Радіація на рівні

Катерина Сергацкова здійснила антропологічну експедицію в «енергетичну столицю» України — Енергодар і з’ясувала, чим живе український Спрінгфілд

14.03.2016 Катерина Сергацкова

Малі міста — це серія репортажів, які розповідають про українські міста з населенням до 100 тисяч. Про їхні проблеми, процес зміни влади і децентралізацію, а головне — про мешканців, їхні мрії, драми та успіхи.

Ми віримо, що саме через мале можна краще зрозуміти велике. Дізнаючись більше про маленькі міста, ми зможемо більше дізнатися і про країну загалом, і про ті механізми, які заважають змінам та, навпаки, рухають країну вперед. Ми пропонуємо приєднуватись до нашого дослідження.

Катерина Сергацкова разом із фотографом Ольгою Іващенко здійснила антропологічну експедицію в «енергетичну столицю» України — Енергодар. Катя поспілкувалася із мешканцями містечка і з’ясувала, як живеться українському Спрінгфілду.

 

— Ану розповідайте, чому сюди приїхали? Погане писати будете? — зустрічає нас керівник інформаційного центру Запорізької атомної електростанції Сергій Шимчев у своєму тісному прохідному кабінеті. Він дивиться на нас із претензією крізь прямокутні окуляри з коричневим тонуванням. На стіні над його столом — передвиборчий календар із зображенням Юлії Тимошенко.

_DSC0596

— Чому ж одразу погане? — запитуємо.

— Отже, добре писати будете? — тим самим тоном випитує Шимчев. — Добре не треба, краще погане, а то заздрити почнуть.

— А це погано чи що?

— Погано, звичайно! Коли заздрять, — пояснює Шимчев, — починають писати кляузи, щоби зробили так, аби нам теж погано було. Усі ж заздрять, що у нас, атомників, велика зарплата. Ми — кістка в горлі.

_DSC0868

Енергодар — маленьке українське місто, мешканці якого отримують найвищу (в середньому по країні) зарплату. Більшість працює на найбільшій у світі діючій атомній станції, навколо якої і утворилося місто. Сьогодні в Енергодарі живе близько 50 тисяч осіб, чверть із них працює на підприємствах, пов’язаних з АЕС. Трохи менш як чверть – на найбільшій в країні тепловій електростанції, що належить компанії ДТЕК Ріната Ахметова. Всі інші тут займаються здебільшого обслуговуванням цих підприємств або безуспішно намагаються знайти нормально оплачувану роботу.

— Ми — це чверть України, — каже Шимчев. — Запорізька АЕС виробляє стільки електрики, що вистачає для чверті населення країни, щоб жити і працювати. А ще наші споруди займають безпрецедентну площу — до 11 кілометрів. На Заході таке було б неможливим через високу вартість землі. А в Радянському Союзі все було безкоштовно. — А ще, — для чогось додає Шимчев, — у нас у ставках гаряча вода, можна купатися взимку. І вона чистіша, ніж у Дніпрі, якщо ви натякаєте на щось радіаційне. Просто повірте, що це так.

_DSC0957

На в’їзді в Енергодар красується постамент із атомом, розфарбований у кольори українського прапора. Відразу за ним — величезна Свято-Богоявленська церква, якої все ніяк не добудує атомна станція. Інших храмів, окрім баптистського, тут немає.

 

У місто веде лише одна дорога, вона закінчується біля берегів Каховського водосховища. До літа 2014-го була ще одна, але коли нею спробували проїхати збройні активісти з фейкового запорізького «Правого сектору», місцева самооборона перекрила її бетонним блоком.

Дістатися Енергодара непросто, але крім тих, хто там працює, нікому це і не потрібно. Ніхто не їздить сюди відпочивати, лише школярі, яких улітку затягують сюди на змагання з активного туризму. Місцевим мешканцям теж відпочивати особливо ніде: немає ні кінотеатрів, ні торгово-розважальних центрів, є лише кілька нічних клубів, які зараз зачинені на ремонт. Для того, щоби розслабитися після роботи, залишається всього кілька піцерій і недорогий ресторан «Скіф».

_DSC1290

Енергодар — це такий собі український Спрінгфілд. Середньостатистичне маленьке робоче містечко без історії, збудоване 1970 року фактично в пустелі (місце називають «співаючими пісками»), і це помітно досі: навколо житлових кварталів — піщані пагорби, у яких незграбно грузнуть ялини, наче дивуючись, як вони взагалі тут опинилися. Ялини тут лише для того, щоби фільтрувати повітря від викидів атомної і теплової електростанцій.

Мер від ДТЕК

_DSC0707

Новий мер Енергодара Павло Музика, 49-річний член партії «Опозиційний блок», у минулому соратник Юлії Тимошенко, власноруч заварює нам каву.

— Я і посуд тут сам мию, прибиральниці мною хваляться, — повідомляє.

У його кабінеті — відразу кілька українських прапорів. На стіні портрет Президента Петра Порошенка, а під ним, на столику, — ікона Божої матері, за розмірами вдвічі більша, ніж портрет. На крихітному робочому столі Музики, більше схожому на куточок секретаря, розміщено два монітори: на одному відкритий браузер, а на іншому — зображення з камер спостереження, встановлених у холі перед кабінетом. Мер бачить (а може, і чує) кожного, хто очікує його на просторому синьому дивані.

Більш як рік тому, коли всією країною прокотилася хвиля зміни місцевої влади, його – тоді він був головою профспілки теплоелектростанції ДТЕК — покликали секретарем до міськради Енергодара. Але незабаром депутати висловили йому недовіру, аргументуючи це тим, що він «ахметовський».

— Люди просто прийшли «порішати» свої інтереси, а я людина не бізнесова і по-іншому розумію, як розподіляти бюджет, — пояснює Музика і подає нам до кави меленої кориці. — Дружина каже, всім треба кориці додавати, ось я і подаю, — розгублено додає.

У жовтні 2015 року Музика став міським головою Енергодара, а разом із ним до міськради увійшли 12 депутатів від «Опоблоку», п’ятеро від «Солідарності», по четверо від партії Тігіпка, «Нової політики» і Партії захисників Вітчизни, троє від «Батьківщини» і двоє від «Укропу». Змінити щось у місті мерові поки що не вдалося. В Енергодарі, як з’ясувалося, немає жодного готового проекту, який можна було б реалізувати вже зараз.

— Ми поклали 150 мільйонів на депозит, тому що нам нема куди витратити гроші, — каже Музика. — Заробляємо на депозиті. Грошей, які отримаємо в кінці року, вистачить для будівництва однопід’їздного будинку. Але ми не можемо його звести: немає проектів і кошторисів. Ніхто цим не займався, не проводив експертиз, тож навіть зробити центральну вулицю (Радянську, перейменовану відповідно до закону про декомунізацію на Українську, — TU) не можемо. Не те що я не хочу — я просто не можу.

_DSC0629

Причина в тому, каже Музика, що «попередники» не ставили собі за мету досягти кінцевого результату. «Попередниками» він називає чиновників часів Януковича, до яких, взагалі-то, належить і він сам. Тільки ось Музика вважає, що на локальному рівні все зовсім не так, як у «великій політиці».

— На певному етапі тобі кажуть: не треба тобі бути у тій партії, треба бути в цій. А ти сидиш і думаєш: політика в Києві десь високо, а у тебе дитина вчиться в інституті, тобі її треба годувати.

Музику називають «ахметовським» цілком заслужено: він багато років пропрацював на теплоелектростанції і очолював місцеву профспілку ДТЕК. Своє колишнє місце роботи він називає «рідним» і розповідає про компанію-монополіста з великим трепетом. Своєю великою заслугою на колишній посаді вважає створення футбольної команди ТЕС на противагу спортсменам атомної станції, у яких уже давно є і команда, і свій чемпіонат.

