img

Повернись живим

17.01.2021 Ольга Омельянчук

Від допису у фейсбуці до найбільшого в Україні фонду допомоги армії. За майже сім років роботи у «Повернись живим» зібрали для війська понад 170 мільйонів гривень, розвинулись в організацію зі власним медіа та аналітичним центром, отримали майже три мільйони підписників у фейсбуці, почали системно впливати на сектор національної безпеки та оборони і, зрештою, поставили собі за мету — зробити благодійність в Україні нормою. 

Навесні минулого року Віталій Дейнега, один із засновників «Повернись живим», передав управління організацією ексміністерці у справах ветеранів Оксані Коляді, проте вона залишила посаду й восени виконувачем обов’язків директора фонду став ветеран російсько-української війни 29-річний морпіх Тарас Чмут. 

В інтерв’ю The Ukrainians він розповідає про те, як волонтерство трансформувалось в Україні у професійну благодійність, чому будь-яка праця має оплачуватись і чому важливо підтримувати моду на допомогу іншим.

[«Лідери української благодійності» — спільний спецпроєкт The Ukrainians та Zagoriy Foundation про організації та ініціативи, які задають вектор розвитку індустрії благодійності в Україні. Разом ми познайомимо вас з українцями та українками, які вже сьогодні змінюють нашу країну своїми діями та вчинками. Розповімо про людей, які надихають допомагати іншим без жалості у серці, а з любов’ю.]

 

Після Революції Гідності і з початком війни на Донбасі в Україні з’явився й розвинувся феномен — волонтерство. Об’єднані спільним горем, ми навчилися допомагати одне одному у масштабах країни, навчилися бачити й відчувати глибше. Що для вас є благодійністю?

Благодійність у моєму розумінні — це коли людина віддає частину себе або чогось свого заради вищої мети. І мова тут не обов’язково про гроші. Це також, наприклад, про час, роботу руками, інтелектуальний внесок. Ключове у благодійності — робити щось не для власної вигоди, не для того, щоб стати відомим, побудувати кар’єру чи отримати ще якісь бонуси. Благодійність — це щире бажання зробити світ кращим і добрішим.

«Повернись живим» робить світ кращим і добрішим?

Попри те, що фонд народжений війною, так, ми робимо світ і кращим, і добрішим. «Повернись живим» і зараз збирає кошти для допомоги українській армії, але в нас є і гуманітарні проєкти — хоч це й відлуння бойових дій, але вони не пов’язані з використанням військових технічних засобів, як-то тепловізори та приціли.

Маємо, наприклад, ветеранський відділ, який, зокрема, займається реабілітацією ветеранів через спорт та пропонує колишнім військовим повертатись у мирне життя, відкриваючи власну справу. Чи це добро? Чи робить це наш світ і саму Україну кращими? Так, безумовно.

Із чого починався фонд? І як стався перехід від волонтерства до, якщо так можна сказати, професійної благодійності з акумуляцією десятків мільйонів гривень?

У травні 2014-го Віталій Дейнега написав у фейсбуці, що передає на допомогу війську 1000 доларів і закликає всіх охочих підтримати його та долучитися самим. З’явилися перші небайдужі, за ними пішли інші. Зрештою утворилася спільнота людей, об’єднаних спільною метою — вплинути на хід війни. Окрім Віталія Дейнеги, засновниками фонду також є Вікторія Стократюк і Ольга Решетилова.

Спочатку всі вони намагалися поєднувати допомогу війську зі своїми основними роботами, але з часом стало ясно, що це неможливо. Збір коштів, їхній розподіл, здійснення закупівель, ведення відкритої онлайн-звітності, яка, до речі, з’явилася практично одразу, і власне передача допомоги безпосередньо на фронт — усе це забирало дуже багато часу. Зрештою всі троє вирішили зробити «Повернись живим» своїм основним місцем зайнятості.

З’явилися перші небайдужі, за ними пішли інші. Зрештою утворилася спільнота людей, об’єднаних спільною метою — вплинути на хід війни

Тоді ж виникла потреба стати саме благодійною організацією, а не просто волонтерами, які віддають власні кошти та акумулюють кошти інших людей?

І так, і ні. Засновники фонду практично відразу підійшли до справи системно: крім відкритої онлайн-звітності, про яку я вже згадував і де зараз можна побачити, скільки коштів надійшло і скільки було витрачено, організація майже від початку визначилася з власною спеціалізацією. Певно, це вже була, як ви сказали, професійна благодійність.

Спочатку були спроби закуповувати й передавати, наприклад, бронежилети. Але потім, після численних розмов із самими військовими, стало зрозуміло, що насправді на передовій потрібні тепловізори, приціли та денна оптика. Один тепловізор коштує, умовно, як 10 бронежилетів, але він може врятувати життя десяткам бійців, бо ж зупинить кулю ще до того, як ворог встигне натиснути на гачок.

В одному з наших роликів на підтримку війська був заклик: «Армії потрібні очі». І це, кажу зараз як колишній військовий, чиста правда. З тепловізором у руках, коли навіть уночі бачиш усі пересування поблизу себе на сотні метрів, ти й твої побратими більш захищені, ніж коли ви просто у бронежилетах.

Така спеціалізація, з одного боку, відкинула частину людей, які або не розуміли і не хотіли розбиратися, навіщо ж потрібні ті тепловізори, а з іншого, подарувала фонду велику кількість прихильників — людей, які від самого початку і до сьогодні є нашими спонсорами.

Разом з усвідомленням, що фонд буде основним місцем зайнятості, у 2014-му прийшло розуміння, що це вже годі робити безкоштовно. Ти віддаєш усі сили 24/7, а базові потреби, як, наприклад, купівля їжі та оплата комунальних послуг, залишаються. Власне, так у «Повернись живим» з’явився зарплатний фонд, який по сьогодні є повністю відокремленим від загальних зборів на допомогу війську.

Якщо деталізувати, то зарплатний фонд став можливим завдяки особистим розмовам зі спонсорами, які передавали кошти на військо. Засновники фонду зустрічалися з ними та пояснювали важливість інституційних витрат.

Якщо не помиляюсь, у «Повернись живим» одразу ж публічно заявили, що їхні працівники будуть отримувати зарплату. І це викликало чимале обговорення, правда?

Так, справді далеко не всі з тієї ж волонтерської тусовки зрозуміли, навіщо потрібен зарплатний фонд. Мені б не хотілося давати оцінку висловлюванням шестирічної давнини, але скажу, що те нерозуміння окремих людей жодним чином не вплинуло на репутацію фонду: нам довіряли, довіряють і, впевнений, будуть довіряти надалі.

Сказати, що людям, які весь свій час віддають на допомогу армії, потрібно, умовно, мати на проїзд, — чесно і нормально. І це 100% було правильним рішенням. Ми не пішли шляхом, коли благодійна організація отримує відсоток із загальних зборів. Фонд вирішив створити окремий зарплатний фонд, не пов’язаний зі зборами для війська. І саме це, у тому числі, дозволило «Повернись живим» стати чималою та успішною організацією. Поки більшість інших подібних структур або закрилися, або працюють у скороченому режимі, ми щороку розвиваємося та розширюємося.

Мені також видається, що рішення, ухвалене засновниками фонду ще у 2014-му, було і є доцільним. Але чи правильно називати працівників «Повернись живим» волонтерами, якщо вони отримують зарплати?

Ми прагнемо, щоб усіх працівників фонду називали саме працівниками фонду, а не волонтерами. Хтось із нас може безкоштовно допомагати, наприклад, у військовому шпиталі, і тоді, так, це — волонтерство. Але всі, хто працюють у «Повернись живим» та отримують зарплатню, є працівниками, а не волонтерами фонду.

Хоча, справедливості заради, скажу також, що наші зарплати не є на 100% ринковими. Зараз вони піднялися навіть, як порівняти з літом цього року, але все ще не є справедливими у співвідношенні з обсягом роботи, яку виконує кожен із нашої команди.

DSC_8143

Скільки людей у команді «Повернись живим»?

Зараз у фонді 24 співробітники.

Хто ці люди? Хто сьогодні є командою найбільшого в Україні фонду допомоги армії? І як ви знаходите працівників?

Команда фонду дуже різна. Але тут, найперше, немає чужих. Вся команда «Повернись живим» об’єднана спільними цінностями. Половина з нас — це учасники російсько-української війни різних років, різних посад, від офіцерів до солдатів, від кадрових військових та мобілізованих до представників добровольчих формувань. У нас є люди, для яких ця війна є особистою і несе особисту травму. Це і ті, чиї домівки лишилися на окупованих територіях, і ті, хто втратив на сході близьких. Є оверкваліфіковані люди, які могли б працювати і, власне, раніше працювали в якихось крутих компаніях. Але зараз вони тут, бо знають, як сильно тут потрібні. 

Половина з нас — це учасники російсько-української війни різних років, різних посад

У нас досить вимогливий підхід до відбору команди — наприклад, на фінальному етапі співбесіди, а їх може бути три-чотири з різними людьми, всі проходять поліграф, або детектор брехні. У майбутньому така перевірка буде регулярною. З наступного року я та керівники відділів будемо проходити поліграф щороку, всі інші працівники — раз на півтора-два роки.

«Повернись живим» — уже давно більше ніж просто благодійність — маєте, зокрема, власне медіа та аналітичний відділ. Якою є структура організації?

Фонд має п’ять основних напрямів роботи. Військовий відділ займається безпосередньо роботою з військом, забезпеченням і контролем матеріально-технічної допомоги, яку передає фонд. Також сюди входять інструктори, які готують військових як у зоні ООС, так і на полігонах та у навчальних центрах. Інструктори у нас із снайпінгу, мінної безпеки й точної стрільби із закритих позицій. Також цього року ми переформатували роботу медичних екіпажів, які з грудня почали проводити курси з такмеду й домедичної підготовки на рівні підрозділів медиків — більш поглиблено та на рівні звичайних бійців, тобто базові знання.

Є медійний напрям, який займається публічними комунікаціями фонду, розвиває медіа фонду про війну та її соціальну складову, пише про сектор безпеки й оборони держави. Також цей напрям займається збором коштів на підтримку війська, щоб усе, що робить, зокрема, військовий відділ, взагалі було можливим. Кошти збираємо найперше через публікації на сторінці фонду у фейсбуці, де маємо зараз майже три мільйони підписників.

Аналітичний відділ, який ми також називаємо центром, є одним із наймолодших у фонді. Цей відділ займається воєнною, чи навколовоєнною, аналітикою з метою системного впливу на реформування сектора безпеки й оборони. Ідея полягає в тому, що можна безкінечно довго возити тепловізори, а можна змусити державу один раз купити їх за бюджетні кошти. Але ми не можемо просто заходити у кабінети з власними міркуваннями. Така робота повинна мати підґрунтя. І це підґрунтя готують аналітики. Іноді це дослідження на 50 сторінок, іноді на 350 сторінок.

Зараз наші аналітики спільно з РНБО досліджують територіальну оборону, а також спільно з Генштабом та Офісом Президента займаються проблемою кадрів у ЗСУ. Близько 65% військових звільняються з армії після першого контракту. Це означає, що держава вкладає у людей ресурси, вони набувають бойового досвіду, вузько спеціалізованих навичок, отримують рівень пільг та соціальних гарантій, а потім ідуть.

Замість них потрібно готувати нових, і цей процес зациклений до безкінечності. Ми пропонуємо низку рекомендацій, щоб покращити стан справ у війську таким чином, щоб люди менше звільнялися, залишалися в армії і щоб держава при цьому витрачала менше ресурсів, з одного боку, щоб підготувати нових людей, а з іншого, щоб в армії залишалися спеціалісти з бойовим досвідом, знаннями, навичками, які готові будувати у ЗСУ кар’єру.

