— Ви можете створити фігурку з макаронів або справжнього робота, на продаж чи тільки для себе. Але якщо це робота своїми руками — ви обов’язково мейкер, — переконують Світлана Бовкун і Юрій Власюк — продюсери ярмарку Mini Maker Faire в Україні.
Цей ярмарок — частина міжнародного руху Maker Faire — своєрідний майданчик для винахідників та новаторів. В Україні він стартував у другий рік війни та за рік розрісся із п’ятдесяти учасників до двохсот. Його уже провели у Харкові, Києві, Львові та Одесі. І захід збирав до п’яти тисяч відвідувачів.
— Війна означає, що саме зараз — час, — безапеляційно каже Юрій. — Переглядаємо новини за травень 2015-го. Що там? — риторично запитує. — А людям потрібні й позитивні емоції.
— Це був насамперед наш особистий запит, — підхоплює Світлана. — Те, чого потребувала наша родина і діти. Maker Faire — один із прикладів американського світогляду в найкращому сенсі цього слова: «Зроби сам. Усе залежить від тебе». Мейкерство — це спосіб життя, щось на противагу споживанню. Це люди, які вірять у себе. Девіз мейкерів: «Навчайся, створюй, ділися, грай». Ми пропагуємо звичку створювати, а найкраще, звісно, прививати її з дитинства.
Мейкерство — це спосіб життя, щось на противагу споживанню
Про це Світлана і Юрій задумались, коли помітили, як багато часу проводить старший син в Youtube чи граючи в Minecraft. Батьки раділи, що він на цьому розуміється, але вважали, що це далеко не всі необхідні дитині навички. Так Юрій почав пошуки і натрапив на журнал Makezine, у якому для цікавих невіртуальних занять знайшлося все: і про 3d-друк, і як зв’язати тепленький хвіст русалки, і навіть як зробити джем. Найпростішим кроком, щоби подивитись, скільки людей мають схожі інтереси в Україні, здався ярмарок.
Тож подружжя разом з друзями-однодумцями взялося за пошуки шкіл, майстрів, аматорів, будь-кого, кому цікаво щось робити. Шукали і тих, хто ходить з відчуттям все-є-але-чогось-не-вистачає. Бо вони теж — потенційні мейкери.
Спочатку важко пояснити людям, хто такий мейкер. Це ж не лише стартапер, не лише вчитель, не лише підприємець чи майстер. Це все разом
— Спочатку важко пояснити людям, хто такий мейкер, — розповідає Світлана. — Це ж не лише стартапер, не лише вчитель, не лише підприємець чи майстер. Це все разом. Якщо коротко, то це людина, котра створює матеріальний продукт, до якого можна доторкнутися.
— Але це не обов’язково винахідництво. Це може бути звичайна річ, яку я хочу повторити, — уточнює Юрій.
Звичка вірити
На ярмарки найчастіше приходять сім’ями, щоби показати дітям, що можна робити. Приходять і вчителі, для яких вхід зробили безкоштовним, лиш би передавали творчий імпульс школярам.
І все ж після ярмарків бувають дуже різні відгуки: від «О, це фантастика, очі горять. Я все перепробував! За все вдячний» до «За що ви взяли сто гривень? Я нічого не побачив і не зрозумів. Пристрій дивний, стіл подряпаний, а фуд-корт маленький. Не знайшов туалету».
— Але ярмарок — це не про продаж чогось, не фестиваль вуличної їжі, не те, до чого ми звикли за двадцять років: «щось там продають», — запевняє Юрій. — Ми намагаємось зробити так, аби продавців було менше і більше тих, хто щось показує. Були у нас, наприклад, батько і син. Батько — інженер старої школи, а син — програміст. Вони зробили підводного робота. Навіщо? Їм це було цікаво, у них був час. І діти, і дорослі за допомогою ноутбука могли керувати цим роботом на ярмарку.
— Це все — про якість життя, — продовжує Світлана, — про свій інтерес, про те, що нас робить людьми. Мені сподобалась історія від продюсера ярмарку в Непалі, який відбувся після землетрусу. Він сказав, що його місія — повертати людям гідність. Це справді так. Особливо в Україні, коли ти постійно живеш у стресі, з відчуттям, що новини незмінно погані, можливість нагадати собі та іншим, що ти щось можеш, — це дійсно про гідність. Ти маєш рухатися до якоїсь кращої точки, інакше взагалі навіщо це все? Віра у свої можливості — це основа підприємництва. Американський лозунг — «In God we trust» — насправді не про релігію. А про те, що вони вірять. І ця звичка вірити дуже важлива, щоб рухатись уперед.
Універсальний портрет учасника ярмарку організаторам скласти ніяк не вдається, бо це і школярі, і студенти, і люди середнього віку, і пенсіонери. Пенсіонерів, кажуть, хочеться, щоби було більше. У США, запевняють, люди після 50-ти починають придумувати стартапи і вчитися чомусь новому.
—У нас є 70-річний мейкер. Він працює у стилі стімпанк, але не знає, що це так називають, — сміється Юрій, — Йому прикольно. На першому ярмарку навколо нього було найбільше молоді, найбільше людей.
— Це взагалі суперкейс, бо старше покоління найбільше страждає від зневіри. До них менше інтересу, тому люди втрачають ентузіазм щодо власного розвитку.
Які бувають мейкери
Існує три рівні мейкерів. Zero to Maker — людина, яка сама ще не знає, що хоче робити, з ким і де. Не знає, як навчитись. Хвилюється, може, це дорого. Сумнівається. Така людина приходить на ярмарок, купує абонемент у мейкер-спейс, де можна спробувати щось змайструвати, або записується на безкоштовний ознайомчий тур чи просто дивиться, як і що роблять інші. У процесі спілкування починає розуміти: це нескладно.
Організатори навіть бачать у своєму заході своєрідний ярмарок професій: «О, ми можемо скинутися і придбати такий станок, — часом спалахують ідеї в головах відвідувачів. — Чи зібрати такий станок самостійно. Чи робити свої маленькі продукти і продавати через інтернет».
Наступний рівень — Maker to Maker. Така людина вже щось собі робить і в процесі у неї виникає багато проблем і питань. Їй потрібне спілкування з людьми з інших міст і сфер. Вона шукає оцінок для свого виробу і дізнається, як працюють інші.
Верхній, найменший за кількістю, але найпотужніший рівень щодо грошей і розвитку держави, бізнесу та інновацій, — це Maker to Business. Такі люди з колишнього хобі хочуть, можуть і роблять свій бізнес. Їх залучити до ярмарків найлегше.
— Ми бачимо нашу місію в тому, щоб збільшувати кількість Zero to Maker, бо це фундамент, на якому можна збудувати все інше. Для будь-якої спільноти найважливіше перестати скаржитися і почати щось робити. Кожен може знайти для цього можливість, — запевняє Світлана.
У нас класно
— Ми вважаємо, що те, що робимо, потрібне і корисне для держави, — наголошує Світлана. — Ми відкриті до співпраці. Але ми насамперед мейкери і все робимо самі. Хоча у нас є досвід взаємодії з відділом освіти у Києві — вони допомогли анонсувати нашу подію серед шкіл. Це значна підтримка. Складний, але конструктивний діалог. Насправді все залежить тільки від того, наскільки навчальні заклади зацементувалися в «совку». Один з п’яти закладів нас зрозуміє. Якби більше людей знали англійську і більше читали, було би ще більше інтересу.
— Ми вивчаємо, хто як працює. Знаємо, що Львівська міська рада з великою ймовірністю нас підтримає. За двадцять хвилин розмови нам знаходять приміщення для заходу.
Кожного разу, коли я повертаюсь із закордону кажу: у нас класно. Є багато можливостей щось змінювати. Я, звісно, можу щодня писати багато поганого. Можу бути рупором поганого, але для чого?
До Юрія навіть підходив знайомий зі словами: «Багато грошей не маю, на спонсора не тягну, але ось три тисячі гривень. Живу у Києві, але закінчив Харківський університет, хочу, щоби там була така класна штука, яку ви робите».
— Це люди, яким не байдужий розвиток рідного міста. А наша робота також у тому, щоб прищеплювати таку рису, — каже Світлана.
— Інколи кажуть, що так буває лише у Штатах чи Німеччині. Ні, — відрізає Юрій. — Кожного разу, коли я повертаюсь із закордону, без жодного ура-патріотизму кажу: у нас класно. Є багато можливостей щось змінювати. Я, звісно, можу щодня писати багато поганого. Можу бути рупором поганого, але для чого?
— Це вибір, — додає Світлана. — Я радила б всім глобально мислити. Нам не потрібно еміграції, але потрібно знати англійську. І бажано — ще одну мову. Бути відкритими для світу. Взагалі, набагато крутіше не емігрувати, а мати можливість подорожувати, бо не у кожного емігранта вона є. Хоча, якщо вам пропонують роботу в NASA, — не їхати не варіант. Це вибір.
— Кілька знайомих кажуть: «Навіщо ви купуєте ліцензію? Зробіть ярмарок самі, під іншою назвою». Ех, але це не прикольно. Ми можемо, але ми не мали б всіх цих контактів і не знали б, що відбувається у світі: що в Катманду за три копійки наробили мейкер-спейсів, а у Непалі існує дуже сильна школа робототехніки.
— Так народжується дотичність до всього світу. Ми пишаємося, коли бачимо наші ярмарки на карті поряд із європейськими.
***
«Місця успішних ідей» — спільний проект The Ukrainians, Radio SKOVORODA та «Громадське. Львів», який здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
