У 2011 році брати Юрій і Віталій Кириліви заснували Hochu rayu. Після десяти років діяльності про креативне дизайн-бюро знають не лише через проекти просторового дизайну, а й завдяки їхнім цікавим продуктам.
Про офісний шолом Helmfon, який блокує шум і дозволяє сконцентруватися, писали Design Boom. Розумний кулон Senstone, який дає змогу швидко і легко занотовувати думки на ходу, отримав світове визнання після успішної краудфандингової кампанії на Kickstarter. Проект Red Heads привернув увагу до семи видів тварин, які занесені до Червоної книги України і які майже зникли.
У своїй роботі бюро спеціалізується на дизайні мікросвітів. «Наша мета — створити для клієнтів найкращі умови. Побудувати своєрідний рай, в якому вони будуть кайфувати. Побудувати той мікросвіт, де архітектура відповідає назві, інтер’єр — філософії і де все — єдине та рідне».
Про дизайн-бюро, важливість комунікації у творчому процесі, мейкерство та результативність як головний атрибут креативності — читайте у нашій розмові з Віталієм Кирилівим, співзасновником Hochu rayu.
Чим, на твою думку, є креативність? Як її розгледіти?
Креативність — це свого роду творчість. Але це не тотожні поняття. Якщо раніше ми зазвичай казали комусь «ти творчий», то тепер все частіше кажемо «ти креативний». У нашій команді ми відштовхуємося від такого визначення: креативність — це процес пошуку вирішення проблем у різних сферах життєдіяльності людини.
Зараз часто чуємо, що креативним може бути будь-хто. Це справді так. Бо треба знаходити нові рішення, незважаючи на професію. Чи це водій, чи медик, важливо, щоб люди намагалися розібратися у чомусь новому.
І це те, що колись робив Генрі Форд. Коли він заходив у безвихідь зі своїми дизайнерами, то кликав на допомогу хіміків, інженерів, які малювали новий дизайн авто. Хоча вони не знали правил. І це дуже важливий момент креативності — можна не знати правил галузі чи проекту, але створювати інноваційні речі.
Це як із валізою для мандрівок. Хтось спочатку придумав сумку з ручкою, а хтось незабаром додумався додати до неї два маленьких колеса. Він не придумав нову сумку, а просто вирішив додати колеса. І це полегшило життя багатьох людей. Стало певною інновацією. Саме це про креативність. Це про рішення.
Де межа між креативністю та творчістю?
Творчість — це самовираження певної персони. Натомість креативність — це не просто самовираження, а вивчення чогось нового крізь призму людей, користувачів чи клієнтів. Це нові знання, які ти пропускаєш через власне «я» і, в підсумку, видаєш як унікальний продукт. Інколи ми думаємо, що всього створено дуже багато і що придумати щось нове буде дуже важко. Але саме через сприйняття речей у контексті свого життєвого досвіду можемо це робити.
Якщо людина щодня носить яскравий одяг, то це, перш за все, самовираження. Коли ж хтось одягає червоний костюм зумисне та йде на якусь подію, аби привернути увагу інвесторів та показати їм свій продукт, то це можливо й креативність. Якщо ж людина так одягається, бо їй подобається колір, то це радше творча дія. Вона не вирішує якусь проблему. Творчість — це про персональне самовираження, а креативність — про пошук зрозумілих та корисних рішень для багатьох.
Творчість — це про персональне самовираження, а креативність — про пошук зрозумілих та корисних рішень для багатьох
Чи можемо казати, що у випадку креативності завжди йдеться про певні економічні наслідки, а у творчості — ні?
Економіка важлива у будь-якому випадку. Треба розуміти, що будь-яке рішення може мати економічний еквівалент чи приносити прибутки. Хоча, мабуть, в креативності це важливіше.
Важливо визначати для себе межу між цими поняттями. Моє розуміння — це рішення потреб або проблем. Якщо чоловік одягнувся у кольоровий костюм і вирішив певну проблему… Але яку проблему він таким чином може вирішувати?
І тут ще питання у тому, наскільки видно ці рішення. Бо креативність — це не як андерграундне кіно для обраних осіб. Воно має бути зрозумілим для багатьох.
Діяльність Бенксі, наприклад?
Він апелює до соціальних проблем, але не дає рішення. Його творчість — це рефлексія на зовнішні події, які відбуваються у світі. Він пропустив їх через себе і розповідає про них у своєму стилі.
Але чи приносить це користь людям? Чи будуть вони користуватися продуктами його творчості? Я можу прийти та замислитися над його малюнком. Але що далі? Чи вирішило це мою потребу? Це радше рефлексія, самовираження.
Ми у дизайні теж самовиражаємося, але крізь призму багатьох рамок — фінансових, часових, функціональних, естетичних тощо. І лише після цього видаємо рішення. Тут ти теж самовиражаєшся, але це зовсім інший рівень.
Є поширена фраза «я художник, я так бачу». Це нормально, але нерезультативно. Це лише для себе.
Є поширена фраза «я художник, я так бачу». Це нормально, але нерезультативно. Це лише для себе
Як це працює у Hochu rayu? З чого все почалося?
Ще у 2007 році ідея створення дизайн-бюро виникла у мого брата Юрія. Він і назву придумав — «Хочу раю». Стартом нашого бюро ми вважаємо 2011 рік. У цей рік до нас і долучилася Данута. Відтоді ми втрьох розвиваємо наш дизайн. Тоді ж транслітерували назву, щоб про нас міг говорити весь світ.
Рай символізує певний найкращий простір, місце, про яке кожен із нас мріє. Наше внутрішнє бажання — створення свого раю на землі. Ми — творці. Наша філософія переплітається з вірою у те, що ми прийшли в цей світ, щоб створювати. І це бажання є дуже важливим.
Ми розуміємо, що є багато учасників процесу: власник, команда, їхні клієнти, інші люди. Наша мета — створити для них найкращі умови, побудувати своєрідний рай, в якому вони будуть кайфувати. Побудувати той мікросвіт, де архітектура відповідає назві, інтер’єр — філософії, коли все — єдине та рідне.
Ключовим елементом будь-якого дизайну є людина. Вважаємо, що дизайн — це для людей, про людей і з людьми. Все інше є похідним
Hochu rayu — це також про те, що все на своєму місці — від концепту архітектури до орнаменту на ложці. Це мікросвіт, коли ми створюємо предмети та продукти, коли виступаємо наче у ролі власників бізнесу. Ми намагаємося зрозуміти, кому це буде потрібно, які проблеми вирішить та потреби забезпечить. І знаходимо для них рішення.
У бюро є два ключових напрямки — просторовий і предметний дизайн. У нас підхід американської школи. Фраза «Хочу. Не знаю. Можу» — це про нас. Можу — це про віру, завдяки якій можна зробити все. Тому ми не боїмося братися за важкі проекти.
Ключовим елементом будь-якого дизайну є людина. Вважаємо, що дизайн — це для людей, про людей і з людьми. Все інше є похідним.
Хто ваші клієнти?
Наші клієнти — компанії, які на ринку більше десяти років, які мають певний капітал, досягли успіхів, однак розуміють, що прийшов момент, коли потрібно змінюватися. Компанії, які не хочуть змін, — не наші клієнти.
Одного разу клієнт попросив змінити логотип, а я запитав: «Для чого ми його змінюємо?» Відповідь була така: «Ну, щоб оновитися і бути в тренді». А я кажу: «Ви готові покращити рівень надання послуг, вдосконалити сервіс або продукт?» Сказали, що хочуть змінитися. Але що ж у такому разі ви змінюєте? Лише логотип? А що буде з усім іншим? Це був кінець нашої співпраці. Бо про які зміни можемо говорити, якщо оновиться лише логотип?
Ми створюємо мікросвіти. Для нас важливі мета, місія, зміни, які хоче впровадити клієнт. Хочеться створювати такі мікросвіти, де кожна деталь буде підтверджувати та підтримувати загальну ідею. Тоді світ — цілісний. Можемо розробляти концепт, архітектуру, ландшафт, комунікаційні елементи.
Це як із кіно: якщо ти хочеш зняти хороший фільм, то мусиш написати сценарій, запросити режисера, найняти артистів і т.д. Спочатку буде лише порожній майданчик. Але потім з’являться обриси: міста, будинки, кімнати, полички, вази. І завдяки цим елементам образ стає єдиним, цілісним, унікальним та відображає всю історію. Власне, мікросвіти — це унікальні історії бізнесів. Бутерброди можуть робити всі. Але саме від індивідуальності залежить, чи про твій пам’ятатимуть.
Якими проектами ти пишаєшся найбільше?
Пишаюся проектами, які результативні. Тими, що приносять користь клієнтам і користувачам. Для мене це важливо, бо тоді розумієш, що правильно відчули, правильно зрозуміли та правильно виконали завдання. Бачиш, що є результат, який клієнт отримує у фінансовому чи будь-якому іншому еквіваленті.
Коли ми зробили Helmfon, то випробували його на Lviv IT Arena. Це був перший прототип і люди відреагували позитивно. Проте далі ми не мали можливості займатися цим проектом, не вистачало фінансування. Але мали трохи фото і відео. Тож написали в один дизайнерський блог із пропозицією: мовляв, у нас є така штука, вам це цікаво? Якщо так, то надрукуйте.
Коли вони опублікували ті фотографії, то почався хаос. (Усміхається) Нас почали запрошувати на зустрічі і шоу такі компанії як Warner Brothers та Discovery. Думаю, ми можемо цим пишатися, бо у 2017 році через Helmfon стали відомими у світі. Про нього і Senstone також писав «Голос Америки». Відчувалася гордість, що ми, українці, маємо мізки і можемо створювати потужні проекти. Потрібно лише вірити у себе.
Наскільки місце сприяє креативності?
Місце має значення і формує середовище. Колись ми починали працювати у маленькій майстерні, далі у квартирі. Потім працювали у коворкінгу Betaplace і це стало для нас великим початком.
Ми зрозуміли одну річ — без комунікації нічого не вдасться. Дуже важливо ділитися думками один із одним, а коли ти сам у власному офісі, то просто зосередишся на проекті та робочій рутині.
Коли команди Betaplace почали збільшуватися, то ми зрозуміли, що нам усім потрібно більше місця. Була ідея об’єднатися і знайти спільний офіс. Ми ледь у рабство не здалися, щоб взяти у користування шматок одного заводу. (Сміється) Але зрозуміли, що впродовж двох років мусимо зосередитися на фінансових і репутаційних ресурсах, аби мати вплив потім, коли почнемо робити щось нове.
У підсумку ми опинилися на Zavod’і, який також є відображенням нашої системи мислення. Це своєрідний мікросвіт. Хочемо дати йому нову назву — ReZavod.
Місце є визначальним моментом. Ми могли мати окремий офіс, наприклад, у Винниках (містечко під Львовом, — The Ukrainians), але це мало б зовсім інший результат. Місце має значення, але також залежить, чи ти маєш мотивацію, віру та ціль.
Якщо ж говорити не про місце, а про місто? Як Львів вплинув на вас?
Ми з Юрком родом з Івано-Франківська, братова дружина Оленка — із Закарпаття. Лише моя дружина і колега по бюро Данута — місцева.
Коли я їхав до Львова навчатися у Львівській академії мистецтв, то мені здавалося, що то наче якийсь Гарвард. (Сміється) Після року навчання я зрозумів, що все не так уже й красиво. Впродовж навчання ми з Юрком боролися з поширеною системою мислення. Бо там часто кажуть, мовляв, «три роки роби так, як я кажу, а на четвертий твори як хочеш». Ми ж намагалися завжди щось створювати, а не бути наче зомбі.
Але чи Львів, чи будь-яке інше місто — це люди. Люди творять місто. Місто наче склянка. Залежно від того, чим ми її наповнимо, такий і отримаємо результат. І дуже важливо, що саме ми спочатку налл’ємо у ту склянку. Місто — це всього-на-всього оболонка. Наш ReZavod — середовище інтелектуального та фізичного продукту, де є розум, який може щось придумати і створити.
Які кроки повинні робити міста, щоби збільшувати креативний потенціал своїх міст?
