У свої 25 Надія проілюструвала понад півсотні книжок. Втім, справжня популярність прийшла до неї лише після того, як вона придумала й намалювала Гуся — цікавого, нетипового та інколи доволі контроверсійного персонажа, який походжає інтернетом сторінками тисяч українців.
Ми поспілкувалися з ілюстраторкою Надією Кушнір про те, як у її житті з’явився Гусь, чому диплом — не головне та як співіснувати з внутрішнім трудоголіком.
Не по стопах
У моїй сім’ї немає художників. Усі до якогось шостого коліна — математики та фізики, тому такий шлях що для моїх батьків, що для мене був доволі незрозумілим. За моїм уявленням про художників, я мала б або спитися, або померти в бідності. Тому важко назвати це свідомим вибором. Хто на таке взагалі погодиться? (Сміється) Але я не могла не малювати.
Пристрасть до малювання виявлялася з самого дитинства. Мама досі зберігає якісь дивні дитячі малюнки, на яких зображено, наприклад, мільйон версій носа. (Усміхається) Потім навіть ходила на якісь курси у Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини. Але з часом не було кому мене туди водити, тож на тому моя «кар’єра» наче завершилася. Повернулася до неї у 10 класі.
Внутрішній трудоголік
Зараз, здається, проілюструвала вже більш як 50 книжок. Лише минулого року оформила штук 38. Нічого складного у цьому немає. Достатньо тільки жертвувати сном, здоров’ям, прийомами їжі, друзями і сім’єю. (Сміється) Звучить не дуже, але я по-іншому не змогла б. Трудоголік всередині мене не дав би мені спокою.
Ілюстраторкою стала не відразу. Спочатку декілька років працювала дизайнеркою і просто дуже багато малювала. «Офіційно» ілюстраторкою стала лише у 2015-му, коли вийшла друком книжка видавництва «Веселка». Це було диво, що мене видали! Для мене це був дуже великий крок у житті. Для мене ілюстрація не є банальним способом заробляння грошей. Я просто не можу інакше.
Змінити світ на краще
Я оформлюю не тільки дитячі книжки. Але саме до дитячих у мене, як-то кажуть, лежить душа. Загалом мені подобається змінювати на краще ситуацію навколо себе. Хтось сміття сортує, хтось пакетів не використовує, хтось м’яса не їсть, а я дитячі книжки малюю. Думаю, що це прекрасний спосіб вплинути на навколишній світ через дітей, які колись будуть із тобою їздити в одному автобусі і чиї погляди будуть трохи світлішими та добрішими.
Тайм-менеджмент: (не)встигнути все
Мало хто бачив мене у процесі роботи. Але ті, що бачили, завжди здивовані та вражені тим, наскільки швидко все змінюється і малюється. Люблю, щоб нікого навколо не було: обкладаюся мільйоном книжок і зникаю в думках.
Часто читаю історії інших ілюстраторів про те, які вони молодці і як класно розплановують свій день: сидять погодинно, контролюють усе, планують. Я нічого не планую, в мене завжди «аврал». Для мене все завжди однаково важливо. Від мене цілодобово всі щось вимагають, тому важко спрогнозувати, коли хтось наступний захоче ще щось. Не скажу, що не вірю в планування, але, думаю, це діяло б тоді, коли це було б моєю буденною роботою. Але, знову таки, ілюстрація для мене є чимось значно більшим.
Часто читаю історії інших ілюстраторів про те, які вони молодці і як класно розплановують свій день: сидять погодинно, контролюють усе, планують. Я нічого не планую, в мене завжди «аврал»
У мене немає стабільного робочого дня. Я більше схожа на забіганого собаку. Інколи тиждень нічого не роблю. Ну, як не роблю, насправді лише так думаю. (Усміхається) Цілодобово думаю, а потім сідаю і за два дні роблю всю книжку. Моя робота ніяк не визначається часом доби, тому люди навколо мене дуже страждають.
Часто буває, що працюю майже цілодобово — ночами і днями, — не їм, і не прогулююся. Чоловік подарував мені фітнес-браслет, щоб я більше рухалась і не сиділа на місці. Бідний браслет тужився тиждень зі своїми «мув йор баді», бо думав, що я постійно сплю. А я насправді тихенько рятувала світ. (Усміхається)
Міста і видавництва
Напевне, немає міст, які ідеально пасують для ілюстраторів, і тих, які зовсім не годяться. Як свідчить досвід, впливає зовсім не місце розташування. У мене просто так склалося, що великий стрибок відбувся саме тоді, коли я перебралася зі Львова до столиці.
Частково переїзд вплинув на кількість роботи, адже у наших видавництв є цінова межа, яку вони готові платити за роботу. Тому саме у видавничій сфері радикально збільшити вартість своєї роботи неможливо: треба працювати і встигати більше.
Переважно мені пишуть представники видавництв, не запитуючи, чи мені цікаво і чи я хочу замовлення. Просто кажуть: «Це — для тебе». І поки що було лише кілька випадків, коли я не хотіла погоджуватися, але вирішила допомогти, бо «ніхто інший не встигне, врятуй наш зад». Часто ці проекти успіхом не завершувалися. Траплялося, що книжки були готові, але не видавалися або видавалися — і я просила нікому не казати, що це малювала я. (Сміється)
Малювати життя
Я чомусь запам’ятовую лише найгірші, найскладніші проекти. (Усміхається) Але якщо говорити серйозніше, то у кожної книжки була своя історія появи. Однією з найдивніших є моя книжка про зуб, яка вийде друком цього року. Малювала її, коли мені вирізали восьмий зуб і декілька днів не могла спати, бо мені постійно кололи якісь знеболювальні, а голова все продовжувала дико «тріщати». Тож я знайшла порятунок у тому, щоб сісти і за день зробити книжку про восьмого зуба, важливості якого ніхто не оцінив, а він хотів стати Кимось. Люблю, коли можна посміятися з ситуації, в яку потрапила. (Усміхається)
Для мене важливішим фактором є емоційна складова ілюстрацій. А як це передається — байдуже. Тому не можу виокремити улюбленого стилю. Коли йду в магазин, дивлюся на якісь конкретні книжки, щоб купити, виділити щось одне мені не вдасться, бо вважаю, що все має право на існування. (Усміхається)
Гусь
Гусь просто прийшов у моє життя і ніяк нікуди не піде. (Сміється) Думаю, що люди люблять Гуся, бо йому можна довіряти. Він щирий і чесний. Ти знаєш, що Гусь точно не буде тобою маніпулювати. Крім того, Гусь часто говорить те, що інші бояться сказати, бо «не прийнято».
Хоча мушу визнати, що останнім часом я теж відкидаю до 70% того, що хотіла б написати там. Завжди і всюди є дивні люди, але серед більш ніж ста тисяч підписників з’являється все більше людей, які готові розірвати на шматки за дрібницю. І ніхто тебе тоді не врятує. Надто це все мені важливо, а інколи — надто болісно. (Усміхається) І це теж одна з причин, чому Гуся люблять.
Гусь часто говорить те, що інші бояться сказати, бо «не прийнято»
Батьки показово не підписуються на Гуся і не лайкають, щоб хтось, бува, не дізнався, що то їхня донька так безжально матюкається на повний голос. (Сміється) Але вони постійно слідкують, тихенько заходять і потім «виписують» мені або дзвонять і питають: «Що там вже сталося?» Гусь є частиною нашої комунікації з ними.
Моя улюблена відповідь на запитання, звідки з’являються нові образи та ідеї — беру їх із мудаків. (Усміхається) Насправді всі образи — наслідок життєвих ситуацій. Я не з категорії «щасливчиків», тому зі мною стабільно щось трапляється. Як не одне, то інше. Тому все, що малюється, є прототипом ситуацій або просто одним із способів, що допомагають заспокоїтися.
Це буде звучати дивно, але я, фактично, ніде не навчаюся. Я намагалася піти на якісь курси, але декілька разів мені казали: «Ой, а у вас такий досвід! Хочете бути у нас викладачкою?» На цьому мої навчання закінчувалися. Декілька разів ходила на якісь воркшопи до художників, але ніхто на тверезу голову не розповідає справді вартісних секретів, а базові речі вже не дуже мене цікавлять. Тому вчуся на своїх помилках і рівняюся на себе. І тут правило просте — треба ставати все кращим і кращим, аніж ти був до того.
Вчуся на своїх помилках і рівняюся на себе. І тут правило просте — треба ставати все кращим і кращим, аніж ти був до того
Вигідніше задавати тенденції, а не слідувати за ними. Робота не може бути винятково творчістю. У будь-якому разі ти одночасно і комунікатор, і менеджер, і юрист, і кур’єр, і груша для биття, і десь у кінці цього переліку — ілюстратор.
Зараз замовники мені довіряють. Вони приходять, не знаючи, що я зроблю, але знаючи, що все буде якісно. Бо інакше для мене просто неприпустимо. Я не намагаюся шукати натхнення і не від «музи» залежить якість моєї роботи. Тому більше схожа на ремісника, який виконує свою рутинну роботу впевнено і систематично. Але виконую роботу так, як вважаю за потрібне, а не як диктує ринок.
Успіх — бути щасливою
Успіх для мене — почуватися щасливою. Зараз не можу сказати, що щаслива на всі 100%. От коли зможу — тоді й вважатиму себе успішною. А поки що мені мало і всього не вистачає. (Усміхається) Нас чекають великі справи!
