24 квітня 2023 року стартував Всесвітній тиждень імунізації. Цей тиждень присвячений нагадуванню про важливість щеплень для захисту від хвороб людей різного віку.
The Ukrainians спільно з Центром громадського здоровʼя підготували розʼяснювальний матеріал, аби допомогти розібратись: із чого почати, якщо ви хочете подбати про своє здоровʼя і зробити щеплення у дорослому віці.
[Цей матеріал — спільний проєкт The Ukrainians та Центру громадянського здоровʼя]
§§§
Що робити, якщо у вас немає електронної форми про щеплення і ви не знаєте, які щеплення вам робили?
Інформація про щеплення, які вам робили, є у таких документах:
— Історія розвитку дитини (форма № 112/о);
— Карта профілактичних щеплень (форма № 063/о);
— Медична карта амбулаторного хворого (форма № 025/о);
— довідка про проведені щеплення.
Навіть якщо ви втратили якийсь із цих документів, інформація про вакцинацію все одно зберігається. Щоби її відновити, вам необхідно сконтактувати або з сімейним лікарем (та підписати з ним декларацію), або з заступником головного лікаря з медичної частини вашої поліклініки.
«Особливість документації про щеплення в тому, що вона зберігається в паперовому вигляді у формі № 063/о. Цю інформацію можна передати за допомогою декларації з місця проживання», — пояснює лікар-епідеміолог відділу імунізації ЦГЗ Святослав Онищук.
Як пояснює Святослав Онищук, щодо форми № 063/о є кілька нюансів:
— офіційно її зберігають 5 років після того, як дитину знімають з обліку (на практиці це може тривати довше);
— вам можуть видати її дублікат або довідку про проведення щеплення;
— інформація про щеплення також є у формі № 112/о, і саме щодо неї ваш лікар може скерувати запит до вашої колишньої дитячої поліклініки.
Разом із лікарем ви маєте сформувати запит на перенесення інформації з паперових джерел до Електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ).
Після цього сімейний лікар складе для вас індивідуальний графік щеплень, якого необхідно дотримуватись.
Якщо я втратив документи під час війни?
Якщо ви втратили медичні документи (наприклад, якщо вони згоріли), вам необхідно звернутись до Центру первинної медико-санітарної допомоги.
Які вакцинації, окрім обовʼязкових, варто зробити?
До обовʼязкових належать щеплення від: гепатиту В, туберкульозу, кору, епідемічного паротиту, краснухи, дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту, хіб-інфекції.
Перелік рекомендованих щеплень є на Національному порталі з імунізації. Це вакцинація від: гепатиту А, пневмококової інфекції, менінгококової інфекції, вітряної віспи, вірусу папіломи людини (ВПЛ), ротавірусної інфекції, кліщового енцефаліту, сказу, а також від грипу та COVID-19.
Керівник відділу імунізації Центру громадського здоровʼя Андрій Пашинний наголошує, що для дорослих обов’язковою є вакцинація АДПм (від дифтерії та правця) — і зараз це щеплення особливо актуальне через активне ведення бойових дій на території України.
Які можуть бути протипоказання до щеплень?
«Протипоказань до щеплень насправді дуже мало, і, на жаль, в суспільстві існує дуже багато міфів щодо таких протипоказань.
Люди, які мають хронічні захворювання, думають, що це протипоказання, хоча насправді це прямі показання до щеплення», — пояснює лікар-епідеміолог відділу імунізації ЦГЗ Святослав Онищук.
Докладний перелік протипоказань є в наказі МОЗ України №2070 від 11.10.2019.
Де варто роботи щеплення: у приватних чи державних клініках?
Немає різниці, ви можете зробити їх там, де вам зручніше.
Чи безкоштовна процедура?
Щеплення можна зробити безкоштовно, якщо:
— це вакцина з переліку Національного календаря щеплень,
— медзаклад уклав договір із НСЗУ.
Чи можна щепитися від вірусу папіломи людини (ВПЛ) дорослим?
Нині вакцинацію від ВПЛ рекомендують робити з 9 років — як дівчатам, так і хлопцям. Найбільший ефект від щеплення буде, якщо зробити його в 11-12 років — до того, як підлітки стануть сексуально активними.
Але якщо ви не отримали цього щеплення в дитинстві, то можете зробити його будь-коли: вакцини залишаються безпечними та зберігають свою ефективність у дорослих, що доведено клінічними дослідженнями, пояснює педіатриня та дитяча інфекціоністка Леся Ющенко.
Починаючи з 9-річного віку та до 14 років, можна застосовувати схему вакцинації, що складається із двох доз. Із 15-річного віку та старшим рекомендують лише тридозовий графік вакцинації.
Ця вакцина не входить до Національного календаря щеплень, тож її потрібно купувати самостійно. Ціна становить приблизно від 1500 грн за одну дозу.
Якщо ви зробили щеплення собі або дитині за кордоном, куди додати цю інформацію та як?
Така можливість існує.
Щеплення від COVID-19, виконані за кордоном, вносяться до української Електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ).
Рутинні вакцинації також можна вносити в ЕСОЗ — для цього треба надати вашому сімейному лікарю підтвердні документи, що ви зробили щеплення.
Чим відрізняється процедура щеплення в Україні та за кордоном?
У різних країнах до Календаря профілактичних щеплень входять різні інфекційні хвороби.
Також національне законодавство відповідної країни регулює порядок проведення щеплень та видачу підтвердних документів про проведену вакцинацію.
