Декілька років тому Іван Примаченко був, на перший погляд, звичайним аспірантом, який писав дисертацію з історії та цікавився інноваціями. Але нестримне бажання постійно вчитися та вдосконалюватися перевернуло усе його життя.
Свою дисертацію молодий історик відклав на потім і зайнявся набагато масштабнішим проектом — разом із однодумцями заснував громадський проект масових відкритих онлайн-курсів Prоmetheus. На платформі зареєструвалися вже 300 тисяч слухачів, а українські виші впроваджують онлайн-курси у свої навчальні програми.
Сам Іван називає Prоmetheus народним проектом і вважає, що найважливішою навичкою XXI століття буде вміння вчитися самостійно.
Про те, чому Україні необхідна комплексна реформа освіти, що станеться з університетами, які не будуть змінюватися, а також про те, чому Prometheus не варто називати «українською Coursera», читайте у інтерв’ю.
[Спецпроект «Провайдери змін» — серія історій про організації, інституції та середовища, які змінюють країну. Проект створений за підтримки DOU.ua]
Іване, тобі всього 26, а ти уже серед числа найвпливовіших молодих українців, до чиєї думки дослухаються. Розкажи, з чого почалася твоя історія успіху? Що спонукало аспіранта-історика взятися за створення масових онлайн-курсів?
Задум створити Prometheus виник у 2011 році. Я цікавився світовими новинками і дізнався, що Стенфордський університет запускає перші масові онлайн-курси. Тоді це дуже активно висвітлювали медіа. І я був одним із перших, хто зареєструвався на ці курси, а трохи згодом на інші — Coursera, Udacity та edX.
У мене була мета — навчитися програмувати, але мені не вдавалося її реалізувати за допомогою книжок. У певний момент я навіть не знав, що робити, і просто механічно відтворював завдання. Та новина про курси змінила все — і за допомогою CS50 Гарвардського університету я навчився програмувати.
У той час я був студентом історичного факультету Університету Шевченка. Тоді я зрозумів, що курси — нове революційне явище, яке підвищить якість освіти. Онлайн ти можеш вчитися чогось нового і складного водночас, — і це стало першим поштовхом створити Prometheus.
Другий поштовх — радше аналітичний та стратегічний. Було зрозуміло, що масові онлайн-курси — економічний феномен. Їхня перевага у тому, що можна навчатися у найкращих фахівців світу незалежно від місця розташування. І справа тут не лише у форматі. Онлайн-курси дають змогу ефективно масштабувати знання, які до цього були доступні тільки певній категорії людей. Лекції можуть слухати десятки й сотні тисяч людей по всьому світу. І що дуже важливо, в такому розрахунку вартість знань для самих студентів безкоштовна, а для виробника — дуже незначна.
Онлайн-курси дають змогу ефективно масштабувати знання, які до цього були доступні тільки певній категорії людей. Лекції можуть слухати десятки й сотні тисяч людей по всьому світу
Зважаючи на це, було два варіанти: або Україна вливається у цей процес, або ні. Але якщо ні, тоді наслідки будуть катастрофічними як для освіти, так і для держави. Так зародилася ідея створити Prometheus — українську відкриту платформу масових онлайн-курсів.
Перший тестовий курс ми розробили ще у 2013-му на базі Університету Шевченка. І це був, до речі, перший такий курс в СНД, чим я особливо пишаюся. Тоді курс «бренд-менеджмент» мав шалену популярність і зібрав без особливих зусиль близько десяти тисяч слухачів. Стало зрозуміло, що це можна робити.
Багато хто не вірив, що нам вдасться запустити проект волонтерськими зусиллями, оскільки сам процес непростий і потребує значних капіталовкладень. Дехто вважав, що цього не потрібно робити, адже еліта володіє іноземною і для цього є Coursera. Існувала така думка, що той, хто не знає англійської мови, не зацікавлений у нових знаннях. Але, як бачите, це не так. Людям не вистачало такого контенту. Ми вирішили робити курси самостійно, без прив’язання до якогось вишу, аби уникнути бюрократії. І вже у жовтні 2014-го Prometheus стартував.
Головний принцип, яким ми керуємося, — це поступове, але швидке зростання. Ми відразу не малюємо глобальних речей, а пояснюємо, як можна дійти до мети. І люди бачать, що це ніякі не фантазії, і не філософські ідилії, про які люди міркують, але які важко зробити. Навпаки.
Скільки грошей було потрібно, аби запустити проект? І де ви їх брали?
На старті ми вклали у проект близько п’яти тисяч доларів. В основному наші джерела фінансування — це гранти, волонтерська та спонсорська підтримка, а також продаж сертифікатів. Наприклад, сертифікат на тестування програмного забезпечення коштує 500 гривень.
Ти обличчя і лідер Prometheus. Розкажи, будь ласка, про свою команду. Хто ці люди?
Зі своїм однодумцем і співзасновником Prometheus — Олексієм Молчановським — я зустрівся на одній із дискусій в КПІ, яка була присвячена онлайн-освіті. На той момент перший український масовий онлайн-курс в Університеті Шевченка ще не стартував. Однак ми знайшли взаєморозуміння. Після того, як курс уже функціонував, я зрозумів, що треба робити окрему платформу. Тоді й згадав про Олексія, який справив на мене дуже позитивне враження, сконтактував з ним і запропонував взяти участь у створенні Prometheus.
Є ще й третя співзасновниця — Вікторія Примаченко, моя мати. Я зумів переконати її піти з бізнесу в освіту. Зараз вона є директором організації і займається відеовиробництвом. Якісне відео — одна з причин успіху Prometheus.
Крім того, ми доволі швидко знайшли волонтерів, які з самого початку допомагали. Спершу їх було двоє: Богдан Кулініч, який на той час був студентом Києво-Могилянської академії, та Микита Кукулевський, який майже відразу став режисером Prometheus. Спочатку команда складалася з кількох людей, зараз же працює дванадцятеро.
У нас в команді дивовижні люди: дизайнер Олена Оробей, відомий науковий блогер Антон Сененко, редактор Дар’я Серебрякова, Катерина Лимар, яка живе в селищі Магдалинівка Дніпровської області і працює над розробкою курсів і є координаторкою змішаного навчання.
До речі, історія Катерини дуже особлива. Коли ми запускали CS50, перекладений українською, то організовували офлайн-групи підтримки в різних містах України. І Катерина зробила таку групу підтримки за гарвардським курсом в Магдалинівці, з її допомогою і діти, і вчитель з інформатики проходили цей курс. Ця історія показова та дуже добре демонструє, скільки може всього зробити одна людина. Заголовок публікації про нашу Катерину міг би звучати так: «В українському селищі вивчають програмування за допомогою курсів Гарварду». І, знаєте, це фантастично. Це вже українська реальність, яку творять люди, котрі працюють у нас.
Коли ви розробляли стратегію розвитку Prometheus, то брали за основу перевірену Заходом модель?
Ми з самого початку прийняли два дуже ризикованих рішення. Перше —повністю відходимо від схеми роботи західних платформ. І хоча нас часто називають «українською Coursera» — це зовсім не так. Ми навіть не EdX. Бо на Заході платформи працюють дещо інакше: надають свою базу користувачів, технічну платформу і займаються піаром. Ми ж зрозуміли, що це не наш варіант і що в Україні це не спрацює.
Якщо ми просто відкриємо платформу і запропонуємо, щоби в нас створювали курси, то з цього нічого не вийде. Ми вирішили, що більшу частину курсів будемо робити самі: від пошуку викладачів, методичної роботи, зйомок, контент-менеджменту й аж до запуску самої платформи. І це перша вагома відмінність Prometheus.
Формально ми громадська організація, але якщо говорити про структуру, то це радше соціальний стартап
Друга — не менш важлива. Формально ми громадська організація, але якщо говорити про структуру, то це радше соціальний стартап. Наш темп доволі незвичний для багатьох українських організацій — набагато швидший і агресивніший.
По-третє, ми як організація маємо дуже амбітну кінцеву мету — повноцінну реформу української освіти на базі змішаного навчання. І в цьому ми унікальні. Поки що я не знаю випадків, щоби громадська організація із якоїсь країни бралася за реформу освіти. Але це нас не лякає. Ми хочемо зробити це першими в світі та продемонструвати на прикладі України, що це можливо.
Ми відразу розуміли, що нам самим не під силу це зробити, але зможемо реалізувати задумане за підтримки суспільства. Ми маємо пояснити людям, що реформа освіти потрібна, і розповісти, як можна змінити систему. Вже у цьому році, сподіваюся, ми вийдемо на новий рівень.