— Над нами сміялися, що у нас немає своєї команди, — згадує навіть з якоюсь образою Музика, — а в місті про ТЕС нічого не говорили. Навіть моя дитина приходила зі школи і казала, що ось ми живемо в місті мирного атома. Зате тепер усі знають, що ДТЕК зробив у школі опалення, а в парку поставив лавки.

Місто дісталося новому мерові не в найкращому стані: жителі Енергодара заборгували атомній станції близько 50 мільйонів гривень за тепло, бо муніципальна влада цих грошей не платила. Влітку 2015-го місту довелося виділити 19 мільйонів, аби покрити витрати підприємства — тариф на електроенергію залишається колишнім, щоб не викликати соціального невдоволення. Зараз у місті триває аудит, який має розставити все на свої місця.

Але бажання — або демонстрація такого бажання — Музики і депутатів вести прозору роботу частково стало причиною гучного інциденту, що стався в Енергодарі 24 грудня 2015-го.

Депутат-мисливець

24 грудня, у день, коли мали ухвалити місцевий бюджет на 2016 рік, до будівлі виконкому Енергодара під’їхали автобуси з невідомими. Люди, що були схожі на «тітушків», вийшли протестувати проти нової міської влади і вимагати люстрації окремих депутатів. Одним із об’єктів люстрації став молодий «укропівець» Артем Дубков. Коли до нього наблизилися невідомі, щоби заштовхати у сміттєвий бак, він схопив мисливський карабін і кілька разів вистрелив у повітря.

_DSC0987

Артем виходить до нас у білій дорогій вишиванці на голе тіло і піджаку з депутатським значком. Він щойно повернувся із засідання суду, де щодо нього розглядають справу про будівництво у парковій зоні.

За стрілянину під виконкомом щодо Дубкова розпочали кримінальне провадження, але автомат йому вже повернули.

— Бандити у місто приїхали незрозумілі, — переказує грудневий інцидент депутат. — Приходимо, а тут кажуть, що мені в бак треба лізти. А як мене в бак?! Я ж чоловік! І тут автомат під рукою. Я так розгубився, злякався…

— А звідки у вас автомат? — запитуємо.

– Купив, — коротко відповідає і починає сміятися.

— Він мисливець, — коментує його соратник, доброволець АТО і член виконкому Євген Панов. І теж зі сміхом додає: На сепаратистів.

— Як колеги ставляться тепер?

— Прекрасно! У місті люди зустрічають, тиснуть руку, кажуть, треба було стріляти на ураження. Люди напружилися.

Невідомі приїхали з Дніпропетровська, каже депутат, аби зірвати сесію, на якій приймали бюджет, і не допустити до голосування «укропівців». Серед «тітушків» були і співробітники міліції без розпізнавальних знаків — такі собі «зелені чоловічки».

— У міліції мені запропонували підписати протокол, щоби перекваліфікувати справу на адмінпорушення, нібито це була стрілянина в населених пунктах. Але я відмовився, бо яке ж це адміністративне порушення? Я захищав свою честь! — обурюється депутат.

Дубков вважає, що «тітушків» пригнали із «Сильної України» Тігіпка, яка представлена в міськраді Енергодара. А мета — «дестабілізація ситуації в місті і дерибан бюджету».

Волонтер із рушницею

— Нам усього вистачало, допоки не почалася війна, — розповідає Євген Панов, котрий більш як рік прослужив добровольцем у зоні АТО. Він працює водієм на атомній станції, і для того, щоби піти воювати, йому довелося хитрістю зняти «бронь», яку АЕС ставить на своїх співробітників для військкомату. Навесні 2014-го він вийшов на блокпост на в’їзді в Енергодар, а потім поїхав воювати у лавах 37-го окремого мотопіхотного батальйону1.

_DSC0841

— Багато хто з Енергодара пішов воювати на той бік, — згадує він. — Менти, наприклад. Був серед них і провідник «Молодих регіонів» Остап Чорний (за деякими даними, його вбили у вересні 2014-го).

Разом із друзями Панов спочатку фарбував постамент на в’їзді в Енергодар у кольори українського прапора і перекривав другий виїзд із міста бетонним блоком, зустрічаючи таким чином фейковий «Правий сектор».

Зараз Панов — один із лідерів організації «Самооборона Енергодара», яка захищає інтереси військових. Міським головою він начебто задоволений, але не зовсім.

— Можна кричати, що мер — регіонал, заявляти, що ти патріот, і при цьому нічого не робити, — розповідає він про свою позицію. — Так люди проголосували, ну що тут поробиш. Нехай буде такий, а ми йому допоможемо приймати потрібні рішення. Керований він, звичайно…

Євген підвозить нас своєю машиною до дивного місця. СТО на околиці Енергодара, непоказна цегляна багатоповерхівка, на якій майорить український прапор, а у дворі — металевий контейнер і лавка. Вигляд — як у найкращих традиціях фільмів про чорні американські гетто.

Це місце Геннадія Деркача, якого тут вважають першим волонтером, що почав їздити в зону АТО навесні 2014-го.

_DSC0929

— Мене називали другим Сашком Білим, — з гордістю каже він. У Деркача на шиї красується масивний золотий ланцюжок, а на вказівному пальці — золотий перстень. Сонцезахисні окуляри на ньому теж оправлені золотом. Він манірно закурює тонку цигарку і вдавано ніяковіє перед фотографом: «Ну що ти постійно мене фотографуєш? Я соромлюся!».

— Першими на блокпости вийшли ветерани МВС, — розповідає він і чомусь регоче. — Ми просто виїхали. А у мене є свій автомат. Встали. Я взяв свою форму колишню міліцейську — і так ось чергували. Потім з’явилася наша «самооборона» — і пішло-поїхало…

На адміністративних будівлях, каже Деркач, на той момент не було жодного українського прапора. Він їх усіх сфотографував і відправив «на Київ» — «підняв кіпіш».

— Я лежав там з автоматом, де перекрито дорогу, коли сказали, що їде «Правий сектор», — згадує Деркач. — А наступного дня у мене було вінчання. Друга година ночі, а я все ще лежу…

Нещодавно він заснував фонд «Воїнам АТО», який закуповує необхідне бійцям. Деркач перераховує: купили бронежилети, 92 штуки, разом із військовим комісаріатом «відстрілював» їх на придатність.

— Зараз наша основна битва — тут, — каже він і закурює чергову цигарку. — Треба зробити в місті люстрацію. У нас все, як і було, нічого не змінюється. Ну і в Києві, судячи з новин, теж.

_DSC0916

Деркач — ініціатор створення муніципальної поліції, яку підтримав і міський голова Енергодара. Річ у тім, що у місцевій міліції 60% вакансій не заповнені — ніхто не хоче служити за зарплату, передбачену державним бюджетом, оскільки рівень заробітку по місту вищий, ніж у інших. Місцевий же бюджет може забезпечити високу зарплату, а заодно працевлаштувати військових, які повернулися з АТО.

— Наша мета — брати патріотів, досвідчених, розсудливих, а не якихось зірвиголів, — уточнює він.

А ще Деркач націлився «прибрати» з посади начальника міліції Кам’янського району Андрія Петринчука, який, на його думку, керував псевдомітингом 24 грудня.

У контейнері розвішані українські прапори, герби і грамоти від міськради і київських чиновників. Деркач ставиться до них скептично, але не приховує задоволення від того, що саме від нього багато в чому залежить безпека в місті.

_DSC0976

— Ми своє місто, за потреби, будемо відстоювати зі зброєю, — каже він. — Це наша батьківщина, ну. Раніше в нашому місті було страшно навіть вивісити прапор. Мені багато хто говорив: а чого це ти прапори повивішував, тобі не страшно? Ви що?! Як можна жити у себе вдома і боятися?!

Деркач не підтримує ні «Опоблоку», ні президентського крила. Але з мером співпрацює, як він каже, заради того, щоби хоч якось впливати на зміни. Сам він родом із Кривого Рогу і за подіями на батьківщині спостерігає з сумом.

— Ми тут, як і ви, сидимо і офігіваємо, як нас тупо зрадили. На тисячах жертв наших вони виїхали у владу — і все. У Раді все ті ж самі, х…р їх звідти виженеш! Вони кепки, нах…й, змінили — і все. Вчора були за «синіх», а сьогодні вже дують у нову дудку. І хто знає, що з нами далі буде? Може, хлопнуть нас по одному. Або заарештують за те, що в зону АТО їздимо.

Лампочки розжарювання

Енергодар — місто без стратегії. Точніше, єдина стратегія, яка тут діяла, — це програма соціального партнерства ДТЕК, розроблена для всіх міст, де домінує компанія Ахметова. А зараз «Агенція місцевого розвитку Енергодара» спільно з Інститутом державного і муніципального управління Рема Хеноха готує інтегровану з ДТЕК стратегію міста до 2020 року.

_DSC1229

Щорічно у бюджет Енергодара від ДТЕК надходить близько 39 мільйонів гривень – як компенсація за шкідливе виробництво. Ще 27 мільйонів — це дохід від роботи теплоелектростанції у 2015 році. У порівнянні з сумами, які надходять в Енергодар від атомної станції (248,8 мільйона гривень), це, звичайно, несуттєва частина, але нове керівництво міськради, як і керівництво ТЕС, намагається продемонструвати, що роль теплоелектростанції в місті не менша, ніж роль атомної. Конкуренцію відчутно навіть в інтонації, з якою і ті, й інші коментують роботу одне одного.

— Нас постійно порівнюють з атомною станцією, хто з нас крутіший, — напружено пояснює новий директор Енергодарської ДТЕК Ігор Снегін. — Але ви подивіться, що сталося через аварію на Чорнобилі, а що — після пожежі на Вуглегірській ТЕС у березні 2013-го. Ми змогли відновитися менш як за рік.

_DSC1271

Снєгін зустрічається з нами наступного дня після свого призначення на нову посаду. До цього він працював на Зуївській ТЕС у місті Зугрес поблизу Донецька, яке з літа 2014 року контролюють бойовики ДНР. Снєгін критикує рішення чинної влади і називає головною проблемою Енергодара те, що Міністерство енергетики збирається скасувати вимоги щодо мінімального складу обладнання теплової електростанції. Зараз на ТЕС працює три енергоблоки в зимовий період і два — в літній, а якщо затвердять нові правила, то залишать тільки один блок.

— Що менше блоків працює, то менше грошей отримує підприємство, — пояснює директор. — Що нижче навантаження, то гірші економічні показники роботи обладнання і менше грошей ми заробляємо. А головне, робота одним блоком може призвести до аварійного відімкнення. І тоді станція сяде на нуль.

Від того, в якому режимі працює ТЕС, каже Снєгін, залежить і робота атомної станції, адже АЕС бере у ТЕС воду для охолодження реакторів, а рівень води залежить від тепловиків. Якщо підприємство «сяде на нуль» у разі перевантаження, то може статися перегрів обладнання, а це, своєю чергою, може спричинити проблеми в роботі атомної станції і зношування устаткування.

— Це вб’є ТЕС, – резюмує Снєгін. — Але ж у нас найпотужніша електростанція в Україні — на 3 мільйони 650 мегаватів.

_DSC0952

Уже зараз ДТЕК намагається вчити мешканців міста, як економити електроенергію, і організовує школи енергоефективності. Але в кабінеті керівництва чомусь встановлені не енергоощадні лампи.

— Так, тут усюди лампи розжарювання, — відповідає Снєгін. — У Європі за таке розстріляли б.

Радіація

— А скажіть-но, яку рибу роздав тисячам людей Христос? — раптом запитує Сергій Шимчев дорогою до атомної станції. Старенька «Таврія» реве, але його гучний голос заглушує навіть це ревіння. Він дивиться на нас із-під тонованих окулярів, як і раніше, з підозрою і якоюсь насмішкою.

_DSC1298

— Відповідаю: це тиляпія мозамбікська, — повідомляє він і продовжує повчальним тоном:  Деякі журналюги, на відміну від журналістів, називають її піраньєю — через те, що вони зовні схожі. Вони майже близнюки, от тільки менталітет різний — тиляпія не кусає. І ця рибка живе у нас в озері. Знаєте, в Ізраїлі в ресторані порція тиляпії коштує близько 35 доларів!

— То чому ви її тут не продаєте?

— А вона їсть усе що завгодно. У харчовому ланцюжку у водоймі вона перебуває на самому дні: все, що накакали, не доїли, — все підчищає. Тому з нею важко працювати: в її кишках пекельна хімічна реакція. Тому в Радянському Союзі вона не прижилася.

Ми під’їжджаємо до атомної станції. Комплекс АЕС вражає: монументальні будови, де здійснюється атомна реакція, сотні людиноподібних стовпів електромереж, а під ними — канал, що охолоджує реактори. Шимчев підвозить нас до найбільшого у світі гідравлічного цеху.

_DSC1309

— Одного разу мальок тиляпії потрапив у наш ставок охолоджувачів, — ніяк не вгамується він, — і відтоді вона стала офіційним працівником Запорізької АЕС. Її завдання – підтримувати у наших водоймах чистоту. І справляється вона з цим завданням чудово. Ми взяли її у штат як елемент технології. А хто ж буде елемент технології продавати або їсти?! Хоча м’ясо у неї ніжне, смачне, без кісточок.

— Куштували?

— Отакої! Я її з’їв не один десяток.

— Тобто ви все-таки технологію їсте?

— Ну а куди діватися?!

Жарти жартами, але атомна станція дійсно використовує природні «технології». Керівник гідроцеху Сергій Іващенко, наприклад, завів стадо овець для того, аби тварини поїдали траву на території АЕС. Через зміни в місцевій фауні тут навіть з’явилися дикі свині. Кажуть, днями вони перепливли три канали і нашкодили у сусідньому селі.

_DSC1384

— Найбільший гріх, який приписують атомній, — радіація, — каже Шимчев. — Але насправді це міф. На паркані нашої атомної станції написано, що природне радіаційне тло таке саме, як і 30 років тому, коли станції ще не було. Викиди трапляються, але на нашій станції вони у тисячу разів менші, ніж дозволено за проектом. Тобто якщо ми завтра почнемо в тисячу разів більше викидати, то лише підійдемо до проектної межі.

— До речі, теплова станція, яка працює на вугіллі, значно шкідливіша через свої радіоактивні речовини, — з особливою інтонацією вимовляє Шимчов. — Вона викидає у 20-30 разів більше. Там є плутоній та інші елементи, що не згорають і разом із золою потрапляють у навколишнє середовище. Утім, найбільш радіоактивна речовина, яка отруює тут довкілля, — це природний радон, що накопичується переважно у підвалах. Але це не унікальне явище, так є по всьому світу.

Керівництво атомної, як і ТЕС, теж скаржиться на українську владу. Національна комісія з регулювання цін на електроенергію, каже Шимчев, занижує ціни для атомної енергетики з політичних міркувань.

— У нас же постійно загроза виборів, — пояснює він. — А кожна чинна влада, незалежно від забарвлення, думає так: якщо заради економіки і розвитку виробництва підвищити ціни, підскочать по ланцюжку й інші ціни, а опоненти використають це для своєї пропаганди.

Іще Шимчов вважає, що «зелені» відпрацьовують глобальне комерційне замовлення виробників альтернативної енергії — «працюють на вуглецеву мафію».

