[«Розумники» — серія розмов із талановитими українськими дітьми та підлітками. Це історії про те, що їх формує й мотивує, про їхні проекти й зацікавлення, а також про їхні страхи та мрії.
Спецпроект створений за сприяння компанії Edvantis.]
Київський школяр Олександр Бузін розробив спеціальну програмну платформу, що дає змогу легко створювати 3D-сайти і додатки для браузера. Робота принесла хлопцю третє місце на міжнародному конкурсі молодих науковців Intel ISEF. Ми розпитали в Олександра та його батька, хто «винен», що дитина — програміст, та що означає бути призером міжнародного конкурсу.
Щасливий випадок
Від часу, коли на Intel ISEF подались перші учні, минуло більш як півстоліття. А киянин Сашко міг би все пропустити: і свою участь, і третє місце, якби не випадковий похід у McDonalds, де крутилась реклама про останні дні національного відбору.
Заявку хлопець подав у жовтні, напередодні дедлайну. Робота була ще на початковому рівні розробки. «Але головне — була ідея, алгоритм, який працював», — Олександр зареєструвався з думкою просто побачити, що це за конкурс, і вже наступного року серйозно підготуватись. Але сталося інакше.
Із жовтня по лютий він вносив у роботу правки. А в результаті — поїхав до США представляти Україну. Здобуте там третє місце дало хлопцю престижний статус і фінансову винагороду — $1 000.
Хлопець і досі доопрацьовує проект. Відстежує його у Twitter за хештегом #WhitestormJS. Так він знайшов відгук на сайті фінського розробника і новину, що португальське агентство web-дизайну вирішило зробити сайт на його фреймворку.
В Україні, каже, не бачив жодних новин — наче й не зацікавився ніхто.
Організація Society for Science & the Public (Society), що проводить конкурс Intel ISEF, була створена 1921 року і є колискою проектів, народжених у різні роки. Її діяльність не обмежується донесенням науки до людей. У різний час тут стартували сім різних конкурсів для молодих науковців.
Семеро переможців одного з них — національного конкурсу США Science Talent Search — згодом стали лауреатами Нобелівської премії.
Конкурс Intel ISEF існує вже більш як 60 років. Це 22 номінації із загальним призовим фондом близько $4 мільйонів. Майже 1 700 школярів із понад 75 країн мають нагоду презентувати свої проекти і наукові дослідження, які оцінюють авторитетні науковці.
В Україні етап конкурсу «Intel Техно-Україна» вперше відбувся у жовтні 2009-го.
— Ви запитуйте, — 16-річний Олександр не відриває очей він ноутбука, в якому ховається його призерський проект.
Батько хлопця — Богдан — вмощується на стільці навпроти і неспішно запалює цигарку.
На деякі запитання відповідає саме він. Виловлює з пам’яті такі деталі з дитинства сина, які у голові хлопця вже затерлися новими враженнями. А ще, на моє здивування, знає всі вузькоспеціалізовані терміни і назви платформ, про які говорить Сашко.
— Ви програміст?
— Ні, підприємець. Просто раніше у машині його, — чоловік киває на Олександра, — можна було слухати замість радіо — все торочив про програмування. Йому ж цікаво, його захоплює. Тому хочеш не хочеш — будеш знати.
Але знання все ж не означають глибину розуміння. Про це батько тільки віджартовується історією з дитинства Сашка. Якось той почав допитуватися, чим відрізняється живе від мертвого:
— Ну, я пояснюю по-простому: «Ось я живий, собачка — жива. А горнятко — ні. Все зрозумів?» — «Так». — Мовчить, а тоді питає знову: — «А ким це горнятко було до того, як стало мертвим?» Ось так само я зараз розумію його роботу.
Зацікавився — вивчив
Спочатку із Сашком стався веб-дизайн. У десять років. Ніхто його до цього не підштовхував, не спонукав. Сам захотів якось виділитися у школі. Взяв і написав перший сайт.
— Це було престижно, — ділиться хлопець. — Все просто: зацікавився темою, заліз в Google і почав дізнаватися, як робити.
— Не тоді почалось це. Не тоді, — точно пригадує батько. — Nokia — пам’ятаєш?
Виявляється, першою творчою платформою восьмирічного Сашка була старенька Nokia. Створював там різні теми. Фантазував. Любив техніку. Як вона працює. Після цього пішов далі.
— Щоправда, встиг три-чотири рази поламати комп’ютер… Треба було перевстановлювати систему, — Богдан сміється, поправляючи темні окуляри.
— Це теж досвід! — хлопець стенає плечима.
— От власне — спочатку він пробував працювати методом спроб, — пояснює батько Богдан.
— І зараз теж так, — перебиває його син. — Це — головне правило.
Була в житті Сашка ще олімпіада з інформатики, де він, шестикласник, змагався з учнями 11-го. З району вийшов на міський рівень. Там його роботи не оцінювали через вікові рамки. Але він не засмутився — знову ж отримав цінний для себе досвід.
Шкільну програму з інформатики Олександр давно залишив позаду. Але все, чого навчився, — навчився сам. Жодних учителів, окрім власної допитливості і Google, у нього не було.
Жодних учителів, окрім власної допитливості і Google, у нього не було
Цей факт хлопець вважає цілком закономірним і нормальним. Каже, було би дивно, якби учнів у школі вчили програмування на високому рівні.
— Якщо людина хоче — є інтернет — можна самому все вивчити. А в школі хай дають базу, — розмірковує Олександр.
— Людина, яка хоче чогось досягти, повинна йти попереду, брати бика за роги, — батько Богдан теж не бачить проблем. — А для виховання таких якостей корисний спорт!
3D-світ
Спорт для Сашка — це хокей. Хокей гартує його характер. Хокей вчить досягати поставленої цілі і не зважати на невдачі.
Якщо подивитись на сторінку хлопця у соцмережі, можна чекати від нього палкої любові до гір. Головне фото там — скелясті пейзажі Великого Каньйону: маленька людина і безмежний простір. Але найдорожчі гори йому зараз ті, які створив сам.
Відкриває їх при мені — показує свій 3D-світ у браузері.
Сонце кидає проміння в монітор ноутбука, тому не одразу вдається розгледіти тамтешню нерівну поверхню гір. Хлопець тисне стрілки на клавіатурі – і хтось невидимий нам стрибає скелями.
— Це — фізика, — пояснює Сашко, — тут прораховуються всі колізії та швидкості. А це — анімація, — всередині монітора світить своє сонце і літають птахи.
Те, що ми розглядаємо, працює на платформі, яку, власне, і зробив Сашко. Саме за нього хлопець отримав третє місце на Intel ISEF.
— Зараз ви все зрозумієте, — це він показує чорно-білу карту з точками, з якої виросли його гори. Тут кожна точка, залежно від насиченості кольору, задає певну висоту.
Фреймворк Сашка можна використовувати у браузерних іграх та сайтах. Хоча хлопець визнає: сайти із 3D-об’єктами поки що не дуже поширені, бо це дорого і над ними має працювати цілий колектив. Такі роблять у Nike, Google Chrome Experiments, Renault. Не всі 3D-роботи наразі зрозумілі людям, але багато сайтів, які отримують премію The FWA, зроблені саме у 3D.
Браузерним іграм теж поки що важко конкурувати з небраузерними.
— Але технології WEB стрімко розвиваються і можуть досягнути такої ж продуктивності, — каже Сашко. — Браузер всюди однаковий. На різних ОС, техніці. Відповідно, не доведеться писати один додаток кілька разів на різних мовах програмування, щоби він працював.
— Мені подобаються вузькі теми. Звичайний веб-дизайн дуже поширений. Зараз багато веб-дизайнерів. Тому, коли я навчився більш-менш читати англійською, зразу пішов у 3D. Моя перша робота була дуже простою, але, тим не менше, далась мені у велику кількість рядків.
Ось іще приклади: на моніторі крутяться супутники навколо планети. Це проект із мережі — 403 рядки коду. В аналогічному на платформі Сашка — рядків 220 і вони коротші. Продуктивність, каже, та сама – 60 кадрів у секунду.
Програмування — це саме те середовище, де найпростіше зробити відкриття. Не потрібно бути суперученим і знати щось таке, що знають одиниці. Є інтернет — і в будь-який момент ти можеш створити щось своє — і хтось це точно буде використовувати
Але робота над проектом триває досі. Із Сашком в онлайн-режимі працює інтернаціональна команда. Мета у хлопця проста й амбітна — хоче, щоб його платформа була найкращою і за швидкодією, і за графікою. Щоби стала стандартом.
Рішення про майбутню професію у хлопця сформувалось давно і міцно. Запитую, що так вабить його у цьому занятті.
— Програмування вимагає цікавості до нового. Для мене це поєднання творчості та науки. Бо робота не повинна бути рутинною. Ціль — зробити найпродуктивніше і найкрасивіше. І це не комерційний інтерес. Елемент творчості — ключовий. Можливо, колись ця тема із 3D для браузерів буде вичерпана і закрита, але бажання щось відкривати залишиться. Для мене програмування — це саме те середовище, де найпростіше зробити відкриття. Не потрібно бути суперученим і знати щось таке, що знають одиниці. Є інтернет — і в будь-який момент ти можеш створити щось своє — і хтось це точно буде використовувати.
— Що ж треба зробити, щоб уже до закінчення школи дитина ось так знала, чим хоче займатись? — цікавлюсь у Богдана.
— Не заважати! — миттєво зі сміхом реагує Сашко, випередивши батька.
— Мені взагалі здається, що він у дитинстві просто побачив у якомусь фільмі, які в офісі Google гірки, тенісні столи, як люди там працюють і на місці відпочивають, — і подумав: щоб так було, треба стати програмістом, — серйозно зауважує Богдан, витримує паузу — і за мить його очі сміються за темними окулярами. — Це я жартую. Жартую.
Утім, Сашко вже зараз отримує пропозиції — і в Україні, і з-за кордону. І дехто з роботодавців навіть згоден чекати, поки «учень Google» закінчить школу.
Усі фото — авторки.
