img

Майкл Андерсен: «Існує єдиний стандарт: матеріал повинен бути цікавим, якісним і чесним»

03.08.2016 Альона Савчук

[П’ять років тому в Українському католицькому університеті у Львові розпочався експеримент. Ідея полягала в тому, що журналіст в українських умовах може поєднувати використання сучасних технологій із етичними стандартами, заснованими на загальнолюдських моральних принципах. І, коли доведеться, витримувати спокуси та удари корумпованої нігілістичної системи. Вже понад сто випускників Школи журналістики УКУ перевіряють це припущення.

До п’ятиріччя проекту десятеро журналістів та експертів, які є для Школи журналістики УКУ моральними орієнтирами, поділилися своїми поглядами на цінності, місію та майбутнє журналістської професії.]

***

Майкл Андерсен працює в пострадянських країнах уже понад двадцять років. Започаткований ним проект mymedia.org.ua об’єднав журналістів України, Білорусі, Молдови, Грузії, Вірменії та Азербайджану, які прагнуть працювати професійно та не піддаватися тиску авторитарних режимів.

Сам Майкл — журналіст і документаліст, що знімав телефільми для данських телеканалів та Al Jazeera, зокрема про ситуацію в Україні. Він добре знає проблеми українських медій і суспільства, і не бачить у них нічого безвихідного — просто дуже великий фронт робіт.

 

Про цінність професії

Якщо вести мову про країни колишнього Радянського Союзу, то головним завданням і цінністю журналістики є підтримка розвитку демократії. Журналіст повинен думати, бути підготовленим та писати добре, цікаво і чесно.

Крім того, дуже важливо, щоб журналістська спільнота ініціювала дискусії, аналізувала ситуацію в країні, змушувала аудиторію мислити, в міру провокувала її. Проте потрібно підходити до цього з розумом, оскільки провокація може бути почасти небезпечною для України. Цим простіше займатися у США або Данії, де все мирно і спокійно. В Україні треба добре продумати, як говорити з людьми, щоб спровокувати міркування та толерантні обговорення, але ніяк не конфлікти.

3-71-1

Про патріотизм і об’єктивність

Кожен день в Україні я чую про те, що потрібно писати правду. Але що таке «правда» — об’єктивність, нейтральність? Як може український журналіст писати нейтрально про війну? Зрештою, як може російський або данський журналіст робити те ж саме? Це нонсенс: людина не здатна залишатися незворушною, дивлячись на війну.

Об’єктивності не існує — вся справа у фокусі, у тому, на що ти дивишся і що саме бачиш. Водночас це не виправдовує брехню журналіста. Треба бути чесним зі своєю аудиторією. Чесність в журналістиці передбача, що, якщо в тебе є певні упередження, то потрібно сказати про це відкрито: «Я так бачу, на цьому фокусуюсь». І в той же час надати людям достатньо інформації. Фактичні дані повинні бути об’єктивними і правдивими, але аналіз на основі них — право вибору журналіста.

Я взагалі не вживаю слово «пропаганда», мені відразу на думку спадають Геббельс і Сталін. Взагалі-то термін «пропаганда» означає різні речі англійською, данською або російською. У нас пропаганда — це завжди погано, в Україні ж я іноді чую думки про те, що це прийнятний різновид інформації.

Якщо говорити про Україну сьогодні, мені здається, і журналісти, і звичайні люди відчувають, що критика президента, мера або політика — не на часі, оскільки у вас в країні війна. Але це дуже примітивна відповідь на виклики. Політики завжди і всюди використовували та продовжують використовувати це почуття. Так було і в США з Бушем та Обамою під час воєн в Афганістані та Іраку. Багато апелювали до терпимості. Але що вийшло з цього замовчування? Нічого хорошого.

У будь-якому випадку треба говорити правду про стан справ у країні і критикувати владу, якщо вона не виконує свої функції. Не тільки для того, аби показати пальцем на винного, а й для того, щоб ця ситуація не повторилася

У будь-якому випадку треба говорити правду про стан справ у країні і критикувати владу, якщо вона не виконує свої функції. Не тільки для того, аби показати пальцем на винного, а й для того, щоб ця ситуація не повторилася. Журналіст повинен якщо не розповісти всю правду, то хоча б дізнатися її, зрозуміти і пояснити своїй аудиторії, за винятком тих деталей, оприлюднення яких може бути дійсно небезпечним для життя людей. Якщо чогось не вистачає військовослужбовцям на фронті або переселенцям для нормального життя, треба писати і говорити про це. Інакше люди забудуть і знову все буде як раніше.

Критика, акцентування уваги — це і є патріотизм журналіста, складова частина демократії.

Про заборони і цензуру

Мені здається, забороняти будь-що на державному рівні — це велика біда та помилка. У Данії щодесять років неонацисти ні з того ні з сього отримують 10-12% голосів виборців. Ми починаємо злегка панікувати, хтось пропонує їх заборонити, але в той же момент інші данці навпаки кажуть, що потрібно дати їм трибуну і мікрофон — нехай покажуть себе.

Для мене це дуже важливе питання демократії — як саме ставиться до народу керівництво країни, політики, лідери думок: як до дорослих людей, здатних зробити висновки самостійно, чи як до нерозуміючих ідіотів, за яких треба прийняти рішення.

Крім того, такі кроки дуже погано впливають на імідж країни. Від заборони книг або фільмів тхне нацистською Німеччиною. Так не вчиняють у демократичних державах. Якщо Україна хоче стати частиною Євросоюзу, потрібно просто сьогодні, а ще краще — вчора, забути про ці сталінські методи.

Про виживання і тренди

Дуже важко створити серйозне сильне ЗМІ без грошей держави або інвестора. У той же час цікаво спостерігати за новими тенденціями, особливо за розвитком краудфандингу. Навряд чи такий метод збору коштів зіграє важливу роль у житті великих медіа, але це вихід для маленьких, нішевих ЗМІ.

3-733-78

Краудфандинг — це пряма демократія. Читач дає редактору умовні десять доларів саме на ті проекти і статті, які готовий підтримати фінансово. Вони автоматично стають важливими для читача, він точно їх прочитає. Крім того, якщо це будуть хороші критичні матеріали, що викличуть негативну реакцію політиків, у читача як спонсора спрацює реакція захисту ЗМІ. Тому що це вже не просто зв’язка «журналіст-аудиторія», а щось більше і цікавіше: «ми — одна команда».

Якщо говорити про краудфандинг, Україна сьогодні, може, навіть найцікавіша країна в світі. Молодь ще не розгубила свій післяреволюційний ентузіазм, готовність до участі в різних проектах, до волонтерства, кооперації. Щодня я отримую заявки на фінансування тих чи інших проектів від зовсім різноманітних команд, де є і журналісти, і піарники, і люди інших професій. Молодь реагує на виклики, думає, шукає нові шляхи. Дуже важко якісному ЗМІ вижити в нинішніх економічних умовах: або ти вмираєш, або робиш щось по-іншому.

Краудфандинг — це пряма демократія. Читач дає редактору умовні десять доларів саме на ті проекти і статті, які готовий підтримати фінансово. Вони автоматично стають важливими для читача, він точно їх прочитає

Для мене нові тренди та розвиток інтернету, навіть якщо не всі з них я можу осмислити, — це позитивні зміни, це питання просування інформації та налагодження контактів.

Комусь цікавіші лонгріди, іншим — Twitter-формат, деяким — мультимедійні проекти. Кажуть, що молодь не хоче думати, читати довгі великі історії. Але успішні лонгріди доводять протилежне. Питання не про форму матеріалу, а про його якість: журналіст або талановитий, або ні. Якщо текст цікавий, то він зможе привабити, пояснити, стати предметом обговорення. Але, звичайно ж, легше сказати: «Я талановитий, це читачі нерозумні», аніж визнати свою неспроможність.

Найважливіше — бути відкритим до комунікації, експериментувати, шукати свій формат.

Про професійну освіту і західні стандарти

У мене немає журналістської освіти. Я політолог, історик, знаю кілька мов. У журналістику потрапив випадково — на спір. Проте від самого початку в мене була унікальна можливість, своєрідна суперосвіта — не класична, університетська, а добра практика. Перші 4-5 років у професії я працював під керівництвом найкращого данського редактора.

Можна отримати освіту в університеті, а можна купити книги, вчитися за допомогою інтернету. У будь-якому випадку, найважливіше — це практика, навички. Коли ти тільки починаєш щось робити, дуже добре, якщо є досвідчені люди, які зуміють підказати, направити і заощадять твій час.

1-17

У кожного свої сильні сторони. Я, наприклад, можу зробити хороше інтерв’ю з політиком, але навряд чи з зіркою шоу-бізнесу. Треба спробувати різне і вибрати те, що тобі найближче. Коли журналіст займається невластивою йому справою, аудиторія це відчуває. Щодня на українському телебаченні ми бачимо журналістів, які не на своєму місці. Дуже помітно, коли вони не знають, про що говорять.

Для мене не існує поділу на західні та інші, пострадянські, стандарти роботи. Немає західної, азійської, української чи ще якоїсь журналістики. Існує погана і хороша журналістика. Існує єдиний всесвітній стандарт: матеріал повинен бути цікавим, якісним і чесним.

Все просто: існують люди, які пишуть добре або погано. Вони є і у нас, і у вас. Так, у нас таких менше, у вас — більше, в Китаї — дуже багато. Але це не питання стандартів, справа в корупції. У Данії немає такого тиску на пресу, ніхто не зможе змусити журналіста написати неправду. В Україні рівень освіти і можливостей порівняно нижчий, але це тимчасово.

Я дивлюся на Україну супероптимістично. У вашого суспільства величезний потенціал і дуже важливо його не розгубити та використати сповна.

Альона Савчук Аліна Смутко

Схожі публікації

IMG_7437
3854 7

Вахтанг Кіпіані: «Українську журналістику можна порівняти з автомобілем ЗАЗ»

Творець «Історичної правди» та Музею преси про витоки проблем і комплексів вітчизняних медій

28.07.2016 Ярослав Назар
DSC_0146
2654 9

Катерина Горчинська: «Журналістам важко вийти з полум’яної риторики»

Виконавчий директор «Громадського телебачення» Катерина Горчинська про цінності професії

13.07.2016 Оксана Мамченкова
1-57
1181 4

Як медіа роблять цей світ прозорим

Нотатки дискусії журналістів-розслідувальників у рамках Lviv Media Forum 2016

29.05.2016 Наталя Дихно

Популярні публікації

ГОЛОВНА
28880 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко
[1] 5
27998 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
pexels-photo-12628
25688 5

7 відмінностей між професіоналами й аматорами

Письменник і підприємець Джеф Гоінз про аматорів і професіоналів
07.12.2016 The Ukrainians

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати