Чи можуть класні хлопці бути мусульманами, що спільного між ісламською цивілізацією та Європейським Союзом, чим українські мусульмани відрізняються від інших, чому Блаженніший Любомир (Гузар) підтримує ідею будівництва мечеті у Львові та які книжки читати, щоби краще зрозуміти мусульман.
Про усе це на Форумі видавців говорили кримськотатарський громадський діяч, співзасновник організації «КримSOS» і культурного центру «Кримський дім у Львові» Алім Алієв, експерт із кримськотатарської літератури, головний редактор газети «Qırım» Бекір Мамут та член координаційної ради Всесвітнього конгресу кримських татар у Польщі Недім Усеїнов.
Анастасія Левкова (модератор): На перший погляд здається, що українці не часто стикаються з мусульманами. Але один із корінних народів України — кримські татари — від початку свого існування сповідує іслам.
Алім Алієв: Коли після анексії Криму кримські татари почали масово їхати на материкову Україну, тутешні мешканці дуже тепло приймали кримських татар, причому велика кількість цих мешканців не ототожнювала кримських татар із мусульманами. Ми багато не знали одне про одного, довго не дуже цікавились. Зараз ми пізнаємо одне одного, привідкриваємо одне одному двері у свої внутрішні світи і світи свого народу.
Бекір Мамут: За легендами, перші місіонери-мусульмани відвідували Крим ще при людях, які бачили пророка. У 1315 році правитель Золотої Орди хан Узбек затвердив іслам як державну релігію в Криму. Та частина України, яка межувала з Кримом, насамперед запорізькі козаки, перебувала в перманентному зіткненні з ісламським світом Криму. Міжконфесійної проблеми не було ні тоді, ні протягом останньої чверті століття. Владика Климент, який очолює Українську православну церкву, був присутнім на всіх мусульманських святах, а наш муфтій — на християнських. У сім’ях, куди іслам приходить у вигляді якоїсь особистої обставини — хтось заміж вийшов, одружився або з кимсь потоваришував, — це питання не постає.
Недім Усеїнов: 25 років української незалежності показали, що існує модель мирного співіснування мусульман та немусульман у європейській демократичній країні. Сучасний польський досвід більше вписується в загальноєвропейську тенденцію щодо міжрелігійних відносин. Активно говорити про мусульман у Польщі почали так само, як і в Україні, кілька років тому, коли загострився конфлікт на Близькому Сході, що спричинило масову міграцію в Європу. Польська правляча еліта, керуючись настроями електорату, намагалась робити все, щоби прийняти якнайменше біженців-мусульман із Близького Сходу.
Мас-медіа постійно вживають термін «ісламський тероризм», тому для мешканців Польщі мусульмани — це передусім терористи. Вже потім поляки згадують, що в них є свої мусульмани — польські татари. Польські татари почали прибувати на терени тодішньої Речі Посполитої в XIV столітті, їхня загальна кількість — приблизно 3 тисячі. Вони брали участь в історичних подіях на боці Польської держави (наприклад, 1410 рік — битва під Грюнвальдом), сьогодні їх у Польщі шанують і не ототожнюють з іншими мусульманами.
Алім Алієв: Часто мене питають: «Ой, Аліме, а ти мусульманин? Як так сталось? Ти ж такий класний чувак». Це схиблене розуміння ісламу є і в нашому суспільстві. У середовищі самих мусульман фундаменталісти та терористи є абсолютно неприйнятними. Іслам, як і інші релігії, вчить, що ми маємо любити ближнього і тільки бог може позбавити людину життя. Тероризм не має ані релігійного, ані національного забарвлення. Я не знаю жодної кримськотатарської родини, члени якої воювали б у Сирії. Але я знаю багато кримськотатарських родин, чоловіки з яких воюють на сході України.
Анастасія Левкова: Люди з-поза мусульманського середовища ототожнюють окремих радикальних представників з усім ісламським світом. Умовно кажучи, це так, якби всіх українців сприймали за Олегом Тягнибоком. Напевно, є українці, які воюють на боці «ДНР», але ми не можемо узагальнювати і говорити, що Україна підтримує «ДНР». Виходить, що репрезентантами мусульман є не ті народи, які багато століть живуть поруч як в Україні, так і в Польщі, а хтось далекий, про кого говорять медіа в контексті подій, які виходять за межі загальноприйнятого нормального.
***
Анастасія Левкова: Багато кримських татар є світськими — і їхня ідентичність є перед усім кримськотатарською, а не мусульманською, хоча до Львова приїхали і представники радикальніших спільнот — Хізб ут-Тахрір, салафіти.
Алім Алієв: В ідентичності львів’ян релігія займає потужне місце. І в тих кримських татар, які приїхали до Львова, вона також дуже вагома. Місцеві мешканці говорили: «Вони вірять в бога, ми віримо в бога — тож не бачимо проблеми». І я зрозумів: якби до Львова приїхали кримські татари-атеїсти, от тоді була б проблема. У здоровому середовищі ніколи не має бути місця для дискусії щодо потрібності чи непотрібності тої чи іншої релігійної споруди. Кілька років тому в Блаженнішого Любомира Гузара спитали: «Що буде, якщо напроти церкви Юра мусульмани захочуть побудувати свою мечеть?» Блаженніший відповів мудро: «Це абсолютно нормальне право — мати свою релігійну установу. Ми ж їздимо по інших світах і будуємо свої церкви».
