Сервер Мустафаєв. «Запах свободи близько»

Історія Сервера Мустафаєва, українського правозахисника, якого Росія засудила до 14 років колонії суворого режиму

15 Травня

Сервер Мустафаєв український правозахисник, громадянський журналіст. Народився 5 травня 1986 року в селищі Зіадін у Самарканській області (Узбекистан). Його родина була депортована з Криму в 1944 році. Згодом він повернувся в Бахчисарай. 

Був затриманий 21 травня в 2018 році і арештований співробітниками ФСБ після обшуку в його будинку в місті Бахчисарай. Його звинуватили за двома статтями Кримінального кодексу РФ: за ч. 2 ст. 205.5 («Участь у діяльності терористичної організації», до 20 років позбавлення волі), ч. 1 ст. 30 і ст. 278 КК РФ («Приготування до насильницького захоплення влади», до 10 років позбавлення волі). Через два роки, 16 вересня 2020-го, був засуджений до 14 років колонії суворого режиму. Зараз відбуває покарання у виправній колонії №1 в Тамбовській області (Росія). 

Низка міжнародних і українських правозахисних організацій наголошують на політичній мотивованості справи Сервера Мустафаєва і всіх фігурантів другої Бахчисарайської групи «Хізб ут-Тахрір». 

Був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня від держави Україна.

§§§

[Цей спецпроєкт, присвячений вільним голосам Криму. Серія історій про журналістів-політвʼязнів — спільна ініціатива Українського ПЕН, The Ukrainians Media, ZMINA та Vivat за підтримки NED]

§§§

Арешт у Рамадан

Місяць Рамадан — це час обов’язкового посту для всіх мусульман. Місяць вважають священним усі, хто сповідує іслам. Ніч проти 21 травня 2018 року була шостою в Рамадані того року. Сервер Мустафаєв прокинувся на ранкову молитву у своєму будинку в Бахчисараї. Авторка цього тексту була у відрядженні в Криму і завершувала черговий матеріал про переслідування й утиски на півострові. Я написала Серверові, навіть не глянувши на годинник (потім з’ясувалося, було близько 4-ї ранку), — щоб домовитися з ним про коментар для майбутнього матеріалу. Сервер несподівано швидко мені відповів. Ми коротко поговорили, і він написав, щоб я лягала спати. Вимкнула ноутбук і звук на телефоні й заснула під ранок. Прокинувшись по обіді, я довідалася, що Мустафаєва затримали співробітники ФСБ в його будинку близько 6-ї ранку. Через дві години після останнього нашого з ним листування на свободі. Пізніше я напишу йому листа зі словами підтримки у слідчий ізолятор окупованого Сімферополя, а потім у колонію на територію РФ. 

Розділяти біль кожного 

До окупації Криму Сервер Мустафаєв був українським правозахисником. Одна з найгучніших справ у Криму, в якій Мустафаєв брав участь, — так звана «справа про хустку». В січні 2010 року кримська татарка, мусульманка Сусанна Ісмаїлова, подала до суду на українське МВС через те, що в паспортному столі міста Бахчисарай їй не дозволили сфотографуватися в хіджабі (елемент жіночого одягу в ісламі, ред.) для документів. Сусанна своє право пояснювала так: «Я вже десять років ношу хіджаб, як наказано нам Кораном. Без хіджабу на вулиці я почувалась би некомфортно. Мене б, мабуть, і не впізнали. Це ніби людина, яка завжди ходила в окулярах, раптом зняла їх. При цьому таких людей не зобов’язують знімати окуляри під час зйомки на паспорт». 

Тоді жінку підтримали багато мусульманок Криму в бажанні обстоювати своє право фотографуватися на документи згідно з їхніми релігійними традиціями. Сервер Мустафаєв з іншими колегами консультував Сусанну в цьому питанні. Право на те, щоб фотографуватися в хіджабі в Україні, жінки отримали на законодавчому рівні тільки в 2019 році.

«Ця коаліція називалася “Правозахисний рух Криму”, головою був Едем Семедляєв (зараз один із незалежних адвокатів у Криму, захищає кримських політичних бранців, ред.).  І практично в кожному регіоні півострова був представник цього руху. В Бахчисарайському районі ним був Сервер Мустафаєв. Усі мали жовто-блакитні посвідчення», — розповідає юристка Лілія Гемеджі й додає, що Сервер із командою правозахисників відстежував випадки розпалювання ворожнечі на національному та релігійному ґрунті. 

Тоді Лілія Гемеджі не була знайома із Сервером. Вони познайомилися 2016 року. Одного дня Лілія з колегами-адвокатами спустилися в кафе пообідати й до них долучився Мустафаєв: «Розмова зайшла про телефони. Потрібно було налаштувати функцію, яка б дозволила в разі затримання або нападу тримати телефон вимкненим, але при цьому надсилається повідомлення обраним контактам про потребу допомоги, й ці контакти могли чути все, що діється навколо телефона».

Потім Лілія із Сервером бачились після обшуків і судів. Після одного з судів адвокати не встигали виконати намаз (молитва в ісламі, що виконується в певний час, ред.), і Сервер запросив усіх на намаз до себе додому, а його дружина Майє нагодувала гостей. Тоді Лілія і Сервер почали спілкуватись родинами. Сервер Мустафаєв став одним із перших клієнтів Гемеджі, коли вона отримала статус адвоката: «До речі, це Сервер наполягав на тому, щоб я отримала статус», — говорить вона.

Журналістка і громадянська правозахисниця Лутфіє Зудієва пригадує, що Сервер був одним із тих, хто стояв біля витоків створення ініціативи «Кримська солідарність». А 2017 року, після одного із судів над Заремою Умеровою, якій за проукраїнські дописи в соціальній мережі суд у Криму ухвалив вирок — штраф у 300 тисяч рублів (близько 127 тисяч гривень, ред.), Сервер разом з іншими активістами вигадав акцію «Єдність дорожча за штрафи». «На той час силовики вже зрозуміли: саджати активістів за адмінпорушення на кілька діб — недієво. Люди виходять на волю і знов активні. Тоді їх почали масово штрафувати. І ось Сервер придумав акцію — щоб інші скидались на штрафи по 10 рублів (близько 4 гривень, ред.). Це не та сума, яка сильно б’є по кишені, а активісти, громадянські журналісти, на яких заводять адміністративні справи, розуміють, що в разі арешту штраф не ляже винятково на їхні плечі або їхніх родин. Що народ їх підтримає», — розповідає Лутфіє про акцію. Ця ініціатива розрослася до нежданих масштабів і вийшла далеко за межі півострова.

Гроші надсилали з Туреччини, Румунії, Канади. Якось «Кримській солідарності» довелося публікувати повідомлення, що збір призупинений і монети можна більше не надсилати.

Штраф для Зареми Умерової становив 140 кілограмів монет, які активісти несли у відділення банку у відрах, пакетах і сумках.

«Я почуваюся Скруджем Мак-Даком», — сказав співробітник банку, який приймав до оплати цей штраф. «Мені хотілося б, щоб наш народ розділяв біль кожного», — коментував тоді Сервер Мустафаєв.

«Ми будемо наступними» 

У квітні 2018-го Сервер разом з іншими співвітчизниками їздив у Туреччину. Там вони мали зустріч із, на той момент, Надзвичайним і Повноважним Послом України в Турецькій Республіці, Андрієм Сибігою. Коли той запитав у гостей, чи не страшно їм повертатися в Крим і далі займати проактивну позицію, Сервер сказав: «Ми будемо наступними», маючи на увазі, що всі активісти Криму розуміють: арештувати можуть і їх, будь-коли. Але все одно продовжують свою діяльність. Пізніше, в одному з листів із неволі, Сервер писатиме: «Вся моя “провина”, як загалом усіх політв’язнів і репресованих на волі […], — це активна громадянська, соціальна позиція в цілому, зокрема з 2014 року, сміливість говорити правду публічно і мати свою думку і свій погляд на свавілля й репресії за національними, етнічними та релігійними ознаками, “узаконеними” в РФ понад 10 років тому, а в Криму з 2014 року».

На зворотному шляху з Туреччини, при в’їзді в Крим, його затримали на адміністративному пункті пропуску. Дружину Майє, яка дуже за нього хвилювалася, заспокоював так: “Я собі в Туреччині піджаків накупив, то тепер на кордоні розпитують, де такі гарні взяв”. Уже після арешту Сервер попросить дружину передати йому один із куплених у Туреччині піджаків на судові засідання. «Сервер вважав, що, навіть перебуваючи в застінках, не треба опускатися до рівня класичного в’язня», — каже Лілія Гемеджі.

Обшук у Сервера Мустафаєва розпочався зранку 21 травня 2018 року. «Я прокинулася від галасу, вони (російські силовики, ред.) тоді вже в нас у коридорі були. Батьків розбудила, ми одяглися, батько відчинив їм двері. Вони не вломилися — зайшли спокійно. Сервер прочитав постанову суду. Потім вони почали обшук з кухні, далі спальня — і так по черзі пройшли всі кімнати. Дивилися в кожну щілинку. Вилучили телефони, ноутбук, а дитячий планшет не зафіксували як вилучений. Просто, можна сказати, вкрали. У процесі обшуку батька повалили на підлогу й вивернули йому руку. Потім батько два тижні ходив у гіпсі, був сильний забій і на голові рана. Коли я зранку почула галас, одразу подумала: піст — це найблагословеніший місяць для нас. Як вони в піст могли до нас прийти?» — це фрагмент одного з перших інтерв’ю, які я записала з дружиною Сервера Майє Мустафаєвою. Ми говоритимемо з нею ще не раз. Розмову для цього тексту ми записали одразу після тривалого побачення з її чоловіком у російській колонії.

«Йому було цікаво буквально все»

Якщо в гугл-мапі ввести два міста — Бахчисарай і Тамбов, — то відстань між ними сягатиме 1263 кілометри. Це — найкоротший шлях, згідно з мапою. Зараз Сервер Мустафаєв перебуває в російському Тамбові, в колонії №1. Дорога до неї в родини Мустафаєвих зайняла понад 26 годин. Майє здивувало, що колонія розташована просто в центрі міста, а не на околиці чи за містом. На побачення поїхали також Серверові батьки та двоє його дітей. Батько Сервера Рустем Мустафаєв обійняв сина вперше за шість років із моменту його арешту. Тривале побачення триває дві ночі й три дні. «Ти бачиш людину поряд, і тобі не віриться, що можеш її так просто торкнутися. І найважче — від розуміння, що через три дні цю людину знов заберуть від тебе», — розповідає Майє про власні відчуття, які «привозить» із собою з побачення з чоловіком. 

Зараз Сервер відбуває покарання в камері із суворими умовами утримання. Коротко описує свій розклад на день так: о 6-й годині підйом, о 22-й відбій. Поспати зайвих кілька хвилин вважається порушенням — за це спроваджують у штрафний ізолятор. Узимку і на початку весни їх майже не виводять на прогулянку — клімат не дозволяє витримувати годину на холоді, а раніше повернутися всередину колонії не можна.

У в’язниці Сервер навчився шити. Його перші вироби були дитячими: повзунки, майки тощо. Кілька виробів, як зразки своєї роботи, він вислав рідним: «Я була шокована. Там така ідеальна стрічка, оверлок, все дуже акуратно. Я не вмію шити, а Сервер у колонії навчився», — говорить Майє. Вона додає, що чоловік займається там спортом, ходить у місцеву бібліотеку і раз по раз просить дружину надіслати йому нових книжок. Серед надісланих були «Світовий порядок» Генрі Кіссінджера, «Метелик» Збігнєва Бжезінського, «Мавританець» Мохаммеда Ульд Слахі.

В колонії Сервер має доступ лише до російських новин. Попри це, Майє каже, що чоловік добре орієнтується у поточних подіях: «Він дивиться російські новини і просто розуміє все сказане по телебаченню як протилежне. І так йому стає ясно, що відбувається насправді». В одному з листів із в’язниці Сервер писав: «Наскільки в мене є змога, я завжди намагаюся тримати руку на пульсі усіх кримських, українських та світових новин, незважаючи на ґрати, заборони й тортурні умови перебування у ГУЛАГах сучасної РФ».

Будь-яка новина є дуже важливою для усіх політв’язнів, тому що наша свобода й ув’язнення прямо пов’язані з політикою РФ, яка окупувала Крим, — та усього іншого світу.

Частину побачення Сервер розпитував Майє і батька буквально про все, що діється в його Бахчисараї, спитав про всіх родичів, знайомих, друзів, усім поіменно переказав вітання і слова подяки за підтримку: «Йому було цікаво буквально все. І найцікавіше те, що через шість років він не втратив оптимізму. Сервер вірить, що не сидітиме весь термін, він дедалі частіше повторює, що запах свободи близько». 

Своєї правозахисної діяльності Сервер не припиняв ані в СІЗО, ані в колонії суворого режиму Він допомагає писати скарги, а нещодавно допоміг оформити документи в суд громадянинові Узбекистану, який не володіє російською. Завдяки знанню кримськотатарської, яка також належить до тюркської групи, вони змогли порозумітися. Сервер не припиняє вести щоденники, які почав із 2018 року. Редакція TU має частину з них — і сторінка за сторінкою можна простежити, як змінився Серверів почерк. 

Цитований вище лист Мустафаєв адресував українським журналістам, які працюють із темою репресій в Криму. «Агресор дуже сподівається, — пише політичний бранець, — що за роки окупації й через потужні репресії кримського населення супротив небайдужих зменшиться, а світ відкладе питання Криму та репресій у Криму на задній план… Тому кожен з нашої журналістської професії кожного дня повинен робити крок за кроком, писати сторінки за сторінками і не дати зійти з повістки дня усіх міжнародних, дієвих для вирішення цього питання, майданчиках».

«Поїхали до батька ті, хто добре вчився» 

У родині Мустафаєвих четверо дітей, усі неповнолітні. Юсуф, Юнус, Джеміле і Наджіє. Наджіє було два місяці, коли її батька заарештували. Їдучи на останнє тривале побачення, родина довго не могла визначитися, кого з дітей взяти. За умовами російської колонії, на тривалому побаченні можуть перебувати двоє дорослих і двоє дітей. «В нас у родині їх четверо, і обирати, хто поїде на зустріч із батьком, було дуже важко. У результаті вирішили дивитися на їхні успіхи в навчанні і спорті, щоб ця поїздка була для них заохоченням», — каже Майє. 

На побачення поїхали Юсуф і Джеміле. Жінка пригадала перше побачення в колонії, після трьох років арешту. Тоді до батька поїхав старший син, Юнус. «На першому побаченні син Сервера не впізнав. Коли його забрали, Юнусу було тільки сім років. Діти побігли до Сервера, тільки коли той усміхнувся. На початку їм ніби й хотілося обійнятись, але вони соромились. Не знали, з якого боку підійти до батька. Вони не могли надивитись одне на одного, дібрати одне для одного слів», — розповідає Майє.

Перший рік після арешту Сервера його сини грали в обшук. Вони будували з різнокольорових частинок конструктора в’язницю і в ігровій формі «звільняли» звідти свого батька.

Уже після арешту Сервер Мустафаєв не раз був учасником конкурсу «Кримський інжир / Qırım inciri» — літературного проєкту для поетів, прозаїків та перекладачів. Він писав вірші і прозу в неволі й передавав свої тексти для конкурсу. Оповідання «Сучасне медресе Юсуфа» Сервер написав і передав для публікації у 2020 році. У цьому тексті він пригадує, що назвав своїх синів на честь пророків Юсуфа (у християн Йосифа) і Юнуса (Йона). Сервер переказує епізод із книжки Османа Нурі Топбаша «Історія пророків», коли пророк Юсуф вийшов із в’язниці і написав на дверях: «Це місце — обитель лих, могила для живих, привід для наклепу ворогів та випробування для благочестивих».

Сервер у розповіді описує власні рефлексії про в’язницю, в якій перебуває з 2018 року: «У в’язниці дні та ночі проходять в іншому порядку — деякі тягнуться довго, деякі минають швидко.

Коли я зробив перші кроки в ці смердючі та чорні кімнати й стіни — моя душа стиснулась.

Довколишні люди, їхні розмови та поведінка своєю потворністю відразу привернули до себе увагу. Стан камер, кожен камінь нагадує 200-річну історію. Стан туалету і мийки зовсім не пасували нашій релігії, де панує чистота, але мозок казав: “Вияви терпіння, адже на найближчі місяці та роки це твій дім”. Із перших хвилин різні комахи (блощиці, клопи, таргани), миші та щурі впливали на мій стан — тоді я ще не оговтався, — та мозок знову повторював: “Подобається це тобі чи ні, хочеш цього чи ні, та в найближчі місяці та роки це твоє випробування, твій дім”. Ці випробування від Всевишнього випали на мою долю та долю моєї родини в перші дні місяця Рамадан 2018 року. Сила та благо цих дійсно священних днів допомогли звикнути до складного становища та винести нові уроки». 

***

За пів року до арешту Сервера, під час одного із зібрань громадянської ініціативи «Кримська солідарність», у розпал обговорень політичних справ, у приміщення закладу зайшли поліцейські й ОМОНівці. Їм нібито надійшов анонімний дзвінок, мовляв, у будівлі є вибухівка. У момент, коли вони відчинили двері закладу, мікрофон був у Серверових руках. Я пам’ятаю, що він абсолютно не здивувався купі людей у формі. Він привітався із силовиками, повідомив усім присутнім, що до нас завітали «гості», попросив усіх зберігати спокій, а журналістів зафіксувати на камери особисті номерки, зазначені на формі в поліцейських, і просто… продовжив свою промову, яку почав до цього. 

Колажі Анастасії Струк. У зображеннях використано світлину громадянської ініціативи «Кримська солідарність» із суду, ілюстрацію Марії Глушко та фотографії Олександри Єфименко.

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!