img

Мотиватор маленького міста

14.05.2018 Олеся Біда

[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.

У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]

 

«Відчуваю, що не хочу займатися у житті лише чимось одним», — говорить сімнадцятирічний Андрій Каширський. Півтора року тому йому вдалося організувати у маленькому містечку Судова Вишня, що на Львівщині, курси англійської для дітей. Для того, щоб заохотити учнів до навчання, Андрій щотижня приходив до школи о сьомій ранку і робив анонс. На заняттях вони разом переглядали фільми, писали листи одноліткам з інших країн, просто розмовляли.

Згодом Андрій поїхав на навчання в Америку і там теж почав вчити — щоправда, математики й лише одного учня. За кордоном він зрозумів, що важливе не місце творення змін, а їхній вплив.

 

Вирішити проблему

На навчання до Америки за програмою обмінів майбутніх лідерів FLEX Андрію вдалося потрапити з другої спроби. Вперше подавався у дев’ятому класі, але не пройшов відбору. Він доволі добре знав англійську, але тоді його єдиною активністю в житті були шкільні олімпіади.

Побачили, що люди в нашому місті часто самі не знають англійської і не зацікавлені, аби їхні діти її вивчали. Ми захотіли вирішити цю проблему власними силами

За рік усе змінилося — Андрій почав їздити в табори, брати участь у різних школах та проектах, а тоді взагалі придумав разом із однокласниками організувати курси англійської мови для учнів початкових класів. Для цього обрав маленьку школу в Судовій Вишні Львівської області. Ще коли він сам там учився, уроки з англійської бували лише раз на тиждень — вчителька викладала ще у трьох школах і частіше приїжджати не могла.

Тож Андрію вдалося вивчити англійську не у школі, а завдяки додатковим заняттям і таборам від Корпусу миру.

— Ми побачили, що люди в нашому місті часто самі не знають англійської і не зацікавлені, аби їхні діти її вивчали. Ті ж, хто має таке бажання, часто не мають на це грошей. Тож ми захотіли вирішити цю проблему власними силами.

Щоп’ятниці о сьомій ранку хлопець приходив до школи та нагадував про заняття в суботу: роздавав листівки з анонсами для дітей та їхніх батьків, розвішував постери. Після цього йшов на навчання до своєї школи.

— Учні приходили самі, без наполягань батьків. Тут радше діяв принцип «він іде — і я піду».

 

Дітям подобалося те, що їх навчали старшокласники, — на уроках вони дивилися фільми, грали в ігри, виходили на вулицю, писали листи до дітей з інших країн, складали анкети, щоб їм також могли прислати листа.

— Ми були мотиваторами для них і показували свій інтерес до того, що хочемо їх навчати англійської. У нас не було так нудно та важко, як у школі. Ми говорили про місто, Україну, космос. Теми були найрізноманітнішими та цікавими для дітей.

Ми були мотиваторами для них і показували свій інтерес до того, що хочемо їх навчати англійської. У нас не було так нудно та важко, як у школі. Ми говорили про місто, Україну, космос

Домашніх завдань на заняттях не давали. Лише пропонували переглянути певний матеріал і за бажання його опрацювати. Бар’єрів, які б могли спонукати дітей не прийти наступного разу, Андрій намагався не створювати.

Щотижня заняття з англійської відвідувало до тридцяти учнів. Але це лише за гарних погодних умов, зауважує Андрій. Коли йшов дощ — дітей було утричі менше. Дістатися до школи ставало неможливо через погані дороги. Тому наприкінці грудня Андрій припинив проводити заняття.

DSC_8143

Здобувати досвід

Курси англійської мови для дітей були лише першим етапом великого проекту Андрія. Далі він планував створити розмовний клуб, куди б могли приходити і дорослі. Але в місті цієї ідеї не підтримали.

— Я бачив, як діти змінювалися, вони віталися, спілкувалися англійською навіть поза аудиторією. Це мене тішило, але я розумів, що й сам потребую більше вчительського досвіду, застосування іноземних ресурсів. Можливо, спочатку варто змінити себе, а потім змінювати людей і країну.

Однак вже навесні стартував ще один проект, співорганізатором якого став Андрій.

«One day at work» — це програма короткострокових стажувань для старшокласників і студентів в українських компаніях й організаціях. Тоді такий проект вже існував у Києві та Запоріжжі, й активні випускники «Школи успіху» Klitschko Foundation, у якій брав участь і Андрій, вирішили розширити його до Львова.

Обов’язки Андрія в команді полягали у відборі учасників для стажування, веденні сторінки в соціальних мережах, роботі над відгуками, розробці веб-дизайну та сертифікатів.

 

Не всі школярі достеменно розуміли, навіщо їм потрібно брати участь у такому проекті — доводилося постійно пояснювати. Навіть у школі Андрія, де він повсякчас розповідав про програму, учасниками стали п’ятеро учнів. Але ще зі «Школи успіху» хлопець зрозумів — навіть у малому місті потрібно збирати людей і працювати з ними.

— Люди з малих міст часто невпевнені у своїх силах і не мають мотивації до розвитку. Можливо, вони бояться або просто не хочуть. У мене ж було бажання, щоб діти побачили, якими насправді, зсередини, є певні професії, щоб до них приходили професіонали і розповідали про свою роботу.

Чи не найбільшою проблемою для команди виявилося також переконати компанії, що їм, дітям, можна довіряти і що їхні наміри дійсно серйозні.

Ми писали пропозиції в безліч організацій, не всі нам відповідали. Тоді я зрозумів, що не можна здаватися, коли ти на шляху до цілі

— Ми писали пропозиції в безліч організацій, не всі нам відповідали. Багато відмовляли через те, що ми підлітки, а багато навпаки погоджувалися завдяки цьому. Тоді я зрозумів, що не можна здаватися, коли ти на шляху до цілі.

Перевагою для Андрія стало і те, що він міг їздити з учасниками проекту до компаній, здобувати досвід і поступово визначатися з вибором власної професії.

— Я розумів, що хотів би працювати в ІТ-компанії, але до відвідин однієї з них взагалі не знав, як влаштований процес роботи.

DSC_8143

Саме під час одного зі стажувань в ІТ-компанії хлопець отримав підтвердження від FLEX — він став одним із фіналістів і наступний рік проведе в Америці.

Нині він не займається проектом, але стежить за розвитком і змінами його учасників.

— Нещодавно я мав розмову з однією із учасниць нашої програми, яка приїхала до Львова з невеличкого села. Це був її перший досвід виїзду звідти. Вона розповіла, що після участі в нашому проекті цілком змінила плани на життя і тепер хоче розвиватися в галузі ІТ. І, до того ж, вона теж стала фіналісткою FLEX. Дуже радію цьому, тому що бачу, як люди змінюються, прагнуть розвитку і пробують щось нове.

 

Повернутися, щоб змінювати

Останнього дня перед відльотом до Америки, коли Андрій спаковував валізу, у ній виявилося два надлишкових кілограми. Потрібно було щось викласти. Вирішив залишити три книги, за якими мав готуватися до ЗНО.

— Добре, що вони залишилися вдома. Тут би вони припадали пилом. І я знав, що в Америці хочу провести рік якомога активніше.

Заплановане Андрію втілити вдалося. Він почав вивчати іспанську, подорожувати зі своєю хост-сім’єю, став членом шкільного клубу майбутніх бізнес-лідерів Америки, публічних виступів, спортивних секцій, клубу майбутніх фермерів.

— Тут учні мають безліч можливостей для реалізації. Школа — це платформа, де все починається за підтримки вчителів.

Якщо я повернуся, то точно не сидітиму на місці, я завжди буду щось робити

Американські учні мають значно менше часу для того, щоб втілювати такі проекти, якими займався Андрій в Україні. Але майже всі впродовж навчання здобувають досвід волонтерства. Минулого семестру Андрій присвятив цьому 120 годин — допомагав бідним, які приходили до церкви по їжу, молодіжним організаціям і стареньким в будинку для літніх людей.

Перебравшись на рік до США, Андрій не покинув того, до чого мав хист і досвід, — упродовж семестру він допомагав учню молодшої школи вчити математику. Таку можливість має і решта американських старшокласників. Курс репетиторства є одним із предметів на вибір.

— Система американської освіти мені подобається тим, що, окрім обов’язкових уроків, багато предметів я можу сам обирати і визначати рівень їхньої складності.

Хімія, яку хлопець вивчає нині, відповідає саме найвищому рівню, хоча це програма десятого класу в Україні. Але в Америці уроки побудовані інакше — учні щотижня мають реальні лабораторні завдання: одягають халати, окуляри і роблять досліди.

— Тут усе інноваційніше, але в Україні вчитися важче. Це загартовує. На початку року я дуже сумував за шкільними олімпіадами.

Ставлення до англійської мови в хлопця також змінилося. Щодня він має двісті нових слів з усіх шкільних книг, які потрібно вчити та повторювати повсякчас.

— У природному середовищі мову вчити легше, і це дуже відкриває мене як особистість — на уроках я можу вільно висловлювати свою думку, яку цінують.

Такою ж перевагою в навчанні для Андрія є закрита система оцінювання, коли ані однокласники, ані вчителі не формують свого враження про інших відповідно до їхньої успішності. Цього, на його думку, чи не найбільше бракує в Україні.

Менше ніж за місяць Андрію потрібно повертатися додому — закінчувати екстерном одинадцятий клас, складати ЗНО та вступати до університету. Чи буде він українським, ще остаточно не визначився.

Розповідає, як нещодавно у Вашингтоні на зібранні фіналістів FLEX йому заімпонувала думка про те, що не важливо, де вчитися — вдома чи за кордоном. Важливо бути рушієм змін будь-де.

— З одного боку, я відчуваю, що маю вже достатньо досвіду, щоб повертатися і створювати щось нове в Україні, а з іншого боку, Америка вже стала мені другим домом.

Якщо ж Андрій вступить до українського вишу, то буде продовжувати роботу над своїм проектом. Англійської дітям більше не викладатиме, планує вдосконалюватися. Наприклад, допомагати вчити мову людям з інвалідністю.

— Якщо я повернуся, то точно не сидітиму на місці, я завжди буду щось робити.

Фотографії надані героєм тексту.

***

«Школа успіху» — безкоштовний літній проект, покликаний розкрити особистісний потенціал у підлітків і розвивати навички самостійних активних дій та відповідальної й цілеспрямованої поведінки. Підтримати проект можна за цим посиланням.

Олеся Біда

Схожі публікації

11997 16

Аліна Носенко: «За свою мрію потрібно боротися»

Директорка Klitschko Foundation — про українську мрію, роботу з молоддю та виховання майбутніх лідерів

12.02.2018 Марічка Паплаускайте
4181 8

Нестримна

Історія 15-річної Марти Костюк — головної надії та найбільшої сенсації українського тенісу

12.03.2018 Марія Педоренко
3374 7

Де народжується лідерство

Як «Школа успіху» вчить бути особистістю та командним гравцем водночас

14.09.2018 Ярослава Тимощук

Популярні публікації

39502 6

22 риси істинного лідера

Ось що означає бути лідером: бажання іти далі, коли інші хочуть зупинитись
30.03.2017 The Ukrainians
50385 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова

Введіть слово, щоб почати