Лікарі радять не чекати повернення в Україну, а робити щеплення за кордоном, якщо є така можливість. Навіть якщо під час прийому лікар загальної практики не запропонує вам щепитися, ви можете його про це запитати.
І в Україні, і за кордоном перед щепленням лікар має вас оглянути, поцікавитись самопочуттям, а після введення вакцини ви маєте почекати 30 хвилин біля кабінету, аби переконатись, що все пройшло добре.
Які є переваги та недоліки вакцинації за кордоном?
Перевагою в деяких країнах може бути можливість вакцинації від тих інфекційних хвороб, вакцина проти яких не внесена до українського Календаря профілактичних щеплень. Так, наприклад, можна безкоштовно отримати захист від пневмококової інфекції.
Також у більшості країн Європейського Союзу за відсутності обовʼязкової вакцинації застосовують суттєві заходи реагування: вас (або вашу дитину) можуть не допустити до освіти, вас — до робочого місця. Інколи на батьків можуть накласти штраф за невакцинацію дітей.
Які вакцини «пожиттєві», а які треба оновлювати?
«Зазвичай так звані живі вакцини (які містять ослаблені збудники) забезпечують тривалий — “пожиттєвий” захист. Наприклад, це вакцини проти кору, краснухи. Але є й винятки й серед “неживих” вакцин. Наприклад, вакцина проти гепатиту В чи вакцина проти гепатиту А, а також вакцини проти вірусних інфекцій», — пояснює Федір Лапій, голова Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики.
Необхідність проведення ревакцинації характерна для анатоксинів — вакцин, які є знешкодженим токсином, який виробляють збудники (дифтерія, правець).
Чому потрібно оновлювати вакцини?
Оновлення — це ревакцинація, або ж бустеризація (це синоніми). Ревакцинація часом потрібна для посилення та збільшення тривалості захисту організму, який сформований завдяки вакцинації.
Зазвичай ревакцинальну дозу вводять через 6 місяців. Наприклад, як при введенні ревакцинальної дози вакцини проти кашлюку, дифтерії, правця — АКДП, на другому році життя. В іншому ж випадку ревакцинація необхідна для відновлення захисту. Наприклад, як для відновлення захисту проти дифтерії та правця, адже з часом зменшується рівень антитіл для знешкодження токсину.
Як і чому вакцини втрачають свою захисну функцію?
«Для різних вакцин це працює по-різному. Для вакцин проти дифтерії та правця це пов’язано з тим, що з часом зменшується кількість антитіл для нейтралізації токсину, що виробляється збудниками. Для вакцин проти грипу — через зміну в самому збуднику. Річ у тім, що вірус грипу схильний до мутацій, при яких утворюються нові віруси. Такі “нові” віруси можуть уникати імунної відповіді, що сформована після раніше введеної вакцини. Тому вакцини від грипу також адаптують під мутовані віруси грипу. Іншим прикладом можуть бути і вакцини проти COVID-19 — і вірус змінюється, і імунна відповідь з часом знижується. Такі особливості обумовлюють застосування бустерних доз та адаптованих вакцин під змінений вірус», — каже Федір Лапій.
Як обрати лікаря для проведення процедури?
Під час дії воєнного стану в Україні щеплення можна зробити, навіть якщо у вас немає укладеної декларації з сімейним лікарем або педіатром.
«Однак набагато правильніше мати укладену декларацію з відповідним лікарем. Це дозволить лікарю ухвалювати об’єктивне рішення щодо необхідності проведення профілактичного щеплення з урахуванням повної історії про ваше здоров’я та особливості перенесених раніше хвороб або наявності алергічних реакцій, медичних протипоказань до щеплення», — пояснює керівник відділу імунізації Центру громадського здоровʼя Андрій Пашинний.
Після проведення щеплення лікар одразу внесе відомості про вакцинацію в ЕСОЗ.
І надалі, протягом вашого життя, ці дані будуть доступні в будь-якому закладі охорони здоров’я. Наявність інформації про вакцинацію за потреби дозволить лікарям оцінити ступінь захисту вашого організму від певних інфекційних хвороб або ухвалити рішення про проведення екстреної вакцинопрофілактики.
Яка зараз в Україні ситуація щодо рівня охоплення щепленнями?
Відповідно до рекомендацій ВООЗ, відсоток щеплень від хвороб, яким можна запобігти шляхом вакцинації, має бути не нижчим за 95% — це той рівень, який дає змогу запобігти поширенню цих хвороб та може захистити людей, яким не можна робити щеплення за медичними протипоказами.
Високий рівень охоплення щепленнями створює колективний імунітет, який захищає усіх. Навіть мінімальне зниження цього відсотка — ризик та загрозлива ситуація для країни.
«На жаль, в Україні показник охоплення щепленнями проти більшості інфекційних хвороб далекий від рекомендованих 95%. Наприклад, КПК (вакцину проти кору, паротиту та краснухи) отримали лише 74,1% дітей віком до 1 року, які підлягали щепленням. Від поліомієліту необхідні перші 3 дози для дітей до 1 року отримали 68,9%», — каже керівниця відділу епіднагляду Центру громадського здоровʼя Оксана Кошалко.
Подібні ситуації загрожують виникненням спалахів цих захворювань. Єдиний спосіб уникнути цього — зробити щеплення собі і своїм дітям. Оксана Кошалко переконана:
«Люди не бояться того, чого не бачать. Завдяки вакцинації рівень захворюваності цих хвороб дуже знизився і втратилася насторога щодо них. І не тільки серед населення, а й серед медичних працівників, — а це вже є загрозою».
