Інтерв`ю

Мустафа Джемілєв: «Без голосу корінного народу перспективи успішного Криму неможливі»

Провідник кримськотатарського національного руху — про перспективи повернення півострова та майбутнє після деокупації

The Ukrainians, Струк Анастасія
5 Квітня

Від початку Революції Гідності українці живуть із відчуттям, що на їхніх очах твориться історія. Ба більше — дедалі частіше вони й самі відчувають, як стають її творцями. Водночас, за нашої участі чи без, твориться й новий глобальний світ. У 2021-му видається, що зміни, свідками яких ми стаємо, набувають карколомних масштабів. 

Разом із Українським ПЕН-клубом ми осмислюємо ці зміни і шукаємо відповіді на питання, як кожному з нас, а також нам як спільноті зберегти себе, але й бути готовими до нового, як творити майбутнє, не втративши уроків минулого. У межах Дискусійного ПЕН-клубу, що втілюється за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні, досвідчені журналісти говорять з інтелектуалами, письменниками, лідерами думок про питання засадничі, світоглядні. 

Розмовою історика Олександра Зінченка з політичним діячем, голосом кримських татар Мустафою Джемілєвим продовжуємо цикл інтерв’ю «Україна на зламі епох».

 

Вам сниться Крим? Які місця найчастіше?

Більше сняться люди з Криму, з якими вже давно не бачуся. А щодо власне території, то вагому частину свого життя я провів у місцях, далеких від Батьківщини. З цього приводу не відчуваю великого дискомфорту, але найприкріше те, що ми пів століття боролися за повернення на Батьківщину, за те, щоб не існувало тоталітарного режиму, а натомість настав демократичний устрій і тепер велика кількість наших земляків знову змушена покидати свої домівки.

Ми знов опинилися під гнітом режиму, який за деякими параметрами навіть гірший, ніж радянський. Уся наша боротьба тепер наче втратила сенс. Довго, роками, повертаючись, ми потихеньку відбудовували наше національне життя. З великими труднощами, але процес ішов. А тепер усе рухається у зворотному напрямку.

Коли, на ваш погляд, ми зможемо повернутися до Криму без загрози для особистої безпеки з боку російських окупантів? Чи є шанс відіграти назад цю ситуацію?

Я абсолютно впевнений, що ми обов’язково повернемо Крим. Це тільки питання часу, бо ні українська держава, ні міжнародна спільнота не буде миритися з таким нахабним порушенням міжнародного права. Торік у березні Президент України оголосив про створення Кримської платформи, про яку ми так довго говорили. Вона покликана зосередити увагу світової спільноти на цій проблемі. Зрозуміло, що туди буде запрошена і Росія, хоча — найвірогідніше — не братиме участі. Але, тим не менше, для нас дуже важливо, щоб світова спільнота активно займалася цим питанням.

Як відомо, 27 березня 2014 року Генеральна асамблея ООН на засіданні про окупацію Криму ухвалила резолюцію про територіальну цілісність України. У ній чітко говорилося, що окупанти повинні негайно покинути територію півострова та забезпечити територіальну цілісність України. За неї проголосувало сто держав — і тільки 11, включно з Росією, висловилося проти. Тепер ідеєю платформи є зібрати всі ці країни разом та обговорити шляхи деокупації Криму. Ми чудово розуміємо, що зараз вирішувати це питання мілітарним шляхом неможливо. По-перше, в нас дисбаланс сил із Росією, по-друге, воєнні дії можуть призвести до великої кількості жертв та нечуваних руйнувань, матеріальних збитків. В такому разі Крим може перетворитися на спустошену, безлюдну територію. Тому єдиний шлях, принаймні наразі, — це дипломатія. Створення Кримської платформи — крок у правильному напрямі.

Які ще кроки, окрім дипломатичного тиску, маємо зробити, щоб наблизити повернення Криму до юрисдикції України?

Гадаю, Путін чудово розумів, що цивілізований світ не визнає окупації Криму, а від цього потерпатиме його економіка. Можемо з упевненістю сказати, що він розраховував на дестабілізацію ситуації в Україні, що мала б привести до влади якогось нового Януковича. За даними американської розвідки, до миті окупації основні владні структури України, зокрема наша розвідка, СБУ, Міністерство внутрішніх справ, Міноборони, Адміністрація Президента, більш ніж на 30% були інфільтровані агентурою Кремля. (Тепер, звісно, ситуація не та, хоча важко стверджувати, що там зовсім немає їхніх агентів). Тому в них, видно, була впевненість у тому, що вони змінять ситуацію і Україна устами підставного президента скаже: так, ми згодні миритися з тим, що Крим — частина братської Росії. Але цього не сталося.

Треба відновлювати все, зокрема національно-територіальну автономію, топоніміку, вжиток кримськотатарської мови

Нині Крим для Росії тягар, але від нього негоже відмовитися — це буде політичне харакірі для Путіна. І в цій ситуації нам і всьому світові дуже важливо, щоб утримання Криму для Росії обходилося значно дорожче, ніж зараз, а це можливо тільки з максимальним посиленням санкцій. Тиск має бути не тільки економічний, а й секторальний, персональний. Кримська платформа — це не лише зібрання лідерів. Це саміт. До того ж існують іще й парламентські групи та експертні кола Міністерства закордонних справ.

Ми проводили круглий стіл нашого комітету на тему «Кримська платформа: шлях до повернення Криму в склад України». У рамках платформи будемо працювати на рівні наших делегацій Парламентської асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї Організації Чорноморського економічного співробітництва, у НАТО, а також на рівні парламентських груп. Хочемо, щоб Кримську платформу підтримали передусім провідні країни Європи, США та Канада. А також потрібно залучити тих, хто досі був осторонь. Сподіваюся, це принесе результати.

Можливо, є ще рішення, які Україна має ухвалити для можливості деокупації?

Українська держава має прийняти закон про статус Кримської Автономії — це повинна бути національно-територіальна автономія як форма реалізації права корінного народу Криму на самовизначення. У жодному разі це не означає пригнічення прав інших національностей. Просто кримськотатарська мова повинна діяти нарівні з державною мовою на території автономії. Так само передбачено механізм представництва кримськотатарського народу у владних структурах. Без цього знову опинимося в загрозливих ситуаціях, що існували до окупації.

На розгляді в Президента зараз є тріада законів про корінні народи України, про статус кримськотатарського народу і — найголовніше — поправки до 10 розділу Конституції України, що стосуються Автономної Республіки Крим. Крім цього, звісно, потрібно буде прийняти закон про відновлення історичної топоніміки Криму. Деякі радники в Офісі Президента кажуть, що це засмутить росіян. Не можна, мовляв, автономію, бо це не сподобається росіянам. Не можна з цієї ж причини відновлювати топоніміку. Але є історична справедливість, коли держава каже: так, депортація кримськотатарського народу була злочинною. Треба відновлювати все, зокрема національно-територіальну автономію, топоніміку, вжиток кримськотатарської мови.

Вочевидь, маємо оцінити масштаби проблем, викликаних окупацією. Перша та найочевидніша, з моєї перспективи, — це екологічна катастрофа, яку зараз бачимо в Криму. Це означає, що Україні доведеться після деокупації витрачати величезні зусилля, величезні кошти на те, щоб просто відновити природу Криму. Ми готові бодай на якомусь теоретичному рівні до того, щоб оцінити масштаби екологічної катастрофи, яка насувається на Крим?

Повинні бути відповідні рішення Верховної Ради, але низка заходів, які необхідно застосовувати після деокупації Криму, лежать на поверхні. Потрібно буде очистити півострів від активних колаборантів та сепаратистів, сформувати політику з відновлення понищеного довкілля. Це стосується і військових об’єктів, трас та шосе, великої кількості свердловин. Після деокупації слід негайно запустити дніпровську воду, щоб відновити сільське господарство та припинити забруднення земель. І, ясна річ, ліквідувати всі встановлені імперські військові скульптури. Усе це потребує великих коштів — гадаю, треба буде створити міжнародний фонд із відновлення Криму.

У розмовах про вільний благополучний Крим важливо враховувати законні права корінного народу

І якщо доти Росія існуватиме як агресивна держава, то обов’язковим заходом безпеки має бути створення потужної української військово-морської бази в Севастополі. До того ж нам просто необхідно буде ввійти до НАТО. За всіма цими напрямами керівництво держави працює, але не так інтенсивно, як нам хотілося б.

Як можемо підтримати тих, хто намагається боротися в Криму? Яка форма допомоги потрібна з материка? Вочевидь, ідеться не тільки про моральну підтримку.

У цьому сенсі можливості обмежені, але, тим не менше, ми можемо навіть підтримати ті сім’ї, в яких діти опинилися без засобів до існування через те, що їхніх батьків заарештували. Тривають численні судові процеси. Юридичні послуги, щоб найняти хороших адвокатів, навіть із Росії, коштують шалених грошей, і людям це не під силу. Не думаю, що ці адвокати здатні навести бодай якісь переконливі докази-аргументи, що можуть сприяти звільненню. Але принаймні для того, щоб висловити моральну підтримку на цих судових процесах, адвокати дуже потрібні, а засобів їх найняти нема.

Якщо все ж спробувати малювати оптимістичну картину світу, то, як ви гадаєте, яким через 10 років буде Крим? Якою буде тоді Україна?

Для нас дуже важливо, щоб кримські татари після деокупації не опинилися в тій ситуації, в якій ми були з миті повернення аж до окупації, коли не могли ухвалювати жодних рішень щодо Криму. У розмовах про вільний благополучний Крим важливо враховувати законні права корінного народу. Тоді українська держава може бути спокійна за цей регіон. Інакше станеться рецидив 2014-го.

Розмови ж про те, що той, хто вже приїхав із Росії до Криму, нехай там залишається, є згубними. Важко уявляти, як саме розвиватиметься Крим після того, як стане вільним, — обставини покажуть. Але, безумовно, без повернення статусу корінного народу на своїй землі годі мріяти про поступ. Вагомим є і питання залучення інвестицій. Ми дуже розраховуємо, що після деокупації докладемо всіх зусиль для відновлення Криму. Але без голосу корінного народу перспективи нульові. Усе залежить від того, як складуться на той час обставини, але й від нас самих, від того, як будемо діяти вже сьогодні.

Фото М. Джемілєва — Данило Павлов, фото О. Зінченка — надані героєм.

Текст
Ілюстрації
Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.