Курси на платформі — безкоштовні. Як ви плануєте монетизувати проект?
Prometheus — український громадський проект, мета якого — безкоштовно надавати найкращі навчальні можливості кожному громадянину України. Ми активно працюємо над розвитком платформи, і поки що все залишається так, як є. Але ми думаємо над тим, як розвиватися далі, і у нас є кілька ідей, як заробляти. Наразі ж співпрацюємо із спонсорами та партнерами, нас часто підтримують самі слухачі. Наприклад, влітку на Спільнокошті ми зібрали 515 тисяч гривень.
Коли ж ми тільки запустилися і мали проблеми з поштовим сервісом, наші слухачі самі запропонували допомогти нам з налаштуваннями. І таку підтримку ми відчуваємо постійно: тисячі волонтерів допомагають нам з перекладами західних курсів.
За вашими курсами уже навчаються студенти декількох українських вишів. Для академічного середовища такий крок — великий експеримент. Як змішане навчання може вплинути на українську академічну освіту та чи потрібний вам офіційний гриф МОН для запровадження своїх курсів у вишах і школах?
За новим законом про вищу освіту все цілком реально і правильно. Виші не мають узгоджувати з Міністерством освіти таких речей. Однак МОН може прискорити цей процес і зробити його швидким та комплекснішим.
Зараз тривають перемовини, тому, думаю, нам вдасться зробити спільний проект і ми зможемо говорити про активне долучення МОН. Я сподіваюся, що вже цього року в найближчі місяці ми побачимо результат.
У вересні розпочався пілотний проект у чотирьох ВНЗ: КПІ, УКУ, НУ «Львівська політехніка» і Університеті імені Івана Франка. У цих закладах на окремих факультетах застосовують методику змішаного навчання. Поки що це пілотний проект, який не охоплює всього вишу, однак працює.
Щодо перспективи змішаного навчання, то візьмімо, наприклад, КПІ. Припустімо, викладачі вибрали дубльований нами курс із основ програмування — CS50 Гарвардського університету. Багато хто вважає, що це найкращий курс у світі із програмування. Навіть Єльський університет взяв собі цей курс. Тоді замість звичайних лекцій з основ програмування студенти КПІ дивляться CS50, виконують поточні завдання і пишуть програмний код. Водночас, на форумі студент може отримати відповіді на свої запитання.
Таке поєднання — найкращих курсів і найкращих викладачів онлайн та підтримка індивідуальної частини офлайн — і є змішаним навчанням. Таке поєднання демонструє фантастичні результати
Перевага у тому, що викладачі в університеті більше вільного часу приділяють індивідуальній роботі зі студентами. Таким чином, протягом курсу в офлайні зберігається проміжний і фінальний контроль, а також ті форми роботи, які неможливо перенести в онлайн. Таке поєднання — найкращих курсів і найкращих викладачів онлайн та підтримка індивідуальної частини офлайн — і є змішаним навчанням. Таке поєднання демонструє фантастичні результати.
В МІT (Массачусетський технологічний інститут, — TU), найкращому політехнічному університеті світу, запровадження власних онлайн-курсів у навчальний процес привело до збільшення результатів на 35%. В Україні, де навчальні курси будуть запроваджувати не лише в найкращих, а й у посередніх вишах, очікують іще більшого приросту. Тому, на нашу думку, це має спричинити освітню революцію в Україні.
Ще один важливий момент. Після масового запровадження змішаного навчання у вишах ми зможемо відслідковувати доброчесність і порівнювати успішність студентів у різних навчальних закладах. Якщо ж на певних факультетах сумнівні показники, які не збігаються із загальною картиною проходження цього курсу по Україні, то, очевидно, є якась проблема — і ми зможемо її усувати. Може бути таке, що її і немає, але контролювати треба, оскільки можуть існувати корупційні ризики і за допомогою змішаного навчання ми зможемо їх виявляти.
З лютого до пілотного проекту змішаного навчання приєднаються ще близько десяти вишів. Ми розраховуємо, що до кінця 2017-го як мінімум 25 ВНЗ будуть випробовувати цю схему. Я думаю, що це величезне досягнення — серйозний, масштабний пілотний проект. Це вже не стихійні експерименти, які самостійно робили викладачі на місцях, без узгодження з нами.
Також ми починаємо запроваджувати методи онлайн і змішаного навчання в державне управління. Класичний кейс — це Prozorro, перший в Україні масовий державний онлайн-курс. Мета курсу — навчити десятки тисяч людей з тендерних комітетів працювати за новою електронною системою закупівель Prozorro. Уже за півроку такий курс дав змогу залучити до процесу навчання десять тисяч людей, що в інший спосіб було б практично неможливо. До того ж, державі це взагалі нічого не коштувало, бо курс був створений за грантові кошти. Однак навіть якщо рахувати, скільки грантових грошей було витрачено на одного слухача, — це копійки. Крім того, важливо, що такий курс читають не місцеві тренери, а люди, які знають про Prozorro усе. Таким чином, якість навчання зростає.
Prozorro — це перший приклад, другий — Служба зайнятості, яка почала рекомендувати наші курси із перекваліфікації для підготовки безробітних. Думаю, найближчим часом з’явиться ще декілька дуже цікавих кейсів, але про них я поки що не можу говорити.
Всього за кілька років нам вдалося переконати суспільство у тому, що ця фундаментальна технологічна реформа освіти на базі онлайн-навчання реальна. І це те, на чому ми будемо все більше акцентувати увагу.
Кількість українськомовних курсів в онлайні зростає. Все більше людей реєструються і успішно їх проходять. І університети, і школи зацікавлені у змішаному форматі. Таку реформу освіти ми називаємо низовою, вона йтиме не згори, а знизу. Та, зважаючи на це, мусимо визнати: попри успішність проекту, має бути прийняте рішення на державному рівні про повноцінну реформу освіти. І це те, чого ми дуже хочемо досягнути і над чим будемо працювати у найближчі три роки.
Хто є вашою аудиторією?
Дуже цікаво, що це здебільшого випускники, люди віком до 45 років. Багато хто думає, що це студенти, але ж ні — навпаки. Що більший вік слухачів — то вища успішність.
За статтю співвідношення однакове, хоче може коливатися на деяких курсах. На програмуванні приблизне співвідношення — 40% жінок і 60% чоловіків. Це хороший показник, тому що на платних курсах він суттєво нижчий. А дівчата часто набагато успішніше вправляються у програмуванні, ніж чоловіки.
Що більший вік слухачів — то вища успішність
Хочу зазначати, що курси дуже швидко поширюються регіонами, і це добрий сигнал. Бо у перший рік більшість слухачів була у столиці, натомість зараз — в обласних центрах. Думаю, що до кінця 2017 року зберемо близько 500-600 тисяч користувачів на сайті, з яких 2/3 чи 3/4 становитимуть слухачі з регіонів.
Зараз ми працюємо ще й над мобільними додатками, за допомогою яких можна буде завантажувати лекції, а потім дивитися їх офлайн. Сподіваюся, це дасть змогу і в невеличких селах мати доступ до нашого ресурсу.
На які критерії ви зважаєте, коли адаптуєте матеріал до українського контексту?
Є кілька критеріїв. Найперше ми шукаємо найкращих лекторів. Це доволі складний процес, оскільки незважаючи на те, що в Україні є лектори світового рівня, вибирати непросто. Ми відштовхуємося від реалій: у кому з лекторів ми впевнені на всі 100% і кого ми хотіли б бачити. Зокрема, так на сайті з’явився курс про світову історію блискучого історика Ярослава Грицака.
Крім цього, ми зважаємо і на те, що зараз важливо для держави і що буде найзатребуванішим серед слухачів. Саме завдяки зворотньому зв’язку з’явилися курси бухгалтерського обліку й цифрового маркетингу. Та ми враховуємо і потреби держави. Ймовірно, курс антикорупції не збере такої кількості людей, як основи програмування, але він все одно дуже потрібний. Тому ми беремо і те, що важливо, і те, що затребувано.
Наші головні напрямки — це IT та підприємництво. Нещодавно запустили і цикл аналізу даних, є в нас і цикл курсів громадянської освіти, і критичне мислення, і «Екноміка для не економістів» Олексія Геращенка, який має бути вакциною проти економічного популізму. Є у нас і курс «Жінки та чоловіки: гендер для всіх». Ми свідомі того, що нехай і якийсь курс не матиме п’ятдесяти тисяч слухачів, але якщо він висвітлює важливу тему, то він у пріоритеті. Так ми намагаємося тримати баланс.
Щодо західних курсів, то вибираємо ті, що мають ліцензію Creative Commons, або ж ті, у яких ми можемо отримати дозвіл на переклад. Насправді нам пощастило знайти декілька крутих курсів, які вважають найкращими у світі. Зокрема курс CS50, курс із критичного мислення, який, за версією слухачів, займає другу сходинку у світовому рейтингу. Також плануємо багато цікавих перекладів. Ми намагаємося вибирати найкраще, щоби зацікавити людей.
Яким ти бачиш Prometheus за декілька років?
У Prometheus існує близько двохсот масових онлайн-курсів як університетського, так і шкільного рівня. Більшість із них взаємопов’язані і поєднані в цикли та доступні всім охочим безкоштовно. Тому Prometheus може залишатися і громадською організацією, яка співпрацює з МОН, і може бути офіційно передана на баланс держави для того, щоби гарантувати сталість і ефективність використання всіх освітніх ресурсів. Варіації можуть бути різними, залежно від ситуації.
Планів у нас багато. Нашою платформою користуються сотні тисяч людей, які прагнуть самовдосконалюватися. Через це ми використовуємо big data — статистику, яку збираємо для того, щоб оптимізувати навчальні процеси. Те, над чим нам постійно потрібно працювати, — покращувати самі курси, аби тримати високу планку.
Цьогоріч ми спробуємо зробити так, аби у кожній із 17 000 українських шкіл могли вивчати програмування
У парламенті кожних два роки згадують, що було б гарно запровадити програмування в школах. Однак далі розмов справа не рухається, бо на це, як ми з’ясували, немає грошей і достатньої кількості викладачів, які можуть навчати. Але ми спробуємо цьогоріч зробити так, аби у кожній із 17 000 українських шкіл могли вивчати програмування. Не так, як це відбувається зараз на уроках інформатики, де не кожен вчитель вміє це робити, — а справді навчатися у найкращих. Це наш великий задум на 2017 рік.
Що ти вважаєш найбільшим успіхом платформи?
300 тисяч зареєстрованих користувачів. І це за два роки, без жодної реклами. Ми вже зробили 45 курсів, почали пілотний проект змішаної освіти у чотирьох українських вишах у вересні. Це і є успіх.
Але найбільше досягнення — це те, що люди повірили у нас. Радикальна реформа освіти можлива тут і зараз. Це дуже важливий крок. Незважаючи на те, що тепер далеко не найкращі часи і багато хто зневірився в освіті. Але ось цей момент дає сили працювати і не зупинятися, вірити, що усе вдасться. І це, напевне, найкраще, що ми змогли зробити.
Які твої прогнози щодо розвитку онлайн-освіти в Україні?
Думаю, загальні закономірності будуть відтворювати процеси на Заході. Ми бачимо, що Prometheus перейшов від окремих курсів до циклів. Наступний етап — перехід до магістерських програм. Такий досвід уже застосовують на Заході. Економічна ситуація, принципи конкуренції будуть штовхати виші на продукування програм і розміщення їх на онлайн-платформах.
Зберігатиметься тенденція до збільшення курсів у змішаному форматі і у школах, і у вишах. Я навіть скажу таку річ: ми будемо спостерігати смерть офлайн-університетів. Я скептично ставлюся до того, що все навчання перейде онлайн, цього не буде в найближчі десятиріччя. Однак у тому, що університети, які не запроваджуватимуть моделі змішаного навчання, помруть, я впевнений. І це станеться дуже швидко. За п’ять років виші та школи, які не будуть використовувати у своєму навчальному процесі елементів змішаного навчання, стануть такими ж дивними, як зараз є школи, де, умовно кажучи, не використовують книжок.
Та, окрім цього, я думаю, що нам вдасться відійти від західних традицій. Бо на Заході ситуація з освітою інша. Звичайно, і там є люди, незадоволені освітнім сектором, та все ж різниця відчутна. В Україні ситуація близька до катастрофи. Відповідно, це нас підштовхує до швидшого й агресивнішого запровадження технологічної реформи освіти, ніж це є на Заході. Стимулів поспішати у нас набагато більше. Тому я сподіваюся, що ми значно швидше прийдемо до повномасштабного запровадження змішаної освіти в усіх школах і вишах. У такому разі вже західні експерти відвідуватимуть Україну й перейматимуть наш досвід.
Що з власного досвіду порадиш робити молодим українцям, які мріють про власну справу?
Починати потрібно з мрії, з амбітної ідеї. І що вона амбіційніше, то краще. Ми живемо в часи великих змін, відкриваються нові вікна можливостей.
Є можливість фундаментально змінити цілі галузі та Україну загалом. Тому мрії мають бути великими. Ніколи не потрібно боятися, а слухати своє «я». Якщо у людини немає мрії всього життя — то це, можливо, найбільша проблема і перепона для позитивного впливу на суспільство.
Але мрії існують для того, щоб їх здійснювати. Не можна свої мрії залишати лише мріями. Для того, щоб реалізувати задумане, потрібна добра і, водночас, прагматична стратегія. Мрія — це класно, але її потрібно перетворювати у стратегію, розробляти конкретні тактики і маніакально прописувати усі деталі. Це дуже важливо і в цьому є сенс — навчатися чомусь новому постійно, вивчати принципи побудови і методології створення того, що ти хочеш будувати.
Важливо пам’ятати, що важкі періоди, поразки чи депресії роблять звичку сильнішою — не відступати, а продовжувати свою роботу. Наполегливо і самовіддано
На Заході дуже популярна методологія «ощадливого стартапу». Я її також використовував і буду використовувати. Не потрібно вигадувати велосипеда. Для початку необхідно зібрати всю інформацію і будувати стратегії на базі тих досягнень, які вже були зроблені.
Будь-який проект насамперед потребує великої праці і відданості. Можна придумати класну ідею та стратегію, але якою ефективною вона не була б — серйозна реформа потребує великої роботи. І це має стати звичкою, бо дехто думає, що це якийсь дар. Але це не так. Важливо пам’ятати, що важкі періоди, поразки чи депресії роблять звичку сильнішою — не відступати, а продовжувати свою роботу. Наполегливо і самовіддано.
***
Коли масові відкриті онлайн-курси вперше з’явилися у світі дев’ять років тому, ніхто ще не уявляв, яку революцію в освіті вони спричинять. Зараз, коли мільйони людей проходять масові відкриті онлайн-курси від Stanford, MIT, Yale, Harvard та сотень інших університетів на таких платформах, як Coursera, Udacity, edX, вже зрозуміло, що це найпростіший і найефективніший спосіб навчання протягом усього життя. Де б ви не були, чим би ви не займалися.
Говорячи про Україну, роль Prometheus неможливо переоцінити. Створивши українську платформу онлайн-курсів, команда Prometheus надала можливість безплатного онлайн навчання для усіх українців. Вони створили не просто платформу онлайн-курсів, а фундаментальну інфраструктуру, на основі якої можна створювати безліч інших проектів у співпраці з іншими організаціями.
Чудовим прикладом є співпраця з Фондом випускників України. Ми переклали й озвучили українською мовою курс «Наука повсякденного мислення», який входить у трійку найкращих глобальних онлайн-курсів за відгуками слухачів. Він зараз доступний на платформі Prometheus і його проходять 23 тисячі зареєстрованих слухачів.
Якби не існувало платформи Prometheus, ми б ніколи не взялися за його переклад і українські слухачі з найвіддаленіших куточків нашої країни ніколи б не змогли прослухати цей курс. На edХ цей курс англійською могли пройти напевне декілька відсотків українців. Завдяки платформі сьогодні він доступний кожному в Україні! І це тільки один із прикладів використання фундаментальної інфраструктури, яку надає Prometheus.
Окремо хочу згадати про команду Prometheus. Працюючи з ними цілий рік, я була дуже задоволена нашою співпрацею, завжди спрямованою на досягнення спільного результату у форматі win-win, на підтримку одне одного, на чітке виконання своїх обов’язків та усних домовленостей. Такий конструктивний підхід, направленість на результат і високоетичність, як у Івана Примаченка, Олексія Молчановського та загалом команди Prometheus, не так часто можна зустріти.
Але саме такі люди і рухають нашу країну вперед. Це наша молода українська еліта та приклад для наслідування. І я вірю, що спільними зусиллями і кожен своїми можливостями разом ми зможемо побудувати успішну, демократичну, освічену Україну.