_DSC1358

— Вони з нами борються, бо в атомної енергетики низькі ціни, а зовсім не через шкідливість. От атомна енергетика шкодить природі? Шкодить, кажете, шкодить. А сонячна шкодить? Звичайно! Сам собою сонячний елемент, алюмінієва штучка, нічого не виділяє, але для того, щоб її зробити, працює дуже шкідливе хімічне виробництво з купою надтоксичних відходів, які йдуть у навколишнє середовище. Вона у мільйон разів брудніша, ніж ядерна! Вітрова енергія чистіша, але ось біологи в Неваді помітили, що, коли там з’явилися вітряки, то в радіусі ста кілометрів зникли мухи, павучки, мишки, за ними пішли зайці, лисиці, вовки… А якщо повернутися до цін, то сонячна електроенергія коштує 5 гривень за кіловат-годину, а атомна — 42 копійки! Нехай ці «зелені» спробують пояснити «пересічному громадянину» України, що йому треба платити вдесятеро більше.

Сучасник

— Чого нам не вистачає? Грошей, звичайно ж! — гучно вимовляє директор палацу культури «Сучасник» Володимир Фалілеєв і усміхається напрацьованою роками роботи в радянській культмасовій системі усмішкою.

_DSC1118

— Але ж у вас одне з найбагатших міст в країні. Чому не вистачає?

— Тому що, — загадково відповідає він і просить співробітницю запалити найбільшу люстру виставкового залу, хоча за денного світла все й так добре видно. На яскравому панно, що вкриває головну стіну холу, видніється широка тріщина.

[do action=”post-slider”/]

У структурі палацу культури діє 25 клубів різних напрямків, учасниками яких є майже 800 людей. Фалілеєв перераховує цілком стандартний набір: народний хор, народний оркестр, народний театр…

В Енергодарі Фалілеєв живе і працює із 1986 року. Він, як і багато інших, потрапив сюди за розподілом. Головна його гордість — міжнародний фестиваль «Добрий театр», який проводили наприкінці весни що два роки. У 2014-му його скасували через війну.

— Основні учасники фестивалю приїжджали з Росії, а тепер як їх покличеш? — бідкається директор. — Не хочеться запрошувати людей, готувати захід, а потім скасовувати, якщо хтось не погодиться.

Нещодавно в Енергодар мав приїхати з виступом актор Борис Ісаєв, але військові влаштували скандал і заявили: якщо виступу росіянина не скасують, вони перекриють дорогу.

— Він не висловлювався щодо України і його немає у списку 83 заборонених артистів, просто у нас із цим трошки перебір, — напівпошепки каже директор.

_DSC1215

Музей історії міста також розташований тут, у ПК «Сучасник». Хоча правильніше сказати, що це музей історії теплової електростанції. Його створили на кошти ДТЕК — і своєю експозицією він практично ігнорує існування атомної станції. На запитання, чому так, Фалілеєв знизує плечима:

— Запитайте у керівництва.

Завідувачка Тетяна Христиченко показує головні експонати музею. Ось, каже вона перепрошуючи, макет теплової станції. Опори відвалилися, бо діти бавилися. А ось дошка з портретами всіх директорів, які в різні роки очолювали ТЕС. Під прізвищем останнього керівника замість фотографії — просто логотип ДТЕК.

— Ми чекаємо, коли він із виконувача обов’язків стане директором, тоді і фото повісимо, — пояснює Христиченко. Вона ще не знає, що колишнього в. о. вже звільнили, а його місце зайняв новий директор Снєгін.

— А ось, — підводить завідувачка музею, — іще одна наша гордість — автографи Тимошенко і Кінаха. У тому ж куточку стоять схрещені прапори Радянського Союзу. Христиченко разом із Фалілеєвим без зволікань погоджуються сфотографуватися на їхньому тлі.

_DSC1212

— Закон про декомунізацію на музей не поширюється, — уточнює завідувачка.

— А ви знаєте, треба віддати належне комуністам, — вимовляє раптом із кришталевою упевненістю Фалілеєв. — Вони прапора будь-кому не давали. За сало не купували точно, це я вас запевняю.

_DSC1000

Сьомий реактор

На першому поверсі непоказної багатоповерхівки (а приватних будинків в Енергодарі взагалі немає) красується червона неонова вивіска: «Арт-блок». Це галерея, яку два роки тому відкрив місцевий художник Олексій Солдатов. До галереї ведуть не сходи, а широкий пандус із доброї терасної дошки. Всередині маленьке приміщення також обладнано дорого і зі смаком. Крім двох крихітних виставкових залів, у яких розміщують роботи художників з усієї України, тут є міні-бар і кавомашина.

_DSC0436

Солдатов витягає з комори великоформатні полотна із зображеннями напівголих жінок та чоловіків — провокаційну для цього краю серію робіт свого сина Алекса Біглера.

— Енергодар — унікальне місце, — з гордістю каже куратор галереї. — Тут є будинки, які точнісінько повторюють споруди у Берліні і Кройцталі. Тільки у нас люди за звичкою завішують балкони білизною і кондиціонерами, а там усе має такий вигляд, як і 1984 року.

Солдатов перебрався в Енергодар із Магнітогорська, де закінчив педінститут. Спочатку викладав у художній школі у Маньківці біля Умані, а 1979 року почав викладати у новій художній школі в Енергодарі.

_DSC0571

За два роки існування галереї Солдатов організував 16 виставок (щомісяця по експозиції — не кожна галерея може собі таке дозволити) і шість виїзних виставок. У його колекції — картини молодих українських художників (наприклад, є роботи Ленура Веліляєва) і малюнки його дружини, на яких відтворено будівництво першого блоку атомної станції. Гості та жителі Енергодара, каже він, часто купують репродукції і фотографії енергоблоків на подарунки. Він із задоволенням підтримує культ «столиці української енергетики».

Зелена галявина

На виїзді з території атомної станції близько півкілометра площі залито бетоном. Там склад ССВЯП — сухе сховище відпрацьованого ядерного палива. Це те, чого найбільше бояться і атомники, і екологи.

— За часів СРСР ми відвозили відпрацьоване паливо в Росію, — розповідає Шимчев. — У Союзі існував єдиний виробничий ланцюжок, початком якого був Енергодар, а кінець — десь під Красноярськом. Тільки тоді все було безкоштовно, а тепер — за чималі гроші.

_DSC1306

У майбутньому, сподівається Шимчев, не доведеться переробляти нове паливо, а будуть лише допрацьовувати те, що залишилося від первинної обробки. Таким технологічним процесом поки що займаються лише в Англії і Франції.

— Ми зберігаємо цю техногенну корисну копалину у себе для майбутніх поколінь, — гордо каже Шимчев.

_DSC1376

Цього літа мають прийняти рішення про продовження терміну експлуатації перших двох блоків АЕС. Якщо вони пройдуть атестацію, то прослужать ще один тридцятирічний термін.

— А якщо не продовжать терміну? — запитуємо ми.

— А якщо ні, — задумливо вимовляє Шимчев і піднімає на нас погляд з-під своїх тонованих окулярів, — то тут з’явиться зелена галявина. Приберемо тут, травичку посіємо — і подякуємо території за те, що стільки років нас терпіла.

1 — Оновлено 10.08.2016: у підродзілі «Волонтер із рушницею» замість «23-ї мотострілецької бригади» виправлено на «37-го окремого мотопіхотного батальйону».

Більше фотографій з поїздки шукайте тут

Катерина Сергацкова Ольга Іващенко

Схожі публікації

4250 5

Аґнон, Барток, Шульц: як втиснути особистість великого масштабу в життя маленького міста?

Андрій Любка про великих людей і малі міста

31.10.2016 Андрій Любка
15618 13

Місто забутих предків

Гуцульська, єврейська, європейська Коломия. Як живеться столиці Покуття

18.05.2016 Катерина Сергацкова
14432 15

Брати Зінченки

Розмова з громадськими активістами, що працюють у сфері енергетичних інновацій, енергоефективності та відновлювальної енергетики

11.06.2014 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

53781 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало
50620 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова
36273 5

Будьте наполегливими. Це важливо

Наполегливість — це вміння продовжувати, не зважаючи на почуття
24.04.2017 The Ukrainians

Введіть слово, щоб почати