Є ще ветеранський напрям. Активно він почав працювати тільки минулого року. Ідея створення відділу виникла тоді, коли прийшло усвідомлення: війна рано чи пізно закінчиться або перейде у формат, коли бойові дії фактично зупинені, а в Україні буде кілька сотень тисяч ветеранів, родин, де хтось загинув, сиріт чи напівсиріт. І цим напрямом держава ще не скоро буде займатися системно. Тут провідником галузі має бути проактивне громадське середовище.

Наразі ветеранський напрям займається співорганізацією «Ігор Нескорених» для військових, які зазнали поранень, реалізує проєкт за участі спортивних амбасадорах, метою якого є повернення ветеранів у мирне життя шляхом реабілітації через спорт, також ми реалізуємо проєкт для ветеранського бізнесу, де ментори будуть допомагати ветеранам, щоб вони ставали успішними в соціумі та повертались до нормального життя через бізнес-модель.

П’ятий напрям — бек-офіс, назвемо його так. Він фактично забезпечує роботу і спроможність усіх інших відділів. Без нього нічого не було б. Це і фінансовий блок, облік та контроль розподілу і використання нашої благодійної допомоги, адміністративна складова. Також сюди входять креативні проєкти, які дозволяють фонду вистрілювати медійно і нагадувати, що в Україні є війна, що є проблеми в секторі оборони, є ветерани, є загалом проблема в нацбезпеці.

На офіційному сайті фонду сказано, що місія «Повернись живим» — «творимо історію разом». Можете розтлумачити це?

Наша мета — змінювати Україну на краще. У різних сферах — від Збройних Сил до ветеранів. Від освіти військових до ефективних закупівель техніки. Від посилення міжнародної ролі України до стримування поступок Росії у війні. І це ми можемо робити лише спільно з тисячами прихильників, які нас підтримують і разом з якими ми здатні формувати громадський контроль, а де потрібно — і тиск на державу.

Хто є цільовою аудиторією фонду?

З одного боку, це ті, хто не хоче, щоб на війні гинули наші військові, хоче допомогти й підтримати тих, хто захищає країну. З іншого, це ті, кого війна зачепила безпосередньо: або людина воювала сама, або воював хтось із близьких. Є ті, хто, допомагаючи через фонд, знімають частину тягаря із совісті, мовляв, не пішов воювати разом з усіма… Одне слово, нам допомагають різні люди. 

Попри чималу кількість відділів, одним з основних у «Повернись живим» все одно є військовий напрям. Над чим він зараз працює чи нещодавно завершив працювати?

Два останніх великих проєкти нашого військового відділу — це мобільні камери спостереження та імітаційний макет артилерійських систем для введення противника в оману. Ідея з камерами з’явилась, коли ми зрозуміли, що, з одного боку, держава наситила військо тепловізорами, а з іншого боку, волонтери й далі перекривають ніші, де все ще є проблеми. Для розуміння: на сьогодні кожна бригада, яка перебуває у зоні ООС, забезпечена тепловізорами у приблизно таких пропорціях: 30 передані нашим фондом, 15 — іншими волонтерами і ще 15 — державою. У різних бригадах це співвідношення може бути різним, але загалом цифри приблизно такі.

Ми працюємо над тим, щоб держава не зменшувала кількості тепловізорів, які закуповують щороку. Зараз нам вдалося внести зміни в оборонне замовлення таким чином, щоб у 2021 році кількість тепловізорів, закуплених державою, не зменшилася порівняно з 2020-м. А у 20-му році ми збільшили їхню кількість щодо 19-го у кілька разів. Ми тримаємо це питання на пульсі, і, розуміючи, що цей процес, зрештою, вичерпний, почали думати над тим, що могло б бути наступним тепловізором фонду, скажімо так.

