Любов Галан: «Ненавиджу, коли мене запитують, що зробити, щоб підготувати ветеранів до повернення у суспільство. З собою щось зробіть, щоб бути готовими»

«Цивільні ніколи не зрозуміють, чому люди у війську підкоряються старшим за посадою, навіть коли розуміють, що він ідіот. Але наказ є наказ, і ти давав присягу». Це слова з дослідження від громадської організації «Принцип» про досвід ветеранів. У цитаті на два рядки сховалося багато — і різниця досвідів, і місце окремої людини в системі, і проблеми кадрової політики. Саме це — одна з головних тем «Принципу».

Організацію створили 2023 року юрист і ветеран Масі Найєм і правозахисниця та волонтерка Любов Галан. Саме Любов стала головою «Принципу», який вивчає та змінює шлях військових і ветеранів в армії та після повернення. Любов прийшла до військового правозахисту з цивільного. Її команді вдалося систематизувати досвід ветеранів і побачити загальну картину місця людини у війську. За рік роботи «Принцип» випустив кілька досліджень про досвід військових, ветеранів і їхніх близьких, створив разом з іншими ГО Концепцію ветеранської політики, та головне — олюднив проблеми в армії. В інтерв’ю Любов розповідає про гуманізм в армії, брак державної ветеранської політики, проблеми ветеранів у малих громадах, фрустрацію — і як вона стає паливом для роботи над поверненням і змінами в системі.

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

У всіх розповідях про заснування «Принципу» згадують, що ідея спала на думку Масі Найєму і ви разом створили організацію. Історія Масі з пораненням загалом публічна. Але як ви з правозахисту цивільних долучилися до цього процесу?

Ми з Масі не були незнайомі до заснування «Принципу». Я знала, хто він, але він не знав, хто я. Ми дуже поверхово зналися з його братом Мустафою — як депутат він підтримував адвокацію реформи поліції, а я займалася цим питанням у Центрі громадянських свобод. Певно, Мустафа порекомендував мене Масі.

Є ті, на кого працює харизма, лідерство, впізнаваність. Але я не фанатію від цього, а ставлюся з недовірою, бо за роки роботи в громадському секторі бачила, як люди, які у фейсбуці виглядають по-одному, у житті виявлялись інакшими. Я в собі плекаю цінності, етичний стержень, тому обережно сприйняла пропозицію Масі. Важливо було зрозуміти, чого він насправді хоче і щоб це в жодному випадку не було політичною історією, — загалом це нормально, але це не моя ціль. Спершу ми зустрічалися і говорили. Фактично знайомилися. Я запропонувала попрацювати разом два місяці — створити й запустити організацію — і якщо б щось пішло не так, я хотіла мати свободу покинути це. Ще на початку повномасштабного вторгнення я вирішила, що не хочу марнувати своє життя на проєкти, у які не вірю.

За ті два місяці ми зрозуміли, що готові рухатись далі. Я дуже уважно придивлялася до Масі, бо це людина, з якою треба буде щодня працювати разом. Він мене вразив. З кожним днем спростовував мої упередження. Я довіряю йому, і знаю, що він довіряє мені. Масі дає мені свободу, дослухається до моєї думки. Я не прагнула бути головою організації. Мені спокійно бути проєктною менеджеркою. Але неочікувано Масі довірив це мені і публічно говорить, що заснував «Принцип» разом зі мною. Це не були мої умови, амбіції. Але це говорить про Масі як про лідера і людину, готову ділитися символічним капіталом, — для мене це дуже цінно. Він готовий до того, що поруч з ним зростають інші, — це дуже рідко трапляється у громадському секторі.

Цивільний правозахист усе ж зовсім інший, для військових працює інша правова рамка. Чи ви розуміли, у що йдете?

Я не знала, у що йду. Для мене рік «Принципу» — це рік пізнання. Але коли я прийшла у цивільний правозахист, то теж не знала, що це таке. Я знала, що є якесь зло, яке потрібно подолати. У 17 років я була учасницею Революції Гідності і бачила розстріли на Майдані. Це мало невигладний наслідок і для психіки, і для вибору, чим займатися. Правозахист дав мені інструменти, розуміння, мову, право, аби сказати, як має бути.

Попри те, що моя сім’я з 2014 року причетна до війни, я не усвідомлювала, що таке людина у війську з точки зору права.

Я досить добре розуміла, що таке міжнародне гуманітарне право, правила ведення війни та воєнні злочини. Але ніколи не замислювалася, що таке військова дисципліна і як вона корелює з гарантіями для людини, яка є частиною військової вертикалі. Для мене ця сфера цілком нова. Але розуміння загальних принципів права, логіка роботи з темою та людської гідності не змінилося.

Попри жахливі драматичні події, 2022 був іще й роком піднесених емоцій. Коли армія досягає чогось настільки великого, можна списати дуже багато речей. Але мені здається, до кінця року почали даватися взнаки серйозні проблеми, бо голим ентузіазмом радянщину в армії не приховаєш. Військові почали більше осмислювати свій досвід і говорити про це.

[Читайте також: Масі Найєм: «Зараз важливо думати про те, чому ми виграємо»]

«Принцип» працює з гарантіями прав військових і ветеранів. Ці стандарти незрозумілі — у цьому для мене різниця з цивільним правозахистом, де ти знаєш, що таке міжнародне право прав людини і які документи що гарантують. А військовий правозахист — terra incognita. Завдання «Принципу» — зокрема сформулювати цей стандарт. Чинні статути — мають бути переосмислені. Є якісь загальні стандарти НАТО, але у цій сфері країна сама вибирає рішення і підходи. Тут немає чітких правил гри. Сформулювати їх — виклик для нас.