Наталка Галаневич: «Коли нам глибинно болить якась тема, це завжди має політичне значення»

Що відбувається з поезією, коли вона перекладається на музичну мову? «Хотіла б я піснею стати», пише Леся Українка і цитують музикантки гурту «Dakh Daughters», що став одним із найяскравіших явищ української музичної сцени останнього десятиліття й від самих своїх початків інтегрує літературу в сучасну музику. Гурт зібрався незадовго до Революції Гідності, але учасниці працювали разом і до цього в київському театрі «ДАХ». Вони називають себе фрік-кабаре, режисер проєкту — Влад Троїцький, засновник театру «ДАХ» та фестивалю «ГогольFest». Сьогодні гурт складається з пʼяти акторок і музиканток, які працюють із різними інструментами і на перетині жанрів досліджують екзистенційні питання через музику і театр, створюючи перформативні проєкти для різних аудиторій: від Харкова й Києва до Нью-Йорка й Парижа. 

Ми поспілкувалися з Наталкою Галаневич, учасницею гурту, про силу музики й театру, культурну дипломатію та міжнародні проєкти, історію гурту «Dakh Daughters». Наталка — затята читачка, для якої література є частиною щоденного життя. З української поезії ми й почали нашу розмову.

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — тисячам людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

Ми говоримо з тобою після київського концерту «Dakh Daughters», який ви традиційно відіграли в Міжнародному центрі культури й мистецтв у КиєвІ, досі відомішому як Жовтневий палац, ну а колись це був Інститут шляхетних дівчат і будівля, де розташовувалось НКВД і гестапо, де більшовики знищили десятки сильних голосів української культури. Як співіснують музика й памʼять? Чи ти відчуваєш спільну точку простору, розділену з Михайлем Семенком, Майком Йогансеном, коли виконуєш пісні на їхні тексти в такому місці?

Так, безперечно в мене є звʼязок із Семенком. Це може звучати як надумана, містична історія, але… Я почну з книжки. Видавництво «Смолоскип», 2010 рік, зібрання творів Михайля Семенка. Те, що я прочитала там, дуже мені зрезонувало. І не було ще знання про те, де він загинув. Була лише поезія — і все. Я в принципі люблю поезію, але тут відгукнулося щось рідне.

У 2012–2013 році ми почали працювати вже як «Dakh Daughters», у мене була купа виписаних поезій, з якими хотілося щось зробити. Якось зайшла Ніна Гаранецька (музикантка, учасниця «DakhaBrakha», учасниця першого складу «Dakh Daughters» — TU), почала грати на контрабасі — і я зрозуміла, що ці рядки ідеально на це лягають. «Я сьогодні курю і курю папіроси, я сьогодні смутний». Потім додались інші тексти, бо ця пісня складена не з однієї поезії. А потім я почала більше довідуватися про Семенка, і стався Жовтневий, наші часті виступи в цьому залі. 

Звісно, є усвідомлення жахливого факту: його текст звучить у тому місці, де він був убитий. Але це сталося неспеціально й прийшло як усвідомлення пізніше. 

Колись ми з Владом говорили в «ДАХу» про те, що могло б бути обʼєднавчою ідеєю для України. (Власне, ми постійно повертаємось до цієї розмови). Для мене це поезія. Я відчуваю