Ми спілкувалися з командирами, і вони самі зробили запит на мобільні камери спостереження, які б дозволили військовим стежити за противником із безпечної відстані й так, щоб не наражати себе на снайперів, щоб не бігати на спостережні пости, де все прострілюється, і щоб, банально, бути захищеними від снігу, вітру, дощу. Тепер військові можуть нормально й комфортно сидіти у бліндажі, дивитися на монітор у хорошу, денну та нічну, оптику. Бачити все у режимі реального часу, із записом та можливістю робити скріни, а не фото на китайські смартфони через бінокль, як колись.

Наша мета — змінювати Україну на краще. У різних сферах — від Збройних Сил до ветеранів

Зараз у районі ООС є понад 20 камер, які перекривають ділянки, де вже раніше були втрати або є загроза втрат від снайперського вогню, а також ділянки, де є коротка відстань до противника і важливо зайвий раз не наражати людей на небезпеку. Вартість однієї камери сягає близько 100 тисяч гривень, ціна залежить від партії та курсу валюти. Камера має денний та нічний канали, виводиться на ноутбук, а сама працює на телескопічній мачті, яку можна переносити й досить високо піднімати.

DSC_8143

Одну з таких камер ми встановили на кораблі Військово-морських сил для того, щоб можна було фіксувати дії росіян у районі захоплених нафтовидобувних веж та в цілому фіксувати їхню активність поблизу наших берегів Чорного моря. 

Другий проєкт — це макет артилерійської самохідної установки «Акація». Він був презентований вищому керівництву ЗСУ восени цього року на полігоні Широкий Лан, коли підбивали підсумки діяльності війська за 2020 рік. Сирія, Лівія і Карабах показали вразливість наземної техніки від розвідувально-ударних комплексів. Це може бути безпілотник із самостійним ударним озброєнням чи безпілотник, який працює у зв’язці, наприклад, з артилерійськими та реактивними системами.

Ми робимо надувний макет, який відповідає тій чи іншій техніці, і можемо ввести противника в оману, показуючи, що в нас є артилерія там, де її насправді немає. І він буде наносити вогневе ураження сюди, а наша артилерія насправді з іншого боку. Таким чином, ми можемо виграти час і виконати контрбатарейну боротьбу та знищувати вогневі засоби противника. Плюс так можна витягувати високоточні засоби ураження — від ракет до безпілотників. Мова, звісно, йде насамперед про повномасштабну війну. 

Умовно, макет, який коштує 200 тисяч гривень, розбиває ракета, яка коштує 200 тисяч доларів. І коли ворог випускає десять ракет по десяти макетах, то він дуже сильно програє економічно.

Скільки «Повернись живим» зібрав на допомогу війську за весь час? І скільки зараз збирає щомісяця?

Із 2014 року фонд зібрав на допомогу війську понад 170 мільйонів гривень. На ці кошти ми, зокрема, придбали понад 950 тепловізорів, майже 30 комплексів мобільних камер, понад 60 автівок для військових, більш як 160 квадрокоптерів, понад 1300 планшетів з комплексом «Броня», який дозволяє влучно стріляти із закритих позицій, 20 авіаційних GPS та три радіолокаційних комплекси, встановлених на кораблях Військово-морських сил.

950 тепловізорів, 30 комплексів мобільних камер, 60 автівок, 160 квадрокоптерів, 1300 планшетів з комплексом «Броня», 20 авіаційних GPS, три радіолокаційних комплекси

На сьомому році війни «Повернись живим» далі збирає на допомогу армії стабільні й чималі кошти. Чи може це свідчити про те, що благодійність стала для українців звичкою та нормою? Як ви загалом оцінюєте рівень української благодійності? І в чому, зрештою, секрет успіху організації у плані зборів? Як вдається стимулювати людей і далі допомагати війську?

Українці — це така нація, яка свариться, коли все добре, а коли все погано, починає робити просто неймовірні речі. Щоразу, коли у 2020-му на фронті було загострення або якась проблема, як ті ж пожежі на Луганщині, кількість пропозицій про поміч зростала в рази. Хоча здавалося б: 2020-й — не 2014-й. Та просто українці — нація, яка об’єднується навколо спільної біди і старається її вирішити. 

Революція Гідності та війна народили культ благодійності, зробили благодійність модною. Люди почали допомагати не тільки армії, а й незахищеним верствам населення, важкохворим, тваринам. І хай навіть ця допомога не завжди є постійною. Умовно, не у всіх є звичка щомісяця віддавати 10% доходу на благодійність.

Але готовність допомогти точково, коли є якась проблема, — це також система. І, на мій погляд, це дуже класна тенденція. Ми нарешті еволюціонували до того, коли допомагати іншим просто так стає нормальним, а не диким, як це було років 20 тому.

Революція Гідності та війна народили культ благодійності, зробили благодійність модною

Особливість благодійності у тому, що ти сам визначаєш, скільки й чого ти можеш дати. Для когось дати 50 гривень — це значно більше, ніж для когось дати мільйон. Так само і про час, і про інтелектуальну допомогу, роботу руками. Навіть маленький поштовх може викликати хвилю. Особисто я вважаю, що рівень благодійності в Україні, якщо порівнювати з тим же 2013 роком, піднявся досить високо… Тепер головне не зупинятися, рухатися вперед і всіма доступними каналами інформувати про потребу в допомозі.

Що ж до фонду та інструментів, які ми використовуємо, щоб люди й далі допомагали армії, то це, певно, найперше фейсбук. Плюс ми запустили проєкти на Patreon та Спільнокошті. Вони зараз іще тільки починають набирати обертів, але все одно є вже перші результати.

Чимала заслуга того, що фонд чутний, що ми можемо далі й далі нагадувати про війну та збирати кошти на допомогу війську, — у нашій присутності в медіа. Журналісти звертаються по коментарі до працівників «Повернись живим» та всіляко показують нашу роботу. І, звісно ж, збір можливий завдяки нашим креативним проєктам, як, наприклад, щорічний календар, реклама на радіо, ролики у форматі соціальної реклами на телебаченні.

Говорити про благодійність у цифровому світі замало. Її потрібно показувати всіма можливими каналами та у всіх можливих формах. Ми у фонді мріємо та маємо мету, щоб благодійність в Україні стала звичкою. Якщо не хочеш допомогти війську — допоможи, наприклад, важкохворим. Не важкохворим — то пенсіонерам. Будь-кому, хто потребує. Сфера тут насправді не має особливого значення. Важливо, щоб безкорисливе добро назавжди перестало бути фантастикою і стало для всіх нас нормою.

Ольга Омельянчук Данило Павлов

Схожі публікації

201 8

Терапія творенням

Засновниця єдиної в Україні школи танців для ветеранів і ветеранок ― про арт-терапію та власний досвід повернення із зони бойових дій

26.01.2021 Некипіла Анастасія
3477 11

І один у полі воїн

Навіщо бізнесмен, у якого забрали справу й дім, уперто продовжує боротися за життя рідного селища

27.03.2017 Аля Гармаш
3323 5

Запустити серце наново

Два роки тому Едуард Ткач шукав способу уникнути армії і навіть не уявляв, що зовсім скоро у лавах Збройних Сил…

10.02.2016 Альона Мельнікова

Популярні публікації

270997 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
65113 18

Юрій Гнатюк, KindGeek: «Щоб отримати правильні відповіді, потрібно ставити правильні запитання»

Співзасновник та COO KindGeek, про історію компанії, важливість планування та вміння брати на себе відповідальність
13.06.2017 Тарас Прокопишин
45562 7

Марина В’язовська

Українська дослідниця, яка розв’язала математичну задачу століть
03.11.2016 Олег Фея

Введіть слово, щоб почати