Інший приклад цього порозуміння: коли в перші місяці після анексії ФСБ почала обшукувати автокефальну церкву Київського патріархату, кримські мусульмани запропонували християнам проводити свої релігійні обряди в мечетях. Щоправда, згодом і це стало небезпечним, бо ФСБ почала приходити і в мечеті.
Алім Алієв: Це найвищій рівень релігійного порозуміння. У місті Вилкове Одеської області є церква, на якій хрест виростає з півмісяця. Ці місця були під Османською імперією, цей храм задумували як мечеть, а добудовували його вже як церкву.
Бекір Мамут: Нашу історичну батьківщину завжди ставили в приклад, коли мова йшла про релігійну терпимість, про добросусідство. У Сімферополі досить близько розміщені одна з найстаріших мечетей Кебір-Джамі, Володимирський храм, Караїмська кенаса і ще була кримчацька синагога. За часів Кримського ханства християни Криму перебували у значній меншості, тому християнська релігія була під мусульманською протекцією. Я думаю, якби львів’яни хоч трохи знали нашу історію, знали, що це мусульмани з Криму, а не такі мігранти, як у Польщі, то дискусії про мечеть у Львові не існувало б. Дорога, яка веде до примирення, розуміння, толерантності, — це спілкування, спроба пізнати ближче свого сусіда, нехай він і з’явився тут тільки вчора.
Недім Усеїнов: У країнах, де відсоток мусульман найменший (Угорщина, Польща), найактивніша політика проти мусульман, проти мігрантів. Суспільство дуже мало знає про іслам, тому боїться, а політики це використовують, щоби прийти до влади. У Франції зараз живе приблизно 7,5% мусульман, до 2030 року, за прогнозами, їхня кількість зросте до 10% від усього населення. Чому там теракти, конфлікти і проблеми, а в Україні нема? Адже в Україні теж є мусульмани — кримські татари, які в Криму становлять 12-13% і загалом по Україні 2-3% населення. Кримські татари дуже інтегровані, асимільовані до сучасного багатомовного, багатокультурного українського суспільства і до світської держави.
Мусульманські автори Elie Nasrallah та Фарід Закарія стверджують, що відповідь на запитання «чому мусульмани в Європі не інтегруються?» треба шукати в культурній, соціологічній та економічній площинах, а не в релігійній. Європейський Союз — мрія кожного східного європейця, кожної людини, яка хоче нормально жити. А до XIII століття «Європейським Союзом світу» була ісламська цивілізація — Омейяди, Аббасиди.
Зараз у світі живе півтора мільярда мусульман, але мусульманський світ має лише двох лауреатів Нобелівської премії за науку. На Іспанію, яку не вважають найінтелектуальнішою європейською країною, припадає більше перекладів з іноземної мови, ніж на всі арабські країни. Економічний та культурний занепад ісламської цивілізації протягом багатьох років є причиною конфліктів, які виникають на Близькому Сході, і цього непорозуміння із західним світом.
***
Анастасія Левкова: Книга українського сходознавця Михайла Якубовича «Філософська думка кримського ханства». У ній ідеться про те, що надбання мислителів з Криму, які творили у лоні Османської імперії, потім частково влилися і в українську, і в європейську культуру.
Книга муфтія Духовного управління мусульман України «Умма» Саїда Ісмагілова «Ісламська ідентичність в Україні». Ісмагілов — це приклад хорошого духовного лідера, який впливає на духовну інтеграцію.
Книга Карла-Маркуса Гауза «Зникомі європейці». Це видання про етнічні меншини, які перебувають на межі зникнення у Європі. Автор говорить: коли під приводом захисту однієї релігійної спільноти виганяють іншу релігійну спільноту, то страждає той, кого захищали. Також він пише, що культура, яка утворилась у лоні мусульманства, досі впливає на європейську культуру.
Бекір Мамут: Програма «Громадські зв’язки». Протягом місяця я жив у Чикаго, був єдиним мусульманином серед інших учасників і ходив на служіння в католицький костел. Таке зближення, пізнання є дуже цінним. Покидьки були завжди. Зараз цей ярлик закріплено за більшою частиною ісламського світу, але все змінюється.
Алім Алієв: Анексія Криму відбулась не два роки тому, а набагато раніше. Об’єднувальні культурні проекти, які спадають мені на думку, на жаль, відбулись після 2014 року, запізно. Зараз є один музичний проект. Ми побачили, як схожі один на одного за сенсами та за формою тексти пісень українською та кримськотатарською мовами. Для нас самих це було відкриттям.
Недім Усеїнов: Проект «Стежка», який реалізує агенція АРТПОЛЕ. Вони роблять найбільшу справу — провокують до того, щоби дізнатись більше про кримських татар, щоби залишилось менше простору для стереотипів.
Алім Алієв: Сьогодні перед кримськими татарами стоїть виклик: як знову відкрити самих себе в культурному плані, як бути конкурентними в глобальному світі. Це роблять Джамала, Ахтем Сеїтаблаєв. Ми хочемо, щоби з’явились свої Нобелі, Пулітцери. Це важливо для здоров’я нації.
Анастасія Левкова: Це важливо, щоби відкривати себе світові, щоби люди знали і розуміли. Бо мовчання — чинник, який породжує стереотипи та конфлікти.
Усі фото — авторки
