Дорослі не повірили

Як один підліток знайшов гроші і можливості зробити своє місто кращим

22.06.2018 Надія Швадчак

[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.

У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]

 

Іван Антонюк любить казати про себе так: «Я з маленького містечка Радехів». Місто і справді невелике — всього десять тисяч мешканців. Але в оповіді Івана воно — центральне і основоположне. Про яке личить говорити із повагою і любов’ю.

Окрім того, Іван любить вивчати історію і втілювати у життя усякі проекти. Це тепер він, одинадцятикласник і член місцевої громадської організації, каже, що головне — не сидіти на місці, розвиватися і рухатися. А ще два роки тому його тримала тягуча і звична апатія рідного містечка. Так було, поки завуч не привів хлопця до комп’ютерного класу, тицьнувши пальцем в анкету до «Школи успіху».

«Заповни», — порадив.

Більше для розваги, аніж всерйоз, Іван заповнив. 

DSC_8143

Недарма

Невдовзі після вигуку «Мамо, я їду до Києва!» хлопець спакував сумку і подався до столиці на десятиденну школу. Найбільше запам’ятав лекцію про важливість завжди бути активним. Це потрібно, засвоїв хлопець, щоб не звинувачувати владу у всіх своїх проблемах.

Наступна можливість від Klitschko Foundation поїхати до Києва  вимагала реалізації проекту. Дедлайни були чіткі: робити потрібно було швидко, не чекаючи канікул.

— Ідея з’явилася, ще коли я приїхав на «Школу успіху», — пригадує Іван. — Я уявив, якою вона була б у Радехові — що можна було б у наших реаліях зробити. Тут же немає таких активностей, як у Києві чи Львові, де постійно щось організовують чи можна просто вийти в центр погуляти. Тут якщо ти сам щось не організуєш — ніхто не організує. Можна їздити до Львова, але це 70 км дороги. Оскільки великих спонсорів у маленькому місті немає — я вирішив не гнатися за масштабами, а організувати курси із саморозвитку. 

На початку десятого класу Іван замислився, що може бути цікавим для ровесників. На уроках нудно, — думав, — бо учителі весь час мучать теорією. Тому краще дати більше практики, показати не що, а як. Щоправда, Іван не знав, з ким радитись. Боявся, пригадує, говорити з дорослими по-дорослому. І все ж почав.

Курси стартували. Учасники постійно змінювалися, але було їх завжди близько п’ятнадцяти. Для Радехова — багато, зауважує хлопець. Приходили переважно його однокласники і учні молодших класів. Організовували все діти, допомагала одна вчителька.

Учасники курсів вчилися збирати зброю разом з поліцією («Я вперше побачив, як це робиться», — пригадує Іван), пекли хліб, робили майонез («Прийшли робити його без віничків! Олії не вистачило…»), пройшли профорієнтаційні тести в центрі зайнятості й прослухали лекцію про громадську активність — думали, які є проблеми у місті і як їх можна вирішити.

— Я щасливий, — каже Іван, — бо потім діти писали, що задоволені й хочуть, щоб таке відбувалося ще. Це означає, що все недарма. І що в місті живе не сіра маса, а є люди, які чогось хочуть. Треба їм тільки запропонувати.

Знайти гроші й зібрати людей

Після реалізованого проекту і поїздки до Києва у 2017 році Іван пройшов відбір до школи «Агенти змін», яку організовує центр «Ейдос» і Мала академія наук. Щоб стати учасником, Іван писав есе. Про те, чому мрії одних стають реальністю, а інших — залишаються мріями.

Про власну каже так:

— От я зараз дивлюся за вікно і хочу побачити там щасливих людей, країну, яку поважають і на заході, і на сході. Щоб ми не почувалися меншовартісними. Хочеться це зробити. А зараз я бачу розбиту дорогу і людей, які у всьому звинувачують владу. Якась така апатія навколо і розчарування. Щодо мене, то кригу невпевненості, яка мене стримувала, розбила «Школа успіху». А «Агенти змін» дали подальше розуміння, хто я. Там я вчився робити великий проект, який буде змінювати нашу громаду.

От я зараз дивлюся за вікно і хочу побачити там щасливих людей, країну, яку поважають і на заході, і на сході. Щоб ми не почувалися меншовартісними. Хочеться це зробити

DSC_8143

Так хлопець вирішив відновити спортмайданчик у центрі міста. 10 років тому він з’явився тут завдяки Klitschko Foundation, але з часом занепав.  Іван зібрав команду, склав кошторис. З місцевого бюджету вдалося отримати менше, аніж потрібно — десять тисяч, але й від такої суми Іван був щасливий.

— Долучилася міська рада і активісти. Я більше ініціатор, аніж виконавець — усі ми разом фарбували, чистили і викопували стовпи. І той тенісний стіл, і лавки міняли. Найбільше я був здивований, що люди долучалися. Таке щастя, що то комусь треба! Що вони готові вкладати свої час і сили. Цей проект не мій, а наш. Робила його команда.

Але так було не одразу. Коли першого разу Іван написав у Facebook: «Приходьте, якщо хочете гарне волейбольне поле» — прийшло всього четверо (із ним включно). І на них чотирьох чекало 16 тонн піску.

— Я ж не силач, у мене біцепсів нема, — Іван сміється. — Потім до нас долучився бізнесмен, громадський активіст і помічник народного депутата. І ми всі дружно кидали той пісок. Це був такий фейл! Ще якийсь хлопчик маленький прийшов, просив лопату… Мені так соромно було!

Наступного разу Іван вирішив телефонувати і запрошувати кожного особисто. Аби збільшити шанси. Зібралося близько сорока людей, що перевершило його найсміливіші очікування. Легко не було: бракувало пензликів і шпателів, а згодом виявилося, що фарбували неправильно: треба було зверху донизу, а не навпаки. До того ж всі вимагали від нього, спантеличеного, інструкцій. Згодом ще й випав дощ — і місцями поморщилась фарба.

Реалізація проекту тривала місяць. Одна з місцевих підприємців делегувала робітників, давала воду і годувала піцою, інший — купив лавки. До робіт долучилася спілка ветеранів АТО і пластуни. За один вечір вдалося викопати з хлопцями-баскетболістами ділянку для баскетбольного поля.

Словом, усе вдалося. Але чому раніше нікому не вдавалося?

— Ми зараз думаємо, чому те не робиться, чому те? Але завжди легше долучитися, аніж організовувати. Так і тут. Люди не вірили, що це все діти роблять, думали, що нами хтось старший керує. А робили переважно діти.

Закінчивши школу, Іван планує вчитися на історичному факультет, а крім того — нову акцію у Радехові. Перевдягне людей в одяг радехівчан початку ХХ століття і зробить фото на фоні історичних будівель.

— Мені здається, що така акція мала б зацікавити людей нашою архітектурою та історією.

Дитячий Майдан — дорослі висновки

— Я повертався з музичної школи 18 лютого, а біля райдержадміністрації запалили шини. Не знав тоді нащо. В церкві били у дзвони. 

Майдан почався, коли Іван був у сьомому класі. І саме тоді, припускає хлопець, він вперше ненадовго відчув важливість бути активним. Бо саме тоді разом з однокласниками мав перший досвід самоорганізації — вони разом запалювали на центральній вулиці свічки, які у крамниці їм дали безкоштовно.

Найбільше я був здивований, що люди долучалися! Одна з місцевих підприємців делегувала робітників, давала воду і годувала піцою, інший — купив лавки

DSC_8143

— Майдан — це був крутий шанс, щоб щось змінилося. Тоді й побачив, що тут є хороші й активні люди. З кожним роком я розумів це все більше і більше. Раніше думав із жалем, ну чому я тут народився? Навіть уявляв, що живу десь в Англії. А тепер вважаю, що якщо жити — то тільки тут. Може, там я й буду мати великі гроші, але все одно буду людиною, яка приїхала. А тут рідний дім, все своє. І безліч можливостей!

Автор фото — Віталій Качур.

***

«Школа успіху» — безкоштовний літній проект, покликаний розкрити особистісний потенціал у підлітків і розвивати навички самостійних активних дій та відповідальної й цілеспрямованої поведінки. Підтримати проект можна за цим посиланням.

Надія Швадчак

Текст Надія Швадчак

Журналістка у The Ukrainians.

Пишіть Надії у Facebook!

Схожі публікації

10019 5

Жити гімнастикою

Як 15-річній гімнастці вдається виборювати 5 із 5 золотих нагород на міжнародних змаганнях

11.04.2018 Наталія Середюк
15060 6

Із Сум — у Лас-Вегас

Історія винахідника, який два роки прогулював шкільні уроки в лабораторії, а тепер вчиться у США

04.04.2018 Надія Швадчак
3512 5

Мотиватор маленького міста

Як старшокласнику з невеличкого міста вдалося згуртувати дітей довкола вивчення англійської

14.05.2018 Олеся Біда

Популярні публікації

268385 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
38791 12

Брія Блессінґ

Розмова з українською співачкою
24.09.2014 Володимир Бєглов
37328 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько

Введіть слово, щоб почати