Важливо робити все виважено, крок за кроком. Тут маю на увазі і розумні світлофори, і пандуси для людей з інвалідністю, і все інше. Все має працювати на результат і мати свою мету. Але щоб це не було лише заради галочки. Наш ReZavod — не лише заради заводу. Це щось значно більше — середовище, де продукують ідеї та створюють важливі проекти.
Для мене Львів — це місто експериментів. Але, хотілося б, щоб ці експерименти були результативними. Тобто ти придумав якісь штуки і можеш одразу тут їх імплементувати. Ставити, дивитися, аналізувати, множити, ламати, вдосконалювати… Цього хотілося б. І щоб кожен, хто думав про Львів, міг відчувати хороший інвестиційний клімат та підтримку ідей владою.
Усі великі справи починалися з маленьких, але системних кроків. Оце для мене є результативністю. Колись Ендховен починався як «step by step», а зараз там відбувається фестиваль дизайну, куди з’їжджаються люди зі всього світу.
Ми також хочемо, щоб у Львів приїздив увесь світ. Звісно, виставка «Казковий світ» біля Палацу Потоцьких — це добре. Але ніхто зі США не приїде, аби її побачити. Хочеться створювати такі проекти, які хотіли б побачити люди з усіх-усюд.
Хочеться створювати такі проекти, які хотіли б побачити люди з усіх-усюд
Коли ми говоримо про стратегію міста, то, очевидно, мусимо брати до уваги думки всіх мешканців. Як, на твою думку, варто діяти, щоби не створювати конфліктів?
Це питання з сотнями можливих відповідей і, водночас, без жодної конкретної.
Колись у GiZ був проект із відновлення та реставрації двориків. Ми брали участь у відновленні двору, що по вулиці Коперника. GiZ дала одну частину грошей, місто — ще шматок, а мешканці також повинні були зібрати ще частинку. Ми як Hochu rayu безкоштовно розробили їм проект, бо наша Данута там мешкала.
Але процес реалізації, хід проекту був жахливим. Люди подавали один на одного до суду, сварилися, непогоджувалися. У результаті були враховані потреби всіх людей і зараз мешканці задоволені. Однак момент агресії і невідомості зіграв свою роль незважаючи на те, що мешканців кликали на зустрічі та постійно спілкувалися з ними.
Краудфандингова система — потужна сила. Якщо ти причетний до проекту, то не займаєшся критиканством, а навпаки — попри певні недоліки, розповідаєш про переваги та намагаєшся допомагати
Тому комунікація — наше все. На цьому прикладі я пересвідчився, що це дуже довготривалий процес, який складається, і з психологічних аспектів, і з багатьох бізнес-нюансів.
Якщо ти робиш якийсь проект, то його обов’язково треба презентувати цільовій аудиторії, щоби почути фідбек, підкреслити значимість усіх учасників процесу і дати їм можливість зробити свій внесок. Краудфандингова система — потужна сила. Якщо ти причетний до проекту, то не займаєшся критиканством, а навпаки — попри певні недоліки, розповідаєш про переваги та намагаєшся допомагати.
Як ти оцінюєш систему креативних індустрій Львова?
Мені подобається, що у нас почали говорити про креативність. Протягом довгого періоду говорили лише про IT, але вже є певний прошарок людей, які справді розуміють цінність креативності.
Чи достатньо у нас креативних просторів? Питання, мабуть, не у просторах. Якщо у тебе є ціль і ти її чітко розумієш, то тобі потрібен інструмент для досягнення. Нашим інструментом є ReZavod. Є багацько друзів, які пиляють, варять, фарбують, фотографують і т.д. Для мене вони — можливості досягнення цілей, так само як і я стаю для них можливістю для вирішення їхніх завдань. І це нормально. Головне — результативність.
На Zavod’i вже створили декілька проектів, про які говорить увесь світ. Це не просто простір, не фізична оболонка, а ціле середовище — простір взаємодії людей та компаній. Тому якщо ми творитимемо ще результативніше і якщо будуватимемо глобальні проекти, то багато людей з усього світу захочуть стати частинкою цього середовища. А все залежить, насамперед, від людей та їхніх проектів.
