтереси дбати треба, і я відчув справжнє полегшення, коли Президент Зеленський відкинув первинний варіант бартеру з рідкісноземельними металами, що його запропонувала йому трампівська адміністрація. Упокоритись тут було би найбільшою глупотою.
Проте не плутаймо мову національних егоїзмів з нормальним утвердженням суб’єктності держави, яка й передбачає незалежність і твердість її голосу. Мова егоїзмів напочатку виглядає дуже круто, але, як це вже було в середині ХХ століття, може згодом обернутися для нас фатальною поразкою. Тому я дуже остерігаю українське суспільство перед тим, щоби брати Трампа, Орбана чи Фіцо собі за зразок.
Тому, на мою думку, правильний варіант — це стійко триматися тих принципів, що покликали нас захищати свою землю і на яких ми досі вибудовували свою національну позицію. Треба, навпаки, консолідувати суспільство довкола тих цінностей, які складають ДНК людського роду. Лише тоді зможемо у світі національних егоїзмів обстояти свої національні інтереси. На доказ цього прислухаймося до Митрополита Андрея Шептицького, який у пасторських посланнях «Наша Державність» зазначав: «Такою могутньою та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнородних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей не тільки матеріяльним, а й моральним тілом».
Для побудови успішної держави нам важлива не лише державна чи національна, а й моральна суб’єктність.
А її можна забезпечити лише на основі ДНК людського роду — згаданих мною на початку загальнолюдських, а простіше кажучи — християнських цінностей. Так, це правда, що світ таки впав в амнезію й забув, що національні егоїзми неминуче зазнають зіткнення і це врешті закінчується гоббсівською війною всіх проти всіх. У справедливості цього висновку Америці й деяким іншим демократіям ще доведеться невдовзі переконатися. І після скандального прийому Зеленського в Білому домі Трампові можна було б відповісти, що не Зеленський «грається у третю світову війну», а він сам її наближає своїм заграванням з Росією, в якому така цінність, як справедливість, навіть не згадується.
Проте наша стратегія у Європі мала б бути радикально іншою. Якщо ми і завоювали у Європі якийсь авторитет, то, власне, тим, що стійко обстоювали свою свободу і незалежність, а також, як жертва неспровокованої агресії, незмінно домагаємося справедливості.
І вже не один західний аналітик визнав, що Україна повертає Європі її напівзабуті цінності.
Отож, на моє глибоке переконання, саме на цьому шляху і лише на ньому на нас і може чекати перемога. Тому не уподібнюватися Росії чи трампівській Америці, а сміливо ставати «не лише матеріальним, а й моральним тілом» — ось наше найважливіше в цей час національне завдання.
Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected]. Погляди, висловлені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Зображення Вадима Блонського.