img

Катерина Радченко: «Придбавши камеру, автоматично фотографом не станеш»

05.04.2017 Катерина Москалюк

Заснувати фестиваль фотографиню Катерину Радченко спонукнуло протистояння в українському суспільстві та війна, що почалась навесні 2014 року на Донбасі. Вона побачила, як рясно використовують фотографії задля медійних маніпуляцій, і вирішила, що цю проблему можна подолати за допомогою просвітництва. Однодумців знайшла за морем — у Грузії. Так 2015 року виникла потужна освітня та виставкова платформа під назвою Odesa//Batumi Photo Days. 

 

Фотофест

Від початку 90-х в Україні не створено жодного навчального закладу чи навіть факультету, що давав би освіту фотографам та розповідав би про документальну, концептуальну й масову фотографію. Можливо, це стало однією з причин того, як легко наше суспільство піддається маніпуляціям із використанням зображень. Тому я вирішила створити освітню платформу, яка б навчила не лише фотографів, а й значно ширшу аудиторію працювати з зображеннями: аналізувати, трактувати, читати.

Ми запросили до співпраці колег із Батумі, які мали схожі ідеї й надали нам іще один майданчик для фесту. Тому фестиваль проводимо у двох містах, які мають подібну історію, й у двох країнах із схожою суспільно-політичною ситуацією. У Грузії це один із трьох фестивалів, а в Україні — єдиний, метою якого є не просто популяризація, а навчання: ми проводимо лекції, майстер-класи, зустрічі з кураторами виставок і відомими фотографами.

Фестиваль організували на волонтерських засадах. Витрати на майданчики для заходів часто беруть на себе партнери, а для закордонних лекторів ми намагаємось отримати фінансування від міжнародних культурних інституцій. Автори проектів, які демонструємо на фестивалі, часто погоджуються приїхати власним коштом: наприклад, директор словацького онлайн-медіа-проекту Mono Томаш Халасс та куратор міжнародного фестивалю Riga Photomonth Арніс Балкус.

24

35

Організацією Odesa//Batumi Photo Days займається команда з п’яти осіб. Спершу я запросила до команди Віру Грузову, яка проводила «Одеські сушки», виставки фото на мотузках для білизни. Ми кинули заклик — і почали зголошуватись волонтери з Одеси та інших міст. І хоча нам важливо сформувати волонтерську команду в Одесі, більше заявок надходить з інших міст. Ми бачимо підтримку, а відповідно, й необхідність розвивати фестиваль.

Фотокнига

Цього року на фестивалі презентуватимуть фотобуки — авторські й колективні книги світлин. Виставка — швидкоплинний момент, що не фіксується в історії: вона може тривати тиждень або місяць, і не всі охочі зможуть її відвідати. В інтернеті фото швидко губиться в потоці нових кадрів та інформації. Тож зараз є тенденція повернення до класичних фотокниг як способу архівації знімків. Це можливість продовжити в часі та просторі експозицію виставки, показати свої фотографії більшій кількості людей і не прив’язуватись до місця. Ми вирішили, що цього року автори самі будуть презентувати фотобуки, адже вони можуть цікаво й концептуально розповісти про проект, створений власноруч.

Наш фестиваль теж швидкоплинний — триває лише кілька днів. Проте він має вплив на розвиток української фотографії. Ми показали роботи наших авторів на міжнародних фестивалях у Франції, Таїланді та Південній Кореї. Щороку запрошуємо фахівців з усього світу, щоб показати їм роботи наших фотографів.

Торік до нас приїжджав директор міжнародного фестивалю Medium у Сан-Дієґо Скотт Дейвіс. Згодом він номінував на престижну премію фотографа з Одеси. У чеському журналі про фотографію скоро вийде розгорнутий матеріал про харківського фотографа. Куратором головної експозиції фестивалю став фотограф із Сінгапуру Кевін Лі, засновник інформаційного ресурсу Invisible Photographer Asia. Він сформував і опублікував на сайті десятку найкращих українських фотографів. Тож фестиваль дає змогу українським фотографам комунікувати зі світовою професійною спільнотою, а те, чи використають вони цю нагоду, залежить лише від них.

Фототрадиція

Говорити про українську фотографію можна лише з 1991 року. До того фотомистецтво розвивалось в умовах уніфікації знань та візуальних образів, продиктованої Радянським Союзом. Багато людей мали камери «Зеніт» чи «Київ», проявляли та друкували знімки вдома, ходили на фотогуртки. Жорсткі канони, яких не можна було порушувати, руйнували авторське бачення. Під час Другої світової війни знімати могли лише акредитовані фотографи, а в період сталінських репресій люди знищували сімейні альбоми. Володіння фотографією сприймалось як загроза й породжувало страх.  У декого цей страх зберігся дотепер. Усе це призвело до того, що фотографію в нас не вважають мистецтвом, її не вивчають у вишах, а ринку фотографії в Україні практично не існує.

Осередками фотомистецтва в Україні є Київ, Харків, Одеса і Львів. У кожному з цих міст сформувалась своя стилістика та естетика кадру. В Києві переважає документальна та репортажна фотографія, в Харкові — створення колажів, розмальовування, а деколи доведення кадру до візуального абсурду. Фотографія в Одесі ще з ХІХ століття тяжіє до абсолютно традиційної естетики, побудованої на класичних принципах композиції кадру. У Львові популярний сторітелінг, фотографії часто зачіпають теми релігії.

Осередками фотомистецтва в Україні є Київ, Харків, Одеса і Львів. У кожному з цих міст сформувалась своя стилістика та естетика кадру

IMG_2313

Ми запрошуємо до участі у фестивалі тих фотографів, які вважають себе українцями, — зокрема й тих, що живуть і працюють за межами країни.

Фотоісторія

Популярний у світі тренд фотоісторій дуже кволо підтримують в Україні: авторів, які працюють у цьому жанрі, можна злічити на пальцях. Більшість українських фотографів, на жаль, не знають, як працювати над фотоісторією й за яким принципом побудувати візуальний ряд. Часто фотографи сприймають серію фотографій як добірку своїх найкращих кадрів. Вісімдесят відсотків заявок фотоісторій, поданих на наш фестиваль, оформлені неправильно.

Популярний у світі тренд фотоісторій дуже кволо підтримують в Україні: авторів, які працюють у цьому жанрі, можна злічити на пальцях

Odesa//Batumi Photo Days дає лише частку знань, необхідних фахівцеві. Фестиваль, як і курси фотографії, не може замінити професійної освіти. До того ж у нас заведено вважати, що людина, купивши камеру, автоматично стає фотографом. Ми повинні боротися з цим уявленням. Саме таке сприйняття фотографії заважає читати та інтерпретувати візуальні образи.

Ми запросили кураторку колекцій у Фінському музеї фотографії в Гельсінкі Анну Валленюс, щоб вона розповіла, як розуміти фотографії та бачити їхній зміст. Разом із Фінським музеєм ми готуємо книжку на основі архівних фотографій з України та Фінляндії, яка пояснить символіку сімейних і аматорських фото.

Фоторинок

Найлегший спосіб вийти на ринок і почати заробляти фотографією — стати комерційним фотографом. Знімати весілля, сімейні фотосесії та постановні портрети. Другий шлях — це робота у засобах масової інформації: документалістика й фоторепортаж. Наш фестиваль пропагує третій шлях: працювати в Україні над темами, які можна просувати та продавати на міжнародному ринку фотографії.

Щороку в Україну приїжджає багато іноземних фотографів, що створюють тут проекти. Чому ж це успішно роблять іноземці, а не українці, які живуть тут і краще відчувають цей простір? Тому ми пояснюємо фотографам, як подаватись на міжнародні конкурси й фестивалі, показуємо, як створювати фотоісторії, працювати з українським контекстом і виводити його на міжнародний ринок.

Щороку в Україну приїжджає багато іноземних фотографів, що створюють тут проекти. Чому ж це успішно роблять іноземці, а не українці, які живуть тут і краще відчувають цей простір?

Важливим є авторський підхід до створення фотографії та до розповіді за її допомогою. Фотограф повинен навчитись сприймати фотографію як механізм свого мовлення. Якщо тебе щось турбує, ти про це говориш. Тож твоє завдання — навчитись емоційно говорити фотографіями. Проговорюючи історію, людина висловлює своє бачення, ставлення до теми і власні почуття. Це не суха констатація, а рефлексія автора на навколишній світ. Фотографія цікава і актуальна, коли щось розповідає, а не лише віддзеркалює навколишній світ.

Фотомова

Фотографія — це мовлення. Основним мотивом її створення має бути бажання переказати побачене. Нещодавно я робила презентацію в Чернігові, показувала добірку світлин із Азії, яку нам надіслав камбоджійський фотофест. Хтось запитав, чому всі фото сумні. А я подумала, що фотографія й не повинна нести винятково добрий настрій, позитив. Це не її місія.

Якщо світлина не має жодного змісту, але виконана за всіма законами композиції, вона однаково не буде актуальною для глядачів. Фотографія повинна розповідати те, що відбувається у світі. Наприклад, під час Майдану кожен із присутніх ставав журналістом: настає момент, коли ти розумієш силу медіа й починаєш знімати навколишній світ.

IMG_2233IMG_2269-2

Ми даємо змогу молодим фотографам учитися цього, спілкуючись під час фестивалю з кураторами виставок та іноземними фахівцями. Молоді фотографи, які до нас приїжджають, знайомляться зі старшим поколінням, а згодом роблять спільні проекти. Щороку ми бачимо нові імена, й десяток авторів отримує критичний поштовх для розвитку свого таланту. Я пам’ятаю фотографів, які подавались на наш фестиваль із доволі аматорськими знімками, а сьогодні співпрацюють із професійними виданнями. Можливо, ми не були головним рушієм змін, але одним із них точно!

Я вважаю, що неймовірно важливо працювати з дітьми. Звичайно, ми не знаємо, чи ця праця дасть свої відголоски в майбутньому, але ми показуємо дітям шляхи розвитку та даємо можливість обрати фах фотографа. Ми плануємо створити книжку про фотографію для дітей. У Львові я мала досвід занять із дітьми дев’яти-десяти років. Вони відкриті до нового і разом з тим по-своєму сприймають інформацію. У кожній дитині є потяг до мистецтва, важливо це відкрити та розвивати.

Підтримати ідею на «Спільнокошті» можна за цим посиланням.

Усі фото героїні — Оксана Канівець. Фото із фестивалю — Світлана Левченко.

Катерина Москалюк

Схожі публікації

18610 5

Надія Кушнір: «Успіх — це почуватися щасливою»

Ілюстраторка та авторка коміксу «Гусь» Надія Кушнір — про ілюстрацію як спосіб життя

11.02.2018 Наталія Середюк
4666 12

Сродна праця: кейси амбітних культурних проектів

Досвід менеджерів, які розвивають документальне кіно, нову музику та музейну справу

23.06.2017 Євген Гриценко
3436 10

Мистецтво на квадратний метр: культурне життя українських міст

Культурні менеджери, художники й активісти про елементи культурного коду їхніх міст

06.12.2016 Євген Гриценко

Популярні публікації

36210 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея
24592 7

Джамала

Розмова з відомою українською співачкою
04.04.2014 Інна Березніцька
28720 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати