Не стати на бік катів

Співзасновниця ініціативи з фіксації воєнних злочинів про зцілення після війни

26 Червня

§§§

Із виступу на конференції Lviv Media Forum 25 травня 2023 року.

§§§

Чому важливо документувати правду під час війни? 

Ось відповідь від великого письменника в’єтнамського походження В’єта Тана Нгуєна: «Всі війни відбуваються двічі: вперше — на полі бою, вдруге — у пам’яті». 

Для мене це потужні слова, бо вони пояснюють, чому важливо бути воєнним кореспондентом, журналістом, документувати історію. 

Я працювала понад 30 років у зонах війн. Люди запитують, чи це мене зруйнувало, травмувало, чи я втратила надію. Відповідь якраз протилежна, бо під час війни я маю велику честь бачити у людях найкраще і найбільше. Ми у першу чергу бачимо зло, але також ми бачимо надзвичайне добро, надзвичайну сміливість, надзвичайну стійкість. 

Звичайні люди стають величними богами, бо роблять щось надзвичайне, на що ніхто інший не може бути здатним.

Існують супергерої — я завжди це повторюю. У Палестині, в Сирії, в Конго, в Сьєрра-Леоне і зараз в Україні.

Всі ми маємо цю честь бути свідками, тому що тримаємо ключі від історичної пам’яті. Ми також несемо відповідальність як прокурори, і юристи, і слідчі за те, щоб забезпечити правосуддя у післявоєнній Україні. В нашому проєкті наші архіви — найважливіший інструмент. Ми документуємо, перевіряємо та зберігаємо, щоб ніхто ніколи не міг сказати, що цього не було, адже в нас є свідчення свідків. 

Наше завдання — викорінити безкарність і говорити правду, щоб через 10 років ніхто не міг сказати, що цього не було в Херсоні, Маріуполі, Бахмуті. Це не тільки наша робота, а наш обов’язок і відповідальність.

Якщо ми можемо поїхати і задокументувати правду, відзняти її, записати, то маємо це робити. Потрібно віддати борг історії. Це єдиний спосіб, у який можна пришвидшити правосуддя.

Заперечення воєнних злочинів, заперечення того, що діється, справді є. Це відбувається, наприклад, із двома конфліктами, які сталися в 1990-х роках. Один — у колишній Югославії, інший — у Руанді. В обох випадках історію переписують ті, хто заперечують геноцид. Ті, хто намагається приховати правду для того, щоб зберегти свою владу.

Ми не можемо дозволити, щоб це трапилося в Україні. Тут правду намагалися приховувати раніше впродовж багатьох десятиліть трансгенераційної травми. Це жорстока, несправедлива війна, атака на цивільне населення. Помирають сім’ї, руйнуються будинки, дітей вивозять в іншу країну і стирають їхню ідентичність. 

Війна не просто руйнує домівки. Її мета — викорінити суспільство, знищити інфраструктуру сім’ї, звичайне життя. Це справжній намір, за сценарієм Путіна, який, між іншим, дуже схожий на той, який він використовував в Сирії і в Чечні. Він намагається стерти саме поняття ідентичності, що означає бути українцем. Його найбільша лють — через те, що український народ дав відсіч і відмовився прийняти поразку.

Ця війна завершиться. Може, через 6 місяців, а може, через 3 роки. Я не можу робити жодних прогнозів, бо кожна війна, яку аналізувала, вивчала, закінчувалася по-іншому. 

Є два способи. Війна може завершитися погано, у такому разі боротьба через кілька десятиліть почнеться знову. Або ж війна може закінчитися «добре». Це означає, що відбудеться правосуддя, що потерпілі від жахливих злочинів відчують справедливість. Лише тоді можливе справжнє зцілення і суспільство буде здатне повернути собі ту силу, яку Путін намагається забрати. 

Коли країна входить у період зцілення або відбудови, або перехідного правосуддя, розпочинається справжнє зцілення. Як це можливо після такої жорстокої атаки? Чи можуть люди справді зцілитися? Так, можуть. Якщо кожен працюватиме на майбутнє, в якому є історична пам’ять. І ми маємо також вийти за межі воєнної ментальності і почати знову жити з поняттям миру. Але ніколи, ніколи не можемо забувати ці часи лиха і зла.

Наведу кілька прикладів травми колишніх воєн тих країн, які могли зцілитися, а також країн, які досі відчувають цикл насилля й жорстокості і ще поки не зцілилися. 

Ірак. Країна все ще охоплена невимовним болем. Пригадую 2003 рік, до вторгнення, коли ще при владі був Саддам Хусейн, ми з одним із моїх іракських друзів їхали до Мосулу (місто недалеко від кордонів Сирії й Туреччини, друге за величиною після Багдада — TU) старою автівкою 70-х років. Уздовж дороги роздивлялися гарні фінікові пальми. Мій друг сказав, що ці дерева уособлюють душі іракського народу, починаючи з часів Месопотамії до сучасного Іраку. 

Рік по тому, коли вже йшла ця величезна війна, він сказав мені: «Іракський народ ніколи не прийме цю окупацію. Допоки не припинить панувати в нашій країні насильство і помста — ми ніколи не будемо вільними знову. Ми не будемо вільними, як ці фінікові пальми». 

Окупація Іраку призвела до жахливого хаосу, безладдя, смертей, руйнувань. У ті дні машини підривалися на вулицях кожного дня. Якщо ви застрягли в дорожньому корку, то шанси, що вас можуть підірвати, зростали в декілька разів. 

Це були часи, коли дітей викрадали з будинків, дорослих з робіт і вулиць. Часи повстань, міжконфесійних конфліктів між сунітами та шиїтами. Пізніше, коли почала процвітати Ісламська держава, вона перетворилася на середньовічне жахливе королівство, де дітей і жінок продавали на сценах просто як рабів. Де нашим друзям-журналістам відрубували голови просто за те, що вони виконували свою роботу. Де християн, які жили в Месопотамії, в Іраку протягом тисяч років, змушували прийняти іслам, або ж їх просто знищували. 

Я бачила камеру у в’язницях, де в’язні писали свої останні слова власною кров’ю. Людей страчували тільки за те, що вони належали до, так би мовити, неправильної політичної партії. 

Бачила розкопки масових поховань, як плакали матері, сестри, дружини, коли впізнавали рештки одягу… 

Люди назавжди зникали, і від них ніхто ніколи не отримував більше жодної звістки. 

Все це призвело до такого ступеню болі і гніву, що призвів до помсти, а не до зцілення. Це був час убивств, крові, геноциду. 

У ті темні часи моя подруга збудувала ферму й почала навчати людей обробляти землю, оскільки вважала, що земля також потерпіла від війни. Не лише від бомб і отрути, а від страждань, пережитих людьми.

Страх, гнів, сум — усе було поховане в цій землі.

Моя подруга намагалася зцілити, відновити цю землю і вважала, що це принесе зцілення і народу. 

Повернімося у 2023 рік. Війна в Іраку завершена. У 2011 році американці вийшли з Іраку, у 2014 знов повернулися для того, щоби боротися з ІДІЛ. У 2018 році ІДІЛ перемогли, але зараз вони — повстанці, тобто ідеологію не вбито. Зараз багато людей працює над зціленням Іраку, але без повернення до історичних спогадів це неможливо. 

Що стосується правосуддя — все рухається дуже повільно. Саме такі місця, як Ірак, підштовхнули мене, Наталію Гуменюк і Пітера Померанцева створити The Reckoning Project, який пришвидшує правосуддя. Ми намагаємося документувати злочини, поки ще триває війна, не чекаючи на її завершення. 

І коли я говорю про зцілення — міркую про іншу країну, розташовану недалеко від України, яка також пережила жорстокість, аж годі навіть подумати, що люди можуть таке робити одне з одним. Ідеться про занурення в темряву, яку я навіть не могла собі уявити. 

Боснія, місто Сараєво, надзвичайно гарне, таке як Львів, Київ, фактично перетворилося на середньовічне місто на майже 4 роки. Там не не було каналізації, води, електрики. Там панували люди, які просто знищували населення. У мене є друг психіатр, який сказав, що фактично ціле місто має посттравматичний стресовий розлад і на той момент перетворилося на ходячу божевільню, тому що місто було просто перенасичене травмою. Поза межами Сараєва руйнувалися цілі села. Жінок зганяли в табори, де їх ґвалтували, де вони народжували від ворогів, а чоловіків забирали в концентраційні табори. 

Одного дня я просто ховалася за скелею від куль снайпера, оглянулася навколо і побачила сюрреалізм. Те, що символізує жахи цієї війни. Зі сховку вийшла дуже гарна жінка, зняла весь свій одяг і лягла голою на дорогу. Її обстрілювали снайпери. Виникало враження, ніби вона казала: тут справжня божевільня, але я буду найбожевільнішою. Хотілося б, щоб це мені просто наснилося, але це була реальність. 

Чи зцілилася Боснія? 

Зцілення можливе лише тоді, коли є перехідне правосуддя. Коли ті, хто розпочали цю війну, ті, хто спричинили це зло і біль, притягнені до відповідальності. Так, 1993 року відбувся Міжнародний трибунал щодо Боснії за резолюцією Ради ООН. Практики кажуть, що це дуже успішно, що це вперше після Нюрнберга притягнули відповідальних у Гаазі, але все одно. Знаємо, що десь 16 тисяч жінок зґвалтували, а засудили десь 20 чоловіків. Досі ці жінки бачать своїх ґвалтівників на вулицях. Є багато сімей, які пережили етнічні чистки, і знову ж таки — їхні кривдники не опинилися в Гаазі. Тобто, коли я говорю про правосуддя, завжди намагаюся подумати — чи отримають правосуддя херсонці, чернігівці, маріупольці, які дали свідчення? Якщо вони не відчують на собі це правосуддя — зцілення не почнеться. 

Я навела приклади, де ми ще не відчули правосуддя. Але подумаймо про Руанду. Руанда — це місце, де лише за одну весну вбили мільйон людей. Один мільйон людей за три місяці. Більшість з них — убили за допомогою мачете. Ви можете уявити, як це відбувалося, який біль відчували жертви. Пригадую, я стояла на дорозі і бачила величезні гори трупів, які сягали аж до горизонту. Там були мами, які обіймали своїх мертвих дітей, і літні люди. 

Як створився The Reckoning Project? Що на нас вплинуло?

Це комісія правди і примирення в ПАР, яка допомогла зцілити країну після апартеїду, а також народні суди «гачача» в Руанді. «Гачача» означає поле. Це громадські суди, які відбувалися в селах, в полях. Потерпілі дивилися в очі своїм кривдникам, а голова племені був суддею. Для того, щоб притягнути всіх відповідальних, офіційному суду знадобилося б 40 років. Тим не менше, суди «гачача» допомогли пришвидшити цей процес. Люди проговорювали те, що з ними відбувалося, і це започаткувало процес зцілення. Будь-який спеціаліст із травми скаже: для того, щоб почати одужувати від травми, необхідно про неї говорити. Говорити громаді між собою, в інтерв’ю з журналістами, але, звичайно, потрібно бути обережними і не ретравматизувати людей. Руанда досі має багато післявоєнних питань. Поль Кагаме, президент Руанди, є «добрим» диктатором. Але все одно це вважають успішною історією, якщо йдеться про зцілення.

Те саме стосується Сьєрра-Леоне, яка також пережила жахливу війну, де людям відрубували руки лише за те, що вони носили певний одяг. Там намагалися залякати цивільне населення. 

Є країни, які не пережили зцілення, зокрема Сирія. Бідна Сирія, яка досі помирає. Також це Південний Судан, Конго, Ємен. Цей список можна продовжувати — місця, де правосуддя ще не запанувало і де безкарність панує досі. 

Чи можливе правосуддя в Україні? Так, звичайно, воно має відбутися, якщо ми хочемо подолати цей цикл жорстокості та конфлікту. У часи великої темряви, у часи зла в нас завжди є вибір: нічого не робити, вдавати, що ми нічого не бачимо, чи — зробити те, що треба зробити.

Те, що мають зробити українські журналісти, — документувати правду. 

Завершу словами Альбера Камю: «У світі конфлікту, у світі потерпілих і катів завдання мислячих людей полягає в тому, щоб не стати на сторону катів». І ми, журналісти, ті, хто пильнує права людини, не просто не стоїмо на стороні катів, а зробимо все можливе, щоб кати не уникли відповідальності за свої злочини. Ми притягнемо їх до відповідальності. 

Джанін ді Джованні, виконавча директорка й співзасновниця ініціативи з фіксації воєнних злочинів — The Reckoning Project: Ukraine Testifies. Команда The Reckoning Project збирає свідчення жертв воєнних злочинів в Україні, щоб притягнути Росію до відповідальності за розв’язану нею війну.

Сама Джанін американська журналістка італійського походження, яка протягом понад 30 років висвітлює війни по всьому світу, колишня кореспондентка The Times і Vanity Fair. Написала книжки про Боснію, Сирію та християнські спільноти Близького Сходу.

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку