Дорослі не повірили

Як один підліток знайшов гроші і можливості зробити своє місто кращим

22.06.2018 Надія Швадчак

[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.

У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]

 

Іван Антонюк любить казати про себе так: «Я з маленького містечка Радехів». Місто і справді невелике — всього десять тисяч мешканців. Але в оповіді Івана воно — центральне і основоположне. Про яке личить говорити із повагою і любов’ю.

Окрім того, Іван любить вивчати історію і втілювати у життя усякі проекти. Це тепер він, одинадцятикласник і член місцевої громадської організації, каже, що головне — не сидіти на місці, розвиватися і рухатися. А ще два роки тому його тримала тягуча і звична апатія рідного містечка. Так було, поки завуч не привів хлопця до комп’ютерного класу, тицьнувши пальцем в анкету до «Школи успіху».

«Заповни», — порадив.

Більше для розваги, аніж всерйоз, Іван заповнив. 

DSC_8143

Недарма

Невдовзі після вигуку «Мамо, я їду до Києва!» хлопець спакував сумку і подався до столиці на десятиденну школу. Найбільше запам’ятав лекцію про важливість завжди бути активним. Це потрібно, засвоїв хлопець, щоб не звинувачувати владу у всіх своїх проблемах.

Наступна можливість від Klitschko Foundation поїхати до Києва  вимагала реалізації проекту. Дедлайни були чіткі: робити потрібно було швидко, не чекаючи канікул.

— Ідея з’явилася, ще коли я приїхав на «Школу успіху», — пригадує Іван. — Я уявив, якою вона була б у Радехові — що можна було б у наших реаліях зробити. Тут же немає таких активностей, як у Києві чи Львові, де постійно щось організовують чи можна просто вийти в центр погуляти. Тут якщо ти сам щось не організуєш — ніхто не організує. Можна їздити до Львова, але це 70 км дороги. Оскільки великих спонсорів у маленькому місті немає — я вирішив не гнатися за масштабами, а організувати курси із саморозвитку. 

На початку десятого класу Іван замислився, що може бути цікавим для ровесників. На уроках нудно, — думав, — бо учителі весь час мучать теорією. Тому краще дати більше практики, показати не що, а як. Щоправда, Іван не знав, з ким радитись. Боявся, пригадує, говорити з дорослими по-дорослому. І все ж почав.

Курси стартували. Учасники постійно змінювалися, але було їх завжди близько п’ятнадцяти. Для Радехова — багато, зауважує хлопець. Приходили переважно його однокласники і учні молодших класів. Організовували все діти, допомагала одна вчителька.

Учасники курсів вчилися збирати зброю разом з поліцією («Я вперше побачив, як це робиться», — пригадує Іван), пекли хліб, робили майонез («Прийшли робити його без віничків! Олії не вистачило…»), пройшли профорієнтаційні тести в центрі зайнятості й прослухали лекцію про громадську активність — думали, які є проблеми у місті і як їх можна вирішити.

— Я щасливий, — каже Іван, — бо потім діти писали, що задоволені й хочуть, щоб таке відбувалося ще. Це означає, що все недарма. І що в місті живе не сіра маса, а є люди, які чогось хочуть. Треба їм тільки запропонувати.

Знайти гроші й зібрати людей

Після реалізованого проекту і поїздки до Києва у 2017 році Іван пройшов відбір до школи «Агенти змін», яку організовує центр «Ейдос» і Мала академія наук. Щоб стати учасником, Іван писав есе. Про те, чому мрії одних стають реальністю, а інших — залишаються мріями.

Про власну каже так:

— От я зараз дивлюся за вікно і хочу побачити там щасливих людей, країну, яку поважають і на заході, і на сході. Щоб ми не почувалися меншовартісними. Хочеться це зробити. А зараз я бачу розбиту дорогу і людей, які у всьому звинувачують владу. Якась така апатія навколо і розчарування. Щодо мене, то кригу невпевненості, яка мене стримувала, розбила «Школа успіху». А «Агенти змін» дали подальше розуміння, хто я. Там я вчився робити великий проект, який буде змінювати нашу громаду.

От я зараз дивлюся за вікно і хочу побачити там щасливих людей, країну, яку поважають і на заході, і на сході. Щоб ми не почувалися меншовартісними. Хочеться це зробити

DSC_8143

Так хлопець вирішив відновити спортмайданчик у центрі міста. 10 років тому він з’явився тут завдяки Klitschko Foundation, але з часом занепав.  Іван зібрав команду, склав кошторис. З місцевого бюджету вдалося отримати менше, аніж потрібно — десять тисяч, але й від такої суми Іван був щасливий.

— Долучилася міська рада і активісти. Я більше ініціатор, аніж виконавець — усі ми разом фарбували, чистили і викопували стовпи. І той тенісний стіл, і лавки міняли. Найбільше я був здивований, що люди долучалися. Таке щастя, що то комусь треба! Що вони готові вкладати свої час і сили. Цей проект не мій, а наш. Робила його команда.

Але так було не одразу. Коли першого разу Іван написав у Facebook: «Приходьте, якщо хочете гарне волейбольне поле» — прийшло всього четверо (із ним включно). І на них чотирьох чекало 16 тонн піску.

— Я ж не силач, у мене біцепсів нема, — Іван сміється. — Потім до нас долучився бізнесмен, громадський активіст і помічник народного депутата. І ми всі дружно кидали той пісок. Це був такий фейл! Ще якийсь хлопчик маленький прийшов, просив лопату… Мені так соромно було!

Наступного разу Іван вирішив телефонувати і запрошувати кожного особисто. Аби збільшити шанси. Зібралося близько сорока людей, що перевершило його найсміливіші очікування. Легко не було: бракувало пензликів і шпателів, а згодом виявилося, що фарбували неправильно: треба було зверху донизу, а не навпаки. До того ж всі вимагали від нього, спантеличеного, інструкцій. Згодом ще й випав дощ — і місцями поморщилась фарба.

Реалізація проекту тривала місяць. Одна з місцевих підприємців делегувала робітників, давала воду і годувала піцою, інший — купив лавки. До робіт долучилася спілка ветеранів АТО і пластуни. За один вечір вдалося викопати з хлопцями-баскетболістами ділянку для баскетбольного поля.

Словом, усе вдалося. Але чому раніше нікому не вдавалося?

— Ми зараз думаємо, чому те не робиться, чому те? Але завжди легше долучитися, аніж організовувати. Так і тут. Люди не вірили, що це все діти роблять, думали, що нами хтось старший керує. А робили переважно діти.

Закінчивши школу, Іван планує вчитися на історичному факультет, а крім того — нову акцію у Радехові. Перевдягне людей в одяг радехівчан початку ХХ століття і зробить фото на фоні історичних будівель.

— Мені здається, що така акція мала б зацікавити людей нашою архітектурою та історією.

Дитячий Майдан — дорослі висновки

— Я повертався з музичної школи 18 лютого, а біля райдержадміністрації запалили шини. Не знав тоді нащо. В церкві били у дзвони. 

Майдан почався, коли Іван був у сьомому класі. І саме тоді, припускає хлопець, він вперше ненадовго відчув важливість бути активним. Бо саме тоді разом з однокласниками мав перший досвід самоорганізації — вони разом запалювали на центральній вулиці свічки, які у крамниці їм дали безкоштовно.

Найбільше я був здивований, що люди долучалися! Одна з місцевих підприємців делегувала робітників, давала воду і годувала піцою, інший — купив лавки

DSC_8143

— Майдан — це був крутий шанс, щоб щось змінилося. Тоді й побачив, що тут є хороші й активні люди. З кожним роком я розумів це все більше і більше. Раніше думав із жалем, ну чому я тут народився? Навіть уявляв, що живу десь в Англії. А тепер вважаю, що якщо жити — то тільки тут. Може, там я й буду мати великі гроші, але все одно буду людиною, яка приїхала. А тут рідний дім, все своє. І безліч можливостей!

Автор фото — Віталій Качур.

***

«Школа успіху» — безкоштовний літній проект, покликаний розкрити особистісний потенціал у підлітків і розвивати навички самостійних активних дій та відповідальної й цілеспрямованої поведінки. Підтримати проект можна за цим посиланням.

Надія Швадчак

Текст Надія Швадчак

Журналістка у The Ukrainians.

Пишіть Надії у Facebook!

Схожі публікації

4153 5

Своя політика

16-річна українка Діана Соболева — про навчання у США та велику мрію запалити однолітків духом волонтерства

26.04.2018 Альона Вишницька
4179 7

Модна архітекторка

Навіщо 16-річна українка, яка позувала для Vogue, взялася проектувати будинки майбутнього

30.05.2018 Альона Вишницька
3977 5

Молодий антикорупціонер

Українець, котрий потрапив до рейтингу Forbes «30 Under 30 — Europe», — про боротьбу із корупцією у режимі «марафон»

09.07.2018 Віра Курико

Популярні публікації

40708 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
27671 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин
29895 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати