Своя політика

16-річна українка Діана Соболева — про навчання у США та велику мрію запалити однолітків духом волонтерства

26.04.2018 Альона Вишницька

[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.

У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]

***

Діана Соболева планує йти в українську політику. А поки їй лише 16, вона вчиться у США, у вільний час волонтерить у будинку для літніх людей та вигадує власні проекти — про те, як побороти шкільні цькування чи як змусити супермаркети ділитися продуктами з бідними.

Торік вона потрапила на програму обміну майбутніх лідерів FLEX та поїхала на рік до Америки. Тепер навчається у звичайній школі в крихітному місті штату Міннесота, підглядає за місцевими ініціативами та пише план: «це» і «це» треба зробити в Україні одразу після повернення, а «ось цей проект» може зачекати кілька місяців. Роботи — багато, часу — не дуже.

 

Мотивація

Все почалося з того, що у восьмому класі Діана побувала у «Школі успіху» — десятиденньому літньому освітньому проекті для підлітків. Лекції, майстер-класи, екскурсії в міжнародні компанії — все для того, аби познайомитися з десятками представників різних професій та зрозуміти, куди ж рухатися в цьому житті.

До цього Діана знала одне — їй подобається історія. Але було абсолютно незрозуміло, що робити з цим знанням. А от коли потрапила на екскурсію до Верховної Ради, стало ясно — хоче рухатися в політику і змінювати її.

DSC_8143

З’явилася мотивація — і почалася робота. Участь у таборах про гендерну рівність і глобальні цілі розвитку, розробка власного освітнього проекту CAMP LIKE для підлітків, читання лекцій англійською, дискусії з європейськими політиками, політичні воркшопи. А потім Діана пройшла у фінал програми для молодих лідерів і опинилася в Америці. Суть полягала в тому, що підліткам з країн колишнього СРСР давали можливість повчитися у звичайній американській школі та пожити в звичайній американській родині протягом року.

— Мені одразу не сподобалось, що американці в усі напої кладуть лід. Коли я тільки летіла у Вашингтон, мені наклали півсклянки льоду та долили трошки води. Я одразу застудилась, — пригадує свої перші враження від США.

А ще дівчину здивували дороги. Вони були занадто рівними, але місцеві мешканці чомусь нарікали на те, що могли би бути кращими.

Думай за себе

Школа теж виявилася зовсім інакшою. Тут можна самостійно обирати предмети. Діана зосередилась на тих, які знадобляться для майбутньої кар’єри. Взяла політику, американський уряд, два уроки історії, соціологію та технології. Розклад щодня однаковий, а кожен предмет — по 5 разів на тиждень. Наступного семестру все змінюється й з’являються нові уроки.

— Насправді тут легше вчитися, ніж в Україні. В мене майже немає домашнього завдання. А ще тут всі чомусь думають, що я занадто добре вчусь.

Зауважує — в американській школі вчать формувати власну думку на будь-яку тему, а не забивають голову фактами. Наприклад, коли на уроці історії знайомляться з діяльністю котрогось з американських президентів, то читають два тексти: один схвальний щодо президента, інший — критичний. Самостійно аналізують наведені факти, порівнюють та самі вирішують, з чим згодні, а з чим — ні. Кожен думає за себе.

— Важливо не стільки знати купу фактів, а більше цікавитися, ставити питання, аналізувати ситуації. Це набагато важливіше.

 

Через те, що домашніх завдань майже немає, Діана багато читає та займається «іншими проектами». Тут все крутиться навколо цього слова — зі словом «проект» знайомі всі американські підлітки.

— Я беру участь в екологічному клубі, ми робимо проекти для молодших класів, розповідаємо про довкілля. Ще в одній шкільній організації ділимося одне з одним знаннями про культури різних країн. Восени і взимку я грала в театрі, навесні теж гратиму. Тут купа можливостей безкоштовно або дуже дешево займатися мистецтвом після школи, а волонтерство — це взагалі буденність. Мені б дуже хотілося, щоб в Україні теж так було.

Щоб це стало можливим і вдома, Діана збирається просувати шкільне самоврядування і волонтерські проекти для школярів — щоб слова «проект», «волонтерство» і «можливість» нікого не дивували.

Не комуністка

Діана каже, в Америці доводиться багато розповідати про Україну, бо люди майже нічого не знають.

— Переважно питають про те, чи Україна — це частина Росії. А ще постійно жартують про мене і комунізм. Україна була частиною Радянського Союзу, і тепер всі вважають, що я комуністка.

Це дуже неприємно. Але я навчилася нормально реагувати. І якщо хтось щось таке каже, то вони підписуються на довгу лекцію про Україну та Східну Європу.

Одна з останніх таких лекцій відбулася в будинку для літніх людей. Діана організувала там вечір знайомств та розповідала старшим людям про місце, звідки приїхала.

— Мені запам’яталось, як наприкінці до мене підійшли і сказали, щоб я подбала про свою країну.

Пощастило

Діана вже намалювала собі приблизний план, як це зробити. Їй потрібно дочекатися закінчення американського обміну, поїхати в Україну, закінчити школу в Харкові, вступити в американський виш, вивчити там систему правління в США — і врешті остаточно повернутися в Україну та працювати тут. Це довгострокова перспектива.

А короткострокова — встигнути максимум до вступу в університет.

Наприклад, реалізувати проект з food distribution. В Америці, розповідає, це працює так:

— Ми йдемо в магазини, де нам жертвують їжу, термін придатності якої ще не вийшов, але вже закінчується. Ми відвозимо цю їжу в бідні райони міста і віддаємо людям, які потребують.

Логіка проста: у світі викидають багато їжі у той час, коли частина людей не може собі дозволити купити елементарні продукти. В Америці придумали, що з цим робити. В Україні ні. Тому треба починати над цим працювати.

Ще треба розповідати людям більше про їхні можливості. Бо їх безліч, але про них не знають. Або просто сприймають як щось маргінальне.

— У мене було так: якщо хтось у класі хоче вчитися, то його не сприймають за свого. У п’ятому класі, здавалось би, найкращі подруги почали мене обзивати та випихати зі своєї компанії. Просто через те, що я хотіла знати більше. Після цього я вирішила, що знайду друзів поза школою. Так і трапилося. А перед від’їздом в Америку я розказувала своїм однокласникам про різні програми та можливості. І ті люди, які раніше дражнили мене феміністкою, тепер підходили і дякували: мовляв, я їх мотивую. Але коло замкнулося.

Є люди, які можуть протистояти загальному негативу, каже Діана. От як вона. Їй допомогла підтримка батьків, друзів з різних програм, інше коло спілкування. Але це може бути не в усіх. Люди елементарно можуть не знати про те, що буває інакше.

— Варто допомагати цим людям і пояснювати, що не треба зациклюватися на тому, що про тебе говорять у класі. Мене дуже здивувало, що в моїй американській школі в кожному кабінеті висять плакати проти цькування, ми щотижня обговорюємо цю проблему. А в Україні на це чомусь взагалі не зважають. Вчителі в класі казали хлопчику, якого постійно принижували, що це його проблема і він сам винен.

Після повернення Діана планує шкільний тур. У неї в планах з десяток шкіл, де вона хоче прочитати лекції про можливості для підлітків у різних країнах, шкільне самоврядування та цілий список волонтерських ініціатив, за які можна братися, не чекаючи вчительських чи батьківських вказівок.

***

Щоразу, коли українські новини сколихують своєю абсурдністю, Діані телефонує тато і просить, щоб вона лишилася в Америці.

— Я кажу: ні, не залишусь. Тато відповідає: підростеш — зрозумієш. А тоді мама каже, щоб тато залишив мене в спокої, бо я все вирішу сама. Але я вже вирішила. Може, це підлітковий оптимізм, але я б хотіла, щоб він не зникав.

Вона розуміє, каже, що нічого не зміниться швидко. Але одне — жити там, де вже все зроблено, а інше — робити самій.

— Якщо пощастить, я в старості навіть зможу побачити результати своєї роботи на власні очі. Думаю, все вдасться.

Фотографії надані героїнею тексту.

***

«Школа успіху» — безкоштовний літній проект, покликаний розкрити особистісний потенціал у підлітків і розвивати навички самостійних активних дій та відповідальної й цілеспрямованої поведінки. Підтримати проект можна за цим посиланням.

Альона Вишницька

Схожі публікації

1365 7

Користь створювати

Винахідник рюкзака-комп’ютера та подушки, яка співає колискові, — про те, чому технології — найліпший ключ до вдосконалення життя

12.03.2018 Ярослава Тимощук
2362 5

Робот-поводир

Чому винахід київського школяра може стати найкращим другом для незрячих

28.02.2018 Ярослава Тимощук
1820 5

Вище й гучніше

20-річний фіналіст нацвідбору на Євробачення-2018 LAUD — про власний шлях до великої мрії і про музику як можливість залишатися собою

23.02.2018 Марічка Паплаускайте

Популярні публікації

46862 8

Легенда Хрещатика

Чому інженер, який запускав у космос ракети, а тепер миє вікна на Хрещатику, так не любить вихідних
25.11.2016 Анна Давидова
27709 5

7 відмінностей між професіоналами й аматорами

Письменник і підприємець Джеф Гоінз про аматорів і професіоналів
07.12.2016 The Ukrainians
59161 10

Сектант своєї справи

Як 16-річному українцеві вдалося заснувати стартап на півмільйона доларів і розпочати роботу у «вищій лізі» маркетингу
12.10.2016 Ярослав